Дидактична гра як засіб закріплення знань, умінь і навичок : Психологія/Педагогіка->Педагогіка

Психологія/Педагогіка » Педагогіка

ЦІНА: 100 грн.	КУПИТИ
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!

Тема роботи:	Дидактична гра як засіб закріплення знань, умінь і навичок (ID роботи: 3483)
Напрям:	Психологія/Педагогіка
Предмет:	Педагогіка
Тип роботи:	Курсова робота
Кількість сторінок:	63
Рік захисту:	2009
Мова:	Українськa

План

Вступ
Розділ І. Теоретичні основи дослідження
1.1 Загальнонавчальні уміння і навички як ключова компетентність учнів початкової школи
1.2 Гра як метод навчання молодших школярів
Розділ ІІ. Формування у молодших школярів загальнонавчальних знань, умінь і навичок засобами дидактичної гри
2.1 Дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних знань, умінь і навичок
2.2 Методика формувального експерименту
2.3 Результативність експериментальної методики
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

Вступ

В умовах переходу загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, домінування компетентнісного підходу в освіті, змінюється розуміння призначення кожного її ступеня, у тому числі й початкової ланки освіти. Серед пріоритетних функцій школи першого ступеня визнано загальнонавчальні та розвивальні, а одним із найважливіших її завдань – формування у молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися).
Актуальність виділених підходів зумовлюється суспільними потребами, пов'язаними з переходом людства до інформаційного суспільства. Як результат цього переходу – переосмислення самоцінності знань, зміна співвідношення між результативним і процесуальним аспектами навчання на користь засвоєння учнями способів пізнання, формування бажання та уміння вчитися.
Поняття «уміння вчитися» Ю.К. Бабанський трактує як володіння сукупністю основних загальнонавчальних (міжпредметних) умінь і навичок. Деталізує його зміст О. Савченко: «Учень вміє вчитися, якщо він визначає сам або приймає мету, яку ставить вчитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, контролює їх та оцінює свої результати».
Вивчення розвитку дітей доводить, що у грі ефективніше, аніж в інших видах діяльності, розвиваються усі психічні процеси, формуються відповідні вміння і навички. Л. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв’язку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, – пронизує собою усю діяльність школяра. «У шкільному віці, – писав він, – гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці…» [11, 76].
Гра супроводжує школярів не лише у першому – другому класах, а й упродовж усього навчання. Тому потрібно пам’ятати: граючись, дитина – навчається.
Гра – найбільш засвоєна дітьми діяльність. У ній вони черпають взірці для вирішення нових життєвих завдань, які виникають у пізнанні, у праці, у художній творчості. Тому «опора на гру (ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми) – це найважливіший шлях включення дітей у навчальну роботу, спосіб забезпечення нормальних умов життєдіяльності» [12, 6].
Уся дитяча діяльність синкретична, тобто у певному розумінні нероздільна. І ця єдність виникає завдяки уявній, умовній ситуації, у якій відбувається процес дитячої творчості. Гра ніби синтезує пізнавальну, трудову і творчу активність. Будь-яке уміння чи навичка, набуті школярем, спонукають його до діяльності. Характер цієї діяльності – ігровий – найбільш близький і зрозумілий дітям з їхнього попереднього досвіду.
Варто зауважити, що гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона пожвавлює психічні процеси, викликає в учнів живу зацікавленість процесом пізнання. У ній діти тренують свої сили, розвивають вміння і навички, вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал цікавим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.
Велике значення для розвитку пізнавальної активності школярів має дидактична гра. У результаті систематичного її використання в навчальному процесі у школярів розвиваються рухливість і гнучкість розуму, формуються такі процеси мислення як порівняння, аналіз, умовиводи тощо. За допомогою правильно побудованої гри учитель може досягти систематичного засвоєння і закріплення знань учнів.
Дидактичні ігри конструюються по-різному. У деяких з них є всі елементи гри: роль, дія, ігрові правила; в інших – тільки окремі елементи: дія або правило, або те й інше.
Проблема визначення сутності гри та її ролі у розвитку й навчання дитини ще з давніх-давен привертала й досі привертає увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників.
Так, К. Ушинський підкреслював значення гри для загального розвитку дитини, для розвитку її моральних якостей.
Особливу точку зору на гру мав видатний психолог П. Блонський, який стверджував: аналіз існуючих теорій ігор доводить, що гра – основний вид активності дошкільника, у процесі якої він тренує сили, розширює світогляд, засвоює соціальний досвід, відтворює і творчо комбінує явища оточуючого життя [6, 43].
Аналіз наявного наукового фонду з проблеми дослідження свідчить про те, що зазначена проблема вивчалася вченими аспектно. Виокремимо основні напрями наукового пошуку:
- навчальна діяльність та особливості її формування у молодшому шкільному віці (Ю. Бабанський, О. Проскура, О. Савченко та ін.);
- уміння вчитися як ключова компетентність молодших школярів (загальнонавчальні уміння і навички: класифікація, структурні компоненти) (Т. Байбара, Я. Кодлюк, О. Савченко та ін.);
- становлення дитячої ігрової діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін);
- роль гри у навчанні та вихованні молодших школярів (Н. Кудикіна).
Таким чином, аналіз відповідної літератури з проблеми показав, що спеціального дослідження гри як засобу формування загальнонавчальних умінь та навичок школярів немає, що й зумовило вибір теми дослідження: «Дидактична гра як засіб формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок».
Об’єкт дослідження – процес формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок, а предмет – дидактичні умови використання гри як засобу формування в учнів початкової школи уміння вчитися.
Мета роботи: розробити та експериментально перевірити методику використання гри як засобу формування у молодших школярів уміння вчитися.
Гіпотеза: ефективність формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів засобами ігрової діяльності підвищується за таких умов:
• органічного включення гри у структуру уроку;
• посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри;
• вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.
Завдання дослідження:
• з’ясувати сутність уміння вчитися як ключової компетентності молодших школярів;
• виявити онтогенетичні корені дитячої ігрової діяльності;
• визначити дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок та реалізувати їх у відповідних методичних рекомендаціях;
• експериментально перевірити ефективність запропонованих рекомендацій.
У процесі дослідження використовувалися такі методи:
• теоретичні: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури, метод теоретичного аналізу і синтезу;
• емпіричні: педагогічне спостереження, аналіз уроків з точки зору досліджуваної проблеми, анкетування вчителів початкових класів, вивчення учнівських робіт, педагогічний експеримент.
Дослідження проводилося у 2008/2009 н.р. у третіх класах ЗОШ № 59 м. Миколаєва (класоводи: О. Сагайдак, М. Ярошевська) на матеріалі предметів «Рідна мова», «Математика».
Теоретичне значення роботи полягає у виділенні сукупності дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання гри як засобу формування в учнів початкових класів загальнонавчальних умінь і навичок, а саме: органічне включення гри у структуру уроку; посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри; вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.
Практичне значення дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій з формування у молодших школярів уміння вчитися засобами дидактичної гри, які можуть бути використані вчителями початкової школи у навчально-виховному процесі.
Структура дипломної роботи. – Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Висновок

Сучасний етап розвитку національної системи освіти, її спрямованість на особистісно зорієнтований навчальний процес передбачають актуалізацію навчальних функцій школи першого ступеня, формування у молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися) в цілому та найважливіших її компонентів – змістового, мотиваційного, процесуального.
Зважаючи на те, що, з одного боку, провідною діяльністю дошкільного віку є ігрова, а з іншого – дослідження вчених доводять, що у грі ефективніше, аніж в інших видах діяльності, розвиваються всі психічні процеси, формуються відповідні вміння і навички, – засобом формування загальнонавчальних умінь і навичок у нашому дослідженні вибрана дидактична гра.
У процесі дослідження дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів ми дійшли таких висновків:
1. У процесі аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що уміння вчитися як володіння сукупністю провідних загальнонавчальних умінь і навичок визнано ключовою компетентністю учнів загальноосвітньої школи загалом і початкової зокрема.
Ядром цього феномена є міжпредметні загальнонавчальні уміння і навички.
2. Найбільш ранньою формою ігрової діяльності малюка є творчі ігри. Це ті ігри, в яких дитина творчо відтворює життя дорослої людини у взаємодії з матеріальним світом та іншими людьми. Елементи цих ігор з’являються в кінці раннього дитинства – у другій половині третього року життя. Зародження творчих ігор вчені пов’язують з розвитком у дітей предметних дій. Водночас із розвитком самостійної дитячої ігрової діяльності дорослі залучають дітей до ігор, які передаються наступним поколінням від діда-прадіда.
Д. Ельконін у дослідженнях виділяє чотири рівні розвитку ігрової діяльності дошкільників Перший рівень розвитку гри передбачає передачу змісту дій дорослих людей з різними предметами. Дитина ще не називає себе ім’ям тієї особи, роль якої виконує, а ігрові дії багаторазово повторюються. На другому рівні у дітей уже з’являється позначення ролей. Дитина називає себе іменем того, чию роль виконує («Я – мама», «Я – лікар», «Я – вчитель» тощо). На третьому рівні розвитку визначальним у змісті гри є виконання ролей. Діти усвідомлено виділяють ігрові ролі, розподіляючи їх до початку гри. З’являється рольова взаємодія, яка виявляється в рольових звертаннях одне до одного. Крім того, виникає негласне правило, за яким діти повинні якнайточніше відтворити дійсність. Основною умовою гри на четвертому рівні є погодження своїх дій з діями інших учасників, а ролі стають чітко визначеними. Ігрова дія розгортається відповідно до логіки реального життя і діяльності людини. Порушення логіки дій вважається порушенням ігрових правил.
3. Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох теоріях і системах. Ігри дошкільників вивчали В. Аванесова, Н. Аксаринова, Л. Артемова, Р. Буре, Л. Виготський, Д. Ельконін, В. Залогіна, О. Запорожець, Н. Кудикіна, О. Леонтьєв, Р. Лехтман-Абрамович, Т. Маркова, Д. Менджерицька, Н. Михайленко, Н. Нечаєва, Т. Осокіна, Н. Пантіна Р. Римбург, С. Рубінштейн, П. Саморукова, І.Сікорський, Л. Славіна, Є. Тимофеєва, Г. Усова тощо. Значна кількість цих досліджень зумовлена необхідністю вдосконалення педагогічного керівництва іграми дошкільнят, оскільки ігрова діяльність у дошкільній психології та педагогіці розглядається як важливий розвивально-виховний засіб. Однак наукові дослідження цих авторів мають істотне значення і для розробки педагогічних основ організації ігор молодших школярів, адже ними враховані основні фактори, які впливають на якість гри та її розвивально-виховний потенціал незалежно від віку дитини.
Результати досліджень ігор дошкільників, поодинокі дослідження ігрової діяльності учнів початкової школи й емпіричні надбання шкільної практики стали основою для розробки теоретичних і методичних засад організації ігрової діяльності учнів молодшого шкільного віку в навчально-виховному процесі.
Щоб успішно оволодіти знаннями, молодші школярі у співпраці з учителем повинні оволодіти усім діапазоном загальнонавчальних умінь і навичок. Ці уміння і навички доволі різноманітні, тому вчені по-різному їх класифікують. Ми поділяємо точку зору О. Савченко, яка, враховуючи специфіку чотирирічної початкової школи, об’єднала загальнонавчальні уміння і навички молодших школярів у такі групи: організаційні, загально – мовленнєві, загальнопізнавальні і контрольно-оцінні Вони формуються протягом усієї початкової школи, мають міжпредметний характер, а тому час для цієї роботи вчитель знаходить на різних уроках, враховуючи розвивальні можливості тієї чи іншої теми. Провідними організаційними уміннями є: уміння організувати робоче місце; точно виконувати вказівки вчителя; планувати навчальні дії; працювати з підручником. Провідними загальномо – вленнєвими уміннями є: уміння слухати; відповідати; запитувати; міркувати. Провідними загальнопізнавальними уміннями є: уміння спостерігати; аналізувати; порівнювати; узагальнювати. Провідними контрольно-оцінними уміннями є: уміння орієнтуватися на зразок; здійснювати само- і взаємоконтроль; висловлювати оцінні судження.
Формування загальнонавчальних умінь – неодмінна умова повноцінного навчання. Процес формування має міжпредметний характер, у ньому органічно поєднуються і взаємодіють змістова, мотиваційна і процесуальна сторони. Поряд з прийомами, що стимулюють дітей до самостійного застосування цих умінь, практикуються спеціальні завдання і засоби навчання розумових дій, які становлять структуру кожного вміння.
4. В науці відомі різні класифікації ігор, однак найбільш повна класифікація ігор дітей молодшого шкільного віку представлена Н. Кудикіною. Всі вони розподілені на дві системоутворюючі групи – творчі та ігри за готовими правилами. Творчі ігри – це креативна діяльність дітей, яка розгортається за їх власною ініціативою. Творчі ігри неоднорідні. Вони класифіковані за такими видами: сюжетно – рольові, конструктивно – будівельні, ігри – драматизації та театралізації, ігри з елементами праці, ігри – фантазування. Ігри за правилами передбачають реалізацію дітьми попередньо створеної дорослими змістової і процесуальної основи. Дії і поведінка гравців обумовлюються ігровими правилами, які сформульовані в описі гри. Група ігор за правилами охоплює такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, комп'ютерні, ігри – розваги.
Різновидом ігор за готовими правилами є дидактична гра.
Складність використання гри у навчальному процесі пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результат дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні зорієнтувалися на результати гри. Дидактична гра має відповідати певним вимогам: у ній мають пропонуватися вправи, корисні для розумового розвитку; обов’язкова наявність захоплюючої задачі, розв’язання якої вимагає розумових зусиль, подолання деяких труднощів; дидактизм (навчання) у грі має поєднуватися з цікавими моментами, витівкою, гумором.
Як показали дослідження психологів і педагогів, гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших школярів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна і треба включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами.
На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу варто надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор це – органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема, зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).
6. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури, практики навчання молодших школярів та власного педагогічного досвіду нами виокремлено і обґрунтовано дидактичні умови використання у навчальному процесі початкової школи дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок, а саме:
• органічного включення гри у структуру уроку;
• посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри;
• вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.
Виділені дидактичні умови зреалізовано у відповідній методиці.
З метою перевірки ефективності використання дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь і навичок у школярів початкових класів було проведено формувальний експеримент на базі Теребовлянської гімназії-спецшколи-інтернату. Експеримент тривав один рік – 2006–2007 навчальний рік. Були вибрані два класи – експериментальний та контрольний. У контрольному класі уроки проводилися традиційно, в експериментальному на уроках мови і математики використовувалися дидактичні ігри та їх елементи (з урахуванням виділених нами підходів).
Наприкінці експерименту було проведено контрольні зрізи у контрольному та експериментальному класі, які показали, що проведений експеримент позитивно вплинув на рівень сформованості вміння вчитися, а також на загальний рівень розвитку учнів початкових класів. Діти експериментального класу краще вчаться, оскільки хочуть більше знати і вміють вчитися.
Ми з’ясували, що коли вчитель проводить урок-гру чи використовує елементи дидактичної гри на уроці (цікавинки, кросворди, загадки тощо), то навчання перетворюється на захоплюючий процес. Тому вважаємо, що на уроці повинно бути якнайбільше завдань, які б спонукали дитину до улюбленої діяльності.
7. Проблема формування загальнонавчальних умінь і навичок складна та багатогранна і, безперечно, не вичерпується розглянутими в дослідженні аспектами. Подальшої розробки потребують питання впливу індивідуальних особливостей учнів на процес формування загальнонавчальних умінь і навичок; розробки діагностичних методик для визначення динаміки розвитку вказаних умінь за роками навчання; вивчення наступності у формуванні різних загальнонавчальних умінь і навичок у старших дошкільників і першокласників.

Література

1. Амонашвили Ш.В. В школу – с шести лет. – М.: Педагогика, 1986. – 176 с.
2. Андрианова Т.М. Игра – один из важнейших приемов работы с шестилетними детьми // Обучение, воспитание и развитие детей шестилетнего возраста: Пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – С. 34–42.
3. Арутюнов А.Р. и др. Игровые задания. – М.: Русский язык, 1984. – 217 с.
4. Бабанский Ю.К. Избранные педагогические труды. – М.: Педагогика, 1989. – 558 с.
5. Бабкина Н.В. Использование развивающих игр и упражнений в учебном процессе // Начальная школа. – 1998. – №4. – С. 11–18.
6. Блонский П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2-х томах. – М.: Педагогика, 1979. – Т.1. – 420 с.
7. Бурім В. Сюжетно-рольові ігри на уроках навчання грамоти // Початкова освіта. – 2001. – №37 (жовтень). – С. 10.
8. Буя Т.А. Игра в эстетическом воспитании младшего школьника // Начальная школа. – 1997. – №2. – С. 40–43.
9. Валлон А. Психическое развитие ребенка. – М., 1967. – 195 с.
10. Варзацька Л.О. Гра як засіб пізнання // Початкова школа. – 1988. – №12. – С. 34–35.
11. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психологии развития ребенка // Вопросы психологии. – 1966. – №6. – С. 64–76.
12. Газман О.С., Харитонова Н.Е. В школу – с игрой: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 96 с.
13. Губанова О.В., Левкина И.С. Использование игровых приемов на уроках // Начальная школа. – 1997. – №6. – С. 36–37.
14. Дейч О. Фольклор у вихованні молодших школярів // Початкова школа. – 2000. – №2. – С. 46–49.
15. Дідух М.В. Ігрові прийоми навчання читати // Початкова школа. – 1991. – №1. – С. 10–13.
16. Долбенко Т. Активізація пізнавальної діяльності підлітків: ігрові технології // Рідна школа. – 2004. – №10. – С. 36–39.
17. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М., 1999. – 235 с.
18. Эльконин Д.Б. Психологические игры. – М., 1978. – 345 с.
19. Жорник О. Використання дидактичних ігор у навчанні // . Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 63–64.
20. Задорожний К.М. Використання рольових ігор на уроках // Англійська мова та література. – 2006. – №14. – С. 45–48.
21. Зеленецька І. Музично-дидактичні ігри на уроках // Початкова школа. – 1999. – №4. – С. 29–36.
22. Иванова Н.Т. Кто, с кем и во что играет?: Использование игры в воспитании младших школьников // Начальная школа. – 1998. – №7. – С. 7–9.
23. Игры и игровые упражнения с детьми шестилетнего возраста / Под. ред. Е.И. Коваленко. – К.: Рад. школа, 1987. – 141 с.
24. Іщенко Л. Дидактичні ігри як засіб екологічного виховання // Початкова школа. – 1998. – №12. – С. 25–26.
25. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика. – М.: Просвещение, 1978. – 224 с.
26. Кодлюк Я.П. Молодший школяр як суб'єкт навчальної діяльності // Наукові захисти Тернопільського державного педагогічного університету (Серія: Педагогіка). – 2002. – №4. – С. 5 – 12.
27. Кодлюк Я.П Підручник для початкової школи: теорія і практика. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 266 с.
28. Кодлюк Я.П Формування загальнонавчальних умінь і навичок в учнів 1–2 класів 4 – річної початкової школи: Автореф. дис. канд. пед. Наук: 13.00.09.-К., 1993.-24 с.
29. Миколенко Н. Змістовий компонент дитячих ігор // Рідна школа. - 2004. - № 9. - С. 46-49.
30. Непомнящая Н. И. Игра и творчество как формы жизни личности // Развитие личности, 2001 - № 7 - С. 19-24.
31. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2006. - 184 с.
32. Рижук В. І. Гра як метод навчання й виховання // Початкове навчання та виховання. - 2005. - № 16-18. - С. 20-25.
33. Романенко Л. Активізація виховної функції навчально-пізнавальної діяльності // Початкова школа. - 2006. - № 3. - С. 36-40.
34. Рудакова Т. І. Дидактична гра - дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів // Початкове навчання та виховання. - 2005. - № 16-18. - С. 7-13.
35. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. - К.: Генза, 2002. - 368 с.
36. Савченко О. Я. Навчити учнів учитися: психолого-дидактичний аспект // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2005. - № 1. - С. 29-32.
37. Саюк В. Ігрові методи та їх дидактичне значення // Рідна школа. - 2001. - № 4. - С. 18-20.
38. Шафранська О. Дидактичні ігри на уроках української мови в 2 класі // Початкова школа. - 2003. - № 6. - С. 6-8.

Додаткова iнформацiя

0121

Інші роботи цього напряму

Педагогічні основи формування самосвідомості учнів

Формування естетичного уявлення в молодших школярів про навколишнє середовище

Громадське виховання молодших школярів засобами музейної педагогіки

Індивідуальне завдання педагогіка

Методика вивчення епічних творів у основній школі

Формування культури мовлення як спосіб саморозвиток особистості у світі педагогічного осмислення

Використання емпіричних методів для дослідження групи дошкільнят. Або використання теоретичних методів методів для дослідження групи дошкільнят

Естетичне виховання молодших школярів засобами мистецтва

Формування наукового світогляду молодших школярів на уроках природознавства