|
ЦІНА:
80 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Контрольна Конституційне право (ID роботи: 7266) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Конституційне право |
| Тип роботи: | Контрольна робота |
| Кількість сторінок: | 22 |
| Рік захисту: | 2016 |
| ВУЗ: | Київський Національний Університет ім. Шевченка (КНУ ім. Шевченка) |
| Спеціальність (факультет): | Інститут післядипломної освіти |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ.
1. Поняття та види референдумів.
2. Предмет референдуму.
3. Соціальна функція референдуму.
Висновок.
Список використаних джерел.
1. Поняття та види референдумів.
2. Предмет референдуму.
3. Соціальна функція референдуму.
Висновок.
Список використаних джерел.
Вступ
Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Поняття "референдум" походить від латинського "referendum", що означає "те, що має бути повідомлено".
Прийнято вважати, що перший в історії людства референдум був проведений у Швейцарії ще у 1439 р. Нині інститут референдуму законодавчо закріплений в конституціях та інших нормативно-правових актах багатьох країн: Швейцарії, Франції, ФРН, Данії, Італії, Іспанії, Швеції, Норвегії та ін.
В теорії конституційного права (як національного, так і зарубіжного) визначення референдуму не завжди однакове. Найчастіше референдум ототожнюють з опитуванням громадської думки, з плебісцитом. Іноді референдумом називають будь-яке голосування виборців незалежно від його наслідків.
Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення, тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результатів голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя.
Прийнято вважати, що перший в історії людства референдум був проведений у Швейцарії ще у 1439 р. Нині інститут референдуму законодавчо закріплений в конституціях та інших нормативно-правових актах багатьох країн: Швейцарії, Франції, ФРН, Данії, Італії, Іспанії, Швеції, Норвегії та ін.
В теорії конституційного права (як національного, так і зарубіжного) визначення референдуму не завжди однакове. Найчастіше референдум ототожнюють з опитуванням громадської думки, з плебісцитом. Іноді референдумом називають будь-яке голосування виборців незалежно від його наслідків.
Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення, тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результатів голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя.
Висновок
Підбиваючи підсумки роботи, необхідно зазначити, що референдум є дуже важливою ланкою демократії нашої держави. Але на жаль, у цій сфері інколи відбувається порушення проведення референдуму.
Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.
Референдум відрізняється від виборів, як форми безпосередньої демократії, тим, що під час референдуму громадяни безпосередньо вирішують конкретні питання. При цьому рішення, ухвалене на референдумі, є|остаточним. Водночас на виборах громадяни формують представницький корпус (якщо йдеться про парламент чи місцеві ради) або ж наділяють представницьким мандатом відповідну посадову особу (глава держави чи міський, селищний, сільський голова).
Розрізняють наступні види референдумів.
1. За територіальною ознакою:
- Всеукраїнський референдум.
- Місцевий референдум.
2. За предметом референдуму (тобто за питанням, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування) розрізняють:
- конституційні референдуми, коли шляхом референдуму вирішується питання прийняття, затвердження або зміни конституції;
- законодавчі референдуми, коли народний голосуванням вирішуються питання, пов’язані з прийняттям, затвердженням, зміною, скасуванням законів;
- референдуми з питань зміни території;
- міжнародно-правові референдуми;
- інституційні референдуми (з питань дострокового припинення повноважень парламенту або глави держави). Конституція України не закріплює можливість проведення таких референдумів, але спроби їх ініціювання мали місце у 1992, 1993, 1996, 1998 рр. Інституційним може вважатися і місцевий референдум щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, можливість проведення якого передбачена ч. 3 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
3. За формулою, тобто конструкцією питань, що виносяться на всенародне голосування, референдуми поділяють на:
- прості конструкції питань референдумів, що передбачають винесення на референдум одного питання з конкретної проблеми. Прикладом простої формули референдуму є всеукраїнський референдум 1991 р., коли на голосування виносилося одне питання про легітимізацію Акта проголошення незалежності України;
- складні (комбіновані) конструкції питань референдумів передбачають голосування з двох і більше питань, які можуть стосуватися проблем різного характеру, але, як правило, сукупність питань, винесених на референдум, стосується однієї проблеми [3, с. 108].
4. За обов’язковістю:
- обов’язкові референдуми, які проводяться, коли іншим чином рішення з певного питання не може бути прийняте. Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України;
- факультативні референдуми, які можуть бути проведені, а можуть бути і не проведені залежно від рішення певного органу або існування народної ініціативи. Предметом такого референдуму може стати будь-яке питання або проект державного чи самоврядного рішення, за винятком питань та проектів, винесення яких на референдум заборонено конституцією або законом. Референдуми з ініціативи громадян завжди мають факультативний; характер. Факультативні референдуми, які проводяться за народною ініціативою, вважаються зброєю опозиції.
5. 3а моментом проведення:
- дозаконодавчі референдуми, які проводяться і до розгляду законопроекту парламентом та зазвичай є консультативними;
- післязаконодавчі референдуми, які проводяться після розгляду законопроекту парламентом та є, як правило, постановляючими.
6. За правовими наслідками:
- консультативні референдуми;
- постановляючі (імперативні) референдуми.
7. 3а часом проведення:
- повторні референдуми;
- нові референдуми.
Предмет референдуму – це питання, з приводу вирішення якого проводиться референдум. Категорія «предмет референдуму» може бути використана як до державно-правових відносин чи інституту, який зазнає змін внаслідок проведення референдуму, так і в більш вузькому сенсі – до конкретно оформлюваного в бюлетені для голосування питання (в останньому випадку інколи застосовують термін «формула референдуму»).
Соціальна функція референдумів в Україні полягає в тому, що шляхом проведення референдумів можна оптимально вирішити нагальні для суспільства проблеми й прийняти рішення, що задовольняє більшість народу. Референдуми знімають соціальну напругу у суспільстві й сприяють консолідації громадянського суспільства при вирішенні найбільш важливих загальнодержавних і місцевих проблем.
Референдуми також можуть бути легітимною формою вирішення соціальних питань. Зокрема, референдуми із соціальних питань широко проводяться на загальнодержавному рівні в Австралії, Італії, Франції та Швейцарії і на місцевому рівні в США, Швейцарії та інших державах світу. У цих країнах референдуми здійснюють функцію розв'язання найбільш важливих соціальних проблем. На всенародні голосування у зазначених державах виносилися питання легітимізації евтаназії, цивільних розлучень, одностатевих шлюбів, добровільної зміни статі, вживання "легких" наркотиків тощо. Останнім часом на референдуми із соціальних питань усе частіше виносяться питання, пов'язані з правовим статусом національних меншин (Македонія, Угорщина). Видається, що в Україні також можуть бути проведені місцеві референдуми із зазначених питань.
Соціальні функції місцевих референдумів забезпечують реалізацію центральних функцій місцевого самоврядування і передбачають прийняття важливих рішень щодо повсякденних потреб територіальної громади. Це можуть бути питання, пов'язані з охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, фізичною культурою й спортом, житлово-комунальним господарством, тощо.
Підводячи підсумки, необхідно зазначити, що роль референдумів у регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їх основні соціальні функції.
По-перше, референдум є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень, що здійснюється як шляхом прийняття законів під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання їм вищої юридичної сили.
Певний рівень легітимізації прийнятих рішень забезпечується і при проведенні консультативних референдумів, оскіль¬ки, за законом, їх результати розглядаються і враховуються державни¬ми органами при прийнятті рішень.
По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету за умов виконання певної конституційної процедури і вимог закону щодо загальнонаціональних референдумів, громадянам, які є представниками певної нації і народності, мають право ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов’язаних із конституційним регулюванням їхніх національних прав і свобод.
По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки, яка має потужний плив на визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави.
По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян.
Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.
Референдум відрізняється від виборів, як форми безпосередньої демократії, тим, що під час референдуму громадяни безпосередньо вирішують конкретні питання. При цьому рішення, ухвалене на референдумі, є|остаточним. Водночас на виборах громадяни формують представницький корпус (якщо йдеться про парламент чи місцеві ради) або ж наділяють представницьким мандатом відповідну посадову особу (глава держави чи міський, селищний, сільський голова).
Розрізняють наступні види референдумів.
1. За територіальною ознакою:
- Всеукраїнський референдум.
- Місцевий референдум.
2. За предметом референдуму (тобто за питанням, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування) розрізняють:
- конституційні референдуми, коли шляхом референдуму вирішується питання прийняття, затвердження або зміни конституції;
- законодавчі референдуми, коли народний голосуванням вирішуються питання, пов’язані з прийняттям, затвердженням, зміною, скасуванням законів;
- референдуми з питань зміни території;
- міжнародно-правові референдуми;
- інституційні референдуми (з питань дострокового припинення повноважень парламенту або глави держави). Конституція України не закріплює можливість проведення таких референдумів, але спроби їх ініціювання мали місце у 1992, 1993, 1996, 1998 рр. Інституційним може вважатися і місцевий референдум щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, можливість проведення якого передбачена ч. 3 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
3. За формулою, тобто конструкцією питань, що виносяться на всенародне голосування, референдуми поділяють на:
- прості конструкції питань референдумів, що передбачають винесення на референдум одного питання з конкретної проблеми. Прикладом простої формули референдуму є всеукраїнський референдум 1991 р., коли на голосування виносилося одне питання про легітимізацію Акта проголошення незалежності України;
- складні (комбіновані) конструкції питань референдумів передбачають голосування з двох і більше питань, які можуть стосуватися проблем різного характеру, але, як правило, сукупність питань, винесених на референдум, стосується однієї проблеми [3, с. 108].
4. За обов’язковістю:
- обов’язкові референдуми, які проводяться, коли іншим чином рішення з певного питання не може бути прийняте. Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України;
- факультативні референдуми, які можуть бути проведені, а можуть бути і не проведені залежно від рішення певного органу або існування народної ініціативи. Предметом такого референдуму може стати будь-яке питання або проект державного чи самоврядного рішення, за винятком питань та проектів, винесення яких на референдум заборонено конституцією або законом. Референдуми з ініціативи громадян завжди мають факультативний; характер. Факультативні референдуми, які проводяться за народною ініціативою, вважаються зброєю опозиції.
5. 3а моментом проведення:
- дозаконодавчі референдуми, які проводяться і до розгляду законопроекту парламентом та зазвичай є консультативними;
- післязаконодавчі референдуми, які проводяться після розгляду законопроекту парламентом та є, як правило, постановляючими.
6. За правовими наслідками:
- консультативні референдуми;
- постановляючі (імперативні) референдуми.
7. 3а часом проведення:
- повторні референдуми;
- нові референдуми.
Предмет референдуму – це питання, з приводу вирішення якого проводиться референдум. Категорія «предмет референдуму» може бути використана як до державно-правових відносин чи інституту, який зазнає змін внаслідок проведення референдуму, так і в більш вузькому сенсі – до конкретно оформлюваного в бюлетені для голосування питання (в останньому випадку інколи застосовують термін «формула референдуму»).
Соціальна функція референдумів в Україні полягає в тому, що шляхом проведення референдумів можна оптимально вирішити нагальні для суспільства проблеми й прийняти рішення, що задовольняє більшість народу. Референдуми знімають соціальну напругу у суспільстві й сприяють консолідації громадянського суспільства при вирішенні найбільш важливих загальнодержавних і місцевих проблем.
Референдуми також можуть бути легітимною формою вирішення соціальних питань. Зокрема, референдуми із соціальних питань широко проводяться на загальнодержавному рівні в Австралії, Італії, Франції та Швейцарії і на місцевому рівні в США, Швейцарії та інших державах світу. У цих країнах референдуми здійснюють функцію розв'язання найбільш важливих соціальних проблем. На всенародні голосування у зазначених державах виносилися питання легітимізації евтаназії, цивільних розлучень, одностатевих шлюбів, добровільної зміни статі, вживання "легких" наркотиків тощо. Останнім часом на референдуми із соціальних питань усе частіше виносяться питання, пов'язані з правовим статусом національних меншин (Македонія, Угорщина). Видається, що в Україні також можуть бути проведені місцеві референдуми із зазначених питань.
Соціальні функції місцевих референдумів забезпечують реалізацію центральних функцій місцевого самоврядування і передбачають прийняття важливих рішень щодо повсякденних потреб територіальної громади. Це можуть бути питання, пов'язані з охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, фізичною культурою й спортом, житлово-комунальним господарством, тощо.
Підводячи підсумки, необхідно зазначити, що роль референдумів у регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їх основні соціальні функції.
По-перше, референдум є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень, що здійснюється як шляхом прийняття законів під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання їм вищої юридичної сили.
Певний рівень легітимізації прийнятих рішень забезпечується і при проведенні консультативних референдумів, оскіль¬ки, за законом, їх результати розглядаються і враховуються державни¬ми органами при прийнятті рішень.
По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету за умов виконання певної конституційної процедури і вимог закону щодо загальнонаціональних референдумів, громадянам, які є представниками певної нації і народності, мають право ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов’язаних із конституційним регулюванням їхніх національних прав і свобод.
По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки, яка має потужний плив на визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави.
По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян.
Література
1. Конституція України від 26 червня 1996 р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – 141с.
2. Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради. – 2013 р. – №44-45 – ст. 634.
3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1997 р. – № 24 – ст. 170.
4. Барабаш Ю.Г. Конституційне право України: посібник / Ю.Г. Барабаш – Х.: Право, 2015 р. – 328 с.
5. Веніславський Ф.В. Конституційне право України в схемах і таблицях: навчальний посібник / Ф.В. Веніславський – Х.: Право, 2014 р. – 376 с.
6. Дашковська О. Референдум як інститут безпосередньої демократії: досвід зарубіжних країн / О. Дашковська // Вісник академії правових наук України. – 2010 р. – № 1 (60). – с. 235-240.
7. Дерев’янко С.М. Поняття «місцевий референдум» у законодавчих актах України: політико-правовий зміст дефініції / С.М. Дерев’янко // Актуальні проблеми політики: збірник наук. пр. – Одеса: Фенікс, 2012 р. – Випуск 46. – с. 348-358.
8. Задорожня Г.В. Конституційне право України: підручник / Г.В. Задорожня, Ю.А. Задорожний, І.М. Сопілко – К.: Видавництво Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010 р. – 448 с.
9. Кравчен В.В. Конституційне право України: навчальний посібник / В.В. Кравчен – К.: Атіка, 2009 р. – 608 с.
10. Кравченко В. Проблеми правового регулювання інституту місцевих референдумів6 аналіз чинного законодавства та законопроектів / В. Кравченко // Часопис ПАРЛАМЕНТ. – 2012 р. – № 1. – с. 38-46.
11. Майданник О.О. Конституційне право України: навчальний посібник / О.О. Майданник – К.: Алерта, 2011 р. – 380 с.
12. Маркітантов В. Референдум як форма прямої демократії: зарубіжний і вітчизняний досвід / В. Маркітантов, В. Нечитайло // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2015 р. – Випуск 27. – с. 69-74.
13. Палєєва Ю.С. Референдум – загальновизнаний демократичний інститут: історія і сучасність / Ю.С. Палєєва // Вісник Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля. Серія: Юридичні науки. – 2013 р. – № 1 (4). – с. 43-50.
14. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко – К.: КНТ, 2011 р. – 528 с.
15. Погорілко В.Ф. Референдне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко – К.: Ліра-К, 2006 р. – 366 с.
16. Совгиря О.В. Конституційне право України. Повний курс: навчальний посібник / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна – К.: Юрінком Інтер, 2012 р. – 544 с.
17. Совгиря О.В. Конституційне право України: навчальний посібник / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна – К.: Юрінком Інтер, 2008 р. – 632 с.
18. Шляхтун П.П. Конституційне право України: підручник / П.П. Шляхтун – К.: «Освіта України», 2010 р. – 592 с.
2. Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради. – 2013 р. – №44-45 – ст. 634.
3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1997 р. – № 24 – ст. 170.
4. Барабаш Ю.Г. Конституційне право України: посібник / Ю.Г. Барабаш – Х.: Право, 2015 р. – 328 с.
5. Веніславський Ф.В. Конституційне право України в схемах і таблицях: навчальний посібник / Ф.В. Веніславський – Х.: Право, 2014 р. – 376 с.
6. Дашковська О. Референдум як інститут безпосередньої демократії: досвід зарубіжних країн / О. Дашковська // Вісник академії правових наук України. – 2010 р. – № 1 (60). – с. 235-240.
7. Дерев’янко С.М. Поняття «місцевий референдум» у законодавчих актах України: політико-правовий зміст дефініції / С.М. Дерев’янко // Актуальні проблеми політики: збірник наук. пр. – Одеса: Фенікс, 2012 р. – Випуск 46. – с. 348-358.
8. Задорожня Г.В. Конституційне право України: підручник / Г.В. Задорожня, Ю.А. Задорожний, І.М. Сопілко – К.: Видавництво Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010 р. – 448 с.
9. Кравчен В.В. Конституційне право України: навчальний посібник / В.В. Кравчен – К.: Атіка, 2009 р. – 608 с.
10. Кравченко В. Проблеми правового регулювання інституту місцевих референдумів6 аналіз чинного законодавства та законопроектів / В. Кравченко // Часопис ПАРЛАМЕНТ. – 2012 р. – № 1. – с. 38-46.
11. Майданник О.О. Конституційне право України: навчальний посібник / О.О. Майданник – К.: Алерта, 2011 р. – 380 с.
12. Маркітантов В. Референдум як форма прямої демократії: зарубіжний і вітчизняний досвід / В. Маркітантов, В. Нечитайло // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2015 р. – Випуск 27. – с. 69-74.
13. Палєєва Ю.С. Референдум – загальновизнаний демократичний інститут: історія і сучасність / Ю.С. Палєєва // Вісник Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля. Серія: Юридичні науки. – 2013 р. – № 1 (4). – с. 43-50.
14. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко – К.: КНТ, 2011 р. – 528 с.
15. Погорілко В.Ф. Референдне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко – К.: Ліра-К, 2006 р. – 366 с.
16. Совгиря О.В. Конституційне право України. Повний курс: навчальний посібник / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна – К.: Юрінком Інтер, 2012 р. – 544 с.
17. Совгиря О.В. Конституційне право України: навчальний посібник / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна – К.: Юрінком Інтер, 2008 р. – 632 с.
18. Шляхтун П.П. Конституційне право України: підручник / П.П. Шляхтун – К.: «Освіта України», 2010 р. – 592 с.
Додаткова iнформацiя
Завдання 2 після списку використаних джерел.
Інші роботи цього напряму
© 2023 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?