|
ЦІНА:
64 грн.
|
|
|
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Магдебурське право (ID роботи: 1185) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Конституційне право |
| Тип роботи: | Реферат |
| Кількість сторінок: | 20 |
| Рік захисту: | 2009 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
Розділ 1. Походження Магдебурзького права
1.1. Поширення Магдебурзького права на українських землях
1.2. Джерела Магдебурзького права
1.3. Особливості магдебурзького права на Україні
Розділ 2. Становлення і розвиток місце¬вого самоврядування на українських землях
2.1. Органи самоврядування по магдебурзькому праву, їхня компетенція
2.2. Особливості досудового процесу і судочинства в українських містах по магдебурзькому праву
Висновок
Список використаної літератури
Розділ 1. Походження Магдебурзького права
1.1. Поширення Магдебурзького права на українських землях
1.2. Джерела Магдебурзького права
1.3. Особливості магдебурзького права на Україні
Розділ 2. Становлення і розвиток місце¬вого самоврядування на українських землях
2.1. Органи самоврядування по магдебурзькому праву, їхня компетенція
2.2. Особливості досудового процесу і судочинства в українських містах по магдебурзькому праву
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Що ми знаємо про Магдебурзьке право? Українська республіканська енциклопедія визначає його як «феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і су¬ду феодала.» Та це, так би мовити, ідеологічна преамбула визначення поняття. А суть Магдебурзького пра¬ва полягала в тому, що воно встано¬влювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, ре-гулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.
Магдебурзьке право феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду феодалів, Назва права походить від саксонського місга Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду, Найдавнішою серед магдебурзьких акгів була грамота архіепископа Віхмана 1188 року,
Конституційний процес в Україні підняв проблему місцевого самоврядування до однієї з важливих. Однак теоретичні і практичні результати реформи самоврядування залишаються суперечливими. Однієї з причин цього є те, що дослідження самоврядування знаходиться на останньому місці в правовій науці. Так, досвід самоврядування більш обґрунтовано вивчали історики, а не правники.
При написанні роботи я використовувала матеріали які знаходяться у Юридичній енциклопедії, словнику-довіднику “Українське державотворення”, роботи В. Тація, А.Й. Рогожкина, відомих істориків, таких як Грушевський, Владимирський-Буданов, Терлецький та інші. Періодичні видання, зокрема, статті В. Киселечника в журналі “Право України”, М. Іванка у журналі “Україна” та інші періодичні видання на цю тему.
Магдебурзьке право феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду феодалів, Назва права походить від саксонського місга Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду, Найдавнішою серед магдебурзьких акгів була грамота архіепископа Віхмана 1188 року,
Конституційний процес в Україні підняв проблему місцевого самоврядування до однієї з важливих. Однак теоретичні і практичні результати реформи самоврядування залишаються суперечливими. Однієї з причин цього є те, що дослідження самоврядування знаходиться на останньому місці в правовій науці. Так, досвід самоврядування більш обґрунтовано вивчали історики, а не правники.
При написанні роботи я використовувала матеріали які знаходяться у Юридичній енциклопедії, словнику-довіднику “Українське державотворення”, роботи В. Тація, А.Й. Рогожкина, відомих істориків, таких як Грушевський, Владимирський-Буданов, Терлецький та інші. Періодичні видання, зокрема, статті В. Киселечника в журналі “Право України”, М. Іванка у журналі “Україна” та інші періодичні видання на цю тему.
Висновок
Магдебурзьке право в Україні — важливе джерело пра¬ва на українських землях, так зване феодальне міське право, за яким міста звіль-нялися від управління і суду феодалів.
Являє собою скодифіковані в XIII ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма мі¬стами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. Голов¬ними джерелами магдебурзького права були збірник "Саксонське зерцало" та "Вхбільд".
Магдебурзьке право прийшло спершу в міста Закарпатської Ук¬раїни (з 1329 — Хуст), що належали Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечу¬вали їм привілеї користуватися власним правом мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі. Першими містами, що одержали Магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (перед 1324), Сянік (1339), Львів (перед 1352), Кам'янець (1374), Берестя (1390); у XV—XVI ст. його одержала низка міст Правобережної України (зо¬крема Київ 1494). Спочатку Магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого кня¬зя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміні¬страції.
Отже, на першому етапі у 14—16 ст. Магдебурзьке право поши-рилося на всій Правобережній та частині Ліво¬бережної України. В цей період воно було знаряддям окатоличення та полонізації українського на-селення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики, проте відіграло прогресивну роль в економічному розвитку українських міст. На початку 19 ст. Магдебурзьке право в Україні практично припинило своє існування. Головними причинами цього були: втручання місцевої адміністрації у справи міст з Магдебурзьким правом; невизначеність компетен¬ції та дій війта, ради, лави; становий характер влади в містах; відсутність будь-якого контро¬лю за діяльністю міської адміністрації; корупція та хабарництво серед посадових осіб тощо.
Слід також коротенько зупинитися на органах самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бурмістрів) і двох колегій — ради (ранці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою). Магістрат керував справами міської адміністра¬ції, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради і до лави. Їх розмежування було не завжди вираз¬не; але, як правило, лава виступала як судова колегія насамперед у кримінальних справах, а також цивільних, а рада — як колегія в справах адміністративних та складних цивільних справах.
Що стосується судового процесу, то він був усний, гласний та мав змагальний характер.
Все викладене свідчить про те, що історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право і не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Міста звільня¬лися від влади місцевих правителів-землевласників і набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місце¬вого самоврядування в Україні.
Являє собою скодифіковані в XIII ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма мі¬стами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. Голов¬ними джерелами магдебурзького права були збірник "Саксонське зерцало" та "Вхбільд".
Магдебурзьке право прийшло спершу в міста Закарпатської Ук¬раїни (з 1329 — Хуст), що належали Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечу¬вали їм привілеї користуватися власним правом мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі. Першими містами, що одержали Магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (перед 1324), Сянік (1339), Львів (перед 1352), Кам'янець (1374), Берестя (1390); у XV—XVI ст. його одержала низка міст Правобережної України (зо¬крема Київ 1494). Спочатку Магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого кня¬зя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміні¬страції.
Отже, на першому етапі у 14—16 ст. Магдебурзьке право поши-рилося на всій Правобережній та частині Ліво¬бережної України. В цей період воно було знаряддям окатоличення та полонізації українського на-селення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики, проте відіграло прогресивну роль в економічному розвитку українських міст. На початку 19 ст. Магдебурзьке право в Україні практично припинило своє існування. Головними причинами цього були: втручання місцевої адміністрації у справи міст з Магдебурзьким правом; невизначеність компетен¬ції та дій війта, ради, лави; становий характер влади в містах; відсутність будь-якого контро¬лю за діяльністю міської адміністрації; корупція та хабарництво серед посадових осіб тощо.
Слід також коротенько зупинитися на органах самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бурмістрів) і двох колегій — ради (ранці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою). Магістрат керував справами міської адміністра¬ції, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради і до лави. Їх розмежування було не завжди вираз¬не; але, як правило, лава виступала як судова колегія насамперед у кримінальних справах, а також цивільних, а рада — як колегія в справах адміністративних та складних цивільних справах.
Що стосується судового процесу, то він був усний, гласний та мав змагальний характер.
Все викладене свідчить про те, що історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право і не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Міста звільня¬лися від влади місцевих правителів-землевласників і набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місце¬вого самоврядування в Україні.
Література
1. Історія держави та права України. Академічний курс. У 2 т. Т. 2 / За ред. В. Тація, А.Й. Рогожкина. – К., 2000.
2. Магдебурське право // Юридична енциклопедія: В 6 тт. Т. 3/ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.- К.: “Укр. Енцикл.”1998.
3. Магдебурське право в Україні // Українське державотворення. Словник довідник. – К.: Либідь, 1997. – С. 275 –277.
4. Тарановскій Ф. Обзор памятников магдебурскаго права западно-русских городов литовской зпохи. Варшава, 1897. — С. 4.
5. Грушевський М. Історія України-Руси XIV—XVIII віку, К., 1994. — Т. 5. — С. 223.
6. Полное собрание русских летописей. Т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962. — С. 843.
7. Кіселичник В. Про надання українським містам у 14 – 17 ст. магдебурзького права// Право України. – 1996. - №9. – С. 82-84.
8. Іванко М. Магдебурзьке право// Україна. – 1999. – 1. – С. 18-19.
9. Терлецький О. Події на Галицькій Русі в р. 1340 по смерти Болеслава Юрия II // Записки НТШ. За ред. М.Грушевського, - 1896. - Т. 12, - С. 3.
10. Грабовський С., Шкляр Л. Українська державність: політико-правовий аспект // Вісник АН України. - 1993. - № 5 - С. 51.
11. Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. Мюнхен 1954. — С. 55.
12. Падох Я. Міські суди в Україні після 1648 р. Мюнхен., 1948. — С. 12.
13. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і в Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII в. Львів, 1904. — С. 183; С. 275—276.
14. Довнар-ЗапольськийМ. Государственное Хозяйство Великого Княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901. — Т. 2. — С. 275—276.
2. Магдебурське право // Юридична енциклопедія: В 6 тт. Т. 3/ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.- К.: “Укр. Енцикл.”1998.
3. Магдебурське право в Україні // Українське державотворення. Словник довідник. – К.: Либідь, 1997. – С. 275 –277.
4. Тарановскій Ф. Обзор памятников магдебурскаго права западно-русских городов литовской зпохи. Варшава, 1897. — С. 4.
5. Грушевський М. Історія України-Руси XIV—XVIII віку, К., 1994. — Т. 5. — С. 223.
6. Полное собрание русских летописей. Т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962. — С. 843.
7. Кіселичник В. Про надання українським містам у 14 – 17 ст. магдебурзького права// Право України. – 1996. - №9. – С. 82-84.
8. Іванко М. Магдебурзьке право// Україна. – 1999. – 1. – С. 18-19.
9. Терлецький О. Події на Галицькій Русі в р. 1340 по смерти Болеслава Юрия II // Записки НТШ. За ред. М.Грушевського, - 1896. - Т. 12, - С. 3.
10. Грабовський С., Шкляр Л. Українська державність: політико-правовий аспект // Вісник АН України. - 1993. - № 5 - С. 51.
11. Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. Мюнхен 1954. — С. 55.
12. Падох Я. Міські суди в Україні після 1648 р. Мюнхен., 1948. — С. 12.
13. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і в Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII в. Львів, 1904. — С. 183; С. 275—276.
14. Довнар-ЗапольськийМ. Государственное Хозяйство Великого Княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901. — Т. 2. — С. 275—276.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?