|
ЦІНА:
320 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Формування системи гарантій законності та правопорядку в процесі становлення незалежної України. (ID роботи: 5571) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Теорія держави і права |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 41 |
| Рік захисту: | 2014 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
Розділ 1. Поняття та ознаки законності
Розділ 2. Принципи законност
Розділ 3. Характеристика гарантій законності
Розділ 4. Співвідношення правопорядку та громадськаого порядкe
Висновки
Список використаної літератури
Розділ 1. Поняття та ознаки законності
Розділ 2. Принципи законност
Розділ 3. Характеристика гарантій законності
Розділ 4. Співвідношення правопорядку та громадськаого порядкe
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Законність - фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан служать головними критеріями оцінки правового життя суспільства, його громадян.
Право являє собою фактор соціального життя. Але його реальність визначається не лише тим, що воно знаходить вираз у формальних нормативно-правових актах - законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих збірниках. Право реально насамперед тому, що владна воля, виражена в законах, втілюється в поведінці людей - громадян, які виконують закон, осіб, що вступають у відносини шляхом укладення договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон. Право за своєю природою така, що не може існувати поза втілення у правових відносинах.
Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Ось ця сторона права, пов'язана з життям закону, його дієвістю, і характеризується поняттям «законність».
Законність, однак, не тотожна реалізації права, її зміст не тотожне перетворення правових норм у життя. Ця сторона правового регулювання охоплюється такими юридичними категоріями, як «реалізація права», «застосування права», «правомірна поведінка», «правовідносини», «ефективність права». Всі вони пов'язані безпосередньо з дією права, але описують його лише з якоїсь однієї сторони. «Правомірна поведінка» визначає дії суб'єктів, що відповідають нормам права, «правовідносини» вказує на правовий зв'язок його учасників, «ефективність права» - на результативність правового впливу і т. д. Законність ж - комплексна категорія, що охоплює всі сторони життя права, його дієвість, урегульованість суспільного життя в цілому. Категорія «законність» фіксує суспільно необхідні залежності як усередині права, розглянутого з його нормативної сторони, так і між ним і практичним впливом владної волі на поведінку людей, і відображає ставлення до них суспільства.
Законність виражає загальний принцип ставлення суспільства до права в цілому. Тому її зміст розглядають у трьох аспектах:
а) у плані «правового» характеру суспільного життя;
б) з позицій вимоги загальної поваги до закону та обов'язкового його виконання всіма суб'єктами;
в) під кутом зору вимоги безумовної захисту та реального забезпечення прав, інтересі в громадян та охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля. Отже, зміст законності пов'язано як з поведінкою суб'єктів, що реалізують право, так і з діяльністю державних органів, що забезпечують її формування, реалізацію і захист.
Право являє собою фактор соціального життя. Але його реальність визначається не лише тим, що воно знаходить вираз у формальних нормативно-правових актах - законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих збірниках. Право реально насамперед тому, що владна воля, виражена в законах, втілюється в поведінці людей - громадян, які виконують закон, осіб, що вступають у відносини шляхом укладення договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон. Право за своєю природою така, що не може існувати поза втілення у правових відносинах.
Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Ось ця сторона права, пов'язана з життям закону, його дієвістю, і характеризується поняттям «законність».
Законність, однак, не тотожна реалізації права, її зміст не тотожне перетворення правових норм у життя. Ця сторона правового регулювання охоплюється такими юридичними категоріями, як «реалізація права», «застосування права», «правомірна поведінка», «правовідносини», «ефективність права». Всі вони пов'язані безпосередньо з дією права, але описують його лише з якоїсь однієї сторони. «Правомірна поведінка» визначає дії суб'єктів, що відповідають нормам права, «правовідносини» вказує на правовий зв'язок його учасників, «ефективність права» - на результативність правового впливу і т. д. Законність ж - комплексна категорія, що охоплює всі сторони життя права, його дієвість, урегульованість суспільного життя в цілому. Категорія «законність» фіксує суспільно необхідні залежності як усередині права, розглянутого з його нормативної сторони, так і між ним і практичним впливом владної волі на поведінку людей, і відображає ставлення до них суспільства.
Законність виражає загальний принцип ставлення суспільства до права в цілому. Тому її зміст розглядають у трьох аспектах:
а) у плані «правового» характеру суспільного життя;
б) з позицій вимоги загальної поваги до закону та обов'язкового його виконання всіма суб'єктами;
в) під кутом зору вимоги безумовної захисту та реального забезпечення прав, інтересі в громадян та охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля. Отже, зміст законності пов'язано як з поведінкою суб'єктів, що реалізують право, так і з діяльністю державних органів, що забезпечують її формування, реалізацію і захист.
Висновок
Отже, прочитавши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.
Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".
Для законності необхідна:
- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;
- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;
- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;
- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);
- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;
- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.
Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .
Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.
Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.
Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.
Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.
Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.
З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.
Отже, прочитавши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.
Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".
Для законності необхідна:
- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;
- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;
- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;
- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);
- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;
- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.
Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .
Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.
Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.
Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.
Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.
Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.
З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.
Отже, прочитавши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.
Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".
Для законності необхідна:
- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;
- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;
- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;
- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);
- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;
- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.
Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .
Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.
Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.
Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.
Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.
Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.
З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.
Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".
Для законності необхідна:
- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;
- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;
- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;
- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);
- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;
- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.
Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .
Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.
Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.
Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.
Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.
Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.
З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.
Отже, прочитавши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.
Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".
Для законності необхідна:
- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;
- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;
- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;
- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);
- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;
- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.
Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .
Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.
Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.
Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.
Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.
Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.
З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.
Отже, прочитавши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.
Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".
Для законності необхідна:
- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;
- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;
- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;
- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);
- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;
- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.
Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .
Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.
Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.
Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.
Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.
Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.
З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.
Література
1. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р. - 611 с.
2.М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.
3.Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах, том 2, Теория права. Ї М., Зерцало,1998.
4.Юридический энциклопедический словарь. М, 1988. Стр. 104.
5.Кудрявцев В.Н. Право как элемент культуры. Право и Власть. М., 2000. Стр. 249.
6.Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник, Ї Х., Консум, Университет внутрених дел, 2000-704
7. Шляпочников, А.Н. Об охране общественного порядка как функции Советского государства. М., 2009. - С.123.
8.Еропкин, М.И. Административно-правовая охрана общественного порядка. С.-Пб., 2005. - С.345.
9. Тер-Акопов, А.А. Безопасность человека. Социальные и правовые основы. М., 2005. - С.83-90.
10. Бадмаев, А.Н. Основные направления деятельности общественной безопасности. М.: Екатеринбург, 2006. - С.156.
11.Карельский, В.М., Перевалов, В.Д. Теория государства и права. М., 2007. - с.123-125.
12. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.ЇК., Атіка, 2001-176с
2.М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.
3.Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах, том 2, Теория права. Ї М., Зерцало,1998.
4.Юридический энциклопедический словарь. М, 1988. Стр. 104.
5.Кудрявцев В.Н. Право как элемент культуры. Право и Власть. М., 2000. Стр. 249.
6.Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник, Ї Х., Консум, Университет внутрених дел, 2000-704
7. Шляпочников, А.Н. Об охране общественного порядка как функции Советского государства. М., 2009. - С.123.
8.Еропкин, М.И. Административно-правовая охрана общественного порядка. С.-Пб., 2005. - С.345.
9. Тер-Акопов, А.А. Безопасность человека. Социальные и правовые основы. М., 2005. - С.83-90.
10. Бадмаев, А.Н. Основные направления деятельности общественной безопасности. М.: Екатеринбург, 2006. - С.156.
11.Карельский, В.М., Перевалов, В.Д. Теория государства и права. М., 2007. - с.123-125.
12. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.ЇК., Атіка, 2001-176с
Інші роботи цього напряму
© 2023 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?