|
ЦІНА:
100 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Правова система як ознака Держави. Сучасний стан і перспективи розвитку форми Державного устрою України (ID роботи: 3632) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Теорія держави і права |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 40 |
| Рік захисту: | 2013 |
| ВУЗ: | Київський Національний Університет ім. Шевченка (КНУ ім. Шевченка) |
| Спеціальність (факультет): | Інститут післядипломної освіти |
| Курс: | 2 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
1. Поняття правової системи
2. Харистика елементів правової системи
3. Основні напрямки та умови вдосконалення правової системи України
Висновки
Список використаної літератури
1. Поняття правової системи
2. Харистика елементів правової системи
3. Основні напрямки та умови вдосконалення правової системи України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни. Особливо важлива роль у розв'язанні завдань гармонізації суспільства належить правовій системі. Саме вона покликана здійснювати активний вплив на характер змін у суспільстві, сприяти гуманізації держави і права, вдосконаленню законодавчого процесу, піднесенню ефективності правового регулювання, формуванню високої суспільної та індивідуальної правосвідомості.
Пізнання сутності та ролі правової системи в житті суспільства потребує широкого підходу до розуміння правових явищ з урахуванням багатоманітності аспектів їхньої взаємодії, а також характеристик правових явищ відносно людини, держави і суспільства. Правова система є одним з важливих засобів забезпечення оптимальної єдності політичної і соціальної стабільності та динамізму, збереження цілісності суспільства, взаємодії особистісного та суспільного, приватного та публічного факторів, які завжди перебувають у відносинах антиномії, тобто взаємопроникнення та внутрішньої суперечливості. Необхідність створення теоретико-методологічної основи розвитку правової системи зумовлена і процесами зближення національних правових систем та їх інститутів в умовах європейської інтеграції. Базою такого зближення виступають загальнолюдські правові цінності - ідеї прав людини, верховенства права, демократичної, соціально-правової держави та інші, що набувають дедалі більшого поширення у світі. Одночасно поглиблюються риси української правової системи, зумовлені національними особливостями. Розвиток і зміцнення України, її європейський вибір нерозривно пов'язані з формуванням національної правової системи, яка відповідала б сучасним тенденціям правового розвитку.
Запровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивчення закономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням національних традицій, менталітету, наукових здобутків українських вчених-юристів.
Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, утвердження пріоритету людини (не особа для держави, а держава для особи), рівності громадян, природності та невід'ємності прав і свобод людини - все це основні орієнтири для розвитку правової системи України. Проте в юридичній науці практично відсутнє теоретичне осмислення впливу соціокультурного фактора на становлення правової системи і зворотного впливу правової системи на соціокультурну сферу. З огляду на характер розвитку суспільних процесів актуальним є дослідження проблем розвитку правової системи з урахуванням саме соціокультурних чинників.
Правова система поступово набуває ознак єдиної динамічної сукупності конститутивних явищ, насамперед таких, як правові принципи, система права, правова діяльність і правові відносини, правова свідомість і культура, законність. Правова система пов'язана з економічною, політичною та іншими сферами суспільства. Через ці взаємозв'язки розкривається її функціональне призначення та роль у регулюванні суспільних відносин, формуванні демократії, системи владних інститутів, забезпеченні конституційних прав та свобод людини.
У процесі розвитку правової системи, реалізації положень Конституції України поряд з безумовними досягненнями залишається багато невирішених проблем: діють застарілі нормативні акти, між чинними актами існують істотні суперечності, що порушує системність законодавства, чимало нормативних актів виявлялися неефективними, відсутня належна стабільність законів. У цих умовах необхідна переорієнтація правової і політичної науки на виявлення соціальної значущості правової системи, забезпечення соціальної справедливості, свободи і рівності громадян у межах існуючого правового поля.
Створення сучасної ефективної правової системи, що покликана забезпечити розвиток України як демократичної, соціально-правової держави, потребує подальшої розробки відповідної теоретичної моделі. Така модель має ґрунтуватися на найновіших досягненнях світової та вітчизняної правової думки, враховувати всю сукупність передумов і орієнтирів, шляхів та механізмів подальшого реформування суспільства, розвитку оновленої правової системи.
Концептуальні засади і напрями державно-правових реформ в Україні стали об'єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених, про що свідчить ряд конференцій та симпозіумів останніх років, а також монографічних досліджень.
Перетворення в державно-правовій сфері, як і в інших сферах українського суспільства, потребують сучасного наукового забезпечення, розробки системи відповідних орієнтирів, вироблення нових юридичних понять та категорій, парадигм та концепцій. Зокрема, окремі аспекти становлення, формування і функціонування правової системи досліджують українські вчені - В.Бабкін, В.Забігайло, А.Заєць, О.Зайчук, М.Козюбра, В.Копєйчиков, Є.Назаренко, В.Опришко, М.Орзіх, В.Погорілко, П.Рабінович, Ю.Римаренко, В.Селіванов, О.Скакун, Є.Тихонова, В.Шаповал, Я.Шевченко, Ю.Шемчушенко та ін.
Проблеми розвитку правової системи, її сутності, структури, функцій, системи права та системи законодавства розкривають у своїх працях російські вчені - С.Алексєєв, О.Васильєв, В.Карташов, Д.Керімов,В.Кудрявцев, О.Лукашова, О.Малько, М.Марченко, М.Матузов, В.Синюков, Л.Тіунова, Ю.Тихомиров, Л.Явич та ін. серед дослідників з далекого зарубіжжя ці питанння розробляють Ф.Ауман, Р.Болдін, Р.Давид, Ж.Карбоньє, К.Нетон, Дж.Тернер, А.Уотсон, Л.Фрідмен, Дж.Херст та ін.
Предметом дипломної роботи є основні закономірності розвитку правової системи, поняття, ознаки , місце і роль в структурі права та дія у правовій системі, правоутворенні, правореалізації і правоохороні суспільства і держави.
Об’єкт дослідження – основні засади теорії державт та права.
Мета і завдання дослідження вбачаються в тому, щоб дослідити основи розвитку та функціонування правової системи, і на цій основі висвітлити генезу, ознаки, зміст, систему і структуру та дію правової системи.
Методи дослідження. Методологічну базу роботи склали діалектичний метод наукового пізнання, основні положення теорії держави і права, соціологічний і психологічний підходи до проблематики. Аналіз матеріалів, нормативних актів, спеціальної літератури здійснений за допомогою загальнонаукових методів – історико-аналітичного, системного, конкретно-соціологічного, функціонального, а також спеціальних юридичних методів – порівняльно-правового, формально-логічного й інших способів наукового пізнання. У процесі дослідження правової природи понятійних категорій і зовнішньої обробки правового матеріалу використовувалися такі прийоми як опис, аналіз, пояснення, тлумачення, класифікація.
Пізнання сутності та ролі правової системи в житті суспільства потребує широкого підходу до розуміння правових явищ з урахуванням багатоманітності аспектів їхньої взаємодії, а також характеристик правових явищ відносно людини, держави і суспільства. Правова система є одним з важливих засобів забезпечення оптимальної єдності політичної і соціальної стабільності та динамізму, збереження цілісності суспільства, взаємодії особистісного та суспільного, приватного та публічного факторів, які завжди перебувають у відносинах антиномії, тобто взаємопроникнення та внутрішньої суперечливості. Необхідність створення теоретико-методологічної основи розвитку правової системи зумовлена і процесами зближення національних правових систем та їх інститутів в умовах європейської інтеграції. Базою такого зближення виступають загальнолюдські правові цінності - ідеї прав людини, верховенства права, демократичної, соціально-правової держави та інші, що набувають дедалі більшого поширення у світі. Одночасно поглиблюються риси української правової системи, зумовлені національними особливостями. Розвиток і зміцнення України, її європейський вибір нерозривно пов'язані з формуванням національної правової системи, яка відповідала б сучасним тенденціям правового розвитку.
Запровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивчення закономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням національних традицій, менталітету, наукових здобутків українських вчених-юристів.
Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, утвердження пріоритету людини (не особа для держави, а держава для особи), рівності громадян, природності та невід'ємності прав і свобод людини - все це основні орієнтири для розвитку правової системи України. Проте в юридичній науці практично відсутнє теоретичне осмислення впливу соціокультурного фактора на становлення правової системи і зворотного впливу правової системи на соціокультурну сферу. З огляду на характер розвитку суспільних процесів актуальним є дослідження проблем розвитку правової системи з урахуванням саме соціокультурних чинників.
Правова система поступово набуває ознак єдиної динамічної сукупності конститутивних явищ, насамперед таких, як правові принципи, система права, правова діяльність і правові відносини, правова свідомість і культура, законність. Правова система пов'язана з економічною, політичною та іншими сферами суспільства. Через ці взаємозв'язки розкривається її функціональне призначення та роль у регулюванні суспільних відносин, формуванні демократії, системи владних інститутів, забезпеченні конституційних прав та свобод людини.
У процесі розвитку правової системи, реалізації положень Конституції України поряд з безумовними досягненнями залишається багато невирішених проблем: діють застарілі нормативні акти, між чинними актами існують істотні суперечності, що порушує системність законодавства, чимало нормативних актів виявлялися неефективними, відсутня належна стабільність законів. У цих умовах необхідна переорієнтація правової і політичної науки на виявлення соціальної значущості правової системи, забезпечення соціальної справедливості, свободи і рівності громадян у межах існуючого правового поля.
Створення сучасної ефективної правової системи, що покликана забезпечити розвиток України як демократичної, соціально-правової держави, потребує подальшої розробки відповідної теоретичної моделі. Така модель має ґрунтуватися на найновіших досягненнях світової та вітчизняної правової думки, враховувати всю сукупність передумов і орієнтирів, шляхів та механізмів подальшого реформування суспільства, розвитку оновленої правової системи.
Концептуальні засади і напрями державно-правових реформ в Україні стали об'єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених, про що свідчить ряд конференцій та симпозіумів останніх років, а також монографічних досліджень.
Перетворення в державно-правовій сфері, як і в інших сферах українського суспільства, потребують сучасного наукового забезпечення, розробки системи відповідних орієнтирів, вироблення нових юридичних понять та категорій, парадигм та концепцій. Зокрема, окремі аспекти становлення, формування і функціонування правової системи досліджують українські вчені - В.Бабкін, В.Забігайло, А.Заєць, О.Зайчук, М.Козюбра, В.Копєйчиков, Є.Назаренко, В.Опришко, М.Орзіх, В.Погорілко, П.Рабінович, Ю.Римаренко, В.Селіванов, О.Скакун, Є.Тихонова, В.Шаповал, Я.Шевченко, Ю.Шемчушенко та ін.
Проблеми розвитку правової системи, її сутності, структури, функцій, системи права та системи законодавства розкривають у своїх працях російські вчені - С.Алексєєв, О.Васильєв, В.Карташов, Д.Керімов,В.Кудрявцев, О.Лукашова, О.Малько, М.Марченко, М.Матузов, В.Синюков, Л.Тіунова, Ю.Тихомиров, Л.Явич та ін. серед дослідників з далекого зарубіжжя ці питанння розробляють Ф.Ауман, Р.Болдін, Р.Давид, Ж.Карбоньє, К.Нетон, Дж.Тернер, А.Уотсон, Л.Фрідмен, Дж.Херст та ін.
Предметом дипломної роботи є основні закономірності розвитку правової системи, поняття, ознаки , місце і роль в структурі права та дія у правовій системі, правоутворенні, правореалізації і правоохороні суспільства і держави.
Об’єкт дослідження – основні засади теорії державт та права.
Мета і завдання дослідження вбачаються в тому, щоб дослідити основи розвитку та функціонування правової системи, і на цій основі висвітлити генезу, ознаки, зміст, систему і структуру та дію правової системи.
Методи дослідження. Методологічну базу роботи склали діалектичний метод наукового пізнання, основні положення теорії держави і права, соціологічний і психологічний підходи до проблематики. Аналіз матеріалів, нормативних актів, спеціальної літератури здійснений за допомогою загальнонаукових методів – історико-аналітичного, системного, конкретно-соціологічного, функціонального, а також спеціальних юридичних методів – порівняльно-правового, формально-логічного й інших способів наукового пізнання. У процесі дослідження правової природи понятійних категорій і зовнішньої обробки правового матеріалу використовувалися такі прийоми як опис, аналіз, пояснення, тлумачення, класифікація.
Висновок
Півторатисячолітній шлях державно-правової традиції українсь¬кого народу позаду. Шлях злетів і падінь, перемог і поразок, досяг¬нень і прикрих помилок. Головне в тому, що навіть періоди розривів в єдиному діалектичному ланцюзі державно-правового розвитку не знищили тяглості українського народу до національної державності. Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві. Ми можемо говорити про на¬явність таких рис державотворення як пріоритетність колективних засад над індивідуальними, сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.
Позаду залишилася півторатисячолітня історія української державності і вісім років незалежної України.
Розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес. Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В держапному будівництві є і здобуїки, і прорахунки. Найбільшим досягненням молодої демократії республіки є прийняття Конституції України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані про¬тиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади. Значні зміни відбулися в судовій системі, в інших правоохоронних органах. Не припиняється кропітка робота з формування законодавства. За роки незалежності Верховна Рада України прийняла близько 600 законів. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, внесення змін і до¬повнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостат¬ньому науковому і юридично-технічному рівні.
Однією з основних тенденцій сучасного розвитку правової системи є поступове і послідовне зближення природно-правових і державно-правових засад, що відбувається із зростанням загальної культури, формуванням нового праворозуміння, реалізацією гуманістичних суспільних ідеалів, "олюдненням" держави і права.
Культурологічний ціннісний вимір правової системи виявляється у тому, що вона активно впливає на формування у людей гуманістичних настанов, сприяє встановленню нормативно стабільних взаємовідносин у суспільстві. Це дало змогу глибоко усвідомити суб'єктивні чинники правової системи, вплив правосвідомості та правової культури на характер правової діяльності й поведінку суб'єктів права.
У перехідному суспільстві особливого значення набуває розробка проблеми взаємозв'язку та взаємодії правової і соціальної держави, механізму правового регулювання соціальної сфери, взаємодії індивідуального і соціального, приватного і публічного інтересів тощо.
Позаду залишилася півторатисячолітня історія української державності і вісім років незалежної України.
Розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес. Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В держапному будівництві є і здобуїки, і прорахунки. Найбільшим досягненням молодої демократії республіки є прийняття Конституції України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані про¬тиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади. Значні зміни відбулися в судовій системі, в інших правоохоронних органах. Не припиняється кропітка робота з формування законодавства. За роки незалежності Верховна Рада України прийняла близько 600 законів. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, внесення змін і до¬повнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостат¬ньому науковому і юридично-технічному рівні.
Однією з основних тенденцій сучасного розвитку правової системи є поступове і послідовне зближення природно-правових і державно-правових засад, що відбувається із зростанням загальної культури, формуванням нового праворозуміння, реалізацією гуманістичних суспільних ідеалів, "олюдненням" держави і права.
Культурологічний ціннісний вимір правової системи виявляється у тому, що вона активно впливає на формування у людей гуманістичних настанов, сприяє встановленню нормативно стабільних взаємовідносин у суспільстві. Це дало змогу глибоко усвідомити суб'єктивні чинники правової системи, вплив правосвідомості та правової культури на характер правової діяльності й поведінку суб'єктів права.
У перехідному суспільстві особливого значення набуває розробка проблеми взаємозв'язку та взаємодії правової і соціальної держави, механізму правового регулювання соціальної сфери, взаємодії індивідуального і соціального, приватного і публічного інтересів тощо.
Література
1. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. — К.: Україна, 1990. — С. 3.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
3. Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.
4. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000. – 208 с.
5. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
6. Бобровик С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. — К.: Наукова думка, 1994.
7. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.
8. Збірник постанов Уряду України. - 1993. — № 1—2. — Ст. 28; 1994. — № 10. — Ст. 250; Офіційний вісник України. — 1998. — № 42. — Ст. 1551.
9. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996. — 208 с.
10. Медведчук В.В. Законодавство України // Адвокат. — 1998. — № 1.
11. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 7.
12. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Норма. — 2000. —552 с.
13. Опришко В.Ф. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 року / Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції, травень 1996 р. — К., 1996.
14. Основи деpжави і пpава: Hавч.посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/ Спілка юpистів Укpаїни; С.Д. Гусаpєв,
А.М. Колодій, Л.В. Кpавченко. — К.: Юpінфоpм, 1995. — 167 с.
15. Офіційний вісник України. — 1997. — Число 24. — Ст. 11.
16. Рабінович П.М. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник Академії правових наук України. — 1991. — № 1.
17. СелівановВ. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права в системі України // Право України. — 1996. — № 12.
18. Скакун О.Ф., Подбеpезський М.К. Теоpія деpжави і пpава: [Eкспеpим. підpуч. для студентів юpид. фак. пед. навч. закладів]/ Хаpк. деpж. пед. ун-т ім. Г.С. Сковоpоди. — Х.: Консум, 1996. — 324 с.
19. Тихомиров Ю.А. Публичное право. — М., 1995.
20. Топорнин Б.Н. Сильное государство – объективная потребность времени // Вопросы философии. – 2001. – № 7. – С. 3-24.
21. Удовика Л.Г. Діалектика моралі і права у розвитку демократії: Автореф. дис… канд. філос. наук. – Запоріжжя, 1998. – 17 с.
22. Урядовий кур'єр. — 1992. — С. 42—43.
23. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади розвитку правової системи України / Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 7—8 жовтня 1993 року. — К., 1993.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
3. Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.
4. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000. – 208 с.
5. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
6. Бобровик С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. — К.: Наукова думка, 1994.
7. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.
8. Збірник постанов Уряду України. - 1993. — № 1—2. — Ст. 28; 1994. — № 10. — Ст. 250; Офіційний вісник України. — 1998. — № 42. — Ст. 1551.
9. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996. — 208 с.
10. Медведчук В.В. Законодавство України // Адвокат. — 1998. — № 1.
11. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 7.
12. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Норма. — 2000. —552 с.
13. Опришко В.Ф. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 року / Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції, травень 1996 р. — К., 1996.
14. Основи деpжави і пpава: Hавч.посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/ Спілка юpистів Укpаїни; С.Д. Гусаpєв,
А.М. Колодій, Л.В. Кpавченко. — К.: Юpінфоpм, 1995. — 167 с.
15. Офіційний вісник України. — 1997. — Число 24. — Ст. 11.
16. Рабінович П.М. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник Академії правових наук України. — 1991. — № 1.
17. СелівановВ. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права в системі України // Право України. — 1996. — № 12.
18. Скакун О.Ф., Подбеpезський М.К. Теоpія деpжави і пpава: [Eкспеpим. підpуч. для студентів юpид. фак. пед. навч. закладів]/ Хаpк. деpж. пед. ун-т ім. Г.С. Сковоpоди. — Х.: Консум, 1996. — 324 с.
19. Тихомиров Ю.А. Публичное право. — М., 1995.
20. Топорнин Б.Н. Сильное государство – объективная потребность времени // Вопросы философии. – 2001. – № 7. – С. 3-24.
21. Удовика Л.Г. Діалектика моралі і права у розвитку демократії: Автореф. дис… канд. філос. наук. – Запоріжжя, 1998. – 17 с.
22. Урядовий кур'єр. — 1992. — С. 42—43.
23. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади розвитку правової системи України / Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 7—8 жовтня 1993 року. — К., 1993.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?