|
ЦІНА:
104 грн.
|
|
|
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Іван Котляревський (ID роботи: 1180) |
| Напрям: | Мова/Література |
| Предмет: | Українська література |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 44 |
| Рік захисту: | 2011 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
1. Біографія та кар’єра Івана Котляревського
2. Знавець української культури. Нова українська література
3. Світоглядні позиції письменника
4. Особливості гумору у творах Котляревського
5. Історичне та художнє значення творів Котляревського. «Енеїда», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник»
Висновок
Список використаної літератури
1. Біографія та кар’єра Івана Котляревського
2. Знавець української культури. Нова українська література
3. Світоглядні позиції письменника
4. Особливості гумору у творах Котляревського
5. Історичне та художнє значення творів Котляревського. «Енеїда», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник»
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Про полтавські шляхи написано багато, а ще більше, мабуть, співано. Я це особливо відчула, коли гостювала у бабусі на Полтавщині.
Грунтові сільські дороги мають особливу принаду, особливу неповторність і чаруючу силу. Вони прямують через невеличкі гаї, поля, видолинки. Тільки побачивши їх, пройшовши ними, можна зрозуміти, чому їх інколи порівнюють зі стрічками, і не просто зі стрічками, а стрічками, що в'ються. Вони кличуть мандрівників у незвідані краї, манять якимись вимріяними дивами і пізнанням чогось таємничого, що десь там, ген за обрієм.
Мабуть, тими шляхами мандрував колись і Котляревський, заворожений їхньою принадою пізнати щось досі незвідане. Може, мандруючи, теж задивлявся на птахів, що витворювали свою пісню десь у високостях, а, може, просто приємно було міряти кроками цю чудесну стрічку, щоб насолоджуватися особливими звуками, які могли враз перетворитися у пісню чи в казку. А, може, так краще думалося, коли шлях вів аж до Трої, до славного Енея-козака чи звивався аж до порога Наталчиної оселі? Так приємно було повертатися з таких мандрівок і записувати свої враження і думки на папері, коли випліталася і вимережувалась то славна історія троянців у запорозьких шатах, то хвилював прекрасний образ простої дівчини-селянки, яка своєю духовною красою могла піднятися до найвищих вершин досконалості людини.
Я закохана в Полтавщину, бо там моє коріння: дідусі і прабабусі вже понад століття живуть на полтавській землі. Одного разу я звернула увагу на якусь намальовану картину в покоях прабабусі Марії. Там були зображені козак і дівчина в українському вбранні, вони стояли біля плоту і розмовляли, над ним світив ясний місяць і по-особливому освітлював охайний двір, стріху на хаті і призьбу, де лежало якесь збіжжя. Біля тину - висока тополя, посріблена місячним сяйвом. Запитала бабусю Марію: "А хто це зображений на картині? Хто художник? Звідки у вас ця картина?" І бабуся з докором відповіла: "Як же ти не впізнала? Це ж Наталка Полтавка зі своїм Петром. Бачиш, стоять розмовляють перед тим, як Петро пішов на заробітки, бо хто знає - може, й не побачаться більше. Бачиш, які сумні обоє? А хто малював - уже й не знаю. У нас колись мало не в кожній хаті були такі картини, бо, кажуть, що насправді та Наталка із нашого села родом, а не з Полтави. І ще старі люди казали, що ходив по селах якийсь розумний чоловік і розпитував про гарних і чесних дівчат, а тоді писав про них книжки. От, кажуть, і про нашу Наталку з роду Бондарчуків написав. А Полтавкою він її назвав про людське око, щоб дівчині сорому не завдати, а може, щоб не загордувала. Ось що я знаю про цю мальовану Наталку та її Петра. Гарні люди колись були, чесні, правдиві.
Я була вдячна моїй прабабусі за цю розповідь, яка ще раз підтвердила мою думку, що справді народні письменники, яким був Іван Петрович Котляревський, завжди живуть у пам'яті людей. А ту картину прабабуся подарувала мені на добру згадку і добру пам'ять.
Творчість класика нової української літератури І.П. Котляревського належить до тих вічно живих явищ, про які, за словами В.Г. Бєлінського, кожна епоха складає своє судження, не вичерпуючи при цьому всього багатства і глибини їх змісту.
У вірші «На вічну пам'ять Котляревському» Т.Г. Шевченко, називаючи письменника «праведною душею», пророкував невмирущу славу його імені:
«Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть.»
Близько 200 років минуло з часу появи поеми Котляревського «Енеїда» і понад 150 —з дня першої вистави його п'єси-опери «Наталка Полтавка», але й сьогодні ці твори є не тільки фактом історії літератури, а живим явищем сучасної культури, яке допомагає нам відчути безперервність буття в його Історичному розвитку, збагачує наші уявлення про світ у просторі й часі, примножує особистий досвід членів нашого суспільства, дає їм естетичне задоволення, пробуджує І розвиває в них художників.
Пройнята любов'ю до народу, несучи в собі його життєствердну енергію, його глибоку віру в торжество добра над злом, творчість Котляревського дорога нам своїм гуманістичним пафосом, загальнолюдським змістом.
Котляревський жив і творив в епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких було визрівання гострої кризи феодального суспільства і перехід до нової, капіталістичної формації. Він був сучасником французької буржуазної революції, що знаменувала собою докорінні зміни в духовному розвитку людства, зокрема в мистецтві й літературі.
Грунтові сільські дороги мають особливу принаду, особливу неповторність і чаруючу силу. Вони прямують через невеличкі гаї, поля, видолинки. Тільки побачивши їх, пройшовши ними, можна зрозуміти, чому їх інколи порівнюють зі стрічками, і не просто зі стрічками, а стрічками, що в'ються. Вони кличуть мандрівників у незвідані краї, манять якимись вимріяними дивами і пізнанням чогось таємничого, що десь там, ген за обрієм.
Мабуть, тими шляхами мандрував колись і Котляревський, заворожений їхньою принадою пізнати щось досі незвідане. Може, мандруючи, теж задивлявся на птахів, що витворювали свою пісню десь у високостях, а, може, просто приємно було міряти кроками цю чудесну стрічку, щоб насолоджуватися особливими звуками, які могли враз перетворитися у пісню чи в казку. А, може, так краще думалося, коли шлях вів аж до Трої, до славного Енея-козака чи звивався аж до порога Наталчиної оселі? Так приємно було повертатися з таких мандрівок і записувати свої враження і думки на папері, коли випліталася і вимережувалась то славна історія троянців у запорозьких шатах, то хвилював прекрасний образ простої дівчини-селянки, яка своєю духовною красою могла піднятися до найвищих вершин досконалості людини.
Я закохана в Полтавщину, бо там моє коріння: дідусі і прабабусі вже понад століття живуть на полтавській землі. Одного разу я звернула увагу на якусь намальовану картину в покоях прабабусі Марії. Там були зображені козак і дівчина в українському вбранні, вони стояли біля плоту і розмовляли, над ним світив ясний місяць і по-особливому освітлював охайний двір, стріху на хаті і призьбу, де лежало якесь збіжжя. Біля тину - висока тополя, посріблена місячним сяйвом. Запитала бабусю Марію: "А хто це зображений на картині? Хто художник? Звідки у вас ця картина?" І бабуся з докором відповіла: "Як же ти не впізнала? Це ж Наталка Полтавка зі своїм Петром. Бачиш, стоять розмовляють перед тим, як Петро пішов на заробітки, бо хто знає - може, й не побачаться більше. Бачиш, які сумні обоє? А хто малював - уже й не знаю. У нас колись мало не в кожній хаті були такі картини, бо, кажуть, що насправді та Наталка із нашого села родом, а не з Полтави. І ще старі люди казали, що ходив по селах якийсь розумний чоловік і розпитував про гарних і чесних дівчат, а тоді писав про них книжки. От, кажуть, і про нашу Наталку з роду Бондарчуків написав. А Полтавкою він її назвав про людське око, щоб дівчині сорому не завдати, а може, щоб не загордувала. Ось що я знаю про цю мальовану Наталку та її Петра. Гарні люди колись були, чесні, правдиві.
Я була вдячна моїй прабабусі за цю розповідь, яка ще раз підтвердила мою думку, що справді народні письменники, яким був Іван Петрович Котляревський, завжди живуть у пам'яті людей. А ту картину прабабуся подарувала мені на добру згадку і добру пам'ять.
Творчість класика нової української літератури І.П. Котляревського належить до тих вічно живих явищ, про які, за словами В.Г. Бєлінського, кожна епоха складає своє судження, не вичерпуючи при цьому всього багатства і глибини їх змісту.
У вірші «На вічну пам'ять Котляревському» Т.Г. Шевченко, називаючи письменника «праведною душею», пророкував невмирущу славу його імені:
«Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть.»
Близько 200 років минуло з часу появи поеми Котляревського «Енеїда» і понад 150 —з дня першої вистави його п'єси-опери «Наталка Полтавка», але й сьогодні ці твори є не тільки фактом історії літератури, а живим явищем сучасної культури, яке допомагає нам відчути безперервність буття в його Історичному розвитку, збагачує наші уявлення про світ у просторі й часі, примножує особистий досвід членів нашого суспільства, дає їм естетичне задоволення, пробуджує І розвиває в них художників.
Пройнята любов'ю до народу, несучи в собі його життєствердну енергію, його глибоку віру в торжество добра над злом, творчість Котляревського дорога нам своїм гуманістичним пафосом, загальнолюдським змістом.
Котляревський жив і творив в епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких було визрівання гострої кризи феодального суспільства і перехід до нової, капіталістичної формації. Він був сучасником французької буржуазної революції, що знаменувала собою докорінні зміни в духовному розвитку людства, зокрема в мистецтві й літературі.
Висновок
Іван Котляревський став зачинателем нової української літератури. Він першим звернувся до живої української мови, до національних витоків, що за три десятиліття призвели до здобуття Незалежності України.
Відхід Котляревського від прямолінійної поза естетичної умовності у змалюванні персонажів, від символіки й алегоризму як головних засобів художнього узагальнення в давній українській літературі, від класицистичної одноплановості й однозначності образів персонажів в його творах вільного художнього вимислу як своєрідної «гри без правил» — важливий крок вперед в історії літературного образу, на шляху творення реалістичних характерів. Ці його естетичні уроки дали могутній поштовх новій українській літературі.
Великий вплив яскравого і самобутнього таланту Котляревського, розвиток його художньо-естетичних принципів позначився на художній спадщині багатьох українських письменників і, зокрема, у творчості Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карого. Твори Котляревського, що увібрали в себе багатовікові традиції української і світової культури, на рубежі нової Історичної й літературної епохи знаменували перехід до нового типу художньої творчості, до реалізму й національної свідомості. Котляревський не тільки з великою силою і достовірністю відобразив зміст життя свого часу, що забезпечує його творам неперехідне пізнавальне значення. Як художнє узагальнення певного історичного етапу розвитку суспільства, втілення високих гуманістичних ідеалів творчість Котляревського й сьогодні дає нам естетичну насолоду, зберігаючи принадність своєрідного і неповторного взірця.
Гуманістичний пафос її співзвучний нашим ідеалам боротьби за свободу людини і людства.
Відхід Котляревського від прямолінійної поза естетичної умовності у змалюванні персонажів, від символіки й алегоризму як головних засобів художнього узагальнення в давній українській літературі, від класицистичної одноплановості й однозначності образів персонажів в його творах вільного художнього вимислу як своєрідної «гри без правил» — важливий крок вперед в історії літературного образу, на шляху творення реалістичних характерів. Ці його естетичні уроки дали могутній поштовх новій українській літературі.
Великий вплив яскравого і самобутнього таланту Котляревського, розвиток його художньо-естетичних принципів позначився на художній спадщині багатьох українських письменників і, зокрема, у творчості Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карого. Твори Котляревського, що увібрали в себе багатовікові традиції української і світової культури, на рубежі нової Історичної й літературної епохи знаменували перехід до нового типу художньої творчості, до реалізму й національної свідомості. Котляревський не тільки з великою силою і достовірністю відобразив зміст життя свого часу, що забезпечує його творам неперехідне пізнавальне значення. Як художнє узагальнення певного історичного етапу розвитку суспільства, втілення високих гуманістичних ідеалів творчість Котляревського й сьогодні дає нам естетичну насолоду, зберігаючи принадність своєрідного і неповторного взірця.
Гуманістичний пафос її співзвучний нашим ідеалам боротьби за свободу людини і людства.
Література
1. Бахтин М.М. Искусство слова и народная смеховая культура (Рабле и Гоголь).— М.: Контекст, 1972.
2. Волинський П.К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — 3. вид., доп. і перероб. — К.: Дніпро, 1969. — 270 с.
3. Детально про образи персонажів в «Енеїді»// Яценко М.Т. На рубежі літературних епох. - К., 1977.
4. Дончик В. Історія української літератури ХХ ст. – К., 1993.
5. І.П. Котляревський у критиці та документах. - К. 1959.
6. Кирилюк Є. Живі традиції. Іван Котляревський та українська література. - К., 1969.
7. Малий словник історії України / В.А. Смолій (ред.). — К.: Либідь, 1997. — 464 с.
8. Мацько Л.І., Стилістика української мови, К.: Вища школа, 2003
9. Проблеми Просвещения в мировой литературе. М., 1970
10. Шамрай А.П. Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського.—У кн.: Котляревський - П. Повне зібр. творів: У 2-х т. К., 1952, т. 1, с. 55.
2. Волинський П.К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — 3. вид., доп. і перероб. — К.: Дніпро, 1969. — 270 с.
3. Детально про образи персонажів в «Енеїді»// Яценко М.Т. На рубежі літературних епох. - К., 1977.
4. Дончик В. Історія української літератури ХХ ст. – К., 1993.
5. І.П. Котляревський у критиці та документах. - К. 1959.
6. Кирилюк Є. Живі традиції. Іван Котляревський та українська література. - К., 1969.
7. Малий словник історії України / В.А. Смолій (ред.). — К.: Либідь, 1997. — 464 с.
8. Мацько Л.І., Стилістика української мови, К.: Вища школа, 2003
9. Проблеми Просвещения в мировой литературе. М., 1970
10. Шамрай А.П. Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського.—У кн.: Котляревський - П. Повне зібр. творів: У 2-х т. К., 1952, т. 1, с. 55.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?