Система покарання   (ID роботи: 1164)

Вступ

Розділ 1. Поняття, ознаки і мета покарання за Кримінальним Кодексом України
1.1. Поняття покарання
1.2. Система покарання

Розділ 2. Система покарань та її особливості
2.1. Особливості системи покарань

Розділ. 3. Характеристика окремих видів покарань
3.1. Поняття основних покарань
3.2. Поняття додаткових покарань
3.3. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

Висновки

Список використаних джерел

Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав. Позитивне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони. Позитивне кримінальне право України це сукупність норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК.
Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо.
Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину.
Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення. Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.
Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання.
Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню.
Основне завдання (функція) кримінального права – охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю.
Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства.
Мета кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону. В цій роботі я опиралась на Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р., на Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р., таких відомих правників, як Богатирьов І., Бажанов М.І., та інших.

Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. Позбавлення волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю — ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки. Поєднання цих двох напрямків відображено в новому КК і повинно здійснюватися в каральній політиці наших судових органів. Основними є покарання, які призначаються тільки самостійно і ні за яких умов не можуть приєднуватися як додаток до інших видів покарання. Закон (ч. 1 ст. 52 КК) відносить до них громадські роботи (ст. 56 КК); виправні роботи (ст. 57 КК); службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК); арешт (ст. 60 КК); обмеження волі (ст. 61 КК); тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК); позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК); довічне позбавлення волі (ст. 64 КК). Додатковими є покарання, які самостійно (без поєднання з основним покаранням) призначені бути не можуть і лише приєднуються як додаток до основного покарання. Закон (ч. 2 ст. 52 КК) відносить до них позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) та конфіскацію майна (ст. 59 КК). У частині 3 ст. 52 КК виділяється група так званих змішаних покарань, які можуть бути призначені судом як основні, так і як додаткові. До них відносяться штраф (ст. 53 КК) та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК). Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих каральній політиці: а) застосування суворих заходів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп; б) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості.

1. Конституція України. Прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Українська правнича фундація. – Київ, 1996. – 62 с.
2. Кримінальній кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 березня 2009 р. – К.: Вид. Паливода А.В., 2009. – 188 с.
3. Вісник Верховного Суду України. – 2003. - №6. – 25с.
4. Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №1. – 48с.
5. Вісник Верховного Суду України. – 2006. - №6. – 47с.
6. Основи правознавства: Підруч. для 9 кл. загально-освіт. навч. закл. За ред. І. Б. Усенка. – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2006. – 416с.
7. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийнятий 11 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 33. – Ст. 1767; Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. – 520с.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України за загальною редакцією Гончаренка В.Г., Андрушка П.П. - К.: «Форум» 2005. – 480с.
9. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов‘язаних з позбавленням волі та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань МВС України від 19 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2006. - № 2. – 97с.
10. Богатирьов І. Деякі проблемні питання застосування альтернативних видів покарань в Україні (теоретичні спекти) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 6. – 115с..
12. Грицай В.В. Поняття та значення загальних засад призначення покарання в чинному кримінальному законодавстві України // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. – Луганськ, 2003. – Вип. 2. – 198с.
12. Гура Р.М. Виконання покарань у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.08) / Національна юридична академія України ім.. Я.Мудрого. – Х., 2003. – 20с.
13. Міщенко С.М. Арешт і обмеження волі як альтернатива призначення покарання у вигляді позбавлення волі // Офіційний сайт Державного департаменту з питань виконання покарань МВС України. – 2004. – 202с.
14. Мостепанюк Л.О. Мета покарання за ККУ // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2006. – Вип.. 2. – 89с.
15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін та ін.. – 2-е вид., перероб., і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480с.
16. Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України. – 2005. - № 11. – 156с..
17. Тертишник В.М Кримінально - процесуальне право України: Підручник. 6-те вид., доп. і переробл. – К.: 2005. – 1120 с.
18. Удалова Л. Д. Кримінальний процес України: Підручник -К.: Вид. ПАЛИВОДА., 2007.- 352 с.
19. Тертишник В.М Науково- практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: АСК., 2007. – 1156 с.

Кримінально-виконавчий статус осіб, засуджених до позбавлення волі: сучасний стан правового регулювання в Україні і проблеми гармонізації з міжнародними стандартами

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Важке тілесне ушкодження

Амністія

Незаконні дії у разі банкрутства

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИХОВУВАННЯ БАНКРУТСТВА І ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО

Суб’єкт злочину

Поняття, ознаки та види вбивств

Кримінальна відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації

Особливості розслідування злочинів у сфері обігу радіоактивних матеріалів

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродними способами

Суб'єкт злочину, його обов'язкові і факультативні ознаки

Давання хабара. Отримання хабара

Боротьба зі злочинністю

МАЛОЗНАЧНІСТЬ ДІЯННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗБИРАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ (аналіз складів злочинів)

Варіант 3. 1. Класифікація злочинів 2. Суб’єкт злочину та його ознаки 3. Задача.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ, ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ

Незаконне полювання

Уголовно-правовая оценка применения огнестрельного оружия работником милиции

Межі кримінальної відповідальності

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

ВОИНСКИЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ И НАКАЗАНИЯ

Контрабанда

Кримінальна відповідальність за пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- і нафтопродуктопроводів

ТАКТИЧНІ ОПЕРАЦІЇ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ВБИВСТВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОРГАНІЗОВАНИМИ ГРУПАМИ І ЗЛОЧИННИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

ЗЛОЧИНИ З ПОХІДНИМИ НАСЛІДКАМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Геокриминогенная обстановка в особо крупном промышленном городе (на основе статистических данных по городу Донецку)

Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі ст. 157

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ

Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі

Бандитизм

Дія кримінального закону в часі та просторі

Завдання та система кримінального права україни

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА

Стадії вчинення навмисного злочину

ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК ЯК ОЗНАКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Кримінальне правопорушення проти життя та здоров’я людини в Україні

Задача Кримінальне право

УГОЛОВНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ТЕРРОРИЗМ

Вимагання ст. 189 КК

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ НОРМИ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КРАДІЖКУ ЯК ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Институт соучастия в уголовном праве Украины

Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності

Неповнолітні особи як суб"єкти кримінальної відповідальності

Суб’єкт злочину

Поняття необхідної оборони та умови її правомірності

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ(загальні засади концепції)