|
ЦІНА:
50 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Правочини (ID роботи: 2796) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Цивільне право |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 34 |
| Рік захисту: | 2010 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
1. Поняття і ознаки правочинів
2. Класифікація правочинів
3. Умови дійсності правочинів
4. Види недійсних правочинів
5. Правові наслідки визнання правочину недійсним
Висновки
Список використаної літератури
1. Поняття і ознаки правочинів
2. Класифікація правочинів
3. Умови дійсності правочинів
4. Види недійсних правочинів
5. Правові наслідки визнання правочину недійсним
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочинам при¬таманні ознаки, що відрізняють їх від інших юридичних фактів.
Залежно від кількості сторін, які укладають правочин, останні можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (догово¬ри).
Залежно від мети правочини поділяються на відплатні та безоп¬латні; каузальні та абстрактні.
Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочину останні поділяються на консенсуальні та реальні.
Залежно від строку дії правочини поділяють на строкові та без¬строкові.
В юридичній літературі виділяють ще такі правочини як фідуціарні.
Фідуціарний (від лат. іїдисіа - довіра) правочин укладається між сторонами, які мають особисто довірчі відносини. Наприклад, до¬говір доручення, управління майном тощо.
Для того, щоб вчинений правочин спричиняв настання правових наслідків, необхідно, щоб він був укладений відповідно до умов, які необхідні для чинності правочину.
Правочини можуть вчинятися усно, в письмовій формі (проста письмова форма або нотаріальне посвідчення), шляхом мовчання. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Якщо правочин укладено з порушенням вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, він може бути визнаний недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які визначаються ЦК України.
Теоретичною основою курсової роботи є розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань теорії держави та права, цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Важливе значення для підготовки дослідження мали наукові праці М.М.Агафонова, С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, С.М.Братуся, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.М.Вінник, В.Г.Верднікова, Ф.І.Гавзе, Д.М.Генкіна, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.С.Іоффе, В.М.Коссака, Н.С.Кузнецової, О.О.Красавчикова., Л.А.Лунца, В.В.Луця, А.В.Луць, Р.А.Майданика, В.Л.Мусіяки, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, Н.В.Рабінович, З.В.Ромовської, М.В.Сібільова, Є.А.Суханова, Ю.К.Толстого, Г.Ф.Шершенєвича, В.С.Щербини та ін.
Об’єктом дослідження є поняття та ознаки правочинів.
Предмет дослідження – законодавство, що регулює договірні відносини, загальнотеоретичні концепції про цивільно-правовий договір.
Мета дослідження полягає у проведенні системного аналізу регулювання правочинів.
Залежно від кількості сторін, які укладають правочин, останні можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (догово¬ри).
Залежно від мети правочини поділяються на відплатні та безоп¬латні; каузальні та абстрактні.
Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочину останні поділяються на консенсуальні та реальні.
Залежно від строку дії правочини поділяють на строкові та без¬строкові.
В юридичній літературі виділяють ще такі правочини як фідуціарні.
Фідуціарний (від лат. іїдисіа - довіра) правочин укладається між сторонами, які мають особисто довірчі відносини. Наприклад, до¬говір доручення, управління майном тощо.
Для того, щоб вчинений правочин спричиняв настання правових наслідків, необхідно, щоб він був укладений відповідно до умов, які необхідні для чинності правочину.
Правочини можуть вчинятися усно, в письмовій формі (проста письмова форма або нотаріальне посвідчення), шляхом мовчання. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Якщо правочин укладено з порушенням вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, він може бути визнаний недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які визначаються ЦК України.
Теоретичною основою курсової роботи є розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань теорії держави та права, цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Важливе значення для підготовки дослідження мали наукові праці М.М.Агафонова, С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, С.М.Братуся, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.М.Вінник, В.Г.Верднікова, Ф.І.Гавзе, Д.М.Генкіна, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.С.Іоффе, В.М.Коссака, Н.С.Кузнецової, О.О.Красавчикова., Л.А.Лунца, В.В.Луця, А.В.Луць, Р.А.Майданика, В.Л.Мусіяки, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, Н.В.Рабінович, З.В.Ромовської, М.В.Сібільова, Є.А.Суханова, Ю.К.Толстого, Г.Ф.Шершенєвича, В.С.Щербини та ін.
Об’єктом дослідження є поняття та ознаки правочинів.
Предмет дослідження – законодавство, що регулює договірні відносини, загальнотеоретичні концепції про цивільно-правовий договір.
Мета дослідження полягає у проведенні системного аналізу регулювання правочинів.
Висновок
До найпоширеніших юридичних фактів належать правочини, тобто дії суб'єктів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти, завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні.
Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.).
У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вираз волі визнається волевиявленням. Це — суть правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства.
Правочини, які щоденно вчиняються суб'єктами, досить різноманітні, а тому потребують певної кваліфікації. Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для вчинення правочину, правочини можуть бути одно-, дво- чи багатосторонніми (договорами).
Одностороннім визнається правочин, для виникнення «кого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т. ін. Односторонній правочин може утворювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону.
Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній правочин (договори купівлі-продажу, підряду, поставки, ренти, перевезення і т.ін.). Для виникнення багатостороннього правочину потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Наприклад, договір про сумісну діяльність, договір лізингу тощо. Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, Щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна Реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного право чину з іншою стороною, повинен бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.
Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного доходу.
Правочини, вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або договором. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Слід пам'ятати, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише того правочину, який відповідає загальним вимогам його чинності, передбаченим Цивільним кодексом України.
Державній реєстрації підлягають правочини лише у випадках, передбачених законом. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації. Порядок реєстрації, перелік органів, які здійснюють реєстрацію, а також порядок ведення відповідних реєстрів визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами.
Якщо у правочині не вказано місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, а місцем вчинення двостороннього правочину є місце одержання згоди (акцепту) на пропозицію укласти договір.
Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Але якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитись від нього, навіть у разі, якщо його умови повністю ними виконано. Відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, в якій правочин було вчинено. Правові наслідки відмови від правочину визначаються домовленістю сторін.
Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони зустрічний обов'язок другої сторони, правочини поділяють на платні і безоплатні. Більшість правочинів є платними.
Залежно від моменту виникнення правочину правочини можна поділити на консенсуальні й реальні.
Для консенсуального правочину достатньо узгодження волі та дій учасників правочину. В момент, коли дії узгоджено відносно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлено), правочин вважається укладеним. З цього моменту в сторін виникають відповідні права і обов'язки. Більшість правочинів є консенсуальними.
Для укладення реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передати майно). Лише після вчинення фактичних дій правочин вважається укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні — здійснюються. Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність. Право власності в обдарованого на подарунок виникає не з моменту укладення договору, а з моменту прийняття цього майна.
Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами чинності правочину. За Цивільним кодексом України загальні вимоги, додержання яких необхідне для чинності правочину, такі:
• особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (наприклад, вчинення правочину особами, визнаними недієздатними, спричинює недійсність правочину);
• зміст правочину не може суперечити вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом;
• волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання вчинити правочин відсутні. Такий правочин не може охоронятися законом;
• правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом (наприклад, незаконним буде договір купівлі-продажу нерухомого майна, здійснений в усній формі, оскільки Цивільний кодекс України встановлює для цих договорів обов'язковість письмової форми, нотаріального посвідчення, а також державної реєстрації);
• правочини, що вчиняються, батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (наприклад, незаконним буде відчуження батьком майна дитини, яка стала його власником у результаті спадкування);
• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вчинення правочину з порушенням хоча б однієї із зазначених умов визнається законодавством недійсним. Не-чинність правочину означає, що дія, вчинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які він був спрямований.
Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.).
У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вираз волі визнається волевиявленням. Це — суть правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства.
Правочини, які щоденно вчиняються суб'єктами, досить різноманітні, а тому потребують певної кваліфікації. Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для вчинення правочину, правочини можуть бути одно-, дво- чи багатосторонніми (договорами).
Одностороннім визнається правочин, для виникнення «кого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т. ін. Односторонній правочин може утворювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону.
Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній правочин (договори купівлі-продажу, підряду, поставки, ренти, перевезення і т.ін.). Для виникнення багатостороннього правочину потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Наприклад, договір про сумісну діяльність, договір лізингу тощо. Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, Щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна Реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного право чину з іншою стороною, повинен бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.
Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного доходу.
Правочини, вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або договором. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Слід пам'ятати, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише того правочину, який відповідає загальним вимогам його чинності, передбаченим Цивільним кодексом України.
Державній реєстрації підлягають правочини лише у випадках, передбачених законом. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації. Порядок реєстрації, перелік органів, які здійснюють реєстрацію, а також порядок ведення відповідних реєстрів визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами.
Якщо у правочині не вказано місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, а місцем вчинення двостороннього правочину є місце одержання згоди (акцепту) на пропозицію укласти договір.
Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Але якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитись від нього, навіть у разі, якщо його умови повністю ними виконано. Відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, в якій правочин було вчинено. Правові наслідки відмови від правочину визначаються домовленістю сторін.
Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони зустрічний обов'язок другої сторони, правочини поділяють на платні і безоплатні. Більшість правочинів є платними.
Залежно від моменту виникнення правочину правочини можна поділити на консенсуальні й реальні.
Для консенсуального правочину достатньо узгодження волі та дій учасників правочину. В момент, коли дії узгоджено відносно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлено), правочин вважається укладеним. З цього моменту в сторін виникають відповідні права і обов'язки. Більшість правочинів є консенсуальними.
Для укладення реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передати майно). Лише після вчинення фактичних дій правочин вважається укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні — здійснюються. Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність. Право власності в обдарованого на подарунок виникає не з моменту укладення договору, а з моменту прийняття цього майна.
Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами чинності правочину. За Цивільним кодексом України загальні вимоги, додержання яких необхідне для чинності правочину, такі:
• особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (наприклад, вчинення правочину особами, визнаними недієздатними, спричинює недійсність правочину);
• зміст правочину не може суперечити вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом;
• волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання вчинити правочин відсутні. Такий правочин не може охоронятися законом;
• правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом (наприклад, незаконним буде договір купівлі-продажу нерухомого майна, здійснений в усній формі, оскільки Цивільний кодекс України встановлює для цих договорів обов'язковість письмової форми, нотаріального посвідчення, а також державної реєстрації);
• правочини, що вчиняються, батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (наприклад, незаконним буде відчуження батьком майна дитини, яка стала його власником у результаті спадкування);
• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вчинення правочину з порушенням хоча б однієї із зазначених умов визнається законодавством недійсним. Не-чинність правочину означає, що дія, вчинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які він був спрямований.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України - 1996. - №30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – К.: Парламентське видавництво. – 2003.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9
4. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2005. – 301 с.
5. Гражданское право. Том 1. Учебник./Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: “ПБОЮЛ Л.В. Рожников”, 2001. – 632 с.
6. Гражданское право. Часть первая: Учебник./Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 536 с.
7. Луць А. В. Договір у цивільному праві - акт вільного волевиявлення сторін // Держава і право. - К., 2000. - Вип.6: Юридичні і політичні науки. - С. 222–229.
8. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. К.: Вид. поліграф, центр «Київськ. ун-т», 2002. С. 12.
9. Сібільов М. М. Цивільно-правовий договір у механізмі правового регулювання у сфері приватного права // Проблеми законності. - Х., 2003. - Вип.58. - С. 47–53.
10. Теория государства и права./Под ред. С.С. Алексеева. – М., 1985.
11. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с. – (Экономика. Финансы. Право).
12. Цивільне право України. Частина перша./ За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – 368 с.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./За ред. О.В. Дзери. Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.
14. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – К.: Парламентське видавництво. – 2003.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9
4. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2005. – 301 с.
5. Гражданское право. Том 1. Учебник./Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: “ПБОЮЛ Л.В. Рожников”, 2001. – 632 с.
6. Гражданское право. Часть первая: Учебник./Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 536 с.
7. Луць А. В. Договір у цивільному праві - акт вільного волевиявлення сторін // Держава і право. - К., 2000. - Вип.6: Юридичні і політичні науки. - С. 222–229.
8. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. К.: Вид. поліграф, центр «Київськ. ун-т», 2002. С. 12.
9. Сібільов М. М. Цивільно-правовий договір у механізмі правового регулювання у сфері приватного права // Проблеми законності. - Х., 2003. - Вип.58. - С. 47–53.
10. Теория государства и права./Под ред. С.С. Алексеева. – М., 1985.
11. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с. – (Экономика. Финансы. Право).
12. Цивільне право України. Частина перша./ За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – 368 с.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./За ред. О.В. Дзери. Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.
14. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?