|
ЦІНА:
51 грн.
|
|
|
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Проблематика рішень особистих немайнових прав (ID роботи: 1174) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Цивільне право |
| Тип роботи: | Реферат |
| Кількість сторінок: | 16 |
| Рік захисту: | 2006 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
1. Поняття особистого немайнового права у цивільну законодавстві України
2. Розгляд окремих видів особистих немайнових прав
Висновок
Список використаної ліиератури
1. Поняття особистого немайнового права у цивільну законодавстві України
2. Розгляд окремих видів особистих немайнових прав
Висновок
Список використаної ліиератури
Вступ
Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй визначає права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми на можемо жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.
Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.
Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у теорії були висловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.
Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.
Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у теорії були висловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.
Висновок
Внаслідок системного аналізу недоторканості особистого життя громадян, ми можемо зробити наступні висновки.
Реформоване цивільне законодавство закріплює низку заходів, спрямованих на охорону особистого життя, які стали законодавчим втіленням результатів попередніх наукових досліджень цієї проблеми.
Особисте життя – це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається і регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.
Особисте життя є історичною категорією і постало в якості цілісного об’єкта правової охорони лише з кінця ХІХ століття, адже до цього право охороняло не особисте життя в цілому, а лише деякі окремі його прояви, передусім житло і листування.
Функціями цивільно-правової охорони особистого життя є: надання фізичній особі можливості мати особисте життя, вільно, на власний розсуд визначати його і свою лінію поведінки в ньому, контролювати інформацію про нього; обмеження доступу до відомостей про особисте життя людини та їх публічного розповсюдження; заборона втручань в особисте життя людини і визначення засад правомірного втручання в цю сферу; заборона прийняття публічних (управлінських, кадрових або інших) рішень, що стосуються особистості, на підставі змісту її особистого життя.
Аналіз норм ЦК України дозволив встановити наявність у ньому цілої низки однорідних норм, що закріплюють заходи охорони особистого життя, а саме: норми-принципу неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини; норми, яка встановлює право на особисте життя; норм, які встановлюють деякі особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя; норми, які встановлюють обмеження і заходи захисту вказаних суб’єктивних прав. Виходячи з цього, для зручності дослідження пропонується визначити цивільно-правовий інститут охорони особистого життя, який включає вказані вище норми.
Право на особисте життя є окремим, абсолютним особистим немайновим правом, що належить кожній фізичній особі від народження незалежно від обсягу дієздатності, і складається з таких правомочностей: мати особисте життя; визначати своє особисте життя і режим доступу до інформації про нього; вимагати від інших (зобов’язаних) осіб утримуватися від втручання в цю сферу життєдіяльності (не порушувати його недоторканність, таємницю і конфіденційність).
Особливості деяких особистих немайнових прав дозволяють здійснювати деякі їх правомочності не лише фізичною особою-носієм, а й іншою уповноваженою особою. Це дозволяє, на наш погляд, законодавчо передбачити можливість здійснення деяких особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її близькими родичами або членами сім’ї, але в межах, що випливають з суті конкретних прав. Окрім того, аналіз законодавства та сутності окремих особистих немайнових прав та їх об’єктів дозволив визначити, що в разі смерті фізичної особи використання її особистих немайнових благ може здійснюватися за дозволом її дітей, вдови (вдівця), батьків, братів, сестер.
Обмеження і захист прав, спрямованих на охорону особистого життя, пов’язані відповідно з правомірними і неправомірними втручаннями в цю сферу, які можливі у таких формах: визначення правил поведінки в особистому житті, порушення його недоторканності, а також таємниці і конфіденційності відомостей про нього.
Одним з різновидів неправомірних втручань в особисте життя є свавільні втручання, під якими слід розуміти сторонні, умисні вторгнення в особисте життя фізичної особи, що вчиняються всупереч чинному законодавству без дозволу уповноваженої особи або без достатніх правових підстав, і заподіюють їй шкоду.
Деякі особисті немайнові права померлої особи, зокрема, право на особисте життя, на честь і гідність, на власне зображення, на особисті папери та ін., завдяки своїм особливостям можуть захищатися її заінтересованими родичами, а також особами, щодо яких у заповіті є розпорядження про надання їм права здійснювати захист особистих немайнових прав заповідача після його смерті.
Право на захист особистого життя уповноважена особа може здійснити шляхом самозахисту або звернувшись до суду, третейського суду або до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, обравши один з таких способів захисту: визнання права, відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, поновлення порушеного права і заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.
Дослідження поняття сімейного життя дає підстави стверджувати, що воно, хоч і є частиною особистого життя, однак закріплюється в чинному законодавстві як окремий об’єкт цивільних і сімейних правовідносин. Запропоноване таке визначення поняття сімейного життя: це сфера особистого життя осіб, що утворюють сім’ю, в якій задовольняються їх спільні приватні інтереси.
Реформоване цивільне законодавство закріплює низку заходів, спрямованих на охорону особистого життя, які стали законодавчим втіленням результатів попередніх наукових досліджень цієї проблеми.
Особисте життя – це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається і регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.
Особисте життя є історичною категорією і постало в якості цілісного об’єкта правової охорони лише з кінця ХІХ століття, адже до цього право охороняло не особисте життя в цілому, а лише деякі окремі його прояви, передусім житло і листування.
Функціями цивільно-правової охорони особистого життя є: надання фізичній особі можливості мати особисте життя, вільно, на власний розсуд визначати його і свою лінію поведінки в ньому, контролювати інформацію про нього; обмеження доступу до відомостей про особисте життя людини та їх публічного розповсюдження; заборона втручань в особисте життя людини і визначення засад правомірного втручання в цю сферу; заборона прийняття публічних (управлінських, кадрових або інших) рішень, що стосуються особистості, на підставі змісту її особистого життя.
Аналіз норм ЦК України дозволив встановити наявність у ньому цілої низки однорідних норм, що закріплюють заходи охорони особистого життя, а саме: норми-принципу неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини; норми, яка встановлює право на особисте життя; норм, які встановлюють деякі особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя; норми, які встановлюють обмеження і заходи захисту вказаних суб’єктивних прав. Виходячи з цього, для зручності дослідження пропонується визначити цивільно-правовий інститут охорони особистого життя, який включає вказані вище норми.
Право на особисте життя є окремим, абсолютним особистим немайновим правом, що належить кожній фізичній особі від народження незалежно від обсягу дієздатності, і складається з таких правомочностей: мати особисте життя; визначати своє особисте життя і режим доступу до інформації про нього; вимагати від інших (зобов’язаних) осіб утримуватися від втручання в цю сферу життєдіяльності (не порушувати його недоторканність, таємницю і конфіденційність).
Особливості деяких особистих немайнових прав дозволяють здійснювати деякі їх правомочності не лише фізичною особою-носієм, а й іншою уповноваженою особою. Це дозволяє, на наш погляд, законодавчо передбачити можливість здійснення деяких особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її близькими родичами або членами сім’ї, але в межах, що випливають з суті конкретних прав. Окрім того, аналіз законодавства та сутності окремих особистих немайнових прав та їх об’єктів дозволив визначити, що в разі смерті фізичної особи використання її особистих немайнових благ може здійснюватися за дозволом її дітей, вдови (вдівця), батьків, братів, сестер.
Обмеження і захист прав, спрямованих на охорону особистого життя, пов’язані відповідно з правомірними і неправомірними втручаннями в цю сферу, які можливі у таких формах: визначення правил поведінки в особистому житті, порушення його недоторканності, а також таємниці і конфіденційності відомостей про нього.
Одним з різновидів неправомірних втручань в особисте життя є свавільні втручання, під якими слід розуміти сторонні, умисні вторгнення в особисте життя фізичної особи, що вчиняються всупереч чинному законодавству без дозволу уповноваженої особи або без достатніх правових підстав, і заподіюють їй шкоду.
Деякі особисті немайнові права померлої особи, зокрема, право на особисте життя, на честь і гідність, на власне зображення, на особисті папери та ін., завдяки своїм особливостям можуть захищатися її заінтересованими родичами, а також особами, щодо яких у заповіті є розпорядження про надання їм права здійснювати захист особистих немайнових прав заповідача після його смерті.
Право на захист особистого життя уповноважена особа може здійснити шляхом самозахисту або звернувшись до суду, третейського суду або до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, обравши один з таких способів захисту: визнання права, відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, поновлення порушеного права і заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.
Дослідження поняття сімейного життя дає підстави стверджувати, що воно, хоч і є частиною особистого життя, однак закріплюється в чинному законодавстві як окремий об’єкт цивільних і сімейних правовідносин. Запропоноване таке визначення поняття сімейного життя: це сфера особистого життя осіб, що утворюють сім’ю, в якій задовольняються їх спільні приватні інтереси.
Література
1. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. – Свердловск, 1972. – С.72.
2. Чорнооченко С.І. Право на імя (прізвище, по батькові) // Вісник Запорізького інституту. – 1999. - №1. – С. 19 – 28.
3. Чорнооченко С.І. Деякі питання права громадян України на сприятливе навколишнє природне середовище // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 1999. - №2. – С. 12 – 22.
4. Чорнооченко С.І. Право фізичної особина банківську таємницю в законодавстві України: деякі проблеми практичного забезпечення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - №4. – С. 51-59.
5. Чорнооченко С.І. Деякі питання права на життя у цивільно-правовому аспекті // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. - №4. – С. 51 – 57.
6. Чорнооченко С.І. Право на свободу пересування та місце проживання: цивільно-правовий аспект // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. - №1. – С. 3 – 14.
7. Веніамінова А. Моральна шкода: прктичні аспекти доказування її наявності // Юридичний журнал. – 2003. - №6. – С. 42 – 47.
8. Шимон С. Поширення недостовірної інформації. Відповідальність за шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичної особи // Юридичний журнал. – 2003. - №6. – С. 52 – 57.
9. Шипка О. , Крук Н., Купріянчик А. Рекомендації щодо захисту прав та інтересів осіб, які постраждали в результаті нападу собак // Юридичний журнал. – 2003. - №6. – С. 64 – 65.
2. Чорнооченко С.І. Право на імя (прізвище, по батькові) // Вісник Запорізького інституту. – 1999. - №1. – С. 19 – 28.
3. Чорнооченко С.І. Деякі питання права громадян України на сприятливе навколишнє природне середовище // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 1999. - №2. – С. 12 – 22.
4. Чорнооченко С.І. Право фізичної особина банківську таємницю в законодавстві України: деякі проблеми практичного забезпечення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - №4. – С. 51-59.
5. Чорнооченко С.І. Деякі питання права на життя у цивільно-правовому аспекті // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. - №4. – С. 51 – 57.
6. Чорнооченко С.І. Право на свободу пересування та місце проживання: цивільно-правовий аспект // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. - №1. – С. 3 – 14.
7. Веніамінова А. Моральна шкода: прктичні аспекти доказування її наявності // Юридичний журнал. – 2003. - №6. – С. 42 – 47.
8. Шимон С. Поширення недостовірної інформації. Відповідальність за шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичної особи // Юридичний журнал. – 2003. - №6. – С. 52 – 57.
9. Шипка О. , Крук Н., Купріянчик А. Рекомендації щодо захисту прав та інтересів осіб, які постраждали в результаті нападу собак // Юридичний журнал. – 2003. - №6. – С. 64 – 65.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?