|
ЦІНА:
30 грн.
|
|
|
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Міжнародні відносини між США і Китаєм (ID роботи: 594) |
| Напрям: | Економіка |
| Предмет: | Міжнародні економічні відносини |
| Тип роботи: | Реферат |
| Кількість сторінок: | 15 |
| Рік захисту: | 2006 |
| Мова: | Українськa |
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Відновлення дипломатичних відносин між США і Китаєм
2. Походження та суть пінгпонгової дипломатії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
1. Відновлення дипломатичних відносин між США і Китаєм
2. Походження та суть пінгпонгової дипломатії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Вступ
Зовнішня політика — це загальний курс держави в міжнародних справах. Найважливішим способом здійснення зовнішньої політики є дипломатія. Здійснення зовнішньої політики і дипломатія повинні слідувати міжнародному праву. Засновники ООН ставили перед собою завдання “створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і пошана до зобов'язань, витікаючих з договорів і інших джерел міжнародного права” (преамбула Статуту ООН). Міжнародне право випробовує вплив зовнішньої політики, що проводиться державами. З іншого боку, міжнародне право серед інших чинників робить безпосередній вплив на зовнішню політику держав в тому сенсі, що вони повинні погоджуватися з своїми зобов'язаннями по міжнародному праву. Сьогоднішній рівень цивілізації і правосвідомості дозволяє говорити про первинність міжнародного права серед інших чинників, що впливають на міжнародні відносини. Міжнародне право виконує координуючу і регулюючу функцію. Також в нім сложілісь механізми, що захищають законні права і інтереси держав, так що можна говорити про охоронну функцію міжнародного права. Особливість міжнародного права полягає в тому, що в міжнародних відносинах не існує надгосударственних механізмів примушення. У разі потреби держави самі колективно забезпечують підтримку міжнародного правопорядку. Нормообразованіє в міжнародному праві відбувається через укладення міжнародних договорів і через формування звичаїв. Велике значення придбали резолюції і рішення міжнародних організацій, в першу чергу ООН. Система міжнародного права складається з: . загальновизнаних принципів; . норм міжнародного права; . рішень міжнародних організацій; . рекомендаційних резолюцій міжнародних організацій; . рішень міжнародних судових органів; . інституту міжнародного права. Під нормою міжнародного права розуміється правило поведінки, яка визнається державами і іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового. Найбільш значущі норми міжнародного права називаються принципами МП. Порушення якою-небудь державою принципу міжнародного права розглядається іншими державами як посягання на міжнародний правопорядок.
Зовнішня політика — це загальний курс держави в міжнародних справах. Найважливішим способом здійснення зовнішньої політики є дипломатія. Здійснення зовнішньої політики і дипломатія повинні слідувати міжнародному праву. Засновники ООН ставили перед собою завдання “створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і пошана до зобов'язань, витікаючих з договорів і інших джерел міжнародного права” (преамбула Статуту ООН). Міжнародне право випробовує вплив зовнішньої політики, що проводиться державами. З іншого боку, міжнародне право серед інших чинників робить безпосередній вплив на зовнішню політику держав в тому сенсі, що вони повинні погоджуватися з своїми зобов'язаннями по міжнародному праву. Сьогоднішній рівень цивілізації і правосвідомості дозволяє говорити про первинність міжнародного права серед інших чинників, що впливають на міжнародні відносини. Міжнародне право виконує координуючу і регулюючу функцію. Також в нім сложілісь механізми, що захищають законні права і інтереси держав, так що можна говорити про охоронну функцію міжнародного права. Особливість міжнародного права полягає в тому, що в міжнародних відносинах не існує надгосударственних механізмів примушення. У разі потреби держави самі колективно забезпечують підтримку міжнародного правопорядку. Нормообразованіє в міжнародному праві відбувається через укладення міжнародних договорів і через формування звичаїв. Велике значення придбали резолюції і рішення міжнародних організацій, в першу чергу ООН. Система міжнародного права складається з: . загальновизнаних принципів; . норм міжнародного права; . рішень міжнародних організацій; . рекомендаційних резолюцій міжнародних організацій; . рішень міжнародних судових органів; . інституту міжнародного права. Під нормою міжнародного права розуміється правило поведінки, яка визнається державами і іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового. Найбільш значущі норми міжнародного права називаються принципами МП. Порушення якою-небудь державою принципу міжнародного права розглядається іншими державами як посягання на міжнародний правопорядок.
Висновок
Висновки
Кінець ХХ сторіччя співпав з кардинальними політичними змінами на світовій арені, які виявляються практично у всьому. Це і нова хвиля демократизації кінця 1980-х – початки 1990-х років, і дезинтеграція, що проходить вельми хворобливо через конфлікти і кризи, які уразили навіть відносно спокійну після другої світової війни Європу (наприклад, в Югославії, Молдові і інших крапках), а деколи і «оксамитова» (як в Чехословаччини). Разом з дезинтеграцією з очевидністю простежується подальший розвиток інтеграційних процесів, перш за все, в Західній Європі. Явно відчувається самостійна діяльність внутрідержавних регіонів, які все частіше заявляють про себе, причому не тільки при вирішенні економічних, соціальних проблем, але і політичних. Це і активність одних міжнародних організацій, зокрема НАТО в Косовському конфлікті, при очевидно недостатньому впливі інших, перш за все ООН, при вирішенні цієї ж проблеми. Це і нові аспекти і виклики проблеми безпеки зокрема, загострення питань, пов'язаних з тероризмом. Причому, особливу заклопотаність дана проблема викликає у зв'язку з можливим доступом терористичних організацій до зброї масового ураження. Це і фінансові кризи 1997-1998 р., що вибухнули в Азії, Латинській Америці і, нарешті, в Росії. Очевидно, перерахування подій, які «потрясли мир» на стику тисячоліть, без зусиль може бути продовжене.
При цьому рушиться те, що століттями, здавалося непорушним, перш за все, принцип державного суверенітету. Держави вимушені вважатися, з одного боку, з міжнародними організаціями і інститутами, з іншої – з своїми ж внутрідержавними регіонами. Парадоксально, але якщо раніше внутрідержавні регіони прагнули робити вплив лише на внутрішньополітичні процеси, а міжнародні організації – на ті питання, які обмежувалися зовнішньополітичною сферою (що здавалося б логічним), то тепер це не так. Міжнародні організації і інститути все активніше втручаються у внутрішньополітичні питання, такі як врегулювання конфліктів, дотримання прав людини, визначення фінансової політики держав і т. п., а внутрідержавні регіони прагнуть до зовнішньополітичної діяльності, деколи нарівні з центральними властями.
Кінець ХХ сторіччя співпав з кардинальними політичними змінами на світовій арені, які виявляються практично у всьому. Це і нова хвиля демократизації кінця 1980-х – початки 1990-х років, і дезинтеграція, що проходить вельми хворобливо через конфлікти і кризи, які уразили навіть відносно спокійну після другої світової війни Європу (наприклад, в Югославії, Молдові і інших крапках), а деколи і «оксамитова» (як в Чехословаччини). Разом з дезинтеграцією з очевидністю простежується подальший розвиток інтеграційних процесів, перш за все, в Західній Європі. Явно відчувається самостійна діяльність внутрідержавних регіонів, які все частіше заявляють про себе, причому не тільки при вирішенні економічних, соціальних проблем, але і політичних. Це і активність одних міжнародних організацій, зокрема НАТО в Косовському конфлікті, при очевидно недостатньому впливі інших, перш за все ООН, при вирішенні цієї ж проблеми. Це і нові аспекти і виклики проблеми безпеки зокрема, загострення питань, пов'язаних з тероризмом. Причому, особливу заклопотаність дана проблема викликає у зв'язку з можливим доступом терористичних організацій до зброї масового ураження. Це і фінансові кризи 1997-1998 р., що вибухнули в Азії, Латинській Америці і, нарешті, в Росії. Очевидно, перерахування подій, які «потрясли мир» на стику тисячоліть, без зусиль може бути продовжене.
При цьому рушиться те, що століттями, здавалося непорушним, перш за все, принцип державного суверенітету. Держави вимушені вважатися, з одного боку, з міжнародними організаціями і інститутами, з іншої – з своїми ж внутрідержавними регіонами. Парадоксально, але якщо раніше внутрідержавні регіони прагнули робити вплив лише на внутрішньополітичні процеси, а міжнародні організації – на ті питання, які обмежувалися зовнішньополітичною сферою (що здавалося б логічним), то тепер це не так. Міжнародні організації і інститути все активніше втручаються у внутрішньополітичні питання, такі як врегулювання конфліктів, дотримання прав людини, визначення фінансової політики держав і т. п., а внутрідержавні регіони прагнуть до зовнішньополітичної діяльності, деколи нарівні з центральними властями.
Література
Список використаної літератури
1. Дипломатический словарь - Гл. ред. А.А. Громыко. - В 3-х т., - М.,1984.
2. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология: Учебник.-М.: Юристъ, 2001.-511с.
3. Киссинджер Г. Дипломатия.-M.,1997.
4. Политология под ред. М.Н. Марченко – М.:Зерцало 1999.-350с.
5. Политология: Учеб. Пособие./ Н.И. Азаров, Г.С. Адрияш, Т.В. Бакулина и др.; Под ред. Б.И. Кретова.-М.: Высш. Шк., 2001.-303с.
6. Политология: Энциклопедический словарь под общ. ред. Ю.В. Асерьянова. Московский коммерческий университет.- 499с.
7. Политология: Учебное пособие для вузов/ научный редактор А.А.
8. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов вузов.-4-е изд., перераб. и доп.-М.: Аспект Пресс, 2002.- 477с.
9. Радугин.-2-е изд., перераб. и дополн.-М.: Центр, 2000.-336с.
10. Светоний, Гай Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. - Перев. Кончаловского.-М.,1966. Современные международные отношения. - Учебник/Под ред. А.В. Торкунова.-М.,1999.
11. Тавадов Г.Т. Политология: Учебное пособие.- М.: Фаир-Пресс, 2000.- 416с.
1. Дипломатический словарь - Гл. ред. А.А. Громыко. - В 3-х т., - М.,1984.
2. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология: Учебник.-М.: Юристъ, 2001.-511с.
3. Киссинджер Г. Дипломатия.-M.,1997.
4. Политология под ред. М.Н. Марченко – М.:Зерцало 1999.-350с.
5. Политология: Учеб. Пособие./ Н.И. Азаров, Г.С. Адрияш, Т.В. Бакулина и др.; Под ред. Б.И. Кретова.-М.: Высш. Шк., 2001.-303с.
6. Политология: Энциклопедический словарь под общ. ред. Ю.В. Асерьянова. Московский коммерческий университет.- 499с.
7. Политология: Учебное пособие для вузов/ научный редактор А.А.
8. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов вузов.-4-е изд., перераб. и доп.-М.: Аспект Пресс, 2002.- 477с.
9. Радугин.-2-е изд., перераб. и дополн.-М.: Центр, 2000.-336с.
10. Светоний, Гай Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. - Перев. Кончаловского.-М.,1966. Современные международные отношения. - Учебник/Под ред. А.В. Торкунова.-М.,1999.
11. Тавадов Г.Т. Политология: Учебное пособие.- М.: Фаир-Пресс, 2000.- 416с.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?