Глобальні проблеми сучасності та міжнародне право   (ID роботи: 1677)

ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Розвиток міжнародного права в період глобалізації
1.1 Характерні риси сучасних міжнародних відносин і міжнародного
права
1.2 Вплив інтеграційних і дезінтеграційних процесів на розвиток сучасного міжнародного права
1.3 Міжнародні організації і міжнародне право в контексті розвитку глобальних процесів
Розділ ІІ. Роль міжнародного права у вирішення глобальних проблем
2.1 Роль міжнародного права у вирішенні екологічних проблем
2.2 Сучасний стан розвитку світу і питання загальносвітової безпеки в контексті розвитку міжнародного права
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Актуальність теми. У системі факторів, що забезпечують гармонійне поєднання інтересів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку суспільства, міжнародному праву належить особливе місце.
Цивілізація кінця двадцятого сторіччя поставила людину і біосферу в цілком нові умови існування, надзвичайно актуалізувала екологічну проблематику. Постало питання пошуку нових форм життєдіяльності, перегляду традиційний тенденцій в економіці й розвитку продуктивних сил. Звичайно все це не може не відбиватися на царині культури, на особливостях розвитку громадянського суспільства. Посилюється взаємозалежність людей та їх залежність від природного довкілля. Все це відбувається в глобальному масштабі: за межі регіону або країни виходить і економіка і екологія. Стрімкими темпами формується уявлення про загально-планетарний екологічний організм. Наукові відкриття стають (хоча б потенційно) надбанням усього світового співтовариства за стислий проміжок часу. Кінець нашого століття підвів людство до рубежів, за якими починається новий етап його історії - незважаючи на зростаюче розмаїття культур воно перетворюється в єдиний організм: виникають спільні стандарти способу життя, моралі, державного устрою тощо, без чого неможливо організувати необхідну взаємодію у середині планетарної спільноти.
За сучасних умов докорінної зміни буття людей, що зумовлене переходом від традиційної технічної цивілізації до суспільства високих технологій, людство постало перед альтернативою: або глобальна екологічна катастрофа, або пошук і реалізація нового світогляду і регулятивів діяльності людей. Різноманітні кризові явища в суспільстві свідчать про вичерпання можливостей тих принципів, на засадах яких формувалася сучасна цивілізація. Глобальна екологічна криза наших днів - це не результат якихось окремих помилок, невірно обраної стратегії технічного або соціального розвитку. Це похідна глибинної кризи культури, що охоплює весь комплекс взаємодії людей, суспільства і природи. Вихід із кризи бачиться в засвоєнні нових ціннісно-нормативних відношень, що допоможуть подолати відчуженість людини від природи і суспільства, сформувати екологічний світогляд та екологічні імперативи взаємодії суспільства і природи. Насамперед необхідна зміна провідних регулятивів, що визначатимуть характер пріоритетів у розвитку діяльності людства, перехід від орієнтації на перманентний прогрес, необмежене економічне зростання до уявлень про межі росту, гармонізацію економічної експансії й екологічні ліміти, до переходу від домінування відношень панування конкуренції та протистояння до ідеалів співробітництва, кооперації та співіснування. Ю. Габермас в книжці "Мораль і комунікація" зазначає :"... що руйнація ілюзій або ідеологій не обов’язково породжує сумніви або скептицизм, а призводить усупереч усякій кризі, до плідного перегляду колишніх ідей."
Предмет роботи –глобальні проблеми та міжнародне право
Об’єкт роботи – норми міжнародного права.
Мета роботи – дослідити вплив міжнародного права при вирішенні глобальних проблем.
Відповідно до мети роботи було опсталвено наступні завдання:
- Визначити тенденції розвитку сучасного міжнародного права
- Вивчити міжнародного-правове регулювання екологічних проблем
- Проаналізувати вплив міжнародного права на безпеку світового порядку.
Структура роботи. Робота складється зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Висновки
Одним з найгостріших завдань, що стоять перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті. Дія негативних факторів антропогенного впливу на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери. У свою чергу, людство йде “слідком” за екологічними подіями, не випереджаючи їх, і реагує лише на наслідки у формі регіональних катастроф. Назріває і набуває реальних рис глобальна екологічна катастрофа, яка ставить під загрозу існування людського роду і саме життя на планеті.
Міжнародна спільнота визнала той факт, що глобальні перетворення у біосфері сягнули граничних масштабів. Неприборкане прагнення суспільства до задоволення все зростаючих потреб прийшло у протиріччя з можливостями природи до самовідновлення і сталого розвитку.
Події останніх десятиліть свідчать, що в позитивному вирішенні екологічних проблем як локального, так і регіонального та глобального масштабів важливу роль почали відігравати громадські організації, рухи та окремі особи, які вдалися до активної діяльності у сфері охорони довкілля. Значною мірою цьому сприяла гласність, поява в пресі об’єктивної інформації про причини розвитку глобальної екологічної кризи, про джерела забруднень і наслідки цього.
Стривожене станом природного середовища своїх регіонів, населення в усьому світі почало шукати шляхи виходу з ситуації, що склалася.
Не сподіваючись на успішну роботу управлінського й державного апаратів, найбільш активні та екологічно освічені ентузіасти природоохоронної справи почали організовувати “земні” організації та рухи. “Зелений рух” шириться в усьому світі.
Міжнародне співробітництво у галузі охорони природного навколишнього середовища охоплює три рівні міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля: світовий або глобальний, європейський і регіональний, зокрема в рамках СНД.
На світовому рівні формування і бурхливий розвиток міжнародного співробітництва почався після Стокгольмської (1972 р.) конференції ООН з навколишнього середовища, яка прийняла програмні документи - Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій, яка стала не лише одним з основних джерел міжнародного екологічного права, але й основним органом ООН - своєрідною центральною міжнародною організацією у сфері охорони довкілля - Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).
Значною подією в розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього середовища була спеціальна нарада урядових експертів, проведена під егідою ЮНЕП 1981 року у Монтевідео. На ній були підведені підсумки роботи ЮНЕП у розвитку міжнародного екологічного права і прийнята програма правотворчої діяльності на перспективу, зокрема першочергову увагу приділено вдосконаленню правового регулювання відносин, пов’язаних із транскордонним забрудненням водних джерел і атмосферного повітря, компенсації шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, руйнуванням озонового шару.
Наступним етапом у формуванні і розвитку міжнародного співробітництва стала конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася 3-14 червня 1992 року в Ріо-де-Жанейро і зібрала представників 179 держав світу. Основним питанням конференції було поєднання економічного розвитку із збереженням довкілля, так званий принцип сталого (збалансованого) розвитку суспільства, який є стрижнем сучасного міжнародного екологічного права.
На конференції було прийнято два програмних документи - Декларація Ріо, яку називають «зеленим кодексом» поведінки держав, і Порядок денний на XXI століття - 800-сторінковий план розвитку, пов’язаний з охороною довкілля, а також Рамкову конвенцію про зміни клімату, Конвенцію про біологічне різноманіття та Заяву про лісові принципи, яка може стати кроком вперед до розробки конвенції про охорону лісів.
Ці важливі міжнародно-правові документи (незважаючи на необов’язковий характер перших двох документів, які належать до джерел так званого «м’якого» права) сприяють і заохочують держави до подальших дій, відбиваючи тенденцію глобальної солідарності у розв’язанні планетарних проблем охорони довкілля. Важливим є визнання світовим співтовариством не лише необхідності поєднання охорони навколишнього середовища і сталого економічного розвитку країн, а й суттєвої ролі неурядових організацій у прийнятті екологічно значущих рішень.

Список використаної літератури
1. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 331 с.
2. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне публічне право. - К.: Вид-во УАЗТ, 1999. - 184 с.
3. Барбашова Н. В. Забезпечення екологічної безпеки при використанні у господарській діяльності ядерної енергії // Право України.-1998.- № 6.- С. 43 - 47.
4. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. - М.:Право, 1992. - 261 с.
5. Бирюков П.Н. Международное право. – М.: Юристъ, 1999. – 416 с.
6. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право: основи теорії. – К.: Либідь, 2003. – С. 606.
7. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Вища школа, 1988. – 288 с.
8. Гетьман А. П. Вступ до теоpії еколого-пpоцесуального пpава Укpаїни: [Hавч. посібник для студентів юpид. спец. вищ. закладів освіти] / Акад. пpав. наук Укpаїни. Hац. юpид. акад. Укpаїни ім. Яpослава Мудpого. - Х.: Основа, 1998. - 205 с.
9. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 638 с.
10. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.
11. Дорошенко Л. С. Питання екологічної безпеки // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку. — Львів, 2000. — Ч.2. — С.368–370.
12. Екологічна безпека // Вісник. — Кременчуг, 2003. — N2, т.3 (19). — С.141–166.
13. Eкологічне пpаво Укpаїни (особлива частина): Hавч. посібник / [Попов В. К., Гетьман А. П., Чуйков В. К. та ін.]; Hац. юpид. акад. Укpаїни ім. Яpослава Мудpого. - Х., 1996. - 192 с.
14. Игнатенко Г.В. Малинин С.А. Новые тенденции в международном правотворчестве // Советский ежегодник международного права 1986. – М., 1987. – С. 32–46.
15. Ким Док Чжу. Концепция «мягкого права» и практика межправительственных организаций системы ООН: Дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1995.
16. Кузнецов В.И. Международное право. – М.: Юристъ, 2001. – 672 с.
17. Курс международного права в 7 томах / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1989. – Том 1. – 359 с.
18. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: БЕК, 1996. – 371 с.
19. Малинин С.А. Ковалева Т.М. Правосубъектность международных организаций // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 53–62.
20. Малинин С.А., Ковалева Т.М. Договорная правоспособность международных организаций // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 72–77.
21. Международное публичное право / Под ред. К.А. Бекяшева. – М.: Проспект, 2003. – 640 с.
22. Минасян Н.М. Источники современного международного права. – Р/на/Дону: Издательство Ростовского университета, 1960. – 152 с.
23. Нешатаева Т.Н. Влияние межправительственных организаций системы ООН на развитие международного права: Дисс. ... д-ра юрид. наук. – М., 1993.
24. Общепризнанные нормы в современном международном праве / Под ред. Н.Н. Ульяновой. – К.: Наукова думка, 1984. – 267 с.
25. Попов М.С. Юридическая сила решений международных организаций // Право: теория и практика. – 2003. – № 7. – С. 21–29.
26. Тимченко Л.Д. Международное право. – Харьков: Консум, 2002. – 525с.
27. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1970. – 511 с.
28. Усенко Е.Т., Шинкарецкая Г.Г. Международное право. – М.: Юристъ, 2003. – 495 с.
29. Ушаков Н.А. Международное право: Основные понятия и термины. – М: 1996. – 47 с.
30. Черниченко С.В. Международное право: современные теоретические проблемы. – М.: Международные отношения, 1993. – 296 с.
31. Шибаева Е.А. Право международных организаций: Вопросы теории. – М.: Междунар. отношения, 1986. – 160 с.
32. Riedel Е. Standards and Sources. Farewell to the Exclusivity of the Sources Triad in International Law // European Journal of International law. 1991, vol. 2, № 2, p. 58-85.

Джерела права ЄС

Правове співробітництво держав у боротьбі із транскордонними злочинами

Поняття та класифікація міжнародних організацій

Рішення міжнародних судів

Поняття, сутність та особливості міжнародного публічного права

Правосуб'єктність міжнародних організацій