|
ЦІНА:
100 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Галерея "вічних образів" Вільяма Шекспіра" (ID роботи: 662) |
| Напрям: | Мова/Література |
| Предмет: | Зарубіжна література |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 35 |
| Рік захисту: | 2009 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
Розділ І. Поняття вічний образ у літературознавстві
Розділ ІІ. Специфіка вічних образів та їх інтерпретації у творах
В. Шекспіра
2.1. Символізм образів Отелло і Яго, Отелло і Дездемона у
трагедії «Отелло»
2.2. Трансформація образу Отелло у романі О. Пушкіна
«Арап Петра Великого»
Розділ ІІІ. Гамлет як герой і як вічний образ світової літератури
3.1. Ідейно-художнє значення образу Гамлета
3.2. Інтерпретація образу Гамлета у різних
культурно-історичних епохах
3.2.1. Трагедія Гамлета в інтерпретації європейських письменників
3.2.2. Гамлетизм в російській літературі
3.2.3. Трансформація образу Гамлета в українській літературі
Розділ ІV. Образ вічного кохання та його втілення у трагедії
В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»
4.1. Витоки трагедії «Ромео і Джульєтта»
4.2. Інтерпретація образів у трагедії В. Шекспіра
Висновки
Список використаної літератури
Розділ І. Поняття вічний образ у літературознавстві
Розділ ІІ. Специфіка вічних образів та їх інтерпретації у творах
В. Шекспіра
2.1. Символізм образів Отелло і Яго, Отелло і Дездемона у
трагедії «Отелло»
2.2. Трансформація образу Отелло у романі О. Пушкіна
«Арап Петра Великого»
Розділ ІІІ. Гамлет як герой і як вічний образ світової літератури
3.1. Ідейно-художнє значення образу Гамлета
3.2. Інтерпретація образу Гамлета у різних
культурно-історичних епохах
3.2.1. Трагедія Гамлета в інтерпретації європейських письменників
3.2.2. Гамлетизм в російській літературі
3.2.3. Трансформація образу Гамлета в українській літературі
Розділ ІV. Образ вічного кохання та його втілення у трагедії
В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»
4.1. Витоки трагедії «Ромео і Джульєтта»
4.2. Інтерпретація образів у трагедії В. Шекспіра
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
ВСТУП
Творчість великого англійського драматурга Уїльяма Шекспіра (1564-1616) – найбільшого гуманіста епохи пізнього Відродження – давно і заслужено здобуло собі світову славу. Основну силу В. Шекспіра як безсмертного художника складає поєднання глибини і дохідливості, простоти і складності його творів. На різних етапах творчого шляху поета дійсність представала різними гранями і в різному освітленні. Не випадково геній В.Шекспіра найповніше виразився в драматургії, але самій суті своїй більш за інші види мистецтва здатною передати драматизм життя. Вперше в світовій літературі В. Шекспір створив багатовимірні і повнокровні людські характери. У його п'єсах виведені живі люди, розкриті всі прояви людської натури.
У своїх трагедіях В. Шекспір підходить впритул до найбільших пекучих питань людського життя і дає на них глибокі відповіді. Суть трагізму у В. Шекспіра завжди полягає в зіткненні два почав – гуманістичних відчуттів, тобто чистої і благородної людяності, і вульгарності або підлоти, заснованих на користі і егоїзмі.
На думку В. Шекспіра, доля кожної людини є результат взаємодії його характеру і навколишніх обставин. В. Шекспір із залізною логікою показує, як кращі люди, найблагородніші, розумніші і обдаровані, гинуть під натиском темних сил (Гамлет, Лір), з якою легкістю зло деколи опановує душею людини і до яких жахливих наслідків це приводить (Макбет).
Стан дослідження обраної теми. Наукова література, присвячена розробці загальних і окремих теоретичних аспектів даної наукової роботи, нараховує велику кількість монографій, розвідок та статей. Проте комплексного дослідження вічних образів у творчості В. Шекспіра сучасні дослідники не проводили, надаючи перевагу аналізу окремих проблем творчого доробку письменника, або узагальнено характеризуючи його стильові особливості в межах літературного портрету.
Постать В. Шекспіра постійно цікавить літературознавців, проте неординарність його творчого мислення залишає безліч запитань і для подальших досліджень. Отже, мета курсової роботи зумовлена необхідністю проаналізувати вічні образи ц творчості В. Шекспіра.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки взаємопов’язаних завдань:
· охарактеризувати поняття вічний образ у літературі;
· виділити основні ознаки вічних образів;
· встановити специфіку вічних образів та особливості їх інтерпретації у В. Шекспіра;
· відтворити прийоми трансформації образу Отелло у романі О. Пушкіна
«Арап Петра Великого»;
· охарактеризувати образ Гамлета як героя і як вічний образ світової літератури;
· інтерпретація образів Ромео і Джульєтта у В. Шекспіра та у світовій літературі.
Об’єктом дослідження є трагедії В. Шекспіра «Отелло», «Гамлет», «Ромео і Джульєтта».
Предметом дослідження є вічні образи у творчому доробку В. Шекспіра та їх інтерпретація у світовій літературі.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані системно-естетичний та історико-культурний, описово-аналітичний методи, а також метод комплексного текстуального аналізу, що дає можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи письменника.
Обсяг і структура курсової роботи обумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмета, а також поставленою метою та основними завданнями роботи. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури.
Творчість великого англійського драматурга Уїльяма Шекспіра (1564-1616) – найбільшого гуманіста епохи пізнього Відродження – давно і заслужено здобуло собі світову славу. Основну силу В. Шекспіра як безсмертного художника складає поєднання глибини і дохідливості, простоти і складності його творів. На різних етапах творчого шляху поета дійсність представала різними гранями і в різному освітленні. Не випадково геній В.Шекспіра найповніше виразився в драматургії, але самій суті своїй більш за інші види мистецтва здатною передати драматизм життя. Вперше в світовій літературі В. Шекспір створив багатовимірні і повнокровні людські характери. У його п'єсах виведені живі люди, розкриті всі прояви людської натури.
У своїх трагедіях В. Шекспір підходить впритул до найбільших пекучих питань людського життя і дає на них глибокі відповіді. Суть трагізму у В. Шекспіра завжди полягає в зіткненні два почав – гуманістичних відчуттів, тобто чистої і благородної людяності, і вульгарності або підлоти, заснованих на користі і егоїзмі.
На думку В. Шекспіра, доля кожної людини є результат взаємодії його характеру і навколишніх обставин. В. Шекспір із залізною логікою показує, як кращі люди, найблагородніші, розумніші і обдаровані, гинуть під натиском темних сил (Гамлет, Лір), з якою легкістю зло деколи опановує душею людини і до яких жахливих наслідків це приводить (Макбет).
Стан дослідження обраної теми. Наукова література, присвячена розробці загальних і окремих теоретичних аспектів даної наукової роботи, нараховує велику кількість монографій, розвідок та статей. Проте комплексного дослідження вічних образів у творчості В. Шекспіра сучасні дослідники не проводили, надаючи перевагу аналізу окремих проблем творчого доробку письменника, або узагальнено характеризуючи його стильові особливості в межах літературного портрету.
Постать В. Шекспіра постійно цікавить літературознавців, проте неординарність його творчого мислення залишає безліч запитань і для подальших досліджень. Отже, мета курсової роботи зумовлена необхідністю проаналізувати вічні образи ц творчості В. Шекспіра.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки взаємопов’язаних завдань:
· охарактеризувати поняття вічний образ у літературі;
· виділити основні ознаки вічних образів;
· встановити специфіку вічних образів та особливості їх інтерпретації у В. Шекспіра;
· відтворити прийоми трансформації образу Отелло у романі О. Пушкіна
«Арап Петра Великого»;
· охарактеризувати образ Гамлета як героя і як вічний образ світової літератури;
· інтерпретація образів Ромео і Джульєтта у В. Шекспіра та у світовій літературі.
Об’єктом дослідження є трагедії В. Шекспіра «Отелло», «Гамлет», «Ромео і Джульєтта».
Предметом дослідження є вічні образи у творчому доробку В. Шекспіра та їх інтерпретація у світовій літературі.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані системно-естетичний та історико-культурний, описово-аналітичний методи, а також метод комплексного текстуального аналізу, що дає можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи письменника.
Обсяг і структура курсової роботи обумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмета, а також поставленою метою та основними завданнями роботи. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури.
Висновок
ВИСНОВКИ
Вільям Шекспір є найбільшим драматургом, мислителем, поетом та, безперечно, однієї з найбільш загадкових фігур у літературі.
Важливість для Шекспіра проблеми людського характеру відзначалася ще в працях А.А.Аникста, М.М.Морозова, Р.М.Самарина, А.А.Смирнова, Ю.Ф.Шведова, М.В.Урнова, А.Горбунова й інших дослідників творчості драматурга, які розглядали цю проблему з літературознавчих позицій.
Вчені відмічають, що будь-яка п'єса Шекспіра – це п'єса про людей і про їхні відносини, але це і п'єса про одну людину, що стоїть у центрі сюжету більшості драм Шекспіра. Драматург не тільки підкреслює у своїх персонажах риси типові, що мають загальне і принципове значення в зображенні характерного образу людини епохи Ренесансу з її світоглядом, звичками, пристрастями, але й у той же час індивідуалізує своїх персонажів, наділяючи їх різноманітними, додатковими рисками, що роблять їх насправді живими.
Нове розуміння, а виходить, і нове зображення людини було найбільшим відкриттям Шекспіра. Кожна людина, у шекспірівському розумінні, – „неповторно багатий і складний світ властивостей, думок і почуттів, нерідко гостро суперечливих” [21, 7]. У багатосторонності образів Шекспіра, завжди обумовленій їхнім життєвим досвідом, вперше у світовій літературі була відбита неповторність індивідуальності, живе багатство і складність людської душі. Людська психіка – людська свідомість, розум, почуття, пристрасть, афекти людської суті – перетворилися в нього в основний елемент драматургії.
Ще одним з найважливіших відкриттів Шекспіра, на думку дослідників, є зображення особистості в її розвитку. Шекспір, дотримуючись свого методу побудови образів, малює зріст і розвиток людської пристрасті в зв'язку з усіма властивостями даної людської особи, у боротьбі з ними, у протиріччях, у боротьбі її розуму з пристрастями, у боротьбі із самою собою і з даними обставинами. Люди в п'єсах Шекспіра змінюються і діють відповідно своїм індивідуальним особливостям. Але розвиток людини в Шекспіра, зміни, що відбуваються в неї, визначаються факторами громадського життя, тісно зв'язані з участю героя в його подіях.
Творчість В. Шекспіра насичена вічними образами Гамлет, Отелло, Джульєтта, Ромео, Цезар, тощо. Проте автор свідомо уникає сліпого запозичення як образів, так і сюжетів, намагається видозмінити їх завдяки розширенню сюжетних схем і галереї образів, а також впливу обставин і подій на розвиток персонажів.
Гамлет як вічний образ є прекрасним прикладом того, як працює механізм інтертекстуальності в літературі. Часто використання мотивів і ремінісценцій з «Гамлета» дозволяє авторам висловити своє бачення того, які думки спробував донести автор «канонічного» тексту, по-новому поглянути на можливості дозволу поставлених вічних філософських питань буття.
Проте необхідно говорити не тільки про введення до художнього твору відомих вічних образів, а й про вплив цих образів в обробці В. Шекспіра на творчість інших письменників. Наприклад, образ Гамлета, який був переосмислений А. Сумароковим, В. Тредіаковським, В. Висоцьким, М. Бажаном, А. Ахматова, М. Цветаєва. Образ Отелло у творчості О. Пушкіна.
Отже, творчий доробок В. Шекспіра характеризується насиченням творів вічними сюжетами та образами, що знайшли як активне переосмислення у творах самого драматурга, так і у подальших переробках його сюжетів.
Вільям Шекспір є найбільшим драматургом, мислителем, поетом та, безперечно, однієї з найбільш загадкових фігур у літературі.
Важливість для Шекспіра проблеми людського характеру відзначалася ще в працях А.А.Аникста, М.М.Морозова, Р.М.Самарина, А.А.Смирнова, Ю.Ф.Шведова, М.В.Урнова, А.Горбунова й інших дослідників творчості драматурга, які розглядали цю проблему з літературознавчих позицій.
Вчені відмічають, що будь-яка п'єса Шекспіра – це п'єса про людей і про їхні відносини, але це і п'єса про одну людину, що стоїть у центрі сюжету більшості драм Шекспіра. Драматург не тільки підкреслює у своїх персонажах риси типові, що мають загальне і принципове значення в зображенні характерного образу людини епохи Ренесансу з її світоглядом, звичками, пристрастями, але й у той же час індивідуалізує своїх персонажів, наділяючи їх різноманітними, додатковими рисками, що роблять їх насправді живими.
Нове розуміння, а виходить, і нове зображення людини було найбільшим відкриттям Шекспіра. Кожна людина, у шекспірівському розумінні, – „неповторно багатий і складний світ властивостей, думок і почуттів, нерідко гостро суперечливих” [21, 7]. У багатосторонності образів Шекспіра, завжди обумовленій їхнім життєвим досвідом, вперше у світовій літературі була відбита неповторність індивідуальності, живе багатство і складність людської душі. Людська психіка – людська свідомість, розум, почуття, пристрасть, афекти людської суті – перетворилися в нього в основний елемент драматургії.
Ще одним з найважливіших відкриттів Шекспіра, на думку дослідників, є зображення особистості в її розвитку. Шекспір, дотримуючись свого методу побудови образів, малює зріст і розвиток людської пристрасті в зв'язку з усіма властивостями даної людської особи, у боротьбі з ними, у протиріччях, у боротьбі її розуму з пристрастями, у боротьбі із самою собою і з даними обставинами. Люди в п'єсах Шекспіра змінюються і діють відповідно своїм індивідуальним особливостям. Але розвиток людини в Шекспіра, зміни, що відбуваються в неї, визначаються факторами громадського життя, тісно зв'язані з участю героя в його подіях.
Творчість В. Шекспіра насичена вічними образами Гамлет, Отелло, Джульєтта, Ромео, Цезар, тощо. Проте автор свідомо уникає сліпого запозичення як образів, так і сюжетів, намагається видозмінити їх завдяки розширенню сюжетних схем і галереї образів, а також впливу обставин і подій на розвиток персонажів.
Гамлет як вічний образ є прекрасним прикладом того, як працює механізм інтертекстуальності в літературі. Часто використання мотивів і ремінісценцій з «Гамлета» дозволяє авторам висловити своє бачення того, які думки спробував донести автор «канонічного» тексту, по-новому поглянути на можливості дозволу поставлених вічних філософських питань буття.
Проте необхідно говорити не тільки про введення до художнього твору відомих вічних образів, а й про вплив цих образів в обробці В. Шекспіра на творчість інших письменників. Наприклад, образ Гамлета, який був переосмислений А. Сумароковим, В. Тредіаковським, В. Висоцьким, М. Бажаном, А. Ахматова, М. Цветаєва. Образ Отелло у творчості О. Пушкіна.
Отже, творчий доробок В. Шекспіра характеризується насиченням творів вічними сюжетами та образами, що знайшли як активне переосмислення у творах самого драматурга, так і у подальших переробках його сюжетів.
Література
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексеев М. Пушкин и Шекспир // Пушкин : Сравнительно-исторические исследования. – Л.: Наука, – С. 240–280.
2. Алексеев М. История западноевропейской литературы. Средние века и Возрождение: Учебник. – М., 1999.
3. Аникст А. Послесловие к «Гамлету» // Шекспир В. Полн. собр. соч.: В 8 т. Т. 6. – М., 1960. – С. 588.
4. Аникст А. Театр эпохи Шекспира. – М.: Дрофа, 2006. – 287 с.
5. Аникст А. Гамлет принц Датский: История сюжета и обстоятельства создания трагедии // У. Шекспир Ромео и Джульєтта. Гамлет. – М.: Вита Нова, 2001. – 670 с.
6. Аникст А. Трагедия Шекспира «Гамлет»: Литературные комментарий. – М.: Просвещение, 1986. – 223 с.
7. Аникст А. Трагедия Шекспира 'Гамлет. – М.: Просвещение, 1986. – 224 с.
8. Беляева В. Любовь, исполненная отваги: Ромео и Джульетта // Уроки литературы. – 2004. – № 8. – С. 121-129.
9. Гайдин Б. Вечные образы как константы культуры // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 2. – С. 78-83.
10. Горбунов А. К истории русского «Гамлета» // Шекспир У. Гамлет. Избр. переводы. – М.: Радуга. – С. 115-121.
11. Горенок Г. Гамлет в інтерпретації Л. С. Виготського // Матеріали III Міжвузівської конференції молодих учених "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур". – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 212-213.
12. Горенок Г. Гамлет и гамлетизм у російській культурі Срібної доби // Літературознавчий збірник. – Вип. 17 – 18. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 90 – 104.
13. Горенок Г. Шекспірівський "Гамлет" в інтерпретаціях Л.С. Виготського // Studia Philologica. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 109 – 124.
14. Дубашинский И. Вильям Шекспир. Очерк творчества. – М.: Просвещение, 1965.
15. Затонський Д. Вільям Шекспір. – К.: Знання, 1984.
16. Захарова Н. Шекспиризм русской классической литературы: тезаурусный анализ – М.: Изд-во Моск. гуманит. ун-та, 2008. – 320 с.
17. Захаров Н. Шекспиризм как явление русской литературы // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 6. – 2008. – С. 33-35.
18. Захаров Н. Шекспир и русская литература: шекспиризм пушкина // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 5. – С. 14-16.
19. Захаров Н. Идея «шекспиризма» в русской литературе XIX века: Пушкин и Достоевский // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 5. – С. 32-34.
20. Зиновьева А. Вечные образы // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М., 2001
21. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / М.Алексеев, В. Жирмунский и др. – М.: Высшая школа, 1987. – С.340-346
22. Кантор В. Гамлет как «христианский воин» // Вопросы философии. – 2008. – № 5. – С. 32-46.
23. Козинцев Г. Наш современник Вильям Шекспир. – М.: Искусство, 1966. – 350 с.
24. Комарова В. Творчество Шекспира. – СПб: Филологический факультет Санкт-Петербургского государственного университета, 2001. – 256 с.
25. Луков В. Вечные образы как константы тезаурусов мировой культуры // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 9. – С. 56-67.
26. Луков В. Гамлет: вечный образ и его хронотоп // Человек. – 2007. – № 7. – С. 44.
27. Морозов М. Статьи о Шекспире / Вступ. ст. Р. Самарина. – М.: Художественная литература, 1964. – 311 с.
28. Нартов К. Зарубежная литература в школе. – М.: Просвещение, 1976
29. Пинский Л. Шекспир. – М.: Художественная литература, 1971. – 606 с.
30. Смирнов А. Ромео и Джульєтта: История сюжета и характеристика героїв // У. Шекспир Ромео и Джульєтта. Гамлет. – М.: Вита Нова, 2001. – 670 с.
31. Тургенев И. Гамлет и Дон-Кихот // Тургенев И. С. Полн. собр. соч. и писем : в 30 т. – М. : Наука. – Т. 5. – С. 328-347.
32. Урнов М., Урнов Д. Шекспир. Его герой и его время. – М.: Наука, 1964.
33. Шаповалова М., Рубанова Г., Моторний В. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Львів: Світ, 1993. – С.333-335
34. Шекспир У. Ромео и Джульетта.// Шекспир У. Избранные произведения./ пер. Т. Щепкиной-Куперник. – Алма-Ата: Мектец, 1980.
35. Шекспир У. Ромео и Джульетта. Гамлет. – М.: ВитаНова, 2007. – 724 с.
36. Шекспир У. Собрание сочинений в 8 томах – М.: Искуссво, 1960
37. Энциклопедия литературных героев. – М., 1998
1. Алексеев М. Пушкин и Шекспир // Пушкин : Сравнительно-исторические исследования. – Л.: Наука, – С. 240–280.
2. Алексеев М. История западноевропейской литературы. Средние века и Возрождение: Учебник. – М., 1999.
3. Аникст А. Послесловие к «Гамлету» // Шекспир В. Полн. собр. соч.: В 8 т. Т. 6. – М., 1960. – С. 588.
4. Аникст А. Театр эпохи Шекспира. – М.: Дрофа, 2006. – 287 с.
5. Аникст А. Гамлет принц Датский: История сюжета и обстоятельства создания трагедии // У. Шекспир Ромео и Джульєтта. Гамлет. – М.: Вита Нова, 2001. – 670 с.
6. Аникст А. Трагедия Шекспира «Гамлет»: Литературные комментарий. – М.: Просвещение, 1986. – 223 с.
7. Аникст А. Трагедия Шекспира 'Гамлет. – М.: Просвещение, 1986. – 224 с.
8. Беляева В. Любовь, исполненная отваги: Ромео и Джульетта // Уроки литературы. – 2004. – № 8. – С. 121-129.
9. Гайдин Б. Вечные образы как константы культуры // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 2. – С. 78-83.
10. Горбунов А. К истории русского «Гамлета» // Шекспир У. Гамлет. Избр. переводы. – М.: Радуга. – С. 115-121.
11. Горенок Г. Гамлет в інтерпретації Л. С. Виготського // Матеріали III Міжвузівської конференції молодих учених "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур". – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 212-213.
12. Горенок Г. Гамлет и гамлетизм у російській культурі Срібної доби // Літературознавчий збірник. – Вип. 17 – 18. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 90 – 104.
13. Горенок Г. Шекспірівський "Гамлет" в інтерпретаціях Л.С. Виготського // Studia Philologica. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 109 – 124.
14. Дубашинский И. Вильям Шекспир. Очерк творчества. – М.: Просвещение, 1965.
15. Затонський Д. Вільям Шекспір. – К.: Знання, 1984.
16. Захарова Н. Шекспиризм русской классической литературы: тезаурусный анализ – М.: Изд-во Моск. гуманит. ун-та, 2008. – 320 с.
17. Захаров Н. Шекспиризм как явление русской литературы // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 6. – 2008. – С. 33-35.
18. Захаров Н. Шекспир и русская литература: шекспиризм пушкина // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 5. – С. 14-16.
19. Захаров Н. Идея «шекспиризма» в русской литературе XIX века: Пушкин и Достоевский // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 5. – С. 32-34.
20. Зиновьева А. Вечные образы // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М., 2001
21. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / М.Алексеев, В. Жирмунский и др. – М.: Высшая школа, 1987. – С.340-346
22. Кантор В. Гамлет как «христианский воин» // Вопросы философии. – 2008. – № 5. – С. 32-46.
23. Козинцев Г. Наш современник Вильям Шекспир. – М.: Искусство, 1966. – 350 с.
24. Комарова В. Творчество Шекспира. – СПб: Филологический факультет Санкт-Петербургского государственного университета, 2001. – 256 с.
25. Луков В. Вечные образы как константы тезаурусов мировой культуры // Знание. Понимание. Умение. – 2008. – № 9. – С. 56-67.
26. Луков В. Гамлет: вечный образ и его хронотоп // Человек. – 2007. – № 7. – С. 44.
27. Морозов М. Статьи о Шекспире / Вступ. ст. Р. Самарина. – М.: Художественная литература, 1964. – 311 с.
28. Нартов К. Зарубежная литература в школе. – М.: Просвещение, 1976
29. Пинский Л. Шекспир. – М.: Художественная литература, 1971. – 606 с.
30. Смирнов А. Ромео и Джульєтта: История сюжета и характеристика героїв // У. Шекспир Ромео и Джульєтта. Гамлет. – М.: Вита Нова, 2001. – 670 с.
31. Тургенев И. Гамлет и Дон-Кихот // Тургенев И. С. Полн. собр. соч. и писем : в 30 т. – М. : Наука. – Т. 5. – С. 328-347.
32. Урнов М., Урнов Д. Шекспир. Его герой и его время. – М.: Наука, 1964.
33. Шаповалова М., Рубанова Г., Моторний В. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Львів: Світ, 1993. – С.333-335
34. Шекспир У. Ромео и Джульетта.// Шекспир У. Избранные произведения./ пер. Т. Щепкиной-Куперник. – Алма-Ата: Мектец, 1980.
35. Шекспир У. Ромео и Джульетта. Гамлет. – М.: ВитаНова, 2007. – 724 с.
36. Шекспир У. Собрание сочинений в 8 томах – М.: Искуссво, 1960
37. Энциклопедия литературных героев. – М., 1998
Інші роботи цього напряму
© 2023 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?