|
ЦІНА:
50 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | ФОЛЬКЛОРНО-МІФОЛОГІЧНЕ МИСЛЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ (ID роботи: 679) |
| Напрям: | Мова/Література |
| Предмет: | Українська література |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 36 |
| Рік захисту: | 2007 |
| ВУЗ: | Прикарпатский Національний Університет ім. В.Стефаника (ПНУ) |
| Спеціальність (факультет): | Інститут філології |
| Мова: | Українськa |
План
Зміст
Вступ
1. Проблеми міфологізації літератури
2. Міфологічний світ «Лісової пісні» Лесі Українки
3. Руйнація індивідуально-міфологічного хронотопу (на прикладі драматичної поеми Лесі Українки «У пущі»)
4. Мариністичні мотиви в фольклорних записах Лесі України
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
1. Проблеми міфологізації літератури
2. Міфологічний світ «Лісової пісні» Лесі Українки
3. Руйнація індивідуально-міфологічного хронотопу (на прикладі драматичної поеми Лесі Українки «У пущі»)
4. Мариністичні мотиви в фольклорних записах Лесі України
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вступ
Міф виникає як спроба побудови на інтуїтивно-образному рівні сприйняття цілісної картини світу, що здатна узагальнити емпіричний досвід і доповнити його обмеженість. Як феномен свідомості міф являє собою форму цілісного масового переживання і тлумачення дійсності за допомогою чуттєво-зорових образів, які набувають властивостей самостійних явищ реальності.
Міфологічна свідомість з початку свого зародження характеризується синкретизмом, сприйняттям картин, породжених творчим уявленням людини у якості «неспростовних фактів буття» (О. Лосєв). Для міфу не існує межі між природним та надприродним, об’єктивним та суб’єктивним; причинно-наслідкові зв’язки в ньому підміняються зв’язком за аналогією та химерними асоціаціями. Світ міфу є гармонійним, упорядкованим і не підвладним логіці практичного досвіду. Гармонійність міфу - його сутнісна характеристика -переноситься на зовнішнє поле дієвості міфу, перетворюючись на принцип регуляції зв’язків, що співвідносяться між собою, наприклад: людина -суспільство, людина - природа, свідомість - реальність тощо.
У античній філософії гармонія трактувалася як світовий космічний закон: «все відбувається за необхідності і узгодженням з гармонією» (Філолай). Поняття «гармонія» виступає також у якості сутнісного внутрішнього зв’язку вищих альтернативних начал: «Вороже з’єднується, з того, що розходиться - найпрекрасніша Гармонія» (Геракліт).
У європейській філософській традиції гармонія мислиться як феноменальний прояв вихідної ноуменної закономірності буття, що трактується як сакральна і співвідносна з Абсолютом; як ідеал прекрасного, всі елементи, аспекти і прояви якого внутрішньо збалансовані між собою, створюючи, таким чином, досконалість цілісності: «Гармонія складається не інакше, як загальний контур обіймає окремі члени» (Леонардо да Вінчі). Звідси ведуть своє походження античний ідеал калокагатії, ренесансний ідеал єдності тілесного і духовного, ідеал пропорційності духу в традиції Просвітництва тощо. Для сучасної свідомості центральною проблемою є пошук форми буття в умовах онтологічної (соціальний і соціоприродний хаос) і екзистенційної (розірвана свідомість) дисгармонії. Наполегливий пошук шляхів гармонізації суспільних відносин знову повертає нас до проблеми міфу, і не стільки до його змістовного розуміння, скільки до формоутворюючого начала, здатності до узгоджуванності, оптимізації та упорядкування подій, дій, відносин.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття відбувалася суттєва трансформація в самій сутності міфу. Виникає особливий феномен -соціальна міфологія (реєстр соціальних ілюзій, що свідомо поширюються у суспільстві для досягнення тих чи інших цілей). Міф стає виразником неусвідомлених прагнень і очікувань великих мас людей, засобом соціальної орієнтації натовпу (Ортега-і-Гасет).
У ХХ - на поч. ХХІ століття суттєво зростає інтерес суспільства як до давніх, так і до футуристичних міфологій, і не тільки в літературі і кіно, а й у політиці. Сучасна філософія аналізує соціальну міфологію у світі досліджень проблеми механізмів формування соціальних ілюзій, наробок конкретних прийомів безпосередньої цілеспрямованої дії на індивідуальну і масову свідомість засобами пропаганди та піару, використання комунікативних та інформаційних можливостей Інтернету в процесі формування та імплантації у масову свідомість ідеологем соціальної та культурної, в тому числі історичної (Г.Блумер, Б. Берельсон, Ф. Балль).
Сучасний міф існує у трьох формах як результат довгої психічної і культурної еволюції. По-перше, сучасний міф функціонує на рівні живого досвіду, оформленого у міфічний спосіб. По-друге, він існує як власна міфологія, як опредметнений досвід, зафіксований на рівні артефактів культури. Головне, при цьому, що людина їх не переживає, а вибудовує ставлення до них - естетичне, релігійне чи наукове. До цієї форми належать і ідеологічні міфи. По-третє, сучасний міф може початково виступати як метафора чи «пусте поняття».
Відзначимо, що особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор та міфологія. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.
Мета нашої курсової роботи полягає в тому, щоб охарактеризувати фольклорно-міфологічне мислення Лесі Українки.
Об’єктом дослідження – є творчість Лесі Українки.
Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.
Структура роботи. Дана робота складається із вступу, чотирьох параграфів, висновку та списку використаної літератури.
Міф виникає як спроба побудови на інтуїтивно-образному рівні сприйняття цілісної картини світу, що здатна узагальнити емпіричний досвід і доповнити його обмеженість. Як феномен свідомості міф являє собою форму цілісного масового переживання і тлумачення дійсності за допомогою чуттєво-зорових образів, які набувають властивостей самостійних явищ реальності.
Міфологічна свідомість з початку свого зародження характеризується синкретизмом, сприйняттям картин, породжених творчим уявленням людини у якості «неспростовних фактів буття» (О. Лосєв). Для міфу не існує межі між природним та надприродним, об’єктивним та суб’єктивним; причинно-наслідкові зв’язки в ньому підміняються зв’язком за аналогією та химерними асоціаціями. Світ міфу є гармонійним, упорядкованим і не підвладним логіці практичного досвіду. Гармонійність міфу - його сутнісна характеристика -переноситься на зовнішнє поле дієвості міфу, перетворюючись на принцип регуляції зв’язків, що співвідносяться між собою, наприклад: людина -суспільство, людина - природа, свідомість - реальність тощо.
У античній філософії гармонія трактувалася як світовий космічний закон: «все відбувається за необхідності і узгодженням з гармонією» (Філолай). Поняття «гармонія» виступає також у якості сутнісного внутрішнього зв’язку вищих альтернативних начал: «Вороже з’єднується, з того, що розходиться - найпрекрасніша Гармонія» (Геракліт).
У європейській філософській традиції гармонія мислиться як феноменальний прояв вихідної ноуменної закономірності буття, що трактується як сакральна і співвідносна з Абсолютом; як ідеал прекрасного, всі елементи, аспекти і прояви якого внутрішньо збалансовані між собою, створюючи, таким чином, досконалість цілісності: «Гармонія складається не інакше, як загальний контур обіймає окремі члени» (Леонардо да Вінчі). Звідси ведуть своє походження античний ідеал калокагатії, ренесансний ідеал єдності тілесного і духовного, ідеал пропорційності духу в традиції Просвітництва тощо. Для сучасної свідомості центральною проблемою є пошук форми буття в умовах онтологічної (соціальний і соціоприродний хаос) і екзистенційної (розірвана свідомість) дисгармонії. Наполегливий пошук шляхів гармонізації суспільних відносин знову повертає нас до проблеми міфу, і не стільки до його змістовного розуміння, скільки до формоутворюючого начала, здатності до узгоджуванності, оптимізації та упорядкування подій, дій, відносин.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття відбувалася суттєва трансформація в самій сутності міфу. Виникає особливий феномен -соціальна міфологія (реєстр соціальних ілюзій, що свідомо поширюються у суспільстві для досягнення тих чи інших цілей). Міф стає виразником неусвідомлених прагнень і очікувань великих мас людей, засобом соціальної орієнтації натовпу (Ортега-і-Гасет).
У ХХ - на поч. ХХІ століття суттєво зростає інтерес суспільства як до давніх, так і до футуристичних міфологій, і не тільки в літературі і кіно, а й у політиці. Сучасна філософія аналізує соціальну міфологію у світі досліджень проблеми механізмів формування соціальних ілюзій, наробок конкретних прийомів безпосередньої цілеспрямованої дії на індивідуальну і масову свідомість засобами пропаганди та піару, використання комунікативних та інформаційних можливостей Інтернету в процесі формування та імплантації у масову свідомість ідеологем соціальної та культурної, в тому числі історичної (Г.Блумер, Б. Берельсон, Ф. Балль).
Сучасний міф існує у трьох формах як результат довгої психічної і культурної еволюції. По-перше, сучасний міф функціонує на рівні живого досвіду, оформленого у міфічний спосіб. По-друге, він існує як власна міфологія, як опредметнений досвід, зафіксований на рівні артефактів культури. Головне, при цьому, що людина їх не переживає, а вибудовує ставлення до них - естетичне, релігійне чи наукове. До цієї форми належать і ідеологічні міфи. По-третє, сучасний міф може початково виступати як метафора чи «пусте поняття».
Відзначимо, що особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор та міфологія. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.
Мета нашої курсової роботи полягає в тому, щоб охарактеризувати фольклорно-міфологічне мислення Лесі Українки.
Об’єктом дослідження – є творчість Лесі Українки.
Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.
Структура роботи. Дана робота складається із вступу, чотирьох параграфів, висновку та списку використаної літератури.
Висновок
Висновок
У своєму розвитку мистецтво часто повертається до художньої структури міфу, відроджує його на сучасному ґрунті.
На початку ХХ століття багато письменників і художників звертаються до образів і форм народного мистецтва. Звертання до міфології було пов’язано не тільки з потребою у відновленні мистецтва, але і з інтересом митців до відбиття «тайників людської психіки», до передачі несвідомого.
Українська література початку ХХ століття, розвиваючись у руслі загальноєвропейських тенденцій, відбила нові віяння науки та мистецтва.
Не з античних сюжетів, а на «місцевому» матеріалі зродилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.
В основі головного конфлікту «Лісової пісні» лежить вічна суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною, яка часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка — дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа «людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото Лукаша. Меркне в його душі все прекрасне, властиве його поетичній натурі.
Лукаш гине, зрадивши себе самого, не зумівши «своїм життя до себе дорівнятися». Але життя не можна вбити, як і вічного прагнення людини до щастя, до краси. До волі й добра.
Твір Лесі Українки — глибоко національна драма, в якій образи українського фольклору піднесені до високого філософсько-етичного узагальнення. Водночас, це — один з найпоетичніших творів вітчизняної літератури. Міфічні персонажі — Мавка, Перелесник, Лісовик, русалки, лісові істоти — відкрили широке поле фантазії для вирішення дійства в казково-феєричному ключі.
Втіленням піднесено-прекрасного в драмі є образ Мавки, за народною міфологією юної лісової красуні-русалки. Леся Українка наділяє цей образ особливим соціально-філософським змістом. Мавка — це безсмертна, як сама природа, прекрасна мрія народу про щастя, про вільне творче життя. Велич Мавки-мрії — в її дійсності, в нерозривному зв’язку з людьми.
В українському фольклорі мавки — це недобрі звабниці, які показуються людям в образі гарних дівчат, і як тільки хто з молодих хлопців або чоловіків вподобає їх, то вони зараз залоскочуть того на смерть або стинають голову.
Але в драмі Лесі Українки Мавка сама зваблена Лукашем, голосом його чарівної сопілки. Леся Українка в своїй драмі-казці відтворила справжні фольклорні та міфологічні образи. Таке відтворення — це не механічне перенесення фольклорних матеріалів у твір, а складний творчий процес.
Аналіз «Лісової пісні» показує, що Леся Українка дуже добре орієнтувалася у величезній кількості українських народних творів і виявила майстерність у відтворенні міфологічних постатей.
Синтетичність мислення, яка характерна міфу, дає можливість видам мистецтва шукати різноманітні трансформації використання цієї драми. До цього твору зверталися багато діячів мистецтва, які також використовували синтетичні жанри, а саме: опера, балет, кінематограф. Але всі митці додають міфологічному аспекту «Лісової пісні» сучасний сенс, бо міф — вічно живе джерело, необхідна умова й первісний матеріал для всякого мистецтва.
До фольклорних мотивів Леся Українка зверталася і в інших своїх творах, які ми частково охарактеризували.
У своєму розвитку мистецтво часто повертається до художньої структури міфу, відроджує його на сучасному ґрунті.
На початку ХХ століття багато письменників і художників звертаються до образів і форм народного мистецтва. Звертання до міфології було пов’язано не тільки з потребою у відновленні мистецтва, але і з інтересом митців до відбиття «тайників людської психіки», до передачі несвідомого.
Українська література початку ХХ століття, розвиваючись у руслі загальноєвропейських тенденцій, відбила нові віяння науки та мистецтва.
Не з античних сюжетів, а на «місцевому» матеріалі зродилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.
В основі головного конфлікту «Лісової пісні» лежить вічна суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною, яка часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка — дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа «людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото Лукаша. Меркне в його душі все прекрасне, властиве його поетичній натурі.
Лукаш гине, зрадивши себе самого, не зумівши «своїм життя до себе дорівнятися». Але життя не можна вбити, як і вічного прагнення людини до щастя, до краси. До волі й добра.
Твір Лесі Українки — глибоко національна драма, в якій образи українського фольклору піднесені до високого філософсько-етичного узагальнення. Водночас, це — один з найпоетичніших творів вітчизняної літератури. Міфічні персонажі — Мавка, Перелесник, Лісовик, русалки, лісові істоти — відкрили широке поле фантазії для вирішення дійства в казково-феєричному ключі.
Втіленням піднесено-прекрасного в драмі є образ Мавки, за народною міфологією юної лісової красуні-русалки. Леся Українка наділяє цей образ особливим соціально-філософським змістом. Мавка — це безсмертна, як сама природа, прекрасна мрія народу про щастя, про вільне творче життя. Велич Мавки-мрії — в її дійсності, в нерозривному зв’язку з людьми.
В українському фольклорі мавки — це недобрі звабниці, які показуються людям в образі гарних дівчат, і як тільки хто з молодих хлопців або чоловіків вподобає їх, то вони зараз залоскочуть того на смерть або стинають голову.
Але в драмі Лесі Українки Мавка сама зваблена Лукашем, голосом його чарівної сопілки. Леся Українка в своїй драмі-казці відтворила справжні фольклорні та міфологічні образи. Таке відтворення — це не механічне перенесення фольклорних матеріалів у твір, а складний творчий процес.
Аналіз «Лісової пісні» показує, що Леся Українка дуже добре орієнтувалася у величезній кількості українських народних творів і виявила майстерність у відтворенні міфологічних постатей.
Синтетичність мислення, яка характерна міфу, дає можливість видам мистецтва шукати різноманітні трансформації використання цієї драми. До цього твору зверталися багато діячів мистецтва, які також використовували синтетичні жанри, а саме: опера, балет, кінематограф. Але всі митці додають міфологічному аспекту «Лісової пісні» сучасний сенс, бо міф — вічно живе джерело, необхідна умова й первісний матеріал для всякого мистецтва.
До фольклорних мотивів Леся Українка зверталася і в інших своїх творах, які ми частково охарактеризували.
Література
Список використаної літератури
1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія.— К.: Либідь, 1999.— 264 с.
2. Голосовкер Я. Логика мифа. - М.: Наука, 1987.
3. Эпштейн М.Н. Мифологизм в литературе ХХ в. // Литературный энциклопедический словарь. - М., 1987. - С. 224-225.
4. Квітка К. Музично-фольклористична спадщина Лесі Українки.— К., 1971.
5. Крістева Ю. Stabat Mater // Слово, Знак, Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття.— Львів, 1994.
6. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Літературознавчі студії.— Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998.— 296 с.
7. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології.— К., 1993.
8. Турган О. Українська література к. ХІХ–поч. ХХ ст. і античність.— К., 1995.— С. 117–133.
9. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах.— Т. 9.— К., 1977.
10. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах.— Т. 12.— К., 1977.
11. Українка Леся. Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу.— К., 1971.
12. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія.— К., 1992
13. Фрезер Д. Фольклор в Ветхом Завете. — М., 1986.- 456 с.
14. Юнг К. Г. Понятие коллективного бессознательного // Юнг К. Г. Аналитическая психология. Прошлое и настоящее.— М.: Мартис, 1995.— С. 71–79.
1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія.— К.: Либідь, 1999.— 264 с.
2. Голосовкер Я. Логика мифа. - М.: Наука, 1987.
3. Эпштейн М.Н. Мифологизм в литературе ХХ в. // Литературный энциклопедический словарь. - М., 1987. - С. 224-225.
4. Квітка К. Музично-фольклористична спадщина Лесі Українки.— К., 1971.
5. Крістева Ю. Stabat Mater // Слово, Знак, Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття.— Львів, 1994.
6. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Літературознавчі студії.— Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998.— 296 с.
7. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології.— К., 1993.
8. Турган О. Українська література к. ХІХ–поч. ХХ ст. і античність.— К., 1995.— С. 117–133.
9. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах.— Т. 9.— К., 1977.
10. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах.— Т. 12.— К., 1977.
11. Українка Леся. Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу.— К., 1971.
12. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія.— К., 1992
13. Фрезер Д. Фольклор в Ветхом Завете. — М., 1986.- 456 с.
14. Юнг К. Г. Понятие коллективного бессознательного // Юнг К. Г. Аналитическая психология. Прошлое и настоящее.— М.: Мартис, 1995.— С. 71–79.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?