|
ЦЕНА:
100 грн.
|
||
|
ЦЕНА:
229 руб.
|
||
|
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
|
||
| Тема работы: | Злочини проти екологічної безпеки (ID работы: 2790) |
| Направление: | Право |
| Предмет: | Криминальное право |
| Тип работы: | Магистерская работа |
| Число страниц: | 89 |
| Год защиты: | 2010 |
| ВУЗ: | Национальная Академия Внутренних дел Украины (НАВДУ) |
| Курс: | 6 |
| Язык: | Украинский |
Содержание
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
1.1. Екологічні правопорушення як підстава кримінальної відповідальності відповідальності
1.2 Загальна характеристика складу злочинів проти довкілля
1.3. Система та характеристика злочинів проти екологічної безпеки
РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛЬНО—ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
2.1 Об’єкт та предмет злочинів проти екологічної безпеки
2.2 Об’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки
2.3 Суб’єкти та суб’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки
РОЗДІЛ ІІІ. . КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
3.1 Підстави кримінальна відповідальність за злочини проти екологічної безпеки
3.2 Форми реалізації кримінальної відповідальності за злочини проти екологічної безпеки
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
1.1. Екологічні правопорушення як підстава кримінальної відповідальності відповідальності
1.2 Загальна характеристика складу злочинів проти довкілля
1.3. Система та характеристика злочинів проти екологічної безпеки
РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛЬНО—ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
2.1 Об’єкт та предмет злочинів проти екологічної безпеки
2.2 Об’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки
2.3 Суб’єкти та суб’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки
РОЗДІЛ ІІІ. . КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
3.1 Підстави кримінальна відповідальність за злочини проти екологічної безпеки
3.2 Форми реалізації кримінальної відповідальності за злочини проти екологічної безпеки
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Введение
Актуальність теми дослідження. Проблема охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки формувалась на протязі багатьох десятиріч. Вона обумовлена нестримним розвитком науково-технічного прогресу, а також загальним зростанням кількості населення планети Земля. На всіх етапах свого розвитку людина була тісно пов’язана із оточуючим її світом – довкіллям. Останнім часом у зв’язку з формуванням високоіндустріального суспільства різко посилився негативний вплив людини на навколишнє природне середовище, значно зріс обсяг такого втручання. Воно стало більш різноманітним за формами і вже зараз загрожує стати глобальною небезпекою для самої людини.
Конституція України закріплює обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу. Але успішна реалізація зазначених конституційних положень можлива лише за умови адекватних зусиль як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Неабияку роль у забезпеченні безпечного для людини довкілля відіграє його правова охорона. Проблема охорони довкілля від погіршення його якісного стану, в тому числі і юридичної відповідальності за порушення правил екологічної безпеки як найважливішої складової довкілля, значно загострилася та почала набувати загального характеру в середині ХХ століття. Саме в цей час на основі науково-технічного прогресу незмірно зросла інтенсивність використання землі і почали проявлятися негативні екологічні наслідки техногенного впливу.
Земля згідно зі статтею 14 Конституції України віднесена до основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Основний закон, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах життєдіяльності людини, виділяє землю серед інших об’єктів довкілля. З огляду на це земля, як основне національне багатство, потребує збереження її якості, належної охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження спонтанної і шкідливої людської діяльності, яка здатна змінити її якісні характеристики. Охорона цього об’єкту спрямована на захист земельних ресурсів від негативного суспільно небезпечного антропогенного та техногенного впливу, збереження родючості ґрунтів, підвищення їх продуктивності, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення та псування земель шкідливими для життя та здоров‘я людей або довкілля елементами тощо.
Треба зазначити, що раніше діюче кримінальне законодавство України не містило спеціальної норми щодо кримінально-правової охорони якісного стану землі як елемента довкілля. За протиправне посягання на землю, її якісний стан передбачалася лише адміністративна відповідальність (ст. 52 КУпАП), але цього виявилося недостатньо. Вказаний недолік було усунуто з прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України (далі – КК України). Законодавець встановив кримінальну відповідальність за злочинні посягання проти навколишнього природного середовища, об’єднавши відповідні правові приписи в розділі VIII Особливої частини КК України “Злочини проти довкілля”.
Питання злочинів проти екологічної безпеки розглядалися В.І. Андрейцевим, Ю.С. Богомяковим, М.М. Бринчуком, Т.Д. Бушуєвою, В.П. Владимировим, С.Б. Гавришем, П.С. Дагелем, О.В. Дубовик, Є.Н. Жевлаковим, О.С.Колбасовим, С.М. Кравченко, У.Я. Крастиньшем, Н.О. Лопашенко, Ю.М. Ляпуновим, В.Л. Мунтяном, П.С. Матишевським, В.О. Навроцьким, В.В. Петровою, Л.Ф. Повеліціною, Б.Г. Розовським, Н.І. Тітовою, Ю.С. Шемшученком, Н.Г. Шимбаревою та іншими фахівцями з кримінального права, екологічного права та кримінології.
Слід зазначити, що дослідження більшості вказаних авторів проводилось до введення в дію нового КК України, а також те, що до цього часу поза увагою кримінально-правової доктрини залишаються такі важливі аспекти проблеми, як соціальна обумовленість криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов’язаних із екологічною безпекою, форми реалізації кримінальної відповідальності за цей злочин, кримінально-правова характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак складу зазначеного злочину, інші, окрім кримінальної відповідальності, засоби кримінально-правової охорони екологічної безпеки.
Недосконалість законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за злочини проти екологічної безпеки, суперечливість висновків різних авторів з приводу окремих питань даної тематики породжує певні труднощі при застосуванні відповідної кримінально-правової норми на практиці і заважає ефективній протидії таким діянням. Викладені обставини і зумовили актуальність даної теми.
Мета і завдання дослідження. Мета магістерської роботи у дослідженні кримінально-правової відповідальності за злочини проти екологічної безпеки.
Відповідно до мети роботи було поставлено наступні завдання:
– з’ясувати історичні, правові, екологічні, економічні та соціальні чинники, якими зумовлюється введення в чинне кримінальне законодавство норми про кримінальну відповідальність за злочини проти екологічної безпеки;
– визначити об’єкт та предмет злочинів проти екологічної безпеки;
– здійснити системне дослідження змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів проти екологічної безпеки;
– виявити недоліки кримінально-правової норми щодо відповідальності за злочини проти екологічної безпеки;
Об’єктом дослідження є норми кримінального права.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини проти екологічної безпеки.
Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є традиційні положення теорії пізнання як загальнонаукового фундаментального засобу пізнання дійсності. Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта, предмета та методології дослідження. Зокрема, використано: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-нормативний, системно-структурний, конкретно-соціологічний та метод синтезу.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Конституція України закріплює обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу. Але успішна реалізація зазначених конституційних положень можлива лише за умови адекватних зусиль як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Неабияку роль у забезпеченні безпечного для людини довкілля відіграє його правова охорона. Проблема охорони довкілля від погіршення його якісного стану, в тому числі і юридичної відповідальності за порушення правил екологічної безпеки як найважливішої складової довкілля, значно загострилася та почала набувати загального характеру в середині ХХ століття. Саме в цей час на основі науково-технічного прогресу незмірно зросла інтенсивність використання землі і почали проявлятися негативні екологічні наслідки техногенного впливу.
Земля згідно зі статтею 14 Конституції України віднесена до основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Основний закон, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах життєдіяльності людини, виділяє землю серед інших об’єктів довкілля. З огляду на це земля, як основне національне багатство, потребує збереження її якості, належної охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження спонтанної і шкідливої людської діяльності, яка здатна змінити її якісні характеристики. Охорона цього об’єкту спрямована на захист земельних ресурсів від негативного суспільно небезпечного антропогенного та техногенного впливу, збереження родючості ґрунтів, підвищення їх продуктивності, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення та псування земель шкідливими для життя та здоров‘я людей або довкілля елементами тощо.
Треба зазначити, що раніше діюче кримінальне законодавство України не містило спеціальної норми щодо кримінально-правової охорони якісного стану землі як елемента довкілля. За протиправне посягання на землю, її якісний стан передбачалася лише адміністративна відповідальність (ст. 52 КУпАП), але цього виявилося недостатньо. Вказаний недолік було усунуто з прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України (далі – КК України). Законодавець встановив кримінальну відповідальність за злочинні посягання проти навколишнього природного середовища, об’єднавши відповідні правові приписи в розділі VIII Особливої частини КК України “Злочини проти довкілля”.
Питання злочинів проти екологічної безпеки розглядалися В.І. Андрейцевим, Ю.С. Богомяковим, М.М. Бринчуком, Т.Д. Бушуєвою, В.П. Владимировим, С.Б. Гавришем, П.С. Дагелем, О.В. Дубовик, Є.Н. Жевлаковим, О.С.Колбасовим, С.М. Кравченко, У.Я. Крастиньшем, Н.О. Лопашенко, Ю.М. Ляпуновим, В.Л. Мунтяном, П.С. Матишевським, В.О. Навроцьким, В.В. Петровою, Л.Ф. Повеліціною, Б.Г. Розовським, Н.І. Тітовою, Ю.С. Шемшученком, Н.Г. Шимбаревою та іншими фахівцями з кримінального права, екологічного права та кримінології.
Слід зазначити, що дослідження більшості вказаних авторів проводилось до введення в дію нового КК України, а також те, що до цього часу поза увагою кримінально-правової доктрини залишаються такі важливі аспекти проблеми, як соціальна обумовленість криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов’язаних із екологічною безпекою, форми реалізації кримінальної відповідальності за цей злочин, кримінально-правова характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак складу зазначеного злочину, інші, окрім кримінальної відповідальності, засоби кримінально-правової охорони екологічної безпеки.
Недосконалість законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за злочини проти екологічної безпеки, суперечливість висновків різних авторів з приводу окремих питань даної тематики породжує певні труднощі при застосуванні відповідної кримінально-правової норми на практиці і заважає ефективній протидії таким діянням. Викладені обставини і зумовили актуальність даної теми.
Мета і завдання дослідження. Мета магістерської роботи у дослідженні кримінально-правової відповідальності за злочини проти екологічної безпеки.
Відповідно до мети роботи було поставлено наступні завдання:
– з’ясувати історичні, правові, екологічні, економічні та соціальні чинники, якими зумовлюється введення в чинне кримінальне законодавство норми про кримінальну відповідальність за злочини проти екологічної безпеки;
– визначити об’єкт та предмет злочинів проти екологічної безпеки;
– здійснити системне дослідження змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів проти екологічної безпеки;
– виявити недоліки кримінально-правової норми щодо відповідальності за злочини проти екологічної безпеки;
Об’єктом дослідження є норми кримінального права.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини проти екологічної безпеки.
Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є традиційні положення теорії пізнання як загальнонаукового фундаментального засобу пізнання дійсності. Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта, предмета та методології дослідження. Зокрема, використано: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-нормативний, системно-структурний, конкретно-соціологічний та метод синтезу.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Заключение
Важливим елементом правового регулювання охорони навколишнього природного середовища, а також одним із засобів покращення екологічної кризи є саме вдосконалення інституту екологічної відповідальності.
Підставою для притягнення до відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є вчинення правопорушення, яке можна назвати екологічним правопорушенням.
Під екологічним правопорушенням деякі вчені розуміють протиправні дії, які посягають на екологічну безпеку.
Екологічні правопорушення в більшій мірі ніж інші залежать від поглядів законодавця, їх правова ознака не стабільна, а екологічна небезпека не завжди сприймається суспільством однаково. Структуру екологічно правопорушення складають суб’єкт, об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона. Зокрема серед екологічних правопорушень виділяють екологічні адміністративні проступки та екологічні злочини, останні характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Особливістю екологічної злочинності в Україні є те, що вона характеризується постійним зростанням і високою латентністю.
Не кращим чином на стан екологічної злочинності позначаються недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за екологічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і посібники. Непоодинокі факти призначення м’яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації їх дій. Не у всіх необхідних випадках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються заподіяні збитки.
Слід акцентувати увагу на наступних положеннях, які мають принциповий характер. Перш за все, слід підкреслити, що необхідність встановлення такого заходу впливу на осіб, винних у злочинному забруднені або псуванні земель, яким є кримінальна відповідальність, обумовлена насамперед конституційним приписом про те, що земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Основним законом закріплено також обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку та підтримання екологічної рівноваги та території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу. Отже, потреба у встановленні кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель достатньою мірою відповідає вимогам сьогодення і характеризується соціальною обумовленістю. Новостворювана модель охорони земель від негативного суспільно небезпечного впливу повинна стати органічною складовою юридичної системи сучасного суспільства.
В процесі дослідження проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти екологічної безпеки були зроблені наступні висновки:
1) зміст об’єкта злочинів проти екологічної безпеки визначається характером предмета та особливостями механізму завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Предметом злочину, передбаченого статтями 236, 237, 238 та 253 КК України, потрібно вважати екологічне забруднення. Родовим об’єктом, зазначеного злочину, слід визнавати екологічну безпеку – як особливий стан довкілля, який відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, що стосуються його чистоти, ресурсомісткості (невиснаженності), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, безпечності для людини та здатності задовольняти її інтереси, а основним безпосереднім об’єктом – нормальний природний якісний стан навколишнього середовища, який є необхідною умовою екологічної безпеки;
2) об’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки характеризується своєю складністю, яка полягає в існуванні декількох видів наслідків: первинного – екологічне забруднення та дворівневого похідного – створення небезпеки для життя, здоров‘я людей або довкілля та реальне заподіяння такої шкоди. Визначені суттєві ознаки поняття “забруднення земель” та “псування земель”.
3) особливості об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтями 236, 237, 238 та 253 КК України, обумовлюють необхідність стверджувати, що особу, яка вчинила злочинне діяння, слід вважати спеціальним суб’єктом;
4) суб’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки визначається складністю об’єктивної сторони цього злочину і зазвичай характеризується складною формою вини, тобто різним психічним ставленням суб’єкта до діяння та його наслідків.
Аналіз змісту статті 238 ККУ та основних положень кримінального закону України, свідчить, що ця норма потребує вдосконалення. Зокрема, було б доцільним передбачити застосування штрафу в якості не основного, а додаткового покарання та громадських робіт як альтернативного основного покарання за інше псування ґрунтового покриву земель. Вбачається за необхідне у санкції за статті 237 Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення збільшити строк позбавлення волі до восьми років. В основу обґрунтування цієї пропозиції покладено те, що найбільш тяжкий похідний наслідок пов’язаний із загибеллю людей.
Підставою для притягнення до відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є вчинення правопорушення, яке можна назвати екологічним правопорушенням.
Під екологічним правопорушенням деякі вчені розуміють протиправні дії, які посягають на екологічну безпеку.
Екологічні правопорушення в більшій мірі ніж інші залежать від поглядів законодавця, їх правова ознака не стабільна, а екологічна небезпека не завжди сприймається суспільством однаково. Структуру екологічно правопорушення складають суб’єкт, об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона. Зокрема серед екологічних правопорушень виділяють екологічні адміністративні проступки та екологічні злочини, останні характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Особливістю екологічної злочинності в Україні є те, що вона характеризується постійним зростанням і високою латентністю.
Не кращим чином на стан екологічної злочинності позначаються недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за екологічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і посібники. Непоодинокі факти призначення м’яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації їх дій. Не у всіх необхідних випадках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються заподіяні збитки.
Слід акцентувати увагу на наступних положеннях, які мають принциповий характер. Перш за все, слід підкреслити, що необхідність встановлення такого заходу впливу на осіб, винних у злочинному забруднені або псуванні земель, яким є кримінальна відповідальність, обумовлена насамперед конституційним приписом про те, що земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Основним законом закріплено також обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку та підтримання екологічної рівноваги та території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу. Отже, потреба у встановленні кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель достатньою мірою відповідає вимогам сьогодення і характеризується соціальною обумовленістю. Новостворювана модель охорони земель від негативного суспільно небезпечного впливу повинна стати органічною складовою юридичної системи сучасного суспільства.
В процесі дослідження проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти екологічної безпеки були зроблені наступні висновки:
1) зміст об’єкта злочинів проти екологічної безпеки визначається характером предмета та особливостями механізму завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Предметом злочину, передбаченого статтями 236, 237, 238 та 253 КК України, потрібно вважати екологічне забруднення. Родовим об’єктом, зазначеного злочину, слід визнавати екологічну безпеку – як особливий стан довкілля, який відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, що стосуються його чистоти, ресурсомісткості (невиснаженності), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, безпечності для людини та здатності задовольняти її інтереси, а основним безпосереднім об’єктом – нормальний природний якісний стан навколишнього середовища, який є необхідною умовою екологічної безпеки;
2) об’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки характеризується своєю складністю, яка полягає в існуванні декількох видів наслідків: первинного – екологічне забруднення та дворівневого похідного – створення небезпеки для життя, здоров‘я людей або довкілля та реальне заподіяння такої шкоди. Визначені суттєві ознаки поняття “забруднення земель” та “псування земель”.
3) особливості об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтями 236, 237, 238 та 253 КК України, обумовлюють необхідність стверджувати, що особу, яка вчинила злочинне діяння, слід вважати спеціальним суб’єктом;
4) суб’єктивна сторона злочинів проти екологічної безпеки визначається складністю об’єктивної сторони цього злочину і зазвичай характеризується складною формою вини, тобто різним психічним ставленням суб’єкта до діяння та його наслідків.
Аналіз змісту статті 238 ККУ та основних положень кримінального закону України, свідчить, що ця норма потребує вдосконалення. Зокрема, було б доцільним передбачити застосування штрафу в якості не основного, а додаткового покарання та громадських робіт як альтернативного основного покарання за інше псування ґрунтового покриву земель. Вбачається за необхідне у санкції за статті 237 Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення збільшити строк позбавлення волі до восьми років. В основу обґрунтування цієї пропозиції покладено те, що найбільш тяжкий похідний наслідок пов’язаний із загибеллю людей.
Литература
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення № 8073-X від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, додаток до N 51, ст. 11-22.
4. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 24. – Ст.189.
5. Земельний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 листопада.
6. Лісовий кодекс України. // Відомості Верховної Ради . - 1994 р. - № 17, ст.99
7. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради, 2003, №№ 40 – 44. - Ст. 356.
8. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1991р. - № 41;
9. Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.1992 року. Відомості Верховної Ради України. – 1992 рік. - № 34 – ст.502;
10. Закон України “Про пестициди та агрохімікати” від 02.03.1995 року. Відомості Верховної Ради України. – 1995 рік. - № 14;
11. Закон України "Про тваринний світ"//Відомості Верховної Ради України. - 1993 р. - № 18, ст. 191
12. Закон України від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 22-23. - Ст. 198.
13. Агангебян А.Г. Экологические аспекты программы биосферных и экологических исследований // Вестник АН СССР. – 1988. – № 11. – С. 64 – 69.
14. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право України. – 2001. – № 4. – С. 8 – 11.
15. Багіров С. Подвійна форма вини і реформа кримінального законодавства України // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України: Збірник наукових праць. – 2000. - № 2. – С. 106 – 111.
16. Багрий-Шахматов Л.В. Социальные проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. – Одесса.: АО БАХВА, 1998. – 192 с.
17. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
18. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
19. Бандурка О. Радченко В. Методологічні засади визначення вартості злочину щодо пересічної особи // Право України. – 2001. – № 4. – С. 93 – 97.
20. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л., 1986. – 176 с.
21. Бикеев И. Актуальные проблемы учения о субъективной стороне преступления // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 9 – 11.
22. Білас І. Яким бути Кримінальному кодексу України // Урядовий кур’єр. – 1994. – 14 липня.
23. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и практика его применения. – Красноярск, 1989. – 314 с.
24. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Харьков, 2001. – 160 с.
25. Борисов В.І. Необережність та її види. Текст лекцій. – Харків, 1991. – 23 с.
26. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве. – М., 1963. – 275 с.
27. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: НИиРИО Высшей школы МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
28. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. – Х.: Вища шк., 1986. – 159 с.
29. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. Ун-та, 1965. – 136 с.
30. Ворошилин В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 70 с.
31. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – Київ. – 2002. – 634 с.
32. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. Харьков, 1994. – 639 с.
33. Дубовик О.Л. Жалинский А.Э. Структура детерминации экологических преступлений // Правовая охрана окружающей среды: Сб. статей / АН СССР – М., 1988. –145 с.
34. Дубовик О.Л. Жалинский А.Э. Структура детерминации экологических преступлений // Правовая охрана окружающей среды: Сб. статей / АН СССР – М., 1988. –145 с.
35. Дубовик О.Л. Эффективность юридической ответственности в охране окружающей среды: Сб статей / Отв. ред. О.С. Колбасов, Н.И. Краснов. – М.: Наука, 1985. – 226 с.
36. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 2. – С. 133-139.
37. Дурманов Н.Д. Общие основания учения о причинной связи в уголовном праве // Вопросы уголовного права. – Л., 1945. – С. 51 – 55.
38. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. – Л., 1948. – 311 с.
39. Егоров Н.Д. Причинная связь как условие юридической ответственности // Сов. гос. и право. – 1981. – № 9. – С. 123 – 127.
40. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – 249 с.
41. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с. – Мова рос.
42. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 2. – Харків. – 1997. – С. 148 – 154.
43. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Сов. гос -во. и право. – 1980. – № 1. – С. 70 – 76.
44. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний. – В кн.: Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1978. – 187 с.
45. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления. Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук. – М., 1977. – 40 с.
46. Історія держави і права України. Частина 1 / За ред. А. Й. Рогожина. – Харків: “Основа”, 1993. – 432 с.
47. Капусник І.В. Про стан земельних ресурсів та основні екологічні проблеми з їх охорони // Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи вирішення: Зб. доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції., вересень 2001 р. – Харків, 2001. – 419 с.
48. Качинський А. Про екологічну безпеку України: в пошуках нової концепції // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 7 – 13.
49. Ковалев М.И., Васьков П.Т. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 72 с.
50. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Наука, 1983. – 184 с.
51. Козаченко И.Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды. – Томск: Изд-во Томского ун та, 1987. – 232 с.
52. Колбасов О.С. Конституционные основы охраны окружающей среды. – М.: Знание, 1979. – 230 с.
53. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 243 с.
54. Корчева З.Г. Уголовно-правовая охрана природы в УССР: Учебное пособие. – Харьков, 1975. – 84 с.
55. Крастыньш У.Я. Уголовно-правовая охрана природы в Латвийской ССР: Дисс. … канд. юр. наук. – Рига, 1978. – 192 с.
56. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П.С. Матишевського та ін. – К., 1997. – 512 с.
57. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком – Право, 2001. – 494 с.
58. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
59. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
60. Курс уголовного права. В 5-ти томах. Т 1: Общая часть: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2002. – 624 с.
61. Куц В.М. Заохочення та пом’якшення примусу як засоби кримінально-правового регулювання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства. – Ч. 1. – Запоріжжя. – 2002. – С. 5 – 9.
62. Куц В.М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 1. – Харків. – 1996. – С. 17 – 23.
63. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 480 с.
64. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 480 с.
65. Лазарев А.М. Субъект преступления. – М.: ВЗЮИ, 1981. – 63 с.
66. Лопашенко Н.А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 802 с.
67. Лопашенко Н.А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 802 с.
68. Ляпунов Ю.И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. – М., 1974. – 150 с.
69. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность, М., 1957. – 211 с.
70. Маленин Б.В. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2000. – 316 с.
71. Маленин Б.В. Причинная связь в уголовном праве: вопросы теории и практики: Дисс. … д-ра юрид. наук. – СПб., 1999. – С. 360 с.
72. Матишевський П.С. Кримінальне право України / Загальна частина: Підручник. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
73. Матковський О. Кримінальному кодексу бути, тільки якому? // Голос України. – 1995. – 14 грудня.
74. Матышевский И.С. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит-ра, 1964. – 158 с.
75. Музика А.А., Горбата О.І. Про класифікацію злочинів // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. / Редкол.: В.М. Синьов (голов. ред.) та ін. – К: КІВС, “МП Леся”, 2002. – С. 42 – 49.
76. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К., 2001. – 272 с.
77. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
78. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Гос-во и право. – 2000. – № 8. – С. 18 – 27.
79. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата, 1977. – 155 с.
80. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1976. – 135 с.
81. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.М. Яковлева – М.: Наука, 1982. – 304 с.
82. Панов М.І., Тихий В.П. Право людини на безпеку // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Х., 2000. – 245 с.
83. Панов М.І., Тихий В.П. Право людини на безпеку // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Х., 2000. – 245 с.
84. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х., 1982. – 160 с.
85. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1984. – 40 с.
86. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая. – “О преступлении”. – Харьков, 2001. – 284 с.
87. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1433.
88. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 304 с.
89. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М., 1980. – 91 с.
90. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 304 с.
91. Смольков И.В. Штраф – как мера наказания по советскому уголовному праву. – Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1979. – 243 с.
92. Советское уголовное право. Часть Общая: Учебник / Под ред. В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова, П.С. Ромашкина. – М.: Госюриздат, 1962. – 450 с.
93. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – 472 с.
94. Спасович В.Д. Учебник уголовного права: Часть Общая. – СПб, 1863. – 428 с.
95. Сухарев Е.А., Горбуза А. Д. О формах вины в преступлениях с бланкетной диспозицией состава // Вопросы повышения эффективности уголовного законодательства в современных условиях. – Свердловск, 1979. – С. 70 – 73.
96. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции: Часть Общая: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Наука, 1994. – 639 с.
97. Таганцев Н.С. Учебник по русскому уголовному праву. Часть общая. – СПб., 1890. – 953 с.
98. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков, 1988. – 197 с.
99. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 76 с.
100. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов н/Д, 1977. – 216 с.
101. Тимофеев Л.А. Правовая охрана водных ресурсов в условиях научно-технического прогресса // Правоведение. – 1976. – № 3. – С. 53 – 58.
102. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск, 1983. – 176 с.
103. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М., 1957. – 363 с.
104. Трахтеров В.С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк): Учеб. пособие. – Харьков: Юрид. акад., 1992. – 83 с.
105. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 81 – 87.
106. Угрехилидзе М. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси: Мецниереба, 1976 – 131 с.
107. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х., 1989. – 104 с.
108. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950. – 318 с.
109. Фесенко Є.В. Об’єкт злочину з погляду реалій // Юридичний вісник України. – 1997. – № 33.
110. Фефелов П.А. Общественная опасность преступного деяния и основание уголовной ответственности. Основные методологические проблемы. – М., 1972. – 151 с.
111. Фролов Е.А. Объект уголовно-правовой охраны и его роль в организации борьбы с посягательствами на социалистическую собственность. – Свердловск, 1971. – 412 с.
112. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объектах преступления // Сб. уч. тр. Свердловского юрид. ин-та, 1969. – Вып. 10. – 312 с.
113. Хавронюк М. Деякі проблеми встановлення вини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 79 – 86.
114. Хавронюк М. Злочини зі складною виною у Кримінальному кодексі України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 15 – 23.
115. Хом‘яченко С. Поняття і види земельних правопорушень // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000 р. – № 8. – С. 65 – 66.
116. Хряпінський П.В. Екологічні злочини: деякі кримінально-правові та кримінологічні аспекти // Держава та регіони. – Серія “Право”. – № 1. – 2001. – С. 114 – 117.
117. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1957. – 382.
118. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. – 160 с.
119. Шаргородский М.Д. Причинная связь в уголовном праве //В кн.: Ученые труды ВИЮН. – Вип. 10. – М. – 1947. – С. 176 – 203.
120. Шевченко Є. До питання про причинний зв‘язок у злочинах з похідними наслідками // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 3. – С. 198 – 204.
121. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – Киев, 1989. – 231 с.
122. Шимбарева Н.Г. Уголовная ответственность за преступления, посягающие на природные богатства: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1979. – 20 с.
123. Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). – Харьков, 1999. – 84 с.
2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення № 8073-X від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, додаток до N 51, ст. 11-22.
4. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 24. – Ст.189.
5. Земельний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 листопада.
6. Лісовий кодекс України. // Відомості Верховної Ради . - 1994 р. - № 17, ст.99
7. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради, 2003, №№ 40 – 44. - Ст. 356.
8. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1991р. - № 41;
9. Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.1992 року. Відомості Верховної Ради України. – 1992 рік. - № 34 – ст.502;
10. Закон України “Про пестициди та агрохімікати” від 02.03.1995 року. Відомості Верховної Ради України. – 1995 рік. - № 14;
11. Закон України "Про тваринний світ"//Відомості Верховної Ради України. - 1993 р. - № 18, ст. 191
12. Закон України від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 22-23. - Ст. 198.
13. Агангебян А.Г. Экологические аспекты программы биосферных и экологических исследований // Вестник АН СССР. – 1988. – № 11. – С. 64 – 69.
14. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право України. – 2001. – № 4. – С. 8 – 11.
15. Багіров С. Подвійна форма вини і реформа кримінального законодавства України // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України: Збірник наукових праць. – 2000. - № 2. – С. 106 – 111.
16. Багрий-Шахматов Л.В. Социальные проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. – Одесса.: АО БАХВА, 1998. – 192 с.
17. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
18. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
19. Бандурка О. Радченко В. Методологічні засади визначення вартості злочину щодо пересічної особи // Право України. – 2001. – № 4. – С. 93 – 97.
20. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л., 1986. – 176 с.
21. Бикеев И. Актуальные проблемы учения о субъективной стороне преступления // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 9 – 11.
22. Білас І. Яким бути Кримінальному кодексу України // Урядовий кур’єр. – 1994. – 14 липня.
23. Благов Е.В. Механизм причинения вреда объекту преступления // Совершенствование уголовного законодательства и практика его применения. – Красноярск, 1989. – 314 с.
24. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Харьков, 2001. – 160 с.
25. Борисов В.І. Необережність та її види. Текст лекцій. – Харків, 1991. – 23 с.
26. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве. – М., 1963. – 275 с.
27. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: НИиРИО Высшей школы МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
28. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. – Х.: Вища шк., 1986. – 159 с.
29. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. Ун-та, 1965. – 136 с.
30. Ворошилин В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 70 с.
31. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – Київ. – 2002. – 634 с.
32. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. Харьков, 1994. – 639 с.
33. Дубовик О.Л. Жалинский А.Э. Структура детерминации экологических преступлений // Правовая охрана окружающей среды: Сб. статей / АН СССР – М., 1988. –145 с.
34. Дубовик О.Л. Жалинский А.Э. Структура детерминации экологических преступлений // Правовая охрана окружающей среды: Сб. статей / АН СССР – М., 1988. –145 с.
35. Дубовик О.Л. Эффективность юридической ответственности в охране окружающей среды: Сб статей / Отв. ред. О.С. Колбасов, Н.И. Краснов. – М.: Наука, 1985. – 226 с.
36. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 2. – С. 133-139.
37. Дурманов Н.Д. Общие основания учения о причинной связи в уголовном праве // Вопросы уголовного права. – Л., 1945. – С. 51 – 55.
38. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. – Л., 1948. – 311 с.
39. Егоров Н.Д. Причинная связь как условие юридической ответственности // Сов. гос. и право. – 1981. – № 9. – С. 123 – 127.
40. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – 249 с.
41. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с. – Мова рос.
42. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 2. – Харків. – 1997. – С. 148 – 154.
43. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Сов. гос -во. и право. – 1980. – № 1. – С. 70 – 76.
44. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний. – В кн.: Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1978. – 187 с.
45. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления. Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук. – М., 1977. – 40 с.
46. Історія держави і права України. Частина 1 / За ред. А. Й. Рогожина. – Харків: “Основа”, 1993. – 432 с.
47. Капусник І.В. Про стан земельних ресурсів та основні екологічні проблеми з їх охорони // Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи вирішення: Зб. доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції., вересень 2001 р. – Харків, 2001. – 419 с.
48. Качинський А. Про екологічну безпеку України: в пошуках нової концепції // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 7 – 13.
49. Ковалев М.И., Васьков П.Т. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 72 с.
50. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Наука, 1983. – 184 с.
51. Козаченко И.Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды. – Томск: Изд-во Томского ун та, 1987. – 232 с.
52. Колбасов О.С. Конституционные основы охраны окружающей среды. – М.: Знание, 1979. – 230 с.
53. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 243 с.
54. Корчева З.Г. Уголовно-правовая охрана природы в УССР: Учебное пособие. – Харьков, 1975. – 84 с.
55. Крастыньш У.Я. Уголовно-правовая охрана природы в Латвийской ССР: Дисс. … канд. юр. наук. – Рига, 1978. – 192 с.
56. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П.С. Матишевського та ін. – К., 1997. – 512 с.
57. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком – Право, 2001. – 494 с.
58. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
59. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
60. Курс уголовного права. В 5-ти томах. Т 1: Общая часть: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2002. – 624 с.
61. Куц В.М. Заохочення та пом’якшення примусу як засоби кримінально-правового регулювання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства. – Ч. 1. – Запоріжжя. – 2002. – С. 5 – 9.
62. Куц В.М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 1. – Харків. – 1996. – С. 17 – 23.
63. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 480 с.
64. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 480 с.
65. Лазарев А.М. Субъект преступления. – М.: ВЗЮИ, 1981. – 63 с.
66. Лопашенко Н.А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 802 с.
67. Лопашенко Н.А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 802 с.
68. Ляпунов Ю.И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. – М., 1974. – 150 с.
69. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность, М., 1957. – 211 с.
70. Маленин Б.В. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2000. – 316 с.
71. Маленин Б.В. Причинная связь в уголовном праве: вопросы теории и практики: Дисс. … д-ра юрид. наук. – СПб., 1999. – С. 360 с.
72. Матишевський П.С. Кримінальне право України / Загальна частина: Підручник. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
73. Матковський О. Кримінальному кодексу бути, тільки якому? // Голос України. – 1995. – 14 грудня.
74. Матышевский И.С. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит-ра, 1964. – 158 с.
75. Музика А.А., Горбата О.І. Про класифікацію злочинів // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. / Редкол.: В.М. Синьов (голов. ред.) та ін. – К: КІВС, “МП Леся”, 2002. – С. 42 – 49.
76. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К., 2001. – 272 с.
77. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
78. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Гос-во и право. – 2000. – № 8. – С. 18 – 27.
79. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата, 1977. – 155 с.
80. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1976. – 135 с.
81. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.М. Яковлева – М.: Наука, 1982. – 304 с.
82. Панов М.І., Тихий В.П. Право людини на безпеку // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Х., 2000. – 245 с.
83. Панов М.І., Тихий В.П. Право людини на безпеку // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Х., 2000. – 245 с.
84. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х., 1982. – 160 с.
85. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1984. – 40 с.
86. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая. – “О преступлении”. – Харьков, 2001. – 284 с.
87. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1433.
88. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 304 с.
89. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М., 1980. – 91 с.
90. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 304 с.
91. Смольков И.В. Штраф – как мера наказания по советскому уголовному праву. – Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1979. – 243 с.
92. Советское уголовное право. Часть Общая: Учебник / Под ред. В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова, П.С. Ромашкина. – М.: Госюриздат, 1962. – 450 с.
93. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – 472 с.
94. Спасович В.Д. Учебник уголовного права: Часть Общая. – СПб, 1863. – 428 с.
95. Сухарев Е.А., Горбуза А. Д. О формах вины в преступлениях с бланкетной диспозицией состава // Вопросы повышения эффективности уголовного законодательства в современных условиях. – Свердловск, 1979. – С. 70 – 73.
96. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции: Часть Общая: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Наука, 1994. – 639 с.
97. Таганцев Н.С. Учебник по русскому уголовному праву. Часть общая. – СПб., 1890. – 953 с.
98. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков, 1988. – 197 с.
99. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 76 с.
100. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов н/Д, 1977. – 216 с.
101. Тимофеев Л.А. Правовая охрана водных ресурсов в условиях научно-технического прогресса // Правоведение. – 1976. – № 3. – С. 53 – 58.
102. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск, 1983. – 176 с.
103. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М., 1957. – 363 с.
104. Трахтеров В.С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк): Учеб. пособие. – Харьков: Юрид. акад., 1992. – 83 с.
105. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 81 – 87.
106. Угрехилидзе М. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси: Мецниереба, 1976 – 131 с.
107. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х., 1989. – 104 с.
108. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950. – 318 с.
109. Фесенко Є.В. Об’єкт злочину з погляду реалій // Юридичний вісник України. – 1997. – № 33.
110. Фефелов П.А. Общественная опасность преступного деяния и основание уголовной ответственности. Основные методологические проблемы. – М., 1972. – 151 с.
111. Фролов Е.А. Объект уголовно-правовой охраны и его роль в организации борьбы с посягательствами на социалистическую собственность. – Свердловск, 1971. – 412 с.
112. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объектах преступления // Сб. уч. тр. Свердловского юрид. ин-та, 1969. – Вып. 10. – 312 с.
113. Хавронюк М. Деякі проблеми встановлення вини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 79 – 86.
114. Хавронюк М. Злочини зі складною виною у Кримінальному кодексі України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 15 – 23.
115. Хом‘яченко С. Поняття і види земельних правопорушень // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000 р. – № 8. – С. 65 – 66.
116. Хряпінський П.В. Екологічні злочини: деякі кримінально-правові та кримінологічні аспекти // Держава та регіони. – Серія “Право”. – № 1. – 2001. – С. 114 – 117.
117. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1957. – 382.
118. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. – 160 с.
119. Шаргородский М.Д. Причинная связь в уголовном праве //В кн.: Ученые труды ВИЮН. – Вип. 10. – М. – 1947. – С. 176 – 203.
120. Шевченко Є. До питання про причинний зв‘язок у злочинах з похідними наслідками // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 3. – С. 198 – 204.
121. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – Киев, 1989. – 231 с.
122. Шимбарева Н.Г. Уголовная ответственность за преступления, посягающие на природные богатства: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1979. – 20 с.
123. Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). – Харьков, 1999. – 84 с.
Другие работы этого направления
© 2023 Diplom.kiev.ua
Научные работы на заказ
Нужна научная работа?