|
ЦІНА:
60 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Зарубіжна практика та міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності (на прикладі окремих країн) (ID роботи: 633) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Криміналістика |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 58 |
| Рік захисту: | 2009 |
| ВУЗ: | Київський Національний Університет ім. Шевченка (КНУ ім. Шевченка) |
| Курс: | 4 |
| Мова: | Українськa |
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Основні напрямки міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю
1.1 Поняття і основні види надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах
1.2 Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю
1.3 Діяльність міжнародних організацій у галузі боротьби зі злочинністю
РОЗДІЛ 2. БОРОТЬБА З ОРГАНІЗОВАНОЮ І ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЮ
ЗЛОЧИННІСТЮ ЯК СФЕРА МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
2.1. Міжнародна протидія та попередження організованої транснаціональної злочинності
2.2. Нормативно-правове регулювання міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю
2.3 Головні напрями співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
РОЗДІЛ 3. Аналіз діяльності країн Латинської Америки, США та ЄС уу сфері запобігання міжнародній злочинності
3.1 Співпраця США з країнами Латинської Америки із запобігання наркотрафіку
3.2 Співпраця ЄС та України у сфері боротьби з міжнародною злочиннісю
3.3 Питання екстрадиції в МПП та національній практиці держав
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Основні напрямки міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю
1.1 Поняття і основні види надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах
1.2 Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю
1.3 Діяльність міжнародних організацій у галузі боротьби зі злочинністю
РОЗДІЛ 2. БОРОТЬБА З ОРГАНІЗОВАНОЮ І ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЮ
ЗЛОЧИННІСТЮ ЯК СФЕРА МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
2.1. Міжнародна протидія та попередження організованої транснаціональної злочинності
2.2. Нормативно-правове регулювання міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю
2.3 Головні напрями співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
РОЗДІЛ 3. Аналіз діяльності країн Латинської Америки, США та ЄС уу сфері запобігання міжнародній злочинності
3.1 Співпраця США з країнами Латинської Америки із запобігання наркотрафіку
3.2 Співпраця ЄС та України у сфері боротьби з міжнародною злочиннісю
3.3 Питання екстрадиції в МПП та національній практиці держав
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи. Злочинність на сучасному етапі розвитку суспільства становить надзвичайно серйозну небезпеку для його подальшого розвитку. Тому проблема боротьби зі злочинністю є надзвичайно актуальною як у “внутрішньо-територіальному”, так і в міжнародно-правовому аспекті. Поглиблення кризових явищ в економіці, дефіцит сировини, енергоносіїв та інших ресурсів, безконтрольне роздержавлення і приватизація з рівнобіжним формуванням комерційних і підприємницьких структур створили сприятливі умови для активізації злочинних елементів. Економічний спад, різке падіння рівня промислового виробництва призвели до значної інфляції і падіння якості життя населення. Значно виросла кількість безробітних, загострилася проблема працевлаштування молоді. Деформації, що широко поширилися у розвитку підприємництва, призвели до активізації діяльності кримінальних елементів: різко збільшилася кількість крадіжок, грабежів, розбійних нападів, вимагань і вбивств.
Злочини стають усе більш витонченими, продуманими і чітко спланованими. Відчувається, що в їх організації і практичної реалізації беруть участь професіонали досить високої кваліфікації. Падіння „залізної завіси” наприкінці 80-х - початку 90-х років, початок процесу демократизації у Радянському Союзі, а з часом утворення незалежних національних держав на території колишнього СРСР, сприяло більш активному розвитку міжнародних зв’язків, у тому числі і на рівні злочинних угруповань. Ця обставина ще в більшій степені ускладнила криміногенну ситуацію світі. Тому, максимально актуальними стають питання боротьби з транснаціональною злочинністю, яка визначалася загальним чином крізь призму втягнення в неї декількох суб’єктів міжнародно-правових відносин (держав, окремих осіб тощо).
Найважливіші передумови міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю в його сучасному розумінні стали зароджуватися у країнах Європи з другої половини ХVІІ ст. З того часу разом зі становленням державного суверенітету виникають і його найважливіші атрибути, котрі вплинули на утворення в ХVІІІ-ХІХ століттях основного напряму міжнародного правового співробітництва з боротьби зі злочинністю - уніфікації кримінального законодавства держав і правової допомоги у кримінальних справах.
Ідея територіального верховенства держави поклала початок становленню низки фундаментальних основ кримінальної юстиції. Серед них - відхід держав від права будь-якого сюзерена, котре існувало в середньовіччя, карати злочинця та необхідність вироблення правових процедур, використання яких дозволило б забезпечити просторову дію кримінальних законів. На цій основі і з’явилися угоди про екстрадицію. Починаючи з ХІХ ст. вони поширилися та потім послужили основою для угод про правову допомогу у кримінальних справах. Сучасні угоди про правову допомогу нерідко виходять за межі боротьби зі злочинністю, охоплюючи в тому числі цивільні правові відносини.
Іншим важливим наслідком розвитку державного суверенітету, що суттєво вплинув на міжнародно-правове співробітництво в боротьбі зі злочинністю, стало формування принципу невидачі своїх підданих (громадян). Дія цього принципу могла створити суттєві перепони в боротьбі з найнебезпечнішими злочинами: держава могла не видавати свого підданого, який скоїв злочин в іншій державі, але і не притягати його до кримінальної відповідальності, не вважаючи скоєне діяння злочинним. Це стало однією з основних причин виникнення іншого напряму в міжнародному правовому співробітництві в боротьбі зі злочинністю договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Серед перших таких договорів були Конвенція про філоксеру 1881 р., Паризька угода про охорону підводних телеграфних кабелів 1884 р. Саме на основі ідеї уніфікації кримінального законодавства пізніше виникла доктрина міжнародного кримінального права. Уніфікація кримінального законодавства відбувалася повільно, бо торкалася надзвичайно делікатної області державного суверенітету - формування кримінально-правової політики. Більшість чинних угод про уніфікацію кримінального законодавства укладені у другій половині ХХ ст.
Теоретична основа курсової роботи. Теоретичною основою курсової роботи стали праці В.В. Бикова, В.Н. Каламкаряна, І.І. Лукашука, В.В. Лунєєва, О.І. Туінова, С.В. Черниченка та ін.
Об’єктом курсової роботи є міжнародно-правові відносини щодо співробітництва у боротьбі зі злочинністю.
Предметом курсової роботи є міжнародне співробітництво у досліджуваній сфері.
Актуальність теми курсової роботи. Злочинність на сучасному етапі розвитку суспільства становить надзвичайно серйозну небезпеку для його подальшого розвитку. Тому проблема боротьби зі злочинністю є надзвичайно актуальною як у “внутрішньо-територіальному”, так і в міжнародно-правовому аспекті. Поглиблення кризових явищ в економіці, дефіцит сировини, енергоносіїв та інших ресурсів, безконтрольне роздержавлення і приватизація з рівнобіжним формуванням комерційних і підприємницьких структур створили сприятливі умови для активізації злочинних елементів. Економічний спад, різке падіння рівня промислового виробництва призвели до значної інфляції і падіння якості життя населення. Значно виросла кількість безробітних, загострилася проблема працевлаштування молоді. Деформації, що широко поширилися у розвитку підприємництва, призвели до активізації діяльності кримінальних елементів: різко збільшилася кількість крадіжок, грабежів, розбійних нападів, вимагань і вбивств.
Злочини стають усе більш витонченими, продуманими і чітко спланованими. Відчувається, що в їх організації і практичної реалізації беруть участь професіонали досить високої кваліфікації. Падіння „залізної завіси” наприкінці 80-х - початку 90-х років, початок процесу демократизації у Радянському Союзі, а з часом утворення незалежних національних держав на території колишнього СРСР, сприяло більш активному розвитку міжнародних зв’язків, у тому числі і на рівні злочинних угруповань. Ця обставина ще в більшій степені ускладнила криміногенну ситуацію світі. Тому, максимально актуальними стають питання боротьби з транснаціональною злочинністю, яка визначалася загальним чином крізь призму втягнення в неї декількох суб’єктів міжнародно-правових відносин (держав, окремих осіб тощо).
Найважливіші передумови міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю в його сучасному розумінні стали зароджуватися у країнах Європи з другої половини ХVІІ ст. З того часу разом зі становленням державного суверенітету виникають і його найважливіші атрибути, котрі вплинули на утворення в ХVІІІ-ХІХ століттях основного напряму міжнародного правового співробітництва з боротьби зі злочинністю - уніфікації кримінального законодавства держав і правової допомоги у кримінальних справах.
Ідея територіального верховенства держави поклала початок становленню низки фундаментальних основ кримінальної юстиції. Серед них - відхід держав від права будь-якого сюзерена, котре існувало в середньовіччя, карати злочинця та необхідність вироблення правових процедур, використання яких дозволило б забезпечити просторову дію кримінальних законів. На цій основі і з’явилися угоди про екстрадицію. Починаючи з ХІХ ст. вони поширилися та потім послужили основою для угод про правову допомогу у кримінальних справах. Сучасні угоди про правову допомогу нерідко виходять за межі боротьби зі злочинністю, охоплюючи в тому числі цивільні правові відносини.
Іншим важливим наслідком розвитку державного суверенітету, що суттєво вплинув на міжнародно-правове співробітництво в боротьбі зі злочинністю, стало формування принципу невидачі своїх підданих (громадян). Дія цього принципу могла створити суттєві перепони в боротьбі з найнебезпечнішими злочинами: держава могла не видавати свого підданого, який скоїв злочин в іншій державі, але і не притягати його до кримінальної відповідальності, не вважаючи скоєне діяння злочинним. Це стало однією з основних причин виникнення іншого напряму в міжнародному правовому співробітництві в боротьбі зі злочинністю договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Серед перших таких договорів були Конвенція про філоксеру 1881 р., Паризька угода про охорону підводних телеграфних кабелів 1884 р. Саме на основі ідеї уніфікації кримінального законодавства пізніше виникла доктрина міжнародного кримінального права. Уніфікація кримінального законодавства відбувалася повільно, бо торкалася надзвичайно делікатної області державного суверенітету - формування кримінально-правової політики. Більшість чинних угод про уніфікацію кримінального законодавства укладені у другій половині ХХ ст.
Теоретична основа курсової роботи. Теоретичною основою курсової роботи стали праці В.В. Бикова, В.Н. Каламкаряна, І.І. Лукашука, В.В. Лунєєва, О.І. Туінова, С.В. Черниченка та ін.
Об’єктом курсової роботи є міжнародно-правові відносини щодо співробітництва у боротьбі зі злочинністю.
Предметом курсової роботи є міжнародне співробітництво у досліджуваній сфері.
Висновок
ВИСНОВКИ
Вийшовши за межі кордонів певної держави організована злочинність набула транснаціонального характеру. Зрозуміло, що зусиль однієї держави замало для протидії розгалуженій мережі міжнародних організованих злочинних угруповань. Лише об’єднавши сили та виробивши єдину, злагоджену систему протидії можна досягти очікуваних результатів у злочинності в соціально терпимих рамках.
Сьогодні транснаціональні злочинні організації не тільки стають усе більш могутніми й універсальними, але все частіше й частіше налагоджують чітко організоване співробітництво один з одним з метою активізації своєї злочинної діяльності, розширення сфери охоплення незаконних ринків збуту й розширення своїх можливостей. Уряду будь-якої держави (незалежно від засобів і ресурсів, якими вона володіє) украй складно вживати заходів, ефективних для боротьби з транснаціональної організованої злочинності не прибігаючи до тієї або іншої форми міжнародного співробітництва.
Міжнародне співробітництво є не тільки неодмінною умовою боротьби із транснаціональною злочинністю й ліквідації організацій, що займаються такою діяльністю, але й важливим профілактичним заходом. Усі країни світу повинні усвідомлювати, що жодна з них не захищена від зіткнення із транснаціональними злочинними організаціями.
Саме для того, щоб застосовувані державами форми й механізми міжнародного співробітництва безвідмовно діяли, а реалізація програм протидії транснаціональній організованій злочинності була ефективною й приносила відчутні результати, державам необхідно дотримуватися ряду принципів, що лежать в основі виконання основних завдань міжнародного співробітництва у сфері боротьби із транснаціональною організованою злочинністю.
Питанню принципів міжнародного співробітництва у сфері боротьби з транснаціональною організованою злочинністю приділяють увагу такі вчені як Г.В.Ігнатенко, В.В.Лунєєв, В.А.Номоконов, В.В.Меркушин та інші.
Аналізуючи принципи, що лежать в основі боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, варто звернути увагу на загальні принципи міжнародного права, які закріплені Статутом ООН від 1945 року, Декларацією принципів, що містяться в Заключному акті Ради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 рік). Вказані документи передбачають необхідність дотримання державами таких принципів, як невтручання у внутрішні справи країни, принципу співробітництва, принципу добровільного виконання міжнародних зобов’язань (договорів) та інші.
Принцип невтручання у внутрішні справи країни передбачає надання країні права самостійно розв’язувати її внутрішні проблеми. Цей принцип надає державі певної самостійності у виборі методів і способів боротьби зі злочинністю. Але загрозливі масштаби транснаціональної організованої злочинності уже давно сягнули за межі однієї держави, і вимагають саме поєднання зусиль держав з метою протидії цьому явищу. Тому держави світу повинні надавати одна одній таку допомогу та підтримку, яку не можна було б розцінювати як втручанням у внутрішні справи держави.
Принцип добровільного виконання міжнародних зобов’язань (договорів) зобов’язує держав чітко дотримуватись положень, які містяться в договорах, що сторони укладають з метою протидії транснаціональній організованій злочинності.
Водночас, ці принципи є загальними і не дають повного уявлення про характер та особливості боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.
Слід зазначити й спеціальні принципи кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, серед яких відповідальність виключно за злочинне діяння (поведінку), відповідальніть тільки за вину, принцип законності, справедливості, доцільності, невідворотності покарання, індивідуалізації та персоніфікації покарання.
Принцип законності передбачає відповідальність лише за діяння, заборонене законом, і з дотриманням законів держави; принцип справедливості передбачає відповідність покарання ступеню суспільної небезпеки діяння, індивідуалізації покарання - передбачає відповідальність з урахуванням особи злочинця та інші.
Ці принципи в цілому не відповідають забезпеченню всіх питань, пов’язаних з розвитком і укріпленням міжнародного співробітництва в боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю, оскільки вказані принципи не можуть цілком забезпечити всі питання боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Крім того, вони відносяться до принципів відповідальності за злочинні діяння, що настає після викриття транснаціональних злочинних угруповань, доведення скоєння злочинів і притягнення до відповідальності. Питання боротьби з транснаціональною організованою злочинністю ширше, ніж питання кримінальної відповідальності, воно поглинає процес притягнення до відповідальності. Найчастіше держави стикаються саме з проблемою викриття діяльності транснаціональних злочинних організацій та з необхідністю протидії її поширенню на певній території.
Сучасні масштаби поширення транснаціональної організованої злочинності, використання нею новітніх технологій та проникнення в різноманітні сфери життя суспільства характеризують її високу організованість і наявність можливостей щодо уникнення від покарання.
Виходячи з цього, держави повинні більшу увагу приділяти саме попередженню поширення транснаціональної організованої злочинності та питанням боротьби з нею, опираючись на принципи права, що дають можливості для узгодження та координації їх дій у даній сфері. Відповідно, в міжнародному праві існують і інші принципи, які можуть бути і повинні застосовуватись у протидії злочинності, та які розширюють можливості співробітництва держав саме у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності, виходячи з її особливостей.
Ефективне міжнародне співробітництво вимагає швидкого обміну інформацією між державами й оперативного виконання прохань про надання необхідних відомостей або допомоги. Наприклад, бувають випадки, коли заарештованих злочинців випускають на волю через те, що правоохоронними органами не були отримані необхідні документи з іншої країни. Більш оперативне вживання відповідних заходів має величезне значення для вирішення невідкладних завдань.
Співробітництво, особливо взаємодопомога, повинно здійснюватися з урахуванням культурних традицій і уразливості політичних інтересів держав, тобто не ставити країни, яким надається допомога, у несприятливе становище. Навпаки, міжнародне співробітництво повинно будуватися на основі справжнього партнерства.
Ще одне із завдань міжнародного співробітництва полягає в забезпеченні максимального узгодження систем правосуддя в країні, шляхом підвищення стандартів країн з більш слабкими системами кримінального правосуддя або розробки національних нормативних актів, спрямованих безпосередньо на боротьбу зі злочинністю, зменшуючи кількість держав, привабливих для транснаціональної організованої злочинності і забезпечуючи максимально можливу погодженість національного законодавства про боротьбу із транснаціональною організованою злочинністю різних країн.
Підвищення рівня поінформованості правоохоронних органів держав, обміну інформації й створення можливостей для її використання та використання доказів у кримінальних справах мають величезне значення для боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.
Співробітництво в області боротьби з транснаціональною організованою злочинністю вимагає і розвитку конкретних можливостей ведення слідчої діяльності й судового переслідування. Тому одне з основних завдань співробітництва повинно полягати в мобілізації, об’єднанні й спільному використанні наявних ресурсів держав, включаючи спеціальні знання, досвід та інші можливості (за допомогою навчальних центрів), а також у забезпеченні оперативної передачі знань, інформації й технологій.
Крім того, окремі науковці вказують, що співробітництво може бути надзвичайно корисним і у мобілізації суспільної думки на боротьбу з транснаціональною злочинністю. Наприклад, засоби масової інформації мають величезні можливості висвітлення випадків корупції в уряді й могли би зробити значний внесок у зусилля, спрямовані на поліпшення.
З наведеного вище можна зробити висновок, що розвиток суспільних відносин і стрімке поширення транснаціональної організованої злочинності вимагають від держав чіткого і дієвого співробітництва у боротьбі зі злочинністю, саме з дотриманням принципів міжнародного співробітництва. Водночас, не всі існуючі на сьогодні принципи міжнародного співробітництва достатніми для ефективної протидії проявам транснаціональної організованої злочинності, підтвердженням чого є і її стрімке розповсюдження. Це все зумовлює необхідність у конкретизації вже існуючих та розробці нових принципів міжнародного співробітництва саме у сфері боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.
Вийшовши за межі кордонів певної держави організована злочинність набула транснаціонального характеру. Зрозуміло, що зусиль однієї держави замало для протидії розгалуженій мережі міжнародних організованих злочинних угруповань. Лише об’єднавши сили та виробивши єдину, злагоджену систему протидії можна досягти очікуваних результатів у злочинності в соціально терпимих рамках.
Сьогодні транснаціональні злочинні організації не тільки стають усе більш могутніми й універсальними, але все частіше й частіше налагоджують чітко організоване співробітництво один з одним з метою активізації своєї злочинної діяльності, розширення сфери охоплення незаконних ринків збуту й розширення своїх можливостей. Уряду будь-якої держави (незалежно від засобів і ресурсів, якими вона володіє) украй складно вживати заходів, ефективних для боротьби з транснаціональної організованої злочинності не прибігаючи до тієї або іншої форми міжнародного співробітництва.
Міжнародне співробітництво є не тільки неодмінною умовою боротьби із транснаціональною злочинністю й ліквідації організацій, що займаються такою діяльністю, але й важливим профілактичним заходом. Усі країни світу повинні усвідомлювати, що жодна з них не захищена від зіткнення із транснаціональними злочинними організаціями.
Саме для того, щоб застосовувані державами форми й механізми міжнародного співробітництва безвідмовно діяли, а реалізація програм протидії транснаціональній організованій злочинності була ефективною й приносила відчутні результати, державам необхідно дотримуватися ряду принципів, що лежать в основі виконання основних завдань міжнародного співробітництва у сфері боротьби із транснаціональною організованою злочинністю.
Питанню принципів міжнародного співробітництва у сфері боротьби з транснаціональною організованою злочинністю приділяють увагу такі вчені як Г.В.Ігнатенко, В.В.Лунєєв, В.А.Номоконов, В.В.Меркушин та інші.
Аналізуючи принципи, що лежать в основі боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, варто звернути увагу на загальні принципи міжнародного права, які закріплені Статутом ООН від 1945 року, Декларацією принципів, що містяться в Заключному акті Ради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 рік). Вказані документи передбачають необхідність дотримання державами таких принципів, як невтручання у внутрішні справи країни, принципу співробітництва, принципу добровільного виконання міжнародних зобов’язань (договорів) та інші.
Принцип невтручання у внутрішні справи країни передбачає надання країні права самостійно розв’язувати її внутрішні проблеми. Цей принцип надає державі певної самостійності у виборі методів і способів боротьби зі злочинністю. Але загрозливі масштаби транснаціональної організованої злочинності уже давно сягнули за межі однієї держави, і вимагають саме поєднання зусиль держав з метою протидії цьому явищу. Тому держави світу повинні надавати одна одній таку допомогу та підтримку, яку не можна було б розцінювати як втручанням у внутрішні справи держави.
Принцип добровільного виконання міжнародних зобов’язань (договорів) зобов’язує держав чітко дотримуватись положень, які містяться в договорах, що сторони укладають з метою протидії транснаціональній організованій злочинності.
Водночас, ці принципи є загальними і не дають повного уявлення про характер та особливості боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.
Слід зазначити й спеціальні принципи кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, серед яких відповідальність виключно за злочинне діяння (поведінку), відповідальніть тільки за вину, принцип законності, справедливості, доцільності, невідворотності покарання, індивідуалізації та персоніфікації покарання.
Принцип законності передбачає відповідальність лише за діяння, заборонене законом, і з дотриманням законів держави; принцип справедливості передбачає відповідність покарання ступеню суспільної небезпеки діяння, індивідуалізації покарання - передбачає відповідальність з урахуванням особи злочинця та інші.
Ці принципи в цілому не відповідають забезпеченню всіх питань, пов’язаних з розвитком і укріпленням міжнародного співробітництва в боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю, оскільки вказані принципи не можуть цілком забезпечити всі питання боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Крім того, вони відносяться до принципів відповідальності за злочинні діяння, що настає після викриття транснаціональних злочинних угруповань, доведення скоєння злочинів і притягнення до відповідальності. Питання боротьби з транснаціональною організованою злочинністю ширше, ніж питання кримінальної відповідальності, воно поглинає процес притягнення до відповідальності. Найчастіше держави стикаються саме з проблемою викриття діяльності транснаціональних злочинних організацій та з необхідністю протидії її поширенню на певній території.
Сучасні масштаби поширення транснаціональної організованої злочинності, використання нею новітніх технологій та проникнення в різноманітні сфери життя суспільства характеризують її високу організованість і наявність можливостей щодо уникнення від покарання.
Виходячи з цього, держави повинні більшу увагу приділяти саме попередженню поширення транснаціональної організованої злочинності та питанням боротьби з нею, опираючись на принципи права, що дають можливості для узгодження та координації їх дій у даній сфері. Відповідно, в міжнародному праві існують і інші принципи, які можуть бути і повинні застосовуватись у протидії злочинності, та які розширюють можливості співробітництва держав саме у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності, виходячи з її особливостей.
Ефективне міжнародне співробітництво вимагає швидкого обміну інформацією між державами й оперативного виконання прохань про надання необхідних відомостей або допомоги. Наприклад, бувають випадки, коли заарештованих злочинців випускають на волю через те, що правоохоронними органами не були отримані необхідні документи з іншої країни. Більш оперативне вживання відповідних заходів має величезне значення для вирішення невідкладних завдань.
Співробітництво, особливо взаємодопомога, повинно здійснюватися з урахуванням культурних традицій і уразливості політичних інтересів держав, тобто не ставити країни, яким надається допомога, у несприятливе становище. Навпаки, міжнародне співробітництво повинно будуватися на основі справжнього партнерства.
Ще одне із завдань міжнародного співробітництва полягає в забезпеченні максимального узгодження систем правосуддя в країні, шляхом підвищення стандартів країн з більш слабкими системами кримінального правосуддя або розробки національних нормативних актів, спрямованих безпосередньо на боротьбу зі злочинністю, зменшуючи кількість держав, привабливих для транснаціональної організованої злочинності і забезпечуючи максимально можливу погодженість національного законодавства про боротьбу із транснаціональною організованою злочинністю різних країн.
Підвищення рівня поінформованості правоохоронних органів держав, обміну інформації й створення можливостей для її використання та використання доказів у кримінальних справах мають величезне значення для боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.
Співробітництво в області боротьби з транснаціональною організованою злочинністю вимагає і розвитку конкретних можливостей ведення слідчої діяльності й судового переслідування. Тому одне з основних завдань співробітництва повинно полягати в мобілізації, об’єднанні й спільному використанні наявних ресурсів держав, включаючи спеціальні знання, досвід та інші можливості (за допомогою навчальних центрів), а також у забезпеченні оперативної передачі знань, інформації й технологій.
Крім того, окремі науковці вказують, що співробітництво може бути надзвичайно корисним і у мобілізації суспільної думки на боротьбу з транснаціональною злочинністю. Наприклад, засоби масової інформації мають величезні можливості висвітлення випадків корупції в уряді й могли би зробити значний внесок у зусилля, спрямовані на поліпшення.
З наведеного вище можна зробити висновок, що розвиток суспільних відносин і стрімке поширення транснаціональної організованої злочинності вимагають від держав чіткого і дієвого співробітництва у боротьбі зі злочинністю, саме з дотриманням принципів міжнародного співробітництва. Водночас, не всі існуючі на сьогодні принципи міжнародного співробітництва достатніми для ефективної протидії проявам транснаціональної організованої злочинності, підтвердженням чого є і її стрімке розповсюдження. Це все зумовлює необхідність у конкретизації вже існуючих та розробці нових принципів міжнародного співробітництва саме у сфері боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.
Література
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. // Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми і покарання за неї, що доповнює Конвенцію. Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію. – Київ, 2003. – С. 1-31.
2. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
3. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року зі змінами, станом на 11.07.2003 // Відомості Верховної Ради. – 2001. - № 25 – 26.
4. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. - К.: Видавничий дім “КМ АКАДЕМІЯ”, 2003. – 308 с.
5. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право: Підручник для студ. спец. “Міжнародне право” вищ. навч. закладів / Українська академія зовнішньої торгівлі. - К.: Алерта; Пектораль, 2003. - 409с.
6. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право: Підручник для студ вищ. навч. закладів, що навчаються за спец. “Міжнародне право”, “Міжнародні відносини” / Володимир Григорович Буткевич (ред.). - К.: Либідь, 2003. – 606 с.
7. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. – 22 с.
8. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право: Загальна частина. - Чернівці : Рута, 1995. – 230 с.
9. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / Київський ун-т права; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / Ю.С. Шемшученко (відп.ред.), Л.В. Губерський (відп.ред.). - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 638 с.
10. Егиазарян Г.Г. О некоторых проблемах совершенствования правовых связей стран СНГ в борьбе с организованной преступностью // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1999. - №4.
11. Зелинская Н.А. Законодательное регулирование международного сотрудничества Украины в сфере уголовной юстиции // www.inter.criminology.org.ua
12. Когутич І.І. Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальних справах: Посіб.. - Л.: Тріада плюс, 2005. – 548 с.
13. Леженіна О.І. Міжнародна правоохоронна діяльність: поняття, цілі, завдання, принципи // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 21. Ч. 1. – С. 164-170.
14. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. - 2. вид. - Л.: Кальварія, 2001. – 562 с.
15. Олійник І.Л. Деякі аспекти протидії міждержавній злочинності: регіональна взаємодія як один із засобів боротьби. Актуальні проблеми політики / Збірник наукових праць. - Одеса, 2004, № 21. - С. 256-262.
16. Пашковский Н.И. Информация о договорной базе Украины в области правовой помощи и правовых отношений по уголовным делам // http://www.inter.criminology.org.ua
17. Пятчаніна О. Проблемні питання вдосконалення правових зв’язків держав-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю // Право України. – 2005. - № 12. - С.77-80.
18. Скулиш Н.Є. Принципи міжнародного співробітництва у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 4-5. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 213-215.
1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. // Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми і покарання за неї, що доповнює Конвенцію. Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію. – Київ, 2003. – С. 1-31.
2. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
3. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року зі змінами, станом на 11.07.2003 // Відомості Верховної Ради. – 2001. - № 25 – 26.
4. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. - К.: Видавничий дім “КМ АКАДЕМІЯ”, 2003. – 308 с.
5. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право: Підручник для студ. спец. “Міжнародне право” вищ. навч. закладів / Українська академія зовнішньої торгівлі. - К.: Алерта; Пектораль, 2003. - 409с.
6. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право: Підручник для студ вищ. навч. закладів, що навчаються за спец. “Міжнародне право”, “Міжнародні відносини” / Володимир Григорович Буткевич (ред.). - К.: Либідь, 2003. – 606 с.
7. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. – 22 с.
8. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право: Загальна частина. - Чернівці : Рута, 1995. – 230 с.
9. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / Київський ун-т права; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / Ю.С. Шемшученко (відп.ред.), Л.В. Губерський (відп.ред.). - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 638 с.
10. Егиазарян Г.Г. О некоторых проблемах совершенствования правовых связей стран СНГ в борьбе с организованной преступностью // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1999. - №4.
11. Зелинская Н.А. Законодательное регулирование международного сотрудничества Украины в сфере уголовной юстиции // www.inter.criminology.org.ua
12. Когутич І.І. Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальних справах: Посіб.. - Л.: Тріада плюс, 2005. – 548 с.
13. Леженіна О.І. Міжнародна правоохоронна діяльність: поняття, цілі, завдання, принципи // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 21. Ч. 1. – С. 164-170.
14. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. - 2. вид. - Л.: Кальварія, 2001. – 562 с.
15. Олійник І.Л. Деякі аспекти протидії міждержавній злочинності: регіональна взаємодія як один із засобів боротьби. Актуальні проблеми політики / Збірник наукових праць. - Одеса, 2004, № 21. - С. 256-262.
16. Пашковский Н.И. Информация о договорной базе Украины в области правовой помощи и правовых отношений по уголовным делам // http://www.inter.criminology.org.ua
17. Пятчаніна О. Проблемні питання вдосконалення правових зв’язків держав-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю // Право України. – 2005. - № 12. - С.77-80.
18. Скулиш Н.Є. Принципи міжнародного співробітництва у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 4-5. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 213-215.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?