|
ЦІНА:
60 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Доступність правосуддя в цивільному процесі. Основні проблеми (ID роботи: 1054) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Цивільне право |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 30 |
| Рік захисту: | 2009 |
| ВУЗ: | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Мова: | Українськa |
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Характеристика доступності правосуддя в цивільних справах
1.1. Обсяг судового захисту та доступність правосуддя
1.2. Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві
1.3. Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя у цивільних справах
Розділ 2. Форми реалізації принципу доступності в цивільному процесі
2.1. Інститути захисту прав інших осіб як елемент доступності правосуддя у цивільному судочинстві
2.2. Розумні строки судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Розділ 1. Характеристика доступності правосуддя в цивільних справах
1.1. Обсяг судового захисту та доступність правосуддя
1.2. Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві
1.3. Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя у цивільних справах
Розділ 2. Форми реалізації принципу доступності в цивільному процесі
2.1. Інститути захисту прав інших осіб як елемент доступності правосуддя у цивільному судочинстві
2.2. Розумні строки судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
ВСТУП
Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, тобто державою, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави. Обов’язковим атрибутом такої держави є незалежна судова влада, формою здійснення якої є правосуддя, що забезпечує захист та поновлення прав і свобод людини і громадянина.
Визначальним критерієм оцінки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є доступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Конституція України у цьому відношенні в ч.1 ст. 55, ч.2 ст. 124 закріпила право на судовий захист як необмежене та невідчужуване право.
Крім того, Україна, як учасниця Конвенції про захист прав людини та основних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя.
Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. (надалі – ЦПК) у ст. 1 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 1 ст. 157 ЦПК передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Наведені норми підтверджують, що на національному рівні був зроблений крок до того, щоб певним чином відтворити норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд.
У науковому відношенні проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджувалася в Європі в межах руху “Доступ до правосуддя”, який виник у 60-х роках XX століття. У країнах загального права вказана проблема виникла значно раніше і знайшла свій відбиток у доктрині належної правової процедури. В теорії цивільного процесуального права країн Східної Європи, і, в тому числі, України проблема доступності правосуддя привернула до себе увагу лише останнім часом, і хоча в літературі мали місце окремі публікації, однак концептуальних досліджень цієї проблеми не було. При цьому найбільшого вивчення здобув організаційний аспект доступності правосуддя, в межах якого головна увага приділялася питанням побудови судової системи, надання безоплатної юридичної допомоги малозабезпеченим особам, фінансування, матеріально-технічного забезпечення. Доступність правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий судовий розгляд у цивільному процесі не досліджувалася, що й стало причиною вибору даної теми дослідження.
Метою курсової роботи є дослідження принципу доступності як стандарту правосуддя, інтерпретація процесуальних інститутів та процедур, що сприяють реалізації права на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних права, свобод та інтересів в умовах демократичного суспільства з урахуванням сучасних уявлень про право на справедливий судовий розгляд та правосуддя; формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав, свобод та інтересів суб’єктів права на звернення до суду у цивільному судочинстві.
Мета дослідження зумовила такі завдання роботи:
1) дослідити сутність доступності правосуддя як певного стандарту справедливого правосуддя;
2) виявити та дослідити структурну характеристику доступності правосуддя у цивільному судочинстві;
3) визначити форми реалізації принципу доступності в цивільному процесі.
Об’єктом дослідження є судова форма захисту цивільних прав, що забезпечує право на справедливий судовий розгляд у цивільних справах як загальновизнане невідчужуване право кожної особи.
Предметом дослідження виступають процесуальні інститути та процедури, що гарантують можливість безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду та справедливий і ефективний судовий захист. При цьому, виходячи зі складності цивільної процесуальної форми, її стадійності, а також чисельності інститутів, які в тій чи іншій мірі сприяють реалізації права на справедливий судовий розгляд в межах різних стадій, проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджується в межах процесуальної форми судочинства у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, тобто державою, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави. Обов’язковим атрибутом такої держави є незалежна судова влада, формою здійснення якої є правосуддя, що забезпечує захист та поновлення прав і свобод людини і громадянина.
Визначальним критерієм оцінки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є доступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Конституція України у цьому відношенні в ч.1 ст. 55, ч.2 ст. 124 закріпила право на судовий захист як необмежене та невідчужуване право.
Крім того, Україна, як учасниця Конвенції про захист прав людини та основних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя.
Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. (надалі – ЦПК) у ст. 1 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 1 ст. 157 ЦПК передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Наведені норми підтверджують, що на національному рівні був зроблений крок до того, щоб певним чином відтворити норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд.
У науковому відношенні проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджувалася в Європі в межах руху “Доступ до правосуддя”, який виник у 60-х роках XX століття. У країнах загального права вказана проблема виникла значно раніше і знайшла свій відбиток у доктрині належної правової процедури. В теорії цивільного процесуального права країн Східної Європи, і, в тому числі, України проблема доступності правосуддя привернула до себе увагу лише останнім часом, і хоча в літературі мали місце окремі публікації, однак концептуальних досліджень цієї проблеми не було. При цьому найбільшого вивчення здобув організаційний аспект доступності правосуддя, в межах якого головна увага приділялася питанням побудови судової системи, надання безоплатної юридичної допомоги малозабезпеченим особам, фінансування, матеріально-технічного забезпечення. Доступність правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий судовий розгляд у цивільному процесі не досліджувалася, що й стало причиною вибору даної теми дослідження.
Метою курсової роботи є дослідження принципу доступності як стандарту правосуддя, інтерпретація процесуальних інститутів та процедур, що сприяють реалізації права на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних права, свобод та інтересів в умовах демократичного суспільства з урахуванням сучасних уявлень про право на справедливий судовий розгляд та правосуддя; формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав, свобод та інтересів суб’єктів права на звернення до суду у цивільному судочинстві.
Мета дослідження зумовила такі завдання роботи:
1) дослідити сутність доступності правосуддя як певного стандарту справедливого правосуддя;
2) виявити та дослідити структурну характеристику доступності правосуддя у цивільному судочинстві;
3) визначити форми реалізації принципу доступності в цивільному процесі.
Об’єктом дослідження є судова форма захисту цивільних прав, що забезпечує право на справедливий судовий розгляд у цивільних справах як загальновизнане невідчужуване право кожної особи.
Предметом дослідження виступають процесуальні інститути та процедури, що гарантують можливість безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду та справедливий і ефективний судовий захист. При цьому, виходячи зі складності цивільної процесуальної форми, її стадійності, а також чисельності інститутів, які в тій чи іншій мірі сприяють реалізації права на справедливий судовий розгляд в межах різних стадій, проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджується в межах процесуальної форми судочинства у суді першої інстанції.
Висновок
ВИСНОВКИ
Структурна характеристика доступності правосуддя у цивільних справах дала можливість виділити такі її складові елементи: "раціональна" юрисдикція суду; право громадського інтересу; належна судова процедура, розумні строки судового розгляду, надання правової допомоги особам, які цього потребують, за допомогою спеціальних процесуальних механізмів.
Поняття «належна судова процедура» включає:
1) “фундаментальні принципи належної правової процедури” - сповіщення та слухання; законність доказів, які суд повинен приймати до уваги й обґрунтованість рішення.
2) принцип рівності сторін у змагальному процесі.
3) заборону втручання законодавця у процес здійснення правосуддя шляхом прийняття або зміни законодавчих актів, які мають зворотну силу і створюють передумови сприятливого для держави результату судового розгляду, звільняють одну зі сторін від виконання цивільно-правового обов’язку чи цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони.
4) принцип правової певності, відповідно до якого остаточні судові рішення є обов'язковими і повинні виконуватися.
Громадський інтерес є самостійним об’єктом захисту. При цьому під останнім слід розуміти не індивідуальні суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які належать окремим персоніфікованим особам, а суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які одночасно належать кожній особі як члену суспільства чи певної спільноти та суспільству чи цій спільноті взагалі, тобто “мета-індивідуальні” права, свободи або інтереси. Захист таких прав, свобод та інтересів однієї особи автоматично тягне за собою захист та поновлення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб і суспільства взагалі.
Право громадського інтересу є специфічним правовим інститутом, метою якого є забезпечення захисту громадського інтересу як специфічного об’єкту. Позови про захист громадського інтересу є позовами про визнання і на момент винесення рішення не потребують повідомлення всіх зацікавлених осіб. Рішення за такими позовами створюють судову преюдицію для пред’явлення наступних особистих позовів про присудження особами, права, свободи чи інтереси яких захищалися за допомогою позовів на захист громадського інтересу.
Розумність строку судового розгляду слід оцінювати у контексті обставин конкретної справи, враховуючи критерії складності справи, поведінки заявника, поведінки органів державної влади, значущості для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.
Розумний строк не може бути чітко обмежений, проте для оцінки того, чи був даний термін, в даних обставинах перевищений чи ні, необхідно опиратися на відповідні критерії. В межах цивільного права такими критеріями є: складність справи як фактична, так і правова; поведінка позивача, поведінка органів державної влади, як судових, так і адміністративних. До цих критеріїв можна ще добавити важливість справи для зацікавленої особи. Це має місце в окремих видах судових спорів (як наприклад, трудові спори чи спори, де існує можливість великих втрат зацікавленої особи).
Доступність правосуддя у цивільних справах забезпечується функціонуванням механізмів надання правової допомоги.
Право на правову допомогу, закріплене у ст. 59 Конституції України, в цивільному судочинстві забезпечується за допомогою різних інститутів, спільним для яких є так званий захист “чужих прав”, а саме: судового представництва, участі у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування і осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, участі особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.
Процесуальний інститут представництва є відносно самостійним щодо представництва, яке є в цивільному праві. Процесуальне представництво, зокрема, відрізняється наступним:
а) процесуальне представництво здійснюється в межах цивільної справи, що розглядається судом;
б) метою процесуального представництва є надання особі, яка бере участь у справі, допомоги у захисті прав та інтересів та реалізації її процесуальних прав;
в) допускається так зване "подвійне представництво", коли, наприклад, законний представник доручає ведення справи договірному;
г) в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен довіритель (у справах щодо усиновлення - ст. 223 Сімейного кодексу України);
д) повноваження представника визначаються процесуальним законом, але можуть бути обмежені довіреністю.
Тобто цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного функціями і змістом правовідносин, підставами їх виникнення.
ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, і цим підтверджує, що він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.
Структурна характеристика доступності правосуддя у цивільних справах дала можливість виділити такі її складові елементи: "раціональна" юрисдикція суду; право громадського інтересу; належна судова процедура, розумні строки судового розгляду, надання правової допомоги особам, які цього потребують, за допомогою спеціальних процесуальних механізмів.
Поняття «належна судова процедура» включає:
1) “фундаментальні принципи належної правової процедури” - сповіщення та слухання; законність доказів, які суд повинен приймати до уваги й обґрунтованість рішення.
2) принцип рівності сторін у змагальному процесі.
3) заборону втручання законодавця у процес здійснення правосуддя шляхом прийняття або зміни законодавчих актів, які мають зворотну силу і створюють передумови сприятливого для держави результату судового розгляду, звільняють одну зі сторін від виконання цивільно-правового обов’язку чи цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони.
4) принцип правової певності, відповідно до якого остаточні судові рішення є обов'язковими і повинні виконуватися.
Громадський інтерес є самостійним об’єктом захисту. При цьому під останнім слід розуміти не індивідуальні суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які належать окремим персоніфікованим особам, а суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які одночасно належать кожній особі як члену суспільства чи певної спільноти та суспільству чи цій спільноті взагалі, тобто “мета-індивідуальні” права, свободи або інтереси. Захист таких прав, свобод та інтересів однієї особи автоматично тягне за собою захист та поновлення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб і суспільства взагалі.
Право громадського інтересу є специфічним правовим інститутом, метою якого є забезпечення захисту громадського інтересу як специфічного об’єкту. Позови про захист громадського інтересу є позовами про визнання і на момент винесення рішення не потребують повідомлення всіх зацікавлених осіб. Рішення за такими позовами створюють судову преюдицію для пред’явлення наступних особистих позовів про присудження особами, права, свободи чи інтереси яких захищалися за допомогою позовів на захист громадського інтересу.
Розумність строку судового розгляду слід оцінювати у контексті обставин конкретної справи, враховуючи критерії складності справи, поведінки заявника, поведінки органів державної влади, значущості для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.
Розумний строк не може бути чітко обмежений, проте для оцінки того, чи був даний термін, в даних обставинах перевищений чи ні, необхідно опиратися на відповідні критерії. В межах цивільного права такими критеріями є: складність справи як фактична, так і правова; поведінка позивача, поведінка органів державної влади, як судових, так і адміністративних. До цих критеріїв можна ще добавити важливість справи для зацікавленої особи. Це має місце в окремих видах судових спорів (як наприклад, трудові спори чи спори, де існує можливість великих втрат зацікавленої особи).
Доступність правосуддя у цивільних справах забезпечується функціонуванням механізмів надання правової допомоги.
Право на правову допомогу, закріплене у ст. 59 Конституції України, в цивільному судочинстві забезпечується за допомогою різних інститутів, спільним для яких є так званий захист “чужих прав”, а саме: судового представництва, участі у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування і осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, участі особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.
Процесуальний інститут представництва є відносно самостійним щодо представництва, яке є в цивільному праві. Процесуальне представництво, зокрема, відрізняється наступним:
а) процесуальне представництво здійснюється в межах цивільної справи, що розглядається судом;
б) метою процесуального представництва є надання особі, яка бере участь у справі, допомоги у захисті прав та інтересів та реалізації її процесуальних прав;
в) допускається так зване "подвійне представництво", коли, наприклад, законний представник доручає ведення справи договірному;
г) в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен довіритель (у справах щодо усиновлення - ст. 223 Сімейного кодексу України);
д) повноваження представника визначаються процесуальним законом, але можуть бути обмежені довіреністю.
Тобто цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного функціями і змістом правовідносин, підставами їх виникнення.
ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, і цим підтверджує, що він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.
Література
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Конституція України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР // Голос України, 1996, 07, 13.07.96 N 128.
2. "Цивільний процесуальний кодекс України" від 18.03.2004р. № 1618-IV // Офіційний вісник України, 2004, N 16 (07.05.2004), ст. 1088.
3. Постанова Пленум Верховного Суду України "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 01.04.1994 р. № 3 // Бюлетень Міністерства юстиції України, 2001, № 1.
4. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар за ред. В. В. Комарова. Харків. - 2001. - С. 347.
5. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - Х., 2002. - С. 161.
6. Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосування. Х., - 1993. - С. 51.
7. Є. Г. Пушкар. Провадження в суді першої інстанції. Позовне провадження. Тексти лекцій. Львів. - 1998. - С. 38.
8. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар /Тертишніков В. І. - Видання шосте, доповнене й перероблене - Харків: Консул, 2002.
9. ВСУ "Бібліотека судді", Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства, Шевчук П. І., Видавничий дім "ІнЮре", - К. 2002 - ст.: 255, 260.
10. Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. - 696 с. - ст. 412.
11. Гражданский процесс: учебник / под ред. проф. Комарова В. В. - Х.: ООО "Одиссей", 2001. - С. 329.
12. Гражданский процесс: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. М. К. Треушникова. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Новый Юрист, 1999. - С. 218 – 219.
13. Сакара Н. Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя// Юридична Україна. – 2004. - № 3. – С. 63-67.
14. Сакара Н.Ю. Право громадського інтересу як об’єкт судового захисту в цивільному судочинстві// Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. Конф. Молодих вчених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.)/ За ред. М.І. Панова. – Х.: нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 26-29.
15. Сакара Н.Ю. Розумний строк судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах// Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів/ За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 66-68.
16. Сакара Н. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах// Право України. – 2004. - № 1. – С. 105-109.
17. Сидоренко В.М. Доступность правосудия в гражданском и арбитражном процессе: Автореф, дис... канд. юрид. наук: 12.00.15 / Уральская гос. юрид. академия. — Екатеринбург, 2002. С. 7—8;
18. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — К., 2001. — С. 41—42;
19. Шевчук П.І. Доступ до правосуддя: сучасний стан і шляхи вдосконалення // Адвокат. — 2000. — № 1. — С. 4;
20. Шевчук П.І. Питання про доступність правосуддя та правової допомоги потребує законодавчого вирішення // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 2 (18). — С. 40.
21. Проблеми науки гражданского процессуального права / В.В.Комаров, В.А.Бигун, В.В.Баранкова; Под ред. проф. В.В.Комарова. — X., 2002. — С. 150.
22. Европейский суд по правам человека. Избранные решения в 2-х томах. — Т. 1. — М., 2000. - С. 39-80, 271-287.
23. Лебедев В. Расширение доступа к правосудию — одна из целей судебной реформы // Российская юстиция. — 1999. — № 9. — С. 2-4;
24. Ярков В.В. Доступно ли гражданам наше правосудие? // Российская юстиция. — 1999. — № 2. — С. 25-26;
25. Решетникова И.В., Ярков В.В. Проблемы доступности правосудия и юридической помощи (глава 6) // В кн. Гражданское право и гражданский процесс в современной России. — Екатеринбург-Москва, 1999.
26. Марочкін І.Є. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. — К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 31-3
1. Конституція України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР // Голос України, 1996, 07, 13.07.96 N 128.
2. "Цивільний процесуальний кодекс України" від 18.03.2004р. № 1618-IV // Офіційний вісник України, 2004, N 16 (07.05.2004), ст. 1088.
3. Постанова Пленум Верховного Суду України "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 01.04.1994 р. № 3 // Бюлетень Міністерства юстиції України, 2001, № 1.
4. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар за ред. В. В. Комарова. Харків. - 2001. - С. 347.
5. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - Х., 2002. - С. 161.
6. Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосування. Х., - 1993. - С. 51.
7. Є. Г. Пушкар. Провадження в суді першої інстанції. Позовне провадження. Тексти лекцій. Львів. - 1998. - С. 38.
8. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар /Тертишніков В. І. - Видання шосте, доповнене й перероблене - Харків: Консул, 2002.
9. ВСУ "Бібліотека судді", Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства, Шевчук П. І., Видавничий дім "ІнЮре", - К. 2002 - ст.: 255, 260.
10. Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. - 696 с. - ст. 412.
11. Гражданский процесс: учебник / под ред. проф. Комарова В. В. - Х.: ООО "Одиссей", 2001. - С. 329.
12. Гражданский процесс: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. М. К. Треушникова. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Новый Юрист, 1999. - С. 218 – 219.
13. Сакара Н. Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя// Юридична Україна. – 2004. - № 3. – С. 63-67.
14. Сакара Н.Ю. Право громадського інтересу як об’єкт судового захисту в цивільному судочинстві// Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. Конф. Молодих вчених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.)/ За ред. М.І. Панова. – Х.: нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 26-29.
15. Сакара Н.Ю. Розумний строк судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах// Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів/ За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 66-68.
16. Сакара Н. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах// Право України. – 2004. - № 1. – С. 105-109.
17. Сидоренко В.М. Доступность правосудия в гражданском и арбитражном процессе: Автореф, дис... канд. юрид. наук: 12.00.15 / Уральская гос. юрид. академия. — Екатеринбург, 2002. С. 7—8;
18. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — К., 2001. — С. 41—42;
19. Шевчук П.І. Доступ до правосуддя: сучасний стан і шляхи вдосконалення // Адвокат. — 2000. — № 1. — С. 4;
20. Шевчук П.І. Питання про доступність правосуддя та правової допомоги потребує законодавчого вирішення // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 2 (18). — С. 40.
21. Проблеми науки гражданского процессуального права / В.В.Комаров, В.А.Бигун, В.В.Баранкова; Под ред. проф. В.В.Комарова. — X., 2002. — С. 150.
22. Европейский суд по правам человека. Избранные решения в 2-х томах. — Т. 1. — М., 2000. - С. 39-80, 271-287.
23. Лебедев В. Расширение доступа к правосудию — одна из целей судебной реформы // Российская юстиция. — 1999. — № 9. — С. 2-4;
24. Ярков В.В. Доступно ли гражданам наше правосудие? // Российская юстиция. — 1999. — № 2. — С. 25-26;
25. Решетникова И.В., Ярков В.В. Проблемы доступности правосудия и юридической помощи (глава 6) // В кн. Гражданское право и гражданский процесс в современной России. — Екатеринбург-Москва, 1999.
26. Марочкін І.Є. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. — К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 31-3
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?