|
ЦІНА:
50 грн.
|
||
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Застереження до міжнародних договорів (ID роботи: 216) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Міжнародне право |
| Тип роботи: | Магістерська робота |
| Кількість сторінок: | 77 |
| Рік захисту: | 2008 |
| Мова: | Українськa |
План
Вступ
Розділ 1. Історія розвитку інституту застережень до договорів
1.1. Розвиток Інституту застережень до міжнародних договорів до Першої та Другої світової війни
1.2. Розвиток інституту застережень після Другої світової війни
Розділ 2. Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень
2.1. Укладення Віденської конвенції та позиції учасників переговорного процесу щодо положень про застереження в Конвенції
2.2. Характеристика норм Конвенції щодо застережень та механізм застосування таких норм
Розділ 3. Інститут застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці
3.1. Міжнародний суд ООН та його роль у трактуванні інституту застережень
3.2. Сучасний стан розгляду інституту застережень у практиці Комісії з міжнародного права ООН
3.3. Способи застосування інституту застережень у практиці США
3.4. Норвезька позика та англо-французький арбітраж як прояв сучасної практики функціонування інституту застережень
3.5. Скандинавський підхід до інституту застережень
3.6. Відповідність положення Закону України «Про міжнародні договори» 2004 року до положень Віденської конвенції
Висновки
Список використаної літератури
Розділ 1. Історія розвитку інституту застережень до договорів
1.1. Розвиток Інституту застережень до міжнародних договорів до Першої та Другої світової війни
1.2. Розвиток інституту застережень після Другої світової війни
Розділ 2. Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень
2.1. Укладення Віденської конвенції та позиції учасників переговорного процесу щодо положень про застереження в Конвенції
2.2. Характеристика норм Конвенції щодо застережень та механізм застосування таких норм
Розділ 3. Інститут застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці
3.1. Міжнародний суд ООН та його роль у трактуванні інституту застережень
3.2. Сучасний стан розгляду інституту застережень у практиці Комісії з міжнародного права ООН
3.3. Способи застосування інституту застережень у практиці США
3.4. Норвезька позика та англо-французький арбітраж як прояв сучасної практики функціонування інституту застережень
3.5. Скандинавський підхід до інституту застережень
3.6. Відповідність положення Закону України «Про міжнародні договори» 2004 року до положень Віденської конвенції
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Вступ
Термін “міжнародний договір” - це родове поняття і в міжнародній практиці може мати різні видові назви (Accord, Arrangements, Agreement, Act, Cartel, Compact, Compromisе, Concordat, Convention, Covenant, Declaration, Entente, Exchange of Notes, Indenture, Modus Vivendi, Pact, Protocol, Regulation, Statute, Treaty тощо).
Вітчизняні правозастосовчі органи не завжди знають, як вирішити певну суперечку між сторонами міжнародного договору, як кваліфікувати відповідні обставини, коли відсутня нормативна регламентація щодо них. Одним із майже неврегульованих питань в українському законодавстві є застосування одного з найпоширеніших засобів нейтралізації ризиків зовнішньоекономічної діяльності - численних захисних застережень.
На законодавчому рівні взагалі відсутнє загальне визначення застереження, окремі різновиди зазначеної умови не отримали належної нормативно-правової регламентації. Вітчизняна наука також не має цілісної теоретичної концепції відносно загальної конструкції поняття застереження.
Недостатня теоретична розробленість цієї проблематики, у свою чергу, негативно впливає на розвиток законодавчої бази у сфері зовнішньоекономічної діяльності та, відповідно, позбавляє субєктів зовнішньоекономічної діяльності України практичної можливості плідно використовувати відомі світовій практиці захисні застереження чи самостійно формулювати їх конструкції. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю заповнення прогалин існуючих у вітчизняному законодавстві, присвяченому регулюванню питань, пов язаних з укладанням вітчизняними підприємцями зовнішньоекономічних договорів.
Держава може обмежувати застосування і дію статей, що захищають певні основні права через зроблені застереження до відповідної статті чи статей.
Згідно з підпунктом d пункту 1 статті 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про право міжнародних договорів (Відень, 1969), яка багато в чому кодифікувала загальні принципи тлумачення договорів, поняття застереження означає: односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблену державою під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору чи приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити чи змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до цієї держави...
Наприклад, Віденська Конвенція про право міжнародних договорів не дає достатніх пояснень щодо наслідків дії застережень держави для Європейської конвенції, оскільки застосування цієї Європейської конвенції грунтується не на принципі взаємності між державами, а на прийнятих Високими Договірними Сторонами односторонніх зобов’язаннях. Стаття 57 Європейської конвенції проголошує: 1. Будь-яка держава при підписанні цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються. 2. Будь-яке застереження, зроблене згідно з цією статтею, має містити стислий виклад відповідного закону.
Стаття, таким чином, закладає дві основні умови прийнятності застережень: а) застереження має бути прямим наслідком національного закону, який не відповідає положенню Конвенції (відповідно, закон має бути чинним на час реєстрації застереження); b) застереження має бути зроблене стосовно конкретного положення Конвенції. До цього часу Комісія і Суд не встановлювали різниці між термінами «застереження» і «заява про тлумаченння»; останній термін стосується конкретної заяви держави про те, що прийняття нею конкретного положення Конвенції залежить від певного тлумачення цього положення. Як застереження, так і заяви про тлумачення обмежують застосування і дію конкретного договірного положення в даній країні.
Актуальність теми магістерської роботи. Економічні перетворення в Україні практично відкрили її світовому співтовариству. Ринкова економіка створює значні можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Договірна форма є одним із найпоширеніших інструментів, за допомогою якого опосередковується така діяльність. Тому сьогодні актуальними є питання, безпосередньо пов язані з укладанням різноманітних міжнародних договорів. Реалізація таких договорів, у свою чергу, характеризується високим ступенем ризику, що являє собою одну з найголовніших ознак зовнішньоекономічної діяльності. Однак засоби нейтралізації такого ризику під час державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність не були на достатньому рівні розроблені та не отримали відповідного нормативного закріплення. Сьогодні вітчизняне законодавство має численні прогалини в регулюванні відносин, повязаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів, що заповнюються дуже повільно. Отже, проблема значно ускладнюється при застосуванні до прав та обовязків сторін міжнародного договору права України.
Основна мета магістерської роботи – вироблення теоретичних висновків щодо правових аспектів інституту застереження, окреслення найсуттєвіших проблемних питань, які виникають у площині укладання міжнародних договорів.
Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:
Ш розкрити основні віхи розвитку інституту застережень до договорів;
Ш охарактеризувати Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень;
Ш дати характеритику Інституту застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці.
Об’єктом дослідження в магістерській роботі є правовідносини, що виникають під час укладання міжнародних договорів.
Предметом дослідження в магістерській роботі є застереження як умова міжнародних договорів.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).
Теоретичною основою дослідження та зроблених у магістерській роботі висновків послужили праці вітчизняних та зарубіжних вчених, які звертались до питань, що аналізуються в роботі, зокрема: Ансона В., Арістова С.В., Баранової Л.М., Брагинського М.І., Генкина Д.М., Грінберга М.С., Дзери О.В., Дудко А.Г., Завідова Б.Д., Ісаченко В.Л., Йоффе О.С., Комарова А.С., Коссака В.М., Кузнєцової Н.С., Лунца Л.А., Луця В.В., Мещеряка С.С., Мусіяки В.Л., Новицького І.Б., Ойгензіхта В.А., Пекина А.Ю., Розенберга М.Г., Синецького Б.І., Томсинова В.А., Турбана Г.В., Халфіної Р.О., Шевченко Я.М., Шмітгоффа К., Яблочкова Т.М., а також інших дослідників. Використовувались у процесі дослідження праці українських та зарубіжних економістів: Герчикової І.Н., Красавіної Л.Н., Кредисова А.І., Лаврова С.Н., Носаченка І.М., Співака С.І., Ющенка В.А.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у магістерській роботі уперше в українській юридичній літературі було проведено комплексне дослідження феномену застереження, виявлено та проаналізовано його правові особливості, охарактеризовано правове значення зазначеної договірної умови у змісті міжнародного договору.
Структура магістерської роботи обумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Термін “міжнародний договір” - це родове поняття і в міжнародній практиці може мати різні видові назви (Accord, Arrangements, Agreement, Act, Cartel, Compact, Compromisе, Concordat, Convention, Covenant, Declaration, Entente, Exchange of Notes, Indenture, Modus Vivendi, Pact, Protocol, Regulation, Statute, Treaty тощо).
Вітчизняні правозастосовчі органи не завжди знають, як вирішити певну суперечку між сторонами міжнародного договору, як кваліфікувати відповідні обставини, коли відсутня нормативна регламентація щодо них. Одним із майже неврегульованих питань в українському законодавстві є застосування одного з найпоширеніших засобів нейтралізації ризиків зовнішньоекономічної діяльності - численних захисних застережень.
На законодавчому рівні взагалі відсутнє загальне визначення застереження, окремі різновиди зазначеної умови не отримали належної нормативно-правової регламентації. Вітчизняна наука також не має цілісної теоретичної концепції відносно загальної конструкції поняття застереження.
Недостатня теоретична розробленість цієї проблематики, у свою чергу, негативно впливає на розвиток законодавчої бази у сфері зовнішньоекономічної діяльності та, відповідно, позбавляє субєктів зовнішньоекономічної діяльності України практичної можливості плідно використовувати відомі світовій практиці захисні застереження чи самостійно формулювати їх конструкції. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю заповнення прогалин існуючих у вітчизняному законодавстві, присвяченому регулюванню питань, пов язаних з укладанням вітчизняними підприємцями зовнішньоекономічних договорів.
Держава може обмежувати застосування і дію статей, що захищають певні основні права через зроблені застереження до відповідної статті чи статей.
Згідно з підпунктом d пункту 1 статті 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про право міжнародних договорів (Відень, 1969), яка багато в чому кодифікувала загальні принципи тлумачення договорів, поняття застереження означає: односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблену державою під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору чи приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити чи змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до цієї держави...
Наприклад, Віденська Конвенція про право міжнародних договорів не дає достатніх пояснень щодо наслідків дії застережень держави для Європейської конвенції, оскільки застосування цієї Європейської конвенції грунтується не на принципі взаємності між державами, а на прийнятих Високими Договірними Сторонами односторонніх зобов’язаннях. Стаття 57 Європейської конвенції проголошує: 1. Будь-яка держава при підписанні цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються. 2. Будь-яке застереження, зроблене згідно з цією статтею, має містити стислий виклад відповідного закону.
Стаття, таким чином, закладає дві основні умови прийнятності застережень: а) застереження має бути прямим наслідком національного закону, який не відповідає положенню Конвенції (відповідно, закон має бути чинним на час реєстрації застереження); b) застереження має бути зроблене стосовно конкретного положення Конвенції. До цього часу Комісія і Суд не встановлювали різниці між термінами «застереження» і «заява про тлумаченння»; останній термін стосується конкретної заяви держави про те, що прийняття нею конкретного положення Конвенції залежить від певного тлумачення цього положення. Як застереження, так і заяви про тлумачення обмежують застосування і дію конкретного договірного положення в даній країні.
Актуальність теми магістерської роботи. Економічні перетворення в Україні практично відкрили її світовому співтовариству. Ринкова економіка створює значні можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Договірна форма є одним із найпоширеніших інструментів, за допомогою якого опосередковується така діяльність. Тому сьогодні актуальними є питання, безпосередньо пов язані з укладанням різноманітних міжнародних договорів. Реалізація таких договорів, у свою чергу, характеризується високим ступенем ризику, що являє собою одну з найголовніших ознак зовнішньоекономічної діяльності. Однак засоби нейтралізації такого ризику під час державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність не були на достатньому рівні розроблені та не отримали відповідного нормативного закріплення. Сьогодні вітчизняне законодавство має численні прогалини в регулюванні відносин, повязаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів, що заповнюються дуже повільно. Отже, проблема значно ускладнюється при застосуванні до прав та обовязків сторін міжнародного договору права України.
Основна мета магістерської роботи – вироблення теоретичних висновків щодо правових аспектів інституту застереження, окреслення найсуттєвіших проблемних питань, які виникають у площині укладання міжнародних договорів.
Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:
Ш розкрити основні віхи розвитку інституту застережень до договорів;
Ш охарактеризувати Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень;
Ш дати характеритику Інституту застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці.
Об’єктом дослідження в магістерській роботі є правовідносини, що виникають під час укладання міжнародних договорів.
Предметом дослідження в магістерській роботі є застереження як умова міжнародних договорів.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).
Теоретичною основою дослідження та зроблених у магістерській роботі висновків послужили праці вітчизняних та зарубіжних вчених, які звертались до питань, що аналізуються в роботі, зокрема: Ансона В., Арістова С.В., Баранової Л.М., Брагинського М.І., Генкина Д.М., Грінберга М.С., Дзери О.В., Дудко А.Г., Завідова Б.Д., Ісаченко В.Л., Йоффе О.С., Комарова А.С., Коссака В.М., Кузнєцової Н.С., Лунца Л.А., Луця В.В., Мещеряка С.С., Мусіяки В.Л., Новицького І.Б., Ойгензіхта В.А., Пекина А.Ю., Розенберга М.Г., Синецького Б.І., Томсинова В.А., Турбана Г.В., Халфіної Р.О., Шевченко Я.М., Шмітгоффа К., Яблочкова Т.М., а також інших дослідників. Використовувались у процесі дослідження праці українських та зарубіжних економістів: Герчикової І.Н., Красавіної Л.Н., Кредисова А.І., Лаврова С.Н., Носаченка І.М., Співака С.І., Ющенка В.А.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у магістерській роботі уперше в українській юридичній літературі було проведено комплексне дослідження феномену застереження, виявлено та проаналізовано його правові особливості, охарактеризовано правове значення зазначеної договірної умови у змісті міжнародного договору.
Структура магістерської роботи обумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Висновок
Висновки
Основною метою магістерської роботи було вироблення теоретичних висновків щодо правових аспектів інституту застереження, окреслення найсуттєвіших проблемних питань, які виникають у площині укладання міжнародних договорів.
Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання:
Ш розкриті основні віхи розвитку інституту застережень до договорів;
Ш охарактеризовано Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень;
Ш дана характеристика Інституту застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці.
Внаслідок системного аналізу даної проблематики, ми можемо зробити наступні висновки, а самн:
1. В 1945 р. незадовго до завершення Другої світової війни союзними країнами була офіційно скасована Ліга Націй, що не зуміла виправдати надії світової спільноти, і її місце зайняла Організація Об'єднаних Націй, на яку із самого початку покладалися великі надії у зв'язку із забезпеченням міжнародної безпеки, світу і процвітання на всій Землі.
2. Сучасне міжнародне право, що склалося і розвивається після Другої світової війни, істотно відрізняється від міжнародного права попереднього періоду. Воно, зокрема, передбачає певну систему підтримки міжнародного світу зусиллями міжнародного співтовариства держав, систему колективної міжнародної безпеки. В основі цієї системи лежить заборона використання озброєної сили у відносинах між державами і її вживання лише в загальних інтересах всіх держав і народів за рішенням Організації Об'єднаних Націй в особі її Ради Безпеки в цілях підтримки або відновлення міжнародного миру.
3. На сьогодні в Україні ні на практичному, ні на законодавчому рівні не проведено загальної систематизації захисних застережень. Але юристи-господарники всі існуючі у світовій комерційній практиці застереження систематизували за певними змістовними ознаками: за умовою договору, можливість модифікації якої вони передбачають - застереження, що стосуються ціни: валютно-цінові, мультивалютні, товарно-цінові, валютно-товарні (адаптаційно-цінові застереження), а також застереження про більш вигідну купівлю та більш вигідний продаж; застереження, що стосуються відповідальності: про форс-мажор (або обставини непереборної сили), про ускладнюючі обставини, а також про спеціальні ризики; застереження, що стосуються кількості та якості товару (тобто застереження про можливість відступу від зазначеної в договорі кількості або якості товару); за сферою застосування застереження розподіляються на два різновиди - загальні захисні застереження та спеціальні захисні застереження; за формою викладення застереження поділяють на два різновиди - застереження із простою формою викладення, які містять у своїй структурі лише гіпотезу та диспозицію, а санкція взагалі відсутня та застереження з ускладненою формою (тобто які крім гіпотези та диспозиції мають власні санкції); за характером спрямованості на захист комерційних інтересів сторін - однозахисні застереження, які спрямовані на захист комерційних інтересів лише однієї сторони в договорі та двозахисні застереження передбачають захист комерційних інтересів обох сторін договору.
4. Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році. Мета Конвенції – зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію. У процесі укладення договорів велике значення мають застереження, які формулюються при підписанні, ратифікації, офіційному підтвердженні, прийнятті або затвердженні договору або ж приєднанні до нього. Відповідно до ст. 19 Конвенції, застереження не робляться у випадку, коли вони прямо заборонені договором, або коли вони чітко виражені договором і в їх число не входить дане застереження, або коли застереження не сумісне з об’єктом і метою договору. Ці застереження можуть бути прийнятими або проти них можуть бути відповідні застереження. Прийняття застереження або заперечення проти нього має бути зроблене в письмовій формі і доведене до відома відповідних держав або міжнародних організацій.
5. Міжнародний Суд перетворився є одним із важливих центрів дослідження і тлумачення сучасного міжнародного права. Сформульовані ним конценпції, внаслідок особливого порядку комплектування цього міжнародного органу, його високого статусу, юридичної природи ухвал, що виносяться ним, і консультативних висновків надають серйозну дію на доктрину міжнародного права і істотно впливають як на процес універсалізації, так і кодифікування міжнародного права.
6. Міжнародний Суд відіграє одну з ключових ролей в забезпеченні ефективності міжнародно-правових норм і виступає гарантом недоторканості інтересів держав, захист яких забезпечений згідно з основоположними принципами міжнародного права.
7. У своєму рішенні, прийнятому в травні 1980 року, суд постановив, що Іран зобов'язаний звільнити заручників, повернути посольські приміщення Сполученим Штатам і виплатити відшкодування. Суд не встановив суму цього відшкодування, оскільки згодом в 1981 році сторони уклали Алжирські угоди, відповідно до яких американські заручники були нарешті звільнені.
8. Згідно зі ст. 7 Типового Закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж від 21 червня 1985 р. (далі – Типовий Закон) арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражне застереження, що є частиною договору, має трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Принцип автономності (самостійності) арбітражної угоди закріплено в ст. 16 Типового Закону та визнано у більшості країн світу (виключенням є Турція та деякі арабські країни). Згідно з цим принципом питання про дійсність арбітражного застереження вирішується окремо і незалежно від факту дійсності або недійсності договору, в якому воно міститься. Винесення арбітражем рішення про недійсність договору не в силу закону до недійсності арбітражного застереження.
9. Об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) обумовлено спільністю їх генези і сучасного розвитку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічне вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Основними джерелами (формами) права скандинавських країн є такі: 1). Закони. Поділяються на конституційні і звичайні. 2). Підзаконні акти, прийняті урядом у порядку делегованого законодавства (у Швеції їх кількість перевищує кількість законів, прийнятих парламентом-риксдагом). 3). Підзаконні акти міністерств і відомств. 4). Правовий звичай, Визнається допоміжним юридичним джерелом права. Здебільшого застосовується у сфері торгового і морського права. Посилання на звичай включаються у тексти відповідних договорів.На території Гренландії місцевий правовий звичай почасти діє у сфері цивільно-правових відносин поряд із датськими законами. Він регулює правові наслідки шлюбу. До прийняття Кримінального кодексу 1954 р. у Гренландії застосовувалися звичаї, що ґрунтувалися на усних переказах. У Ісландії зберегли значення правові звичаї стародавнього походження, зібрані у «гра-гас». 5). Судовий прецедент. Є важливим і не завжди тільки допоміжним джерелом права. Його роль є особливо значною в Данії і Норвегії, менше — у Швеції. Пояснюється це тим, що в Данії і Норвегії деякі правові інститути в сфері цивільного обороту, цивільних правопорушень законодавче не врегульовано. У Данії, наприклад, є деякі важливі законодавчі акти (закони про реєстрацію земель 1926 р., про купівлю-продаж товарів 1906 p., про страхування 1930 р., про торгівлю 1966 p.), проте цивільно-правові відносини регулюються переважно нормами прецедентного права. Закони також зазнали впливу прецедентного права. У них не визнається форма укладення договорів. Через відсутність законодавчих актів про цивільні правопорушення застосовуються норми прецедентного права, побудовані на принципі винної відповідальності. Ці норми лише у виключних випадках припускають відповідальність за дії інших осіб. 6). Принципи права. Використовуються як джерело права при розгляді конкретної справи
10. У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти: — Конституція України від 28 червня 1996 року; — Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори»; Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»; — Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює МЗС України. За вимогою органів, що застосовують міжнародні договори України, МЗС України повинний надати офіційну інформацію щодо питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного виконання зобов'язань, узятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, МЗС України інформує про це Президента України або Уряд України для прийняття необхідних заходів
11. Характер Закону України 2004 року «Про міжнародні договори України» підтверджує і детальну регламентацію основних положень з виконання міжнародних договорів України, що включають у себе дотримання і забезпечення їх виконання, загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України і заходи, що приймаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками.
Основною метою магістерської роботи було вироблення теоретичних висновків щодо правових аспектів інституту застереження, окреслення найсуттєвіших проблемних питань, які виникають у площині укладання міжнародних договорів.
Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання:
Ш розкриті основні віхи розвитку інституту застережень до договорів;
Ш охарактеризовано Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень;
Ш дана характеристика Інституту застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці.
Внаслідок системного аналізу даної проблематики, ми можемо зробити наступні висновки, а самн:
1. В 1945 р. незадовго до завершення Другої світової війни союзними країнами була офіційно скасована Ліга Націй, що не зуміла виправдати надії світової спільноти, і її місце зайняла Організація Об'єднаних Націй, на яку із самого початку покладалися великі надії у зв'язку із забезпеченням міжнародної безпеки, світу і процвітання на всій Землі.
2. Сучасне міжнародне право, що склалося і розвивається після Другої світової війни, істотно відрізняється від міжнародного права попереднього періоду. Воно, зокрема, передбачає певну систему підтримки міжнародного світу зусиллями міжнародного співтовариства держав, систему колективної міжнародної безпеки. В основі цієї системи лежить заборона використання озброєної сили у відносинах між державами і її вживання лише в загальних інтересах всіх держав і народів за рішенням Організації Об'єднаних Націй в особі її Ради Безпеки в цілях підтримки або відновлення міжнародного миру.
3. На сьогодні в Україні ні на практичному, ні на законодавчому рівні не проведено загальної систематизації захисних застережень. Але юристи-господарники всі існуючі у світовій комерційній практиці застереження систематизували за певними змістовними ознаками: за умовою договору, можливість модифікації якої вони передбачають - застереження, що стосуються ціни: валютно-цінові, мультивалютні, товарно-цінові, валютно-товарні (адаптаційно-цінові застереження), а також застереження про більш вигідну купівлю та більш вигідний продаж; застереження, що стосуються відповідальності: про форс-мажор (або обставини непереборної сили), про ускладнюючі обставини, а також про спеціальні ризики; застереження, що стосуються кількості та якості товару (тобто застереження про можливість відступу від зазначеної в договорі кількості або якості товару); за сферою застосування застереження розподіляються на два різновиди - загальні захисні застереження та спеціальні захисні застереження; за формою викладення застереження поділяють на два різновиди - застереження із простою формою викладення, які містять у своїй структурі лише гіпотезу та диспозицію, а санкція взагалі відсутня та застереження з ускладненою формою (тобто які крім гіпотези та диспозиції мають власні санкції); за характером спрямованості на захист комерційних інтересів сторін - однозахисні застереження, які спрямовані на захист комерційних інтересів лише однієї сторони в договорі та двозахисні застереження передбачають захист комерційних інтересів обох сторін договору.
4. Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році. Мета Конвенції – зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію. У процесі укладення договорів велике значення мають застереження, які формулюються при підписанні, ратифікації, офіційному підтвердженні, прийнятті або затвердженні договору або ж приєднанні до нього. Відповідно до ст. 19 Конвенції, застереження не робляться у випадку, коли вони прямо заборонені договором, або коли вони чітко виражені договором і в їх число не входить дане застереження, або коли застереження не сумісне з об’єктом і метою договору. Ці застереження можуть бути прийнятими або проти них можуть бути відповідні застереження. Прийняття застереження або заперечення проти нього має бути зроблене в письмовій формі і доведене до відома відповідних держав або міжнародних організацій.
5. Міжнародний Суд перетворився є одним із важливих центрів дослідження і тлумачення сучасного міжнародного права. Сформульовані ним конценпції, внаслідок особливого порядку комплектування цього міжнародного органу, його високого статусу, юридичної природи ухвал, що виносяться ним, і консультативних висновків надають серйозну дію на доктрину міжнародного права і істотно впливають як на процес універсалізації, так і кодифікування міжнародного права.
6. Міжнародний Суд відіграє одну з ключових ролей в забезпеченні ефективності міжнародно-правових норм і виступає гарантом недоторканості інтересів держав, захист яких забезпечений згідно з основоположними принципами міжнародного права.
7. У своєму рішенні, прийнятому в травні 1980 року, суд постановив, що Іран зобов'язаний звільнити заручників, повернути посольські приміщення Сполученим Штатам і виплатити відшкодування. Суд не встановив суму цього відшкодування, оскільки згодом в 1981 році сторони уклали Алжирські угоди, відповідно до яких американські заручники були нарешті звільнені.
8. Згідно зі ст. 7 Типового Закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж від 21 червня 1985 р. (далі – Типовий Закон) арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражне застереження, що є частиною договору, має трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Принцип автономності (самостійності) арбітражної угоди закріплено в ст. 16 Типового Закону та визнано у більшості країн світу (виключенням є Турція та деякі арабські країни). Згідно з цим принципом питання про дійсність арбітражного застереження вирішується окремо і незалежно від факту дійсності або недійсності договору, в якому воно міститься. Винесення арбітражем рішення про недійсність договору не в силу закону до недійсності арбітражного застереження.
9. Об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) обумовлено спільністю їх генези і сучасного розвитку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічне вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Основними джерелами (формами) права скандинавських країн є такі: 1). Закони. Поділяються на конституційні і звичайні. 2). Підзаконні акти, прийняті урядом у порядку делегованого законодавства (у Швеції їх кількість перевищує кількість законів, прийнятих парламентом-риксдагом). 3). Підзаконні акти міністерств і відомств. 4). Правовий звичай, Визнається допоміжним юридичним джерелом права. Здебільшого застосовується у сфері торгового і морського права. Посилання на звичай включаються у тексти відповідних договорів.На території Гренландії місцевий правовий звичай почасти діє у сфері цивільно-правових відносин поряд із датськими законами. Він регулює правові наслідки шлюбу. До прийняття Кримінального кодексу 1954 р. у Гренландії застосовувалися звичаї, що ґрунтувалися на усних переказах. У Ісландії зберегли значення правові звичаї стародавнього походження, зібрані у «гра-гас». 5). Судовий прецедент. Є важливим і не завжди тільки допоміжним джерелом права. Його роль є особливо значною в Данії і Норвегії, менше — у Швеції. Пояснюється це тим, що в Данії і Норвегії деякі правові інститути в сфері цивільного обороту, цивільних правопорушень законодавче не врегульовано. У Данії, наприклад, є деякі важливі законодавчі акти (закони про реєстрацію земель 1926 р., про купівлю-продаж товарів 1906 p., про страхування 1930 р., про торгівлю 1966 p.), проте цивільно-правові відносини регулюються переважно нормами прецедентного права. Закони також зазнали впливу прецедентного права. У них не визнається форма укладення договорів. Через відсутність законодавчих актів про цивільні правопорушення застосовуються норми прецедентного права, побудовані на принципі винної відповідальності. Ці норми лише у виключних випадках припускають відповідальність за дії інших осіб. 6). Принципи права. Використовуються як джерело права при розгляді конкретної справи
10. У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти: — Конституція України від 28 червня 1996 року; — Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори»; Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»; — Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює МЗС України. За вимогою органів, що застосовують міжнародні договори України, МЗС України повинний надати офіційну інформацію щодо питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного виконання зобов'язань, узятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, МЗС України інформує про це Президента України або Уряд України для прийняття необхідних заходів
11. Характер Закону України 2004 року «Про міжнародні договори України» підтверджує і детальну регламентацію основних положень з виконання міжнародних договорів України, що включають у себе дотримання і забезпечення їх виконання, загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України і заходи, що приймаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками.
Література
Список використаної літератури
1. Конституція України 1996 р.
2. Статут Організації Об”єднаних Націй 1945 р.
3. Статут Міжнародного Суду Справедливості 1945 р.
4. Загальна декларація прав людини 1948 р.
5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.
6. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.
7. Конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.
8. Віденська конвенція про правонаступництво держав по відношенню до договорів 1978 р.
9. Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 р.
10. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р.
11. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання 1984 р.
12. Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. та Проколи І і ІІ до Женевських конвенцій.
13. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.
14. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.
15. Конвенція з морського права 1982 р.
16. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29.06.2004 р.
17. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р.
18. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: КМ Академія, 2003. – 308 с.
19. Беджауи М. Международный Суд ООН: прошлое и будущее/ Московский журнал международного права, 1995, № 2, с. 42.
20. Бирюков П.Н. Международное право. Учебное пособие. - М.: Юристъ. 1998
21. Блищенко И. П. Дипломатическое право: Учеб. пособие. -2-е изд., испр. и доп. -М.: Высш. шк., 1990. -287 с.
22. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
23. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів. - К.: Либідь, 1995. - 111 с.
24. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996). - К.: Освіта, 1998. - 176 с.
25. Вельяминов Г.М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс): Учебник. - М.: Волтерс Клувер, 2004
26. Георгіца А.З. Міжнародне публічне право. В 2 кн. - Чернівці: Рута, 1995.
27. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги. Москва, 1956
28. Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 160 с
29. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. - К.: “АртЕк”, 1997. - 583 с
30. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2000.
31. Лукашук И.И. Международное право: Общая часть. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - 371 с.
32. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. - М.: Изд-во БЕК, 1998. - 410 с.
33. Коен В. “Сила - останній аргумент США” //Голос України. - № 140. - 31.07.1999. - С. 13.
34. Кибальник А. Г. Современное международное уголовное право: понятие, задачи и принципы / Под науч. ред. докг. юрид. наук А. В. Наумова. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. — 252 с
35. Кожевников Ф. И., Шармазанашвили Г. В. Международный суд ООН: организация, цели, практика. - М.: Международные отношения, 1971.-308с.
36. Мацко А.С. Міжнародне право: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 216 с.: іл.
37. Міжнародне право. Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816 с.
38. Міжнародне право. Підручник. – К., 2001. – 337 с.
39. Международное право. – М., Издательство: Всеукраїнська асоціація видавців. Правова єдність, 2008 - c. 392
40. Неліп М.І., Мережко О.О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві. – К.: Наук. думка, 1998. – 192с.
41. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. - К.: Либідь, 1995. - 192 с.
42. Организация Объединенных Наций. Сборник документов. Москва, 1981
43. Піскун О. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз: Навчальний посібник. - К.: “МП Леся”, 1998. - 360 с.
44. Соколовський М. Світ по-американському // Дзеркало тижня. – №24 (399). – Субота, 28 червня – 5 липня 2002 року.
45. Спеціалізовані установи системи ООН / За ред. В.С. Бруза. - К.: Либідь, 1995. - 116 с.
46. Суверенітет України і міжнародне право /Відпов. ред. В.Н. Денисов, В.І. Євінтов. - К.: Манускрипт, 1995. - 360 с.
47. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. - К.: АртЕк, 1998. - 416 с.
48. Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга І: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком, 1996. - 1176 с.
49. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації. — К.: КНЕУ, 2001.
1. Конституція України 1996 р.
2. Статут Організації Об”єднаних Націй 1945 р.
3. Статут Міжнародного Суду Справедливості 1945 р.
4. Загальна декларація прав людини 1948 р.
5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.
6. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.
7. Конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.
8. Віденська конвенція про правонаступництво держав по відношенню до договорів 1978 р.
9. Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 р.
10. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р.
11. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання 1984 р.
12. Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. та Проколи І і ІІ до Женевських конвенцій.
13. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.
14. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.
15. Конвенція з морського права 1982 р.
16. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29.06.2004 р.
17. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р.
18. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: КМ Академія, 2003. – 308 с.
19. Беджауи М. Международный Суд ООН: прошлое и будущее/ Московский журнал международного права, 1995, № 2, с. 42.
20. Бирюков П.Н. Международное право. Учебное пособие. - М.: Юристъ. 1998
21. Блищенко И. П. Дипломатическое право: Учеб. пособие. -2-е изд., испр. и доп. -М.: Высш. шк., 1990. -287 с.
22. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
23. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів. - К.: Либідь, 1995. - 111 с.
24. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996). - К.: Освіта, 1998. - 176 с.
25. Вельяминов Г.М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс): Учебник. - М.: Волтерс Клувер, 2004
26. Георгіца А.З. Міжнародне публічне право. В 2 кн. - Чернівці: Рута, 1995.
27. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги. Москва, 1956
28. Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 160 с
29. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. - К.: “АртЕк”, 1997. - 583 с
30. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2000.
31. Лукашук И.И. Международное право: Общая часть. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - 371 с.
32. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. - М.: Изд-во БЕК, 1998. - 410 с.
33. Коен В. “Сила - останній аргумент США” //Голос України. - № 140. - 31.07.1999. - С. 13.
34. Кибальник А. Г. Современное международное уголовное право: понятие, задачи и принципы / Под науч. ред. докг. юрид. наук А. В. Наумова. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. — 252 с
35. Кожевников Ф. И., Шармазанашвили Г. В. Международный суд ООН: организация, цели, практика. - М.: Международные отношения, 1971.-308с.
36. Мацко А.С. Міжнародне право: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 216 с.: іл.
37. Міжнародне право. Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816 с.
38. Міжнародне право. Підручник. – К., 2001. – 337 с.
39. Международное право. – М., Издательство: Всеукраїнська асоціація видавців. Правова єдність, 2008 - c. 392
40. Неліп М.І., Мережко О.О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві. – К.: Наук. думка, 1998. – 192с.
41. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. - К.: Либідь, 1995. - 192 с.
42. Организация Объединенных Наций. Сборник документов. Москва, 1981
43. Піскун О. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз: Навчальний посібник. - К.: “МП Леся”, 1998. - 360 с.
44. Соколовський М. Світ по-американському // Дзеркало тижня. – №24 (399). – Субота, 28 червня – 5 липня 2002 року.
45. Спеціалізовані установи системи ООН / За ред. В.С. Бруза. - К.: Либідь, 1995. - 116 с.
46. Суверенітет України і міжнародне право /Відпов. ред. В.Н. Денисов, В.І. Євінтов. - К.: Манускрипт, 1995. - 360 с.
47. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. - К.: АртЕк, 1998. - 416 с.
48. Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга І: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком, 1996. - 1176 с.
49. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації. — К.: КНЕУ, 2001.
Інші роботи цього напряму
© 2023 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?