|
ЦЕНА:
100 грн.
|
||
|
ЦЕНА:
229 руб.
|
||
|
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
|
||
| Тема работы: | Франко - німецькі відносини (ID работы: 2804) |
| Направление: | Экономика |
| Предмет: | Международные экономические отношения |
| Тип работы: | Дипломная работа |
| Число страниц: | 107 |
| Год защиты: | 2010 |
| ВУЗ: | Киевский Университет Славистики (КСУ) |
| Язык: | Украинский |
Содержание
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СТАВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФРАНКО-НАМЕЦЬКИХ ВІДНОСИН 70-90 РОКИ XX СТОЛІТТЯ
1.1Джерельна та концептуально-методологічна база дослідження
1.2 Розширення ЄС у 70-90 рр. і позиції Франції та ФРН
1.3 Дискусія щодо четвертої хвилі розширення
РОЗДІЛ 2. БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ВПЛИВ ПИТАННЯ ЩОДО РОЗШИРЕННЯ ЄС НА ВІДНОСИНИ НІМЕЧЧИНИ ТА ФРАНЦІЇ
2.1 Політична сфера
2.2 Економічна сфера
2.3 Гуманітарна сфера
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН МІЖ ФРАНЦІЄЮ ТА ФРН В УМОВАХ РОЗВИТКУ ЄС
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
РОЗДІЛ 1. СТАВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФРАНКО-НАМЕЦЬКИХ ВІДНОСИН 70-90 РОКИ XX СТОЛІТТЯ
1.1Джерельна та концептуально-методологічна база дослідження
1.2 Розширення ЄС у 70-90 рр. і позиції Франції та ФРН
1.3 Дискусія щодо четвертої хвилі розширення
РОЗДІЛ 2. БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ВПЛИВ ПИТАННЯ ЩОДО РОЗШИРЕННЯ ЄС НА ВІДНОСИНИ НІМЕЧЧИНИ ТА ФРАНЦІЇ
2.1 Політична сфера
2.2 Економічна сфера
2.3 Гуманітарна сфера
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН МІЖ ФРАНЦІЄЮ ТА ФРН В УМОВАХ РОЗВИТКУ ЄС
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Введение
Актуальність теми дослідження зумовлена потребою цілісного вивчення феномену французької стратегії щодо європейської безпеки за допомогою застосування сучасних багатовимірних методів політологічного аналізу. З огляду на визначену стратегічну мету України – інтегрування в європейське співтовариство, вивчення французьких концепцій та їх реалізації у сфері європейської безпеки має неабияку значущість для вітчизняної науки та дипломатії. Важливим є не лише дослідження процесу становлення стратегічного курсу офіційного Парижа щодо незалежної України (нагальність цієї проблеми є незаперечною, враховуючи хоча б той чинник, що суверенна Україна певний проміжок досліджуваного періоду була, за визначенням французів, “третьою паперовою ядерною потугою”), а й адаптування центрально-східноєвропейського та російського векторів зовнішньої політики Франції в умовах глобальних зрушень. Активізування взаємодії французького політичного вектора з англійським та німецьким є суттєвим чинником формування неосистеми європейської безпеки.
Настання багатополюсного світу ознаменувалося багатьма цікавими тенденціями. Найпомітніша серед них - активні спроби провідних (та й не лише їх) світових потуг якомога прискорити процес адаптування своїх політичних векторів до складних, нестабільних обставин сьогодення, що зумовлює потребу суттєвого коригування усталених концепцій розвитку. Зокрема, це чітко простежується на процесі трансформування зовнішньої політики Франції, особливо в європейському контексті.
Процес європейської інтеграції з другої половини ХХ століття йшов під знаком примирення Франції та Федеративної Республіки Німеччини.
В даний час у період швидкого розвитку науково - технічного прогресу неможливе існування держав без їхньої взаємодії.Взаємодія може ототожнював через політичні, економічні, так і культурні відносини. У даній роботі розглядаються економічні, політичні, а також культурні питання співробітництва Республіки Франції та Федеративної Республіки Німеччини.
Починаючи з історії середніх століть, франко німецькі відносини мали багато в чому конфліктний характер. Антагонізм між Францією і Німеччиною був однією з причин франко - прусської війни 1870-1871 рр.., А також Першої та Другої світових воєн. Тільки у другій половині ХХ ст.між Францією та Західною Німеччиною встановилася атмосфера партнерства.договір між Французькою Республікою та Федеративною Республікою Німеччиною про франко-німецьке співробітництво від 22 січня 1963 року (Єлісейський договір) оформив якісне поліпшення двосторонніх взаємин (додаток 1).У цих умовах протягом тривалого часу і в нашій країні і за кордоном відбувалося і відбувається активний розвиток досліджень з історії відносин між двома країнами.Проте вивчення накопичився за цей період великого масиву публікацій з даної проблеми носило до цих пір уривчастий характер.
Сьогодні Франція і ФРН є провідними державами Західної Європи, які надають значний вплив на політику Організацію Північноатлантичного договору і Європейського союзу.
Саме Франція і Німеччина є головними архітекторами Європи.Працюючи разом, вони зможуть створити Європу, гідну її минулого і її потенціалу.
Як показує минуле, обидві країни, як в силу їх політико-економічного потенціалу, так і з огляду історії європейської інтеграції просто покликані до того, щоб допомогти ЄС подолати бар'єри.Звідси виникає і особлива відповідальність за долю Європи, яку несуть обидві країни. Європа потребує провісним франко-німецькому лідерство в сенсі висунення спільних націлених у майбутнє ініціатив, які були б дієвими і зовні.При цьому, однак, не можна допускати враження, що разом Німеччина і Франція стають гегемонами. Жодне з менш великих держав-членів не хоче втратити своє значення з-за осі Берлін-Париж.Крім того, розширений ЄС вже не буде працювати як двотактний мотор: Франція і Німеччина повинні будуть спільними силами просуватися вперед також і за допомогою додаткових "навісних моторів",не кажучи вже про необхідність тісної співпраці з Великобританією для проведення ефективної Спільної зовнішньої політики і політики безпеки.
Актуальність теми посилюється значимістю взаємного партнерства Німеччини та Франції, один для одного вони представляють собою пріоритетну зону економічних інтересів на увазі того, що обидві країни - активні учасники міжнародних економічних відносин, і, перш за все,в рамках Європейського Союзу (ЄС).Об'єктивна необхідність вивчення розширюється німецько-французького партнерства зумовлена також зростанням впливу Німеччини і Франції у світі, що має враховуватися ними при укладанні дво - і багатосторонніх угод у європейському регіоні.Німецький досвід регулювання економіки може бути корисний і для Франції також як і французький для Німеччини, зокрема, в питаннях організації та управлінні найважливішими галузями господарства, реалізації програм у рамках концепції соціально-ринкової економіки,в частині вибору та застосування найбільш ефективних ринкових механізмів.
Нинішні динамічні геополітичні перетворення на терені Європи знову переконливо показують вагомість французького фактора у визначенні майбутнього європейського порядку, а, з іншого боку, ролі і місця в ньому нашої країни.
Щодо Німечинни, то актуальність теми обумовленя статусною особливістю Німеччини у системі регіональних взаємозв’язків як провідного гравця в Європейському Союзі та високим ступенем впливу на процеси розширення і поглиблення європейської інтеграції. Європейська політика об’єднаної Німеччини є політично значимою для України у контексті її прагнення інтегруватися в ЄС. Інша складова актуальності пов’язана з необхідністю розв’язати наукову проблему, пов’язану з дослідженням впливу змін у базових характеристиках провідної європейської держави на її зовнішню політику, що має загальнотеоретичне та практичне значення.
Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є дослідження впливу розширення Європейського Союзу на німецько-французькі відносини. Для досягнення мети в дипломній роботі поставлені такі завдання:
- Дослідити ставлення Франції та Німечинни до Європейського Союзі
- Проаналізувати вплив питання щодо розширення С на н мецько-французьк в дносиниполітичну сферу
- Визначити основні економічні пріоритети у французько-німецьких відносинах в аспекті розвиширення ЄС
- Охарактеризувати гуманітарну сферу.
- Дослідити шляхи розвитку франко-німецьких відносин в умовах розвитку ЄС.
Предмет роботи – вплив розширення Європейського Союзу на німецько-французькі відносини.
Об’єкт роботи – міжнародні відносини та зовнішня політика.
Методологічна база дослідження використана у дипломній роботі, є принцип єдності історичного та економічного підходів на базі системного, економіко-статистичного, графічного та міждержавного порівняльного аналізу соціально-економічних процесів.
Структура роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел та літератури.
Настання багатополюсного світу ознаменувалося багатьма цікавими тенденціями. Найпомітніша серед них - активні спроби провідних (та й не лише їх) світових потуг якомога прискорити процес адаптування своїх політичних векторів до складних, нестабільних обставин сьогодення, що зумовлює потребу суттєвого коригування усталених концепцій розвитку. Зокрема, це чітко простежується на процесі трансформування зовнішньої політики Франції, особливо в європейському контексті.
Процес європейської інтеграції з другої половини ХХ століття йшов під знаком примирення Франції та Федеративної Республіки Німеччини.
В даний час у період швидкого розвитку науково - технічного прогресу неможливе існування держав без їхньої взаємодії.Взаємодія може ототожнював через політичні, економічні, так і культурні відносини. У даній роботі розглядаються економічні, політичні, а також культурні питання співробітництва Республіки Франції та Федеративної Республіки Німеччини.
Починаючи з історії середніх століть, франко німецькі відносини мали багато в чому конфліктний характер. Антагонізм між Францією і Німеччиною був однією з причин франко - прусської війни 1870-1871 рр.., А також Першої та Другої світових воєн. Тільки у другій половині ХХ ст.між Францією та Західною Німеччиною встановилася атмосфера партнерства.договір між Французькою Республікою та Федеративною Республікою Німеччиною про франко-німецьке співробітництво від 22 січня 1963 року (Єлісейський договір) оформив якісне поліпшення двосторонніх взаємин (додаток 1).У цих умовах протягом тривалого часу і в нашій країні і за кордоном відбувалося і відбувається активний розвиток досліджень з історії відносин між двома країнами.Проте вивчення накопичився за цей період великого масиву публікацій з даної проблеми носило до цих пір уривчастий характер.
Сьогодні Франція і ФРН є провідними державами Західної Європи, які надають значний вплив на політику Організацію Північноатлантичного договору і Європейського союзу.
Саме Франція і Німеччина є головними архітекторами Європи.Працюючи разом, вони зможуть створити Європу, гідну її минулого і її потенціалу.
Як показує минуле, обидві країни, як в силу їх політико-економічного потенціалу, так і з огляду історії європейської інтеграції просто покликані до того, щоб допомогти ЄС подолати бар'єри.Звідси виникає і особлива відповідальність за долю Європи, яку несуть обидві країни. Європа потребує провісним франко-німецькому лідерство в сенсі висунення спільних націлених у майбутнє ініціатив, які були б дієвими і зовні.При цьому, однак, не можна допускати враження, що разом Німеччина і Франція стають гегемонами. Жодне з менш великих держав-членів не хоче втратити своє значення з-за осі Берлін-Париж.Крім того, розширений ЄС вже не буде працювати як двотактний мотор: Франція і Німеччина повинні будуть спільними силами просуватися вперед також і за допомогою додаткових "навісних моторів",не кажучи вже про необхідність тісної співпраці з Великобританією для проведення ефективної Спільної зовнішньої політики і політики безпеки.
Актуальність теми посилюється значимістю взаємного партнерства Німеччини та Франції, один для одного вони представляють собою пріоритетну зону економічних інтересів на увазі того, що обидві країни - активні учасники міжнародних економічних відносин, і, перш за все,в рамках Європейського Союзу (ЄС).Об'єктивна необхідність вивчення розширюється німецько-французького партнерства зумовлена також зростанням впливу Німеччини і Франції у світі, що має враховуватися ними при укладанні дво - і багатосторонніх угод у європейському регіоні.Німецький досвід регулювання економіки може бути корисний і для Франції також як і французький для Німеччини, зокрема, в питаннях організації та управлінні найважливішими галузями господарства, реалізації програм у рамках концепції соціально-ринкової економіки,в частині вибору та застосування найбільш ефективних ринкових механізмів.
Нинішні динамічні геополітичні перетворення на терені Європи знову переконливо показують вагомість французького фактора у визначенні майбутнього європейського порядку, а, з іншого боку, ролі і місця в ньому нашої країни.
Щодо Німечинни, то актуальність теми обумовленя статусною особливістю Німеччини у системі регіональних взаємозв’язків як провідного гравця в Європейському Союзі та високим ступенем впливу на процеси розширення і поглиблення європейської інтеграції. Європейська політика об’єднаної Німеччини є політично значимою для України у контексті її прагнення інтегруватися в ЄС. Інша складова актуальності пов’язана з необхідністю розв’язати наукову проблему, пов’язану з дослідженням впливу змін у базових характеристиках провідної європейської держави на її зовнішню політику, що має загальнотеоретичне та практичне значення.
Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є дослідження впливу розширення Європейського Союзу на німецько-французькі відносини. Для досягнення мети в дипломній роботі поставлені такі завдання:
- Дослідити ставлення Франції та Німечинни до Європейського Союзі
- Проаналізувати вплив питання щодо розширення С на н мецько-французьк в дносиниполітичну сферу
- Визначити основні економічні пріоритети у французько-німецьких відносинах в аспекті розвиширення ЄС
- Охарактеризувати гуманітарну сферу.
- Дослідити шляхи розвитку франко-німецьких відносин в умовах розвитку ЄС.
Предмет роботи – вплив розширення Європейського Союзу на німецько-французькі відносини.
Об’єкт роботи – міжнародні відносини та зовнішня політика.
Методологічна база дослідження використана у дипломній роботі, є принцип єдності історичного та економічного підходів на базі системного, економіко-статистичного, графічного та міждержавного порівняльного аналізу соціально-економічних процесів.
Структура роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел та літератури.
Заключение
Аналіз етапів співпраці, що відбувалася між Францією і ФРН у повоєнний період, дає підстави для узагальнення наступних базових характеристик і особливостей французько-німецького партнерства в європейських інтеграційних процесах.
З проблематики французько-німецького партнерства в європейській політиці існує як значна кількість праць наукових вітчизняних і зарубіжних дослідників, так і широка джерельна база, яку становлять документи зовнішньої політики Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, а також спільні французько-німецькі ініціативи, прийняті в ході двосторонніх самітів. Незважаючи на це, в українській політологічній думці практично немає ґрунтовних досліджень, спеціально присвячених французько-німецькій співпраці в ЄС. Переважна більшість публікацій стосуються ще радянського періоду, мають історичне спрямування і відбивають ідеологічні настанови марксистсько-ленінської ідеології. Саме цими міркуваннями пояснюється прагнення автора з політологічних позицій переосмислити етапи становлення французько-німецького партнерства в контексті європейської інтеграції. Крім того, такий підхід дає можливість розширити і доповнити концептуальні основи їхньої співпраці в сучасних умовах.
Феномен партнерства між Францією та ФРН, а також його ключова роль у розвитку європейської інтеграції обумовлює необхідність політологічного аналізу і концептуалізації досвіду формування французько-німецьких відносин у контексті розбудови ЄС. Особливості сучасного співробітництва Франції і Німеччини в процесі поглиблення і розширення європейської інтеграції потребують також обов’язкового врахування новітніх тенденцій розвитку ЄС.
Розвиток французько-західнонімецьких відносин у повоєнний період відбувався, головним чином, під знаком європейської інтеграції. Успіхи й провали на цьому шляху дозволили розробити концептуальні основи даного процесу, зокрема, необхідність поетапної інтеграції й зближення сусідів по Рейну як фундаментальної умови їх співробітництва. У 1949-1958 рр. відносини між Бонном і Парижем характеризувалися такими рисами та особливостями:
головними ініціаторами французько-німецького зближення були здебільшого керівники Франції і ФРН, а не партії, науковці чи представники великого капіталу;
зближення позицій відбувалося на основі протидії комуністичній загрозі та в умовах налагодження економічного співробітництва у стратегічних галузях – виробництві вугілля і сталі;
розвиток двосторонніх відносин характеризувався особливістю, згідно з якою Бонн свідомо віддавав Парижу першість у реалізації в життя ідеї «об'єднання Європи».
Активно реалізуючи курс на зближення в економічній сфері, Франція прагнула зміцнити свою економічну базу, а ФРН – полегшити свій шлях до рівноправної участі в союзі західних держав. Водночас дві країни мали різні підходи у безпековій сфері: Бонн віддавав перевагу обороні у рамках НАТО, Париж намагався зберегти самостійність у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
У кінці 50-х – 60-х рр. конституційні зміни, що призвели до появи П’ятої Республіки у Франції, а також активізація контактів між СРСР і США внаслідок «карибської кризи» спонукали Шарля де Голля та Конрада Аденауера переглянути роль французько-німецьких відносин у Європі та світі.
Основою нової концепції двосторонньої співпраці стало примирення двох народів та закріплення «особливих відносин» між Бонном і Парижем на договірній основі. Єлісейський договір 1963 р. став однією з найважливіших віх у відносинах між обома країнами. Новим елементом стосунків Парижа і Бонна стала систематизація двосторонніх відносин на основі механізму, покликаного дати можливість завчасно виявляти розбіжності між країнами у низці конкретних сфер міжнародної політики. Заснована Єлісейським договором система двосторонніх консультацій мала своєю метою полегшити пошуки компромісу до того, як протиріччя прорвуться назовні.
Після 2002 р., сприятливі зовнішньо- і внутрішньополітичні чинники дали змогу Герхарду Шредеру і Жаку Шираку закріпити концепцію оновленого «мотора» євробудівництва на практиці. Саме про це свідчить аналіз французько-німецьких пропозицій щодо розвитку ЄС, висунутих керівниками двох країн під час святкування 40-ї річниці Єлісейської угоди. Починаючи із січня 2003 р., регулярно проводяться спільні засідання урядів обох країн у форматі французько-німецької Ради Міністрів. Цей унікальний механізм дає змогу оперативно обмінюватися думками і приймати важливі рішення.
В європейській політиці активізація двосторонньої співпраці Франції та Німеччини значно посприяла досягненню консенсусу всередині ЄС щодо реформування Союзу на основі Європейської конституції. Протягом роботи Конвенту дві країни представили 5 спільних пропозицій з ключових питань розвитку ЄС, завдяки яким Берлін і Париж добилися домінування французько-німецької концепції реформування Євросоюзу у “Проекті договору, що встановлює Конституцію для Європи”.
Аналіз європейської стратегії Франції і Німеччини свідчить про її дворівневий характер. Перший рівень реалізується за концепцією “різношвидкісної Європи”, у рамках якої надаються імпульси для поглиблення інтеграції в ЄС і водночас з’являється можливість уникнути їх блокування іншими країнами. Відповідно проект Європейського безпекового і оборонного союзу – це приклад, що відображає французько-німецьку модель інтеграції з “різними швидкостями”. Другий рівень утілюється у підтримці Європейської конституції, ратифікація якої не тільки забезпечить дієздатність Союзу, а й збільшить політичну вагу великих держав-членів через фіксацію демографічного критерію в механізмі голосування в Раді міністрів.
Франція і Німеччина пов'язані один з одним надзвичайно щільною мережею торговельних і інвестиційних відносин. Обидві країни є один для одного найбільшими торговими партнерами: на Францію припадає 10% німецького експорту і 8,7% німецького імпорту;ще більше частка Німеччини у французькому експорті (14,3%) та імпорті (15,9%; всі дані за 2005 рік) / На німецькі фірми доводиться 12,7% всіх сукупних прямих інвестицій у Франції, за цим показником Німеччина посідає четверте місце .Б свою чергу Франція є третім за значенням інвестором в Німеччині (14,1%) .2700 німецьких і 1400 французьких фірм і філій присутні відповідно в сусідній країні.
Німеччина зуміла домогтися національного економічного успіху завдяки використанню таких факторів економічного зростання, як досягнення науково - технічного про високу якість "людського капіталу", активну участь у світових господарських зв'язках, розумна внутрішня економічна політика.Німеччина в достатку або навіть у надлишку забезпечена іншими факторами виробництва - робочою силою відповідної кваліфікації, грошовими капіталами.Явний надлишок є, перш за все, на ринку праці, бо норма безробіття (відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності самодіяльного населення) становить 10-12%, що створює відому соціальну напруженість у суспільстві.
ФРН - постіндустріальна, високорозвинена країна, з відкритою економікою інтенсивного типу. Роль Німеччини як "локомотива" європейської інтеграції забезпечується не тільки і не стільки політичними засобами, скільки її економічної потуги.Не володіючи великими запасами корисних копалин, країна зуміла досягти економічних успіхів за рахунок використання високої якості людського капіталу, досягнень науково-технічного прогресу та інших ресурсів,що дозволяє говорити про інновації як ключовому факторі розвитку німецької економіки.
На сучасному етапі вона утримує позиції одного з лідерів світової економіки і провідної держави Європейського Союзу, займаючи 2-е місце у світі за обсягом експорту та імпорту, 3-е за розміром. В одне з провідних місць у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності.
З метою забезпечення високих виробничих показників та досягнення оптимального розміру підприємств останнім часом значно розширилися операції з реструктуризації та злиття-придбання підприємств.У результаті проведеної політики Франції вдалося зберегти в Європі роль лідера у таких галузях як авіабудування, атомна промисловість, телефонне обладнання та зв'язок, істотно підвищити конкурентоспроможність в галузі чорної металургії,поліпшити якість у машинобудуванні та автомобільної промисловості.Крім того, істотні вигоди від європейської інтеграції отримало французьке сільське господарство, У результаті проведення спільної сільськогосподарської політики країнами БС Франція стала 4-й у світі з виробництва зернових і м'яса.
У ХХI століття Франція вступила, володіючи однією з найбільш потужних економік.Вона виробляє понад 5% світового ВВП, посідаючи за цим показником четверте місце в світі і поступаючись лише США, Японії та Німеччини. За рівнем БВП на душу населення і питомій вазі в світовому промисловому виробництві Франція в 2001 р. займала 5-е місце у світі, за часткою у світовому експорті - 4-те.При цьому французька економіка являє собою "економіку послуг", частка яких у ВВП в 2002 р. склала 71%. Цей показник відповідає аналогічним показникам по США і Великобританії і перевищує німецька.На долі ж промисловості і сільського господарства у Франції припадає 26% і 3%, відповідно.
Франція і Німеччина твердо віддані збалансованого і стійкого соціальному і економічному прогресу.
На кожному етапі європейського будівництва Франція і Німеччина грали чільні ролі.На сьогоднішній день звичними стали франко-німецькі зустрічі на вищому рівні, а також контакти для вироблення єдиної позиції та спільної підготовки пропозицій у галузі європейського будівництва, що призвело до розширення зв'язків між усіма ешелонами влади обох країн,піднімаючи двосторонні відносини на унікальний у світовій практиці рівень взаємодії.
У Франції навесні 2007 року пройшли вибори в Президенти, на яких переміг кандидат правих сил Ніколя Саркозі. Від нового французького уряду чекають більш сильних імпульсів щодо подальшого розвитку ЄС.При цьому він повинен паралельно з гермаяо4ранцузскім співпрацею, настільки успішним в минулому, залучити також інших членів ЄС в загальну політику, щоб розробити нове бачення майбутнього для Європи.
Не менш тонкою і важливою є тема німецько-французьких підходів до Конституції.На користь яких підходів ні висловилася б Франція, важливо буде те, як вона це зробить - перш за все в плані узгодження позицій з Німеччиною.
З січня 2007 року Німеччина головує в Раді ЄС, а також у так званої ((великій вісімці ".Але шести місяців німецького головування не вистачить для того, щоб завершити можливі конструктивні німецько-французькі стратегії - ні в плані прийняття Європейської Конституції, ні в плані реалізації геостратегічних концепцій у "бермудському трикутнику", що складається з енергетичної політики,rasshireniya ЄС політики і політики sosedstva.У той же час німецьке головування цілком може послужити трампліном для Франції - особливо в питанні прийняття Конституції. Німеччина може лише намітити тут шляху до вирішення проблем.У Франції ж з'явиться можливість, переступивши через власне "ні", внести свіжий струмінь у конституційну дискусію. Вирішальне значення тут має те, з яким настроєм Франція піде до свого головування в ЄС у другій половині 2008 року: несміливо або стримано?Або ж з тим же натхненням, з яким Франсуа Міттеран в 1984 році на саміті ЄС у Фонтенбло вивів Європу з кризи? 1982 рік був вирішальним для європейської політики Франції та її позицій у Європі.Питання стояло так: або модернізація економіки за допомогою політики "сильного фравка" і збереження позицій в Європейській валютній системі і в Європі, або вихід з ЄЕС і політика, яку деякі експерти пікантно називали "соціалізмом в окремо взятій країні".
Франція тоді вибрала Європу, відкритість і модернізацію, забезпечивши тим самим Європі десятиліття бурхливого розвитку.2008 рік, коли поряд з питанням інституційної реформи будуть вирішуватися найважливіші фінансові питання ЄС, знову може стати таким вирішальним роком, щоб ЄС потім, після 2009 року, вступив у новий, динамічний європейське десятиліття з новою, більш компактної Комісією, новим Парламентом,новими правилами і новими фінансами.
У силу історичних причин економічно єдина Європа представляє со бою сукупність національних культур і віросповідань.Оскільки в перші десятиліття розвитку європейська інтеграція мала спільну галузеву і економічну спрямованість, співтовариство не займалося питаннями культури, і вони не згадувалися в основоположних документа.Вперше положення про культур ном співробітництво з'явилися в Маастрихтському договорі, де їм було присвячено спеціальний розділ (розділ 12, колишній 9).З цього моменту культурна політика офіційно стала одним з напрямків діяльності Союзу і почала розглядатися як фактор економічної і соціальної інтеграції в Європі. У ст.51 (колишньої ст.128) Маастрихтського договору йдеться, що ЄС "сприяє розквіту культур держав-членів, шанує їхнє національне та регіональне розмаїття і в той же час висуваючи на перший план спільну культурну спадщину".
Початок культурного співробітництва - 22 жовтня 1963 року, коли президент Франції Шарль де Голль і канцлер Німеччини Конрад Аденауер підписали в Єлисейському палаці Парижа договір про німецько-французької дружби.Ця подія стала переломним моментом від логіки ревнивого суперництва до утвердження культурної спільності, що служить фундаментом для будівництва єдиної Європи.У рамках договору був створений Франко-німецький університет, спільні культурний і молодіжний поради, в 80-і роки з'явився франко-німецький телевізійний канал АКТІ, а починаючи з 2003 року, проводиться програма спільних культурних заходів в інших країнах.
Німецько-французьке взаєморозуміння протягом п'яти десятиліть завдяки силі своєї конструктивної діалектики просувало вперед європейську інтеграцію - будь то за допомогою вироблення спільного бачення Європи, проведення спільних проектів або сили переконання їхніх політичних лідерів.Однак Європейський Союз перебуває зараз на переломному пункті свого подальшого розвитку, не маючи виробленого обома країнами спільного бачення майбутнього. Таке бачення є не питанням можливостей, а питанням бажання.Їм вдалося написати спільну книгу з історії, тепер слід продовжити писати спільну історію.
З проблематики французько-німецького партнерства в європейській політиці існує як значна кількість праць наукових вітчизняних і зарубіжних дослідників, так і широка джерельна база, яку становлять документи зовнішньої політики Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, а також спільні французько-німецькі ініціативи, прийняті в ході двосторонніх самітів. Незважаючи на це, в українській політологічній думці практично немає ґрунтовних досліджень, спеціально присвячених французько-німецькій співпраці в ЄС. Переважна більшість публікацій стосуються ще радянського періоду, мають історичне спрямування і відбивають ідеологічні настанови марксистсько-ленінської ідеології. Саме цими міркуваннями пояснюється прагнення автора з політологічних позицій переосмислити етапи становлення французько-німецького партнерства в контексті європейської інтеграції. Крім того, такий підхід дає можливість розширити і доповнити концептуальні основи їхньої співпраці в сучасних умовах.
Феномен партнерства між Францією та ФРН, а також його ключова роль у розвитку європейської інтеграції обумовлює необхідність політологічного аналізу і концептуалізації досвіду формування французько-німецьких відносин у контексті розбудови ЄС. Особливості сучасного співробітництва Франції і Німеччини в процесі поглиблення і розширення європейської інтеграції потребують також обов’язкового врахування новітніх тенденцій розвитку ЄС.
Розвиток французько-західнонімецьких відносин у повоєнний період відбувався, головним чином, під знаком європейської інтеграції. Успіхи й провали на цьому шляху дозволили розробити концептуальні основи даного процесу, зокрема, необхідність поетапної інтеграції й зближення сусідів по Рейну як фундаментальної умови їх співробітництва. У 1949-1958 рр. відносини між Бонном і Парижем характеризувалися такими рисами та особливостями:
головними ініціаторами французько-німецького зближення були здебільшого керівники Франції і ФРН, а не партії, науковці чи представники великого капіталу;
зближення позицій відбувалося на основі протидії комуністичній загрозі та в умовах налагодження економічного співробітництва у стратегічних галузях – виробництві вугілля і сталі;
розвиток двосторонніх відносин характеризувався особливістю, згідно з якою Бонн свідомо віддавав Парижу першість у реалізації в життя ідеї «об'єднання Європи».
Активно реалізуючи курс на зближення в економічній сфері, Франція прагнула зміцнити свою економічну базу, а ФРН – полегшити свій шлях до рівноправної участі в союзі західних держав. Водночас дві країни мали різні підходи у безпековій сфері: Бонн віддавав перевагу обороні у рамках НАТО, Париж намагався зберегти самостійність у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
У кінці 50-х – 60-х рр. конституційні зміни, що призвели до появи П’ятої Республіки у Франції, а також активізація контактів між СРСР і США внаслідок «карибської кризи» спонукали Шарля де Голля та Конрада Аденауера переглянути роль французько-німецьких відносин у Європі та світі.
Основою нової концепції двосторонньої співпраці стало примирення двох народів та закріплення «особливих відносин» між Бонном і Парижем на договірній основі. Єлісейський договір 1963 р. став однією з найважливіших віх у відносинах між обома країнами. Новим елементом стосунків Парижа і Бонна стала систематизація двосторонніх відносин на основі механізму, покликаного дати можливість завчасно виявляти розбіжності між країнами у низці конкретних сфер міжнародної політики. Заснована Єлісейським договором система двосторонніх консультацій мала своєю метою полегшити пошуки компромісу до того, як протиріччя прорвуться назовні.
Після 2002 р., сприятливі зовнішньо- і внутрішньополітичні чинники дали змогу Герхарду Шредеру і Жаку Шираку закріпити концепцію оновленого «мотора» євробудівництва на практиці. Саме про це свідчить аналіз французько-німецьких пропозицій щодо розвитку ЄС, висунутих керівниками двох країн під час святкування 40-ї річниці Єлісейської угоди. Починаючи із січня 2003 р., регулярно проводяться спільні засідання урядів обох країн у форматі французько-німецької Ради Міністрів. Цей унікальний механізм дає змогу оперативно обмінюватися думками і приймати важливі рішення.
В європейській політиці активізація двосторонньої співпраці Франції та Німеччини значно посприяла досягненню консенсусу всередині ЄС щодо реформування Союзу на основі Європейської конституції. Протягом роботи Конвенту дві країни представили 5 спільних пропозицій з ключових питань розвитку ЄС, завдяки яким Берлін і Париж добилися домінування французько-німецької концепції реформування Євросоюзу у “Проекті договору, що встановлює Конституцію для Європи”.
Аналіз європейської стратегії Франції і Німеччини свідчить про її дворівневий характер. Перший рівень реалізується за концепцією “різношвидкісної Європи”, у рамках якої надаються імпульси для поглиблення інтеграції в ЄС і водночас з’являється можливість уникнути їх блокування іншими країнами. Відповідно проект Європейського безпекового і оборонного союзу – це приклад, що відображає французько-німецьку модель інтеграції з “різними швидкостями”. Другий рівень утілюється у підтримці Європейської конституції, ратифікація якої не тільки забезпечить дієздатність Союзу, а й збільшить політичну вагу великих держав-членів через фіксацію демографічного критерію в механізмі голосування в Раді міністрів.
Франція і Німеччина пов'язані один з одним надзвичайно щільною мережею торговельних і інвестиційних відносин. Обидві країни є один для одного найбільшими торговими партнерами: на Францію припадає 10% німецького експорту і 8,7% німецького імпорту;ще більше частка Німеччини у французькому експорті (14,3%) та імпорті (15,9%; всі дані за 2005 рік) / На німецькі фірми доводиться 12,7% всіх сукупних прямих інвестицій у Франції, за цим показником Німеччина посідає четверте місце .Б свою чергу Франція є третім за значенням інвестором в Німеччині (14,1%) .2700 німецьких і 1400 французьких фірм і філій присутні відповідно в сусідній країні.
Німеччина зуміла домогтися національного економічного успіху завдяки використанню таких факторів економічного зростання, як досягнення науково - технічного про високу якість "людського капіталу", активну участь у світових господарських зв'язках, розумна внутрішня економічна політика.Німеччина в достатку або навіть у надлишку забезпечена іншими факторами виробництва - робочою силою відповідної кваліфікації, грошовими капіталами.Явний надлишок є, перш за все, на ринку праці, бо норма безробіття (відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності самодіяльного населення) становить 10-12%, що створює відому соціальну напруженість у суспільстві.
ФРН - постіндустріальна, високорозвинена країна, з відкритою економікою інтенсивного типу. Роль Німеччини як "локомотива" європейської інтеграції забезпечується не тільки і не стільки політичними засобами, скільки її економічної потуги.Не володіючи великими запасами корисних копалин, країна зуміла досягти економічних успіхів за рахунок використання високої якості людського капіталу, досягнень науково-технічного прогресу та інших ресурсів,що дозволяє говорити про інновації як ключовому факторі розвитку німецької економіки.
На сучасному етапі вона утримує позиції одного з лідерів світової економіки і провідної держави Європейського Союзу, займаючи 2-е місце у світі за обсягом експорту та імпорту, 3-е за розміром. В одне з провідних місць у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності.
З метою забезпечення високих виробничих показників та досягнення оптимального розміру підприємств останнім часом значно розширилися операції з реструктуризації та злиття-придбання підприємств.У результаті проведеної політики Франції вдалося зберегти в Європі роль лідера у таких галузях як авіабудування, атомна промисловість, телефонне обладнання та зв'язок, істотно підвищити конкурентоспроможність в галузі чорної металургії,поліпшити якість у машинобудуванні та автомобільної промисловості.Крім того, істотні вигоди від європейської інтеграції отримало французьке сільське господарство, У результаті проведення спільної сільськогосподарської політики країнами БС Франція стала 4-й у світі з виробництва зернових і м'яса.
У ХХI століття Франція вступила, володіючи однією з найбільш потужних економік.Вона виробляє понад 5% світового ВВП, посідаючи за цим показником четверте місце в світі і поступаючись лише США, Японії та Німеччини. За рівнем БВП на душу населення і питомій вазі в світовому промисловому виробництві Франція в 2001 р. займала 5-е місце у світі, за часткою у світовому експорті - 4-те.При цьому французька економіка являє собою "економіку послуг", частка яких у ВВП в 2002 р. склала 71%. Цей показник відповідає аналогічним показникам по США і Великобританії і перевищує німецька.На долі ж промисловості і сільського господарства у Франції припадає 26% і 3%, відповідно.
Франція і Німеччина твердо віддані збалансованого і стійкого соціальному і економічному прогресу.
На кожному етапі європейського будівництва Франція і Німеччина грали чільні ролі.На сьогоднішній день звичними стали франко-німецькі зустрічі на вищому рівні, а також контакти для вироблення єдиної позиції та спільної підготовки пропозицій у галузі європейського будівництва, що призвело до розширення зв'язків між усіма ешелонами влади обох країн,піднімаючи двосторонні відносини на унікальний у світовій практиці рівень взаємодії.
У Франції навесні 2007 року пройшли вибори в Президенти, на яких переміг кандидат правих сил Ніколя Саркозі. Від нового французького уряду чекають більш сильних імпульсів щодо подальшого розвитку ЄС.При цьому він повинен паралельно з гермаяо4ранцузскім співпрацею, настільки успішним в минулому, залучити також інших членів ЄС в загальну політику, щоб розробити нове бачення майбутнього для Європи.
Не менш тонкою і важливою є тема німецько-французьких підходів до Конституції.На користь яких підходів ні висловилася б Франція, важливо буде те, як вона це зробить - перш за все в плані узгодження позицій з Німеччиною.
З січня 2007 року Німеччина головує в Раді ЄС, а також у так званої ((великій вісімці ".Але шести місяців німецького головування не вистачить для того, щоб завершити можливі конструктивні німецько-французькі стратегії - ні в плані прийняття Європейської Конституції, ні в плані реалізації геостратегічних концепцій у "бермудському трикутнику", що складається з енергетичної політики,rasshireniya ЄС політики і політики sosedstva.У той же час німецьке головування цілком може послужити трампліном для Франції - особливо в питанні прийняття Конституції. Німеччина може лише намітити тут шляху до вирішення проблем.У Франції ж з'явиться можливість, переступивши через власне "ні", внести свіжий струмінь у конституційну дискусію. Вирішальне значення тут має те, з яким настроєм Франція піде до свого головування в ЄС у другій половині 2008 року: несміливо або стримано?Або ж з тим же натхненням, з яким Франсуа Міттеран в 1984 році на саміті ЄС у Фонтенбло вивів Європу з кризи? 1982 рік був вирішальним для європейської політики Франції та її позицій у Європі.Питання стояло так: або модернізація економіки за допомогою політики "сильного фравка" і збереження позицій в Європейській валютній системі і в Європі, або вихід з ЄЕС і політика, яку деякі експерти пікантно називали "соціалізмом в окремо взятій країні".
Франція тоді вибрала Європу, відкритість і модернізацію, забезпечивши тим самим Європі десятиліття бурхливого розвитку.2008 рік, коли поряд з питанням інституційної реформи будуть вирішуватися найважливіші фінансові питання ЄС, знову може стати таким вирішальним роком, щоб ЄС потім, після 2009 року, вступив у новий, динамічний європейське десятиліття з новою, більш компактної Комісією, новим Парламентом,новими правилами і новими фінансами.
У силу історичних причин економічно єдина Європа представляє со бою сукупність національних культур і віросповідань.Оскільки в перші десятиліття розвитку європейська інтеграція мала спільну галузеву і економічну спрямованість, співтовариство не займалося питаннями культури, і вони не згадувалися в основоположних документа.Вперше положення про культур ном співробітництво з'явилися в Маастрихтському договорі, де їм було присвячено спеціальний розділ (розділ 12, колишній 9).З цього моменту культурна політика офіційно стала одним з напрямків діяльності Союзу і почала розглядатися як фактор економічної і соціальної інтеграції в Європі. У ст.51 (колишньої ст.128) Маастрихтського договору йдеться, що ЄС "сприяє розквіту культур держав-членів, шанує їхнє національне та регіональне розмаїття і в той же час висуваючи на перший план спільну культурну спадщину".
Початок культурного співробітництва - 22 жовтня 1963 року, коли президент Франції Шарль де Голль і канцлер Німеччини Конрад Аденауер підписали в Єлисейському палаці Парижа договір про німецько-французької дружби.Ця подія стала переломним моментом від логіки ревнивого суперництва до утвердження культурної спільності, що служить фундаментом для будівництва єдиної Європи.У рамках договору був створений Франко-німецький університет, спільні культурний і молодіжний поради, в 80-і роки з'явився франко-німецький телевізійний канал АКТІ, а починаючи з 2003 року, проводиться програма спільних культурних заходів в інших країнах.
Німецько-французьке взаєморозуміння протягом п'яти десятиліть завдяки силі своєї конструктивної діалектики просувало вперед європейську інтеграцію - будь то за допомогою вироблення спільного бачення Європи, проведення спільних проектів або сили переконання їхніх політичних лідерів.Однак Європейський Союз перебуває зараз на переломному пункті свого подальшого розвитку, не маючи виробленого обома країнами спільного бачення майбутнього. Таке бачення є не питанням можливостей, а питанням бажання.Їм вдалося написати спільну книгу з історії, тепер слід продовжити писати спільну історію.
Литература
1. Власова Т. В. Позитивний досвід Німеччини для розвитку української економіки // Инвестиционное проектирование устойчивого регионального развития. - Донецк, 1998. - с.93–103.
2. Воробей М. О. Німецька соціал-демократія очима українського дослідника // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. - К., 2004. - Вип. 13. - с. 338–340.
3. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. для студ. вузів /; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К., 2002. - 214 с.
4. Дворніков М.Є. Міжнародна економіка: [Навч. посіб. для студ. екон. спец.] / Вінниц. держ. техн. ун-т. — Вінниця: ВДТУ, 2001. — 201 с.
5. Добровольська Іоланта-Анна. Французько-німецьке партнерство в сучасній архітектурі європейської безпеки// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 55. (Частина ІІ) – С.51-55.
6. Добровольська Іоланта-Анна. Французько-німецькі відносини як осередок європейської логіки // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 53. (Частина ІІ) – С.79-85.
7. Добровольська Іоланта-Анна. Чи достатньо французько-німецького мотору задля зміцнення інституційної архітектури ЄС? // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 65. (Частина І) – С. 108-113.
8. Дьомкін А. Німецька універсальна банківська система як зразок для країн з перехідною економікою: її переваги та недоліки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 1998. - Вип.6, ч.1. - с.70–74.
9. Европейская интеграция: учебн. пособие", В.Г. Шемятенков. - М.: Международные отношения, 2003 г.
10. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.: Port-Royal, 2006. – 206 c.
11. Європейський Союз. Словник-довідник. – К.: КІС, 2005. – 142 с.
12. Ипсман М. Социальная экономика во Франции. Общий обзор. // Международный семинар «Экономика в переходный период... », - К., 1994. - с.58–70.
13. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Макогон Ю.В. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф-тів; Одес. держ. екон. ун-т. - Одеса: Астропринт, 2002. - 351 с.
14. Кондратюк С. “Нормалізація” німецької зовнішньої політики // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2002. – Вип.№19. – С.62-72.
15. Копійка В. В. Позиція країн та основних інституцій ЄС до нового розширення співтовариства в 90-ті роки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2002. – Вип.33, ч.2. – С.191–195.
16. Крачило М.П. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: [Посібник] / Федерація профспілок України. Ін-т туризму. - К.: 1997. - 192 с.
17. Кривонос Р.А. Геополітичні наслідки німецького об’єднання // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Київ: Київський університет‚ 1999. – Випуск 13. - Ч. 3. – С. 24 – 32.
18. Кривонос Р.А. Механізм формування та реалізації зовнішньої політики ФРН // Нова політика. - 1998. – № 2. – С. 16 – 24.
19. Кривонос Р.А. Неформальна столиця об’єднаної Європи // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 23– 27.
20. Кривонос Р.А. Німецькі вибори як фактор світової політики // Політика і час. –1998. – № 10. – С. 28 – 38.
21. Кривонос Р.А. Німеччина після виборів 1998 р.: проблеми і перспективи // Людина і політика. – 1999. – № 1. – С. 57– 64.
22. Кривонос Р.А. Об’єднана Німеччина та проблеми безпеки Східної Європи // Нова політика. –1995. – № 2. – С. 11 – 17.
23. Кривонос Р.А. Фішер: Немає „зеленої” зовнішньої політики‚ є лише німецька зовнішня політика // Політика і час. – 1999. – № 1. – С. 36 – 50.
24. Крушинський В. Ю. Співдружність націй та спроби Великобританії приєднатися до Європейського Економічного Співтовариства (60-ті-перша половина 70-х років) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 1999. - Вип.12, ч.2. - с.49–59.
25. Кузьменко Л. М. Великобританія і співдружність націй: ускладнення економічних і політичних зв’язків через участь Англії в інтеграційних процесах Європи // Харківський держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Збірник наукових праць. Сер.: Історія та географія. - Х., 2000. - Вип.6. - с. 188–198.
26. Кукурудза І.І. Міжнародна економіка: Матеріали до лекцій та семінарів. — Черкаси: [РВВ Черкас. держ. ун-ту], 2000. — 184 с.
27. Лазарєва А.П. Енергетична незалежність країни: французькі рішення й можливості // Дзеркало тижня № 9 (588), 11 - 17 Березня 2006 р.
28. Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Держ. податк. адмін. України. Акад. держ. податк. служби України. — Ірпінь, 2001. — 218 с.
29. Липова Т. Країни Європи на шляху до ЄС: досвід Польщі в підтримці МСП // Зб. наук. пр. – К., 2002. – Вип.31. – С.37–42.
30. Лозовицький О.С.Чинник глобального лідерства США у формуванні військово-політичної та оборонної стратегії Франції: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.04 / НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. — К., 2001. — 19 с.
31. Манжола В. А. Україна і Франція: нариси багатовікової історії відносин (у співавторстві) – Львів, 2001
32. Манжола В. А., Копійка В. В. Європейський Союз у міжнародних відносинах: Конспект лекцій. – К., 1999
33. Міжнародна економіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / [А.М.Поручник, Я.М.Столярчук, О.Д.Павловська та ін.]; За ред. А.М.Поручника; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2005. - 157 с.
34. Міжнародна економіка: Підручник / А.П.Румянцев, Г.Н.Климко, В.В. Рокоча та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.
35. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття / За ред. А. С. Філіпенка: Монографія. – К.: Знання України, 2003. – 320 с.
36. Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. – Львів: ІРД НАН України, 2003. – 222 с.
37. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 395 с.
38. Мірзодаєва Т.В.,. Гладкий О.В. Світова економіка: Опор. конспект курсу для студ. екон. спец. ден. та заоч. форм навчання / Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2003. - 268 с.
39. Мітрофанова О. “Особлива позиція “ Парижа // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – Гол. ред. Л. О. Лещенко. Вип. 9. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2000. – С. 20-24.
40. Мітрофанова О. Парадокси євроатлантичної безпеки: відмінності французького та американського підходів // Людина і політика. – 2001. - № 3. - С. 58-67.
41. Мітрофанова О. Паризький вимір євроатлантизму // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – Відп. ред. Є.Є. Камінський. Вип. 8. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 1999. – С. 37-40.
42. Мітрофанова О. Франція в контексті східноєвропейської безпеки (Україна, Росія, Польща) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 10. Міжвідомчий збірник наукових праць. Відп. ред. С.В. Віднянський. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2001. – С. 189-202.
43. Мітрофанова О. Французький підхід до українського і польського чинників в європейському стратегічному просторі // Людина і політика. – 2001. - № 1. – С. 69-74.
44. Розширення ЄС // Євробюлетень. – 2005. – Грудень. – С. 12-13.
45. Рубан І. Вступ до ЄС країн з перехідною економікою: оцінка впливу на економічний розвиток // Збірник наукових праць. – К., 2002. – Вип.34. – С.56–63.
46. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник - Тернопіль: Екон. думка, 2001. - 495 с.
47. Селінков С. Л. Створення економічного і валютного союзу країнами-членами ЄС та підвищення ефективності загальноєвропейського економічного співробітництва // Теорії мікро-макроекономіки. – К., 2005. – С.153–159.
48. Сороко-Цюпа А. О. Франция и проблема силы в международных отношениях // Баланс сил в мировой политике: Теория и практика. - М., 1993. - с.112–139.
49. Угода про Партнерство та Співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною від 16 червня 1994 р. – К., 2000. – 69 с.
50. Уманський О. М. Система договірного регулювання трудових відносин у Франції // Формування ринку праці і реформа заробітної плати в Україні. - К., 1995. - с.67–72.
51. Філіпенко А.С. Економічний розвиток. Європейський контекст. – К.: Знання України, 2001. – 120 с.
52. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Веклич О.О. Світова економіка: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навчаються за спец. «Міжнар. економіка» - К.: Либідь, 2000. - 581 с.
53. Філіпенко А.С., Вергун В.А., Бураківський І.В. Економіка зарубіжних країн: Підруч. для студентів екон. спец. вузів. - К.: Либідь, 2003. – 412 с.
54. Хесин Е. Великобритания: седьмой год подъема // Мировая экономика и международные отношения -2000. №8. - с.103-107.
55. Цедилин Л. Расширение ЕС и перспективы восточногерманских земель // Вопросы экономики. – 2005. - № 4. – С. 23-42.
56. Череда М. Ю. Британія і євро // Дзеркало тижня. - № 20 (395) Субота, 1 - 7 Червня 2004 року.
57. Шнирков О. І. Конкурентна політика Європейського Союзу. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003. – 217 с.
58. Шнирков О. І., Кузнєцов О. В., Кульпінський С. В. Європейський валютний союз: Навч. посібник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2001. – 198 с.
59. Gillingham John European Integration, 1950-2003: Superstate or New Market Eeconomy? – Cambridge: Cambridge Univerity Press, 2003. – 588 p.
60. Liargovas P., Chionis, D. Economic Transition Between the European Union and the Transition Economies of Central European Initiative Countries // Post-Communist Economies.– 2001. – Vol. 13., № l. – р. 68
61. Müller-Jentsch Daniel. Deeper Integration and Trade in Services in the Euro-Mediterranean Region: Southern Dimensions of the European Neighborhood Policy. – Washington: World Bank, 2005. – 102 p.
62. Nugent Neill European Union Enlargement. – New York: Palgrave Macmillan, 2004. – 311 p.
63. Slavic Eurasia's Integration into the World Economy and Community: The proceedings of an International symposium "Slavic Eurasia's integration into the world economy and community", held at the Slavic center, Hokkaido university, Japan on July 16-19, 2003, edited by Tabata Shinichiro and Iwashita Akihiro. – Sapporo: Slavic research center, Hokkaido University, 2004. – 437 p.
64. http://europa.eu.int
2. Воробей М. О. Німецька соціал-демократія очима українського дослідника // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. - К., 2004. - Вип. 13. - с. 338–340.
3. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. для студ. вузів /; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К., 2002. - 214 с.
4. Дворніков М.Є. Міжнародна економіка: [Навч. посіб. для студ. екон. спец.] / Вінниц. держ. техн. ун-т. — Вінниця: ВДТУ, 2001. — 201 с.
5. Добровольська Іоланта-Анна. Французько-німецьке партнерство в сучасній архітектурі європейської безпеки// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 55. (Частина ІІ) – С.51-55.
6. Добровольська Іоланта-Анна. Французько-німецькі відносини як осередок європейської логіки // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 53. (Частина ІІ) – С.79-85.
7. Добровольська Іоланта-Анна. Чи достатньо французько-німецького мотору задля зміцнення інституційної архітектури ЄС? // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 65. (Частина І) – С. 108-113.
8. Дьомкін А. Німецька універсальна банківська система як зразок для країн з перехідною економікою: її переваги та недоліки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 1998. - Вип.6, ч.1. - с.70–74.
9. Европейская интеграция: учебн. пособие", В.Г. Шемятенков. - М.: Международные отношения, 2003 г.
10. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.: Port-Royal, 2006. – 206 c.
11. Європейський Союз. Словник-довідник. – К.: КІС, 2005. – 142 с.
12. Ипсман М. Социальная экономика во Франции. Общий обзор. // Международный семинар «Экономика в переходный период... », - К., 1994. - с.58–70.
13. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Макогон Ю.В. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф-тів; Одес. держ. екон. ун-т. - Одеса: Астропринт, 2002. - 351 с.
14. Кондратюк С. “Нормалізація” німецької зовнішньої політики // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2002. – Вип.№19. – С.62-72.
15. Копійка В. В. Позиція країн та основних інституцій ЄС до нового розширення співтовариства в 90-ті роки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2002. – Вип.33, ч.2. – С.191–195.
16. Крачило М.П. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: [Посібник] / Федерація профспілок України. Ін-т туризму. - К.: 1997. - 192 с.
17. Кривонос Р.А. Геополітичні наслідки німецького об’єднання // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Київ: Київський університет‚ 1999. – Випуск 13. - Ч. 3. – С. 24 – 32.
18. Кривонос Р.А. Механізм формування та реалізації зовнішньої політики ФРН // Нова політика. - 1998. – № 2. – С. 16 – 24.
19. Кривонос Р.А. Неформальна столиця об’єднаної Європи // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 23– 27.
20. Кривонос Р.А. Німецькі вибори як фактор світової політики // Політика і час. –1998. – № 10. – С. 28 – 38.
21. Кривонос Р.А. Німеччина після виборів 1998 р.: проблеми і перспективи // Людина і політика. – 1999. – № 1. – С. 57– 64.
22. Кривонос Р.А. Об’єднана Німеччина та проблеми безпеки Східної Європи // Нова політика. –1995. – № 2. – С. 11 – 17.
23. Кривонос Р.А. Фішер: Немає „зеленої” зовнішньої політики‚ є лише німецька зовнішня політика // Політика і час. – 1999. – № 1. – С. 36 – 50.
24. Крушинський В. Ю. Співдружність націй та спроби Великобританії приєднатися до Європейського Економічного Співтовариства (60-ті-перша половина 70-х років) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 1999. - Вип.12, ч.2. - с.49–59.
25. Кузьменко Л. М. Великобританія і співдружність націй: ускладнення економічних і політичних зв’язків через участь Англії в інтеграційних процесах Європи // Харківський держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Збірник наукових праць. Сер.: Історія та географія. - Х., 2000. - Вип.6. - с. 188–198.
26. Кукурудза І.І. Міжнародна економіка: Матеріали до лекцій та семінарів. — Черкаси: [РВВ Черкас. держ. ун-ту], 2000. — 184 с.
27. Лазарєва А.П. Енергетична незалежність країни: французькі рішення й можливості // Дзеркало тижня № 9 (588), 11 - 17 Березня 2006 р.
28. Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Держ. податк. адмін. України. Акад. держ. податк. служби України. — Ірпінь, 2001. — 218 с.
29. Липова Т. Країни Європи на шляху до ЄС: досвід Польщі в підтримці МСП // Зб. наук. пр. – К., 2002. – Вип.31. – С.37–42.
30. Лозовицький О.С.Чинник глобального лідерства США у формуванні військово-політичної та оборонної стратегії Франції: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.04 / НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. — К., 2001. — 19 с.
31. Манжола В. А. Україна і Франція: нариси багатовікової історії відносин (у співавторстві) – Львів, 2001
32. Манжола В. А., Копійка В. В. Європейський Союз у міжнародних відносинах: Конспект лекцій. – К., 1999
33. Міжнародна економіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / [А.М.Поручник, Я.М.Столярчук, О.Д.Павловська та ін.]; За ред. А.М.Поручника; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2005. - 157 с.
34. Міжнародна економіка: Підручник / А.П.Румянцев, Г.Н.Климко, В.В. Рокоча та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.
35. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття / За ред. А. С. Філіпенка: Монографія. – К.: Знання України, 2003. – 320 с.
36. Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. – Львів: ІРД НАН України, 2003. – 222 с.
37. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 395 с.
38. Мірзодаєва Т.В.,. Гладкий О.В. Світова економіка: Опор. конспект курсу для студ. екон. спец. ден. та заоч. форм навчання / Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2003. - 268 с.
39. Мітрофанова О. “Особлива позиція “ Парижа // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – Гол. ред. Л. О. Лещенко. Вип. 9. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2000. – С. 20-24.
40. Мітрофанова О. Парадокси євроатлантичної безпеки: відмінності французького та американського підходів // Людина і політика. – 2001. - № 3. - С. 58-67.
41. Мітрофанова О. Паризький вимір євроатлантизму // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – Відп. ред. Є.Є. Камінський. Вип. 8. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 1999. – С. 37-40.
42. Мітрофанова О. Франція в контексті східноєвропейської безпеки (Україна, Росія, Польща) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 10. Міжвідомчий збірник наукових праць. Відп. ред. С.В. Віднянський. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2001. – С. 189-202.
43. Мітрофанова О. Французький підхід до українського і польського чинників в європейському стратегічному просторі // Людина і політика. – 2001. - № 1. – С. 69-74.
44. Розширення ЄС // Євробюлетень. – 2005. – Грудень. – С. 12-13.
45. Рубан І. Вступ до ЄС країн з перехідною економікою: оцінка впливу на економічний розвиток // Збірник наукових праць. – К., 2002. – Вип.34. – С.56–63.
46. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник - Тернопіль: Екон. думка, 2001. - 495 с.
47. Селінков С. Л. Створення економічного і валютного союзу країнами-членами ЄС та підвищення ефективності загальноєвропейського економічного співробітництва // Теорії мікро-макроекономіки. – К., 2005. – С.153–159.
48. Сороко-Цюпа А. О. Франция и проблема силы в международных отношениях // Баланс сил в мировой политике: Теория и практика. - М., 1993. - с.112–139.
49. Угода про Партнерство та Співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною від 16 червня 1994 р. – К., 2000. – 69 с.
50. Уманський О. М. Система договірного регулювання трудових відносин у Франції // Формування ринку праці і реформа заробітної плати в Україні. - К., 1995. - с.67–72.
51. Філіпенко А.С. Економічний розвиток. Європейський контекст. – К.: Знання України, 2001. – 120 с.
52. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Веклич О.О. Світова економіка: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навчаються за спец. «Міжнар. економіка» - К.: Либідь, 2000. - 581 с.
53. Філіпенко А.С., Вергун В.А., Бураківський І.В. Економіка зарубіжних країн: Підруч. для студентів екон. спец. вузів. - К.: Либідь, 2003. – 412 с.
54. Хесин Е. Великобритания: седьмой год подъема // Мировая экономика и международные отношения -2000. №8. - с.103-107.
55. Цедилин Л. Расширение ЕС и перспективы восточногерманских земель // Вопросы экономики. – 2005. - № 4. – С. 23-42.
56. Череда М. Ю. Британія і євро // Дзеркало тижня. - № 20 (395) Субота, 1 - 7 Червня 2004 року.
57. Шнирков О. І. Конкурентна політика Європейського Союзу. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003. – 217 с.
58. Шнирков О. І., Кузнєцов О. В., Кульпінський С. В. Європейський валютний союз: Навч. посібник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2001. – 198 с.
59. Gillingham John European Integration, 1950-2003: Superstate or New Market Eeconomy? – Cambridge: Cambridge Univerity Press, 2003. – 588 p.
60. Liargovas P., Chionis, D. Economic Transition Between the European Union and the Transition Economies of Central European Initiative Countries // Post-Communist Economies.– 2001. – Vol. 13., № l. – р. 68
61. Müller-Jentsch Daniel. Deeper Integration and Trade in Services in the Euro-Mediterranean Region: Southern Dimensions of the European Neighborhood Policy. – Washington: World Bank, 2005. – 102 p.
62. Nugent Neill European Union Enlargement. – New York: Palgrave Macmillan, 2004. – 311 p.
63. Slavic Eurasia's Integration into the World Economy and Community: The proceedings of an International symposium "Slavic Eurasia's integration into the world economy and community", held at the Slavic center, Hokkaido university, Japan on July 16-19, 2003, edited by Tabata Shinichiro and Iwashita Akihiro. – Sapporo: Slavic research center, Hokkaido University, 2004. – 437 p.
64. http://europa.eu.int
Другие работы этого направления
© 2023 Diplom.kiev.ua
Научные работы на заказ
Нужна научная работа?