Вільям Шекспір на балетній сцені. Трагедія Ромео і Джульєтта   (ID работы: 1040)

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Вільям Шекспір – драматург доби Відродження
РОЗДІЛ ІІ. Особливості втілення творів Вільяма Шекспіра на
балетній сцені
2.1.Балет “Ромео і Джульєтта” – вершина радянської хореодрами
2.2. “Ромео і Джульєтта” М.Бежара як хореографічна версія доби постмодерна
2.3. “Ромео і Джульєтта” на балетних сценах українських театрів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає в аналізі особливостей постановки п’єси В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» на балетній сцені у світі та в Україні. Інтерес до Шекспіра і в наші дні залишається як і раніше величезним. Справжній шекспірівський бум переживає сьогодні вся світова культура. Ніколи ще театральна сцена не бачила такої різноманітності постановок і таких оригінальних художніх рішень. Музичний театр також є полем запеклих суперечок і відкритої полеміки, і в центрі його уваги – проблема інтерпретації шекспірівської спадщини. Зі всіх п'єс, написаних Уїльямом Шекспіром, «Ромео і Джульєтта», мабуть, більше всього підходить для постановки в балеті, недаремно в пролозі сказано, що «важко висловити» «трагічних подій перипетії». До сюжету “Ромео і Джульєтта” зверталися часто: “Ромео і Джульєтта” – увертюра-фантазія Чайковського, драматична симфонія з хором Берліоза, а також – 14 опер. І, звичайно, балет С.Прокоф’єва. Досвід балетних інтерпретацій В. Шекспіра на межі XX—XXI ст. відобразив нове відношення до заданої проблеми. У хореографічному мистецтві ХХ ст. жоден з сюжетів В. Шекспіра не отримав такого величезного числа постановочних рішень, як «Ромео і Джульєтта».
Аналізу особливостей постановки балету «Ромео і Джульєтта» на світовій та українській сценах присвячено небагато досліджень, як правило більшість з них розглядають якусь певну постановку, не порівнюючи їх між собою, не визначаючи спільних і відмінних рис у трактуванні відомого сюжету В.Шекспіра. Отже, наукова література, присвячена розробці загальних і окремих теоретичних аспектів даної наукової роботи, нараховує невелику кількість монографій, розвідок та статей.
Серед дослідників балетних інтерпретацій п’єси В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» треба відзначити Зозуліну Н., Катонову С., Липківську А., Сабрекову Г.
Предметом дослідження в курсовій роботі обрано хореографічні версії балету “Ромео і Джульєтта”.
Об’єкт дослідження – світовий балетний театр.
Мета дослідження – розгляд особливостей втілення творів Шекспіра на балетній сцені.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки взаємопов’язаних завдань:
· дослідити творчість драматурга в контексті ідей Відродження.
· проаналізувати трагедію “Ромео і Джульєтта” як один з найкращих творів драматургії.
· дослідити концепцію авторів постановки 1940 р.
· проаналізувати версію М. Бежара як видатного представника II половини XX ст.
· дослідити (розглянути) хореографічну версію українських хореографів (на прикладі одного українського балетмейстера)
· визначити особливі втілення шекспірівського твору.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані описово-аналітичний методи, а також метод комплексного текстуального семантичного та стилістичного аналізу, що дає можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи балетів.
Обсяг і структура курсової роботи обумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмета, а також поставленою метою та основними завданнями роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

ВИСНОВКИ

Дослідження творчого доробку В. Шекспіра показало зумовленість концептуальної картини світу в трагедіях автора культурно-історичними тенденціями епохи Ренесансу, реальними протиріччями громадського життя, державного строю, усієї духовної культури епохи. Творчість драматурга відобразила певний тип світогляду й певні думки про людину: її пристрасть, силу та слабкість, що склалися під впливом епохи й суспільства.
Трагізм долі Ромео і Джульєтти зумовлений обставинами суспільного життя, зіткненням у ньому старого і нового, феодальної і гуманістичної моралі. На шляху до щастя героїв загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами та жорстокі моральні устої. Ромео і Джульєтта – це люди вже нового часу. Глибина і природність почуття веде їх до розуміння невиправданості законів ворожнечі і насильства у стосунках між людьми. Особисте щастя, за яке з такою мужністю борються Ромео і Джульєтта, набуває в зображенні В.Шекспіра соціальної цінності. Кохання героїв показане як всеохоплююча пристрасть, що породжує позитивні начала. З великою художньою переконливістю, без сентиментальності й мелодраматизму, у тонах найщирішого ліризму В.Шекспір розкриває високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтти та красу кохання.
«Ромео і Джульєтта» – історія трагічної любові Ромео і Джульєтти, один з тих сюжетів, які залишаються вічними. Ця тема надихала поетів і художників, режисерів і хореографів. Відомі десятки інтерпретацій безсмертного творіння. Не раз вже шекспірівський сюжет привертав увагу і балетмейстерів. Балет ставився на музику різних композиторів. Але з появою твору російського композитора Сергія Прокоф’єва історія Ромео і Джульєтти стала особливо цікава для постановників.
Вперше балет «Ромео і Джульєтта» на музику С. Прокоф’єва був поставлений в 1940 році в Ленінграді в театрі опери і балету ім. Кірова (Маріїнському) балетмейстером Л. Лавровським. Балет позначив собою цілий етап в російській хореографії, довів що на балетній сцені можливе втілення сильних драматичних колізій. У партії Джульєтти блищали прекрасні балерини, але справді зоряною вона стала для легендарної Галини Уланової, яка в 1946 році була визнана кращим виконавцем партії Джульєтти. Вся історія сценічних інтерпретацій балету С. Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта» стає віддзеркаленням поступової модифікації трагічного як естетичній категорії, що по-своєму говорить про оцінку миру і людини, що змінюється. Ще в класичних трактуваннях Л. Лавровського, Нурієва, Макміллана, Ноймайєра трагічне розкривало всю красу і велич людського духу, його здатність протистояти будь-яким ударам долі. Через пізнання і емоційне потрясіння герої осягали нерозв'язність фатальних обставин життю, але залишалися вірними собі до кінця. Сама сценічна історія інтерпретацій балету С. Прокоф’єва реально відображає не тільки активний інтерес художників до проблеми трагічного, але і трансформацію цього феномена в сучасному мистецтві.
Характерно, що якщо художники-класики (або представники соцреалізму) в своїх інтерпретаціях робили акцент на силі і відважному пафосі шекспірівських героїв, красі і величі їх духовної сили, презирстві до смерті, то модерністи бачать Шекспіра абсолютно інакше. Вони акцентують увагу на таких мотивах як безпорадність людини перед невідомим, смутна тривога і небезпека, безсилля перед неминучим ходом цілого, яке тепер відчувається як доля. Таким чином, хореографія модернізму являє собою нову картину миру. Центральними темами, що визначають дану естетику, є самота людини в сучасному світі і фатальна неминучість долі. Слід відзначити і нові художні форми, характерні для модернізму. Через специфіку світовідчуття твори модерністів позбавлені колишніх монументальних форм, властивих класичній традиції. Нова хореографія тяжіє до камерності, інтимності, які краще всього відображають світ маленької самотньої людини. Тенденція до філософічності веде до того, що жанровою основою для постановок стають міф, оповідь, притча.
Досвід балетних інтерпретацій В. Шекспіра на межі XX—XXI ст. відобразив нове відношення до заданої проблеми. Трагічне як естетичний феномен поступово модифікується. Відвертий показ етичній деградації людини, пріоритет тілесного над духовним, агресія і насильство як прояв повсякденного життя породили нову художню традицію в сучасному балетному театрі. Це був тріумф хореографії, думок, почуттів. Поєднання музики і пластики надало одноактній виставі надзвичайної масштабності, зробило її величною містерією народження Людини. У балеті „Ромео і Джульєтта” на музику Г. Берліоза М. Бежар плідно попрацював над наближенням героїв У. Шекспіра до наших часів. Сучасна хореографія в умовах постмодерністської поетики має свої тенденції розвитку, свою специфіку. Для мозаїчної постмодерністської хореографії властива нова манера руху, пов’язана із сприйняттям тіла як інструмента, що володіє власною музикою. Найбільш розвиненими в постмодерністській хореографії є тенденції чисто пластичного експериментування, зосередження на розкритті механізму руху людського тіла (Т. Браун), а також поєднання танцювальної і спортивної техніки. Балет М. Бежара відзначається безліччю складних підтримок, пластичністю, граційністю. Відсутні костюми тієї доби, а отже, балетмейстер відмовляється від прив’язки до певного часу. Відсутні і декорації до балету, що дозволяє уникнути прямого співвіднесення з певною історичною епохою і спроектувати дію, залежно від уподобань читача в минуле або теперішнє.
Необхідно стверджувати, що постановка п’єси «Ромео і Джульєтта» цікавила не лише балет класичної школи, а й балетмейстерів-модерністів. Техніка постановки балетів різна, але кожен з них намагається привнести своє бачення в інтерпретацію світового сюжету. Деякі вистави критики вважають сильними, деякі менше вартісними. Важливого значення у постановках крім задуму балетмейстерів-хореографів, важливу роль в успішній реалізації балету відіграють танцівники, які, кожен по-своєму, відтворюють характер дійових осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баланчин Д., Мэйсон Ф. Сто один рассказ о большом балете. Подробные повествования о самых популярных балетах, старых и новых. – М., 2000. – С. 342-343.
2. Бежар М. Мгновение в жизни другого: Мемуары / Пер. с фр. – М.: Союзтеатр, 1989. – 194 с.
3. Бежар М. Мгновение в жизни другого. – М.: Союзтеатр, 1989. – 224 с.
4. Большой театр СССР. Балет. – М.: Планета, 1976. – Т. 2. – 480 с.
5. Гаевский В. Бежар продолжается // Театр. – 1987. – № 2. – С. 7-11.
6. Гаевский В. Расставание с Петраркой: «Ромео и Джульетта» в Большом театре // Театр. – 2004. – № 1. – С. 6–9.
7. Григорович Ю. Традиции и новаторство // Музыка и хореография современного балета: Сб. статей. – Л.: Музыка, 1974.
8. Зозулина Н. Джон Ноймайер: встречи с Россией // Мариинский театр/Окно в Европу. – 1998. – № 9–10. – С. 4–5.
9. Зозулина Н. Золотые россыпи Джона Ноймайера // Мариинский театр/Окно в Европу. – 1993. – № 1. – С. 6–7.
10. Зозулина Н. «Ромео и Джульетта» Ноймайера // Петербургский театральный журнал. – 2001. – Март. – С. 97–101.
11. Игнатов В. Бежар в Париже / «Девятая симфония» в Opera Bastille; «Весна священная», «Петрушка» и «Болеро» в Palais du Sport // Мариинский театр /Окно в Европу. – 1997. – № 1–2. – С. 4.
12. Илларионов Б. Три века петербургского балета. – СПб: Петрополь, 2008
13. Красовская В. Русский балетный театр начала XX века. Хореографы. – М.: Лань, 2009. – 656 с.
14. Катонова С. Балеты Прокофьева. М., 1982
15. Карп П. Балет и драма. – Л.: Искусство, 1980
16. Липківська А. Молода режисура України ХХ – ХХІ століття у контексті ідей Леся Курбаса // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. – 2008. – № 2–3. – С. 290–295.
17. Львова-Анохина Б. Балет ХХ века // Музыка и хореография современного балета. – Вып. 3. – 1979. –
18. Майниеце В. Бежар-94: вечное движение // Мариинский театр. – 1995. – № 1. – С. 20-29.
19. Матусевич Н. Хореографічне мистецтво. – К.: Мистецтво, 1963. – 107 с.
20. Розанова О. Самобытность и современность // Советский балет. – 1985. – № 5. – С. 46.
21. Рославлева H. Английский балет. – М., 1959. – С. 90-91.
22. Руський балет. Энциклопедия. – М.: Согласие, 1997. – 632 с.
23. Сабрекова Г. Балетные интерпретации трагедий Шекспира // Искусствоведение и культурология. – 2007. – № 5. – С. 263-275.
24. Савкина М. Сергей Сергеевич Прокофьев. – М., 1982. – 196 с.
25. Семеняка Л. Нужно вносить в балет больше смысла // Балет. – 1996. – № 5. – С. 57.
26. Смирнов А. Шекспир // История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. вузов / М.Алексеев, В.Жирмунский, С.Мокульский, А.Смирнов. – М.: Высш. шк., 1987. – С. 364 – 386.
27. Станішевський Ю. Балетний театр України: 225 років історії. – К.: Музична Україна, 2003. – 212 с.
28. Холфина С. Вспоминая мастеров московского балета... – М.: Искусство, 1990. – 378 с.
29. Шестаков У. Мой Шекспир. Гуманистические теми в творчестве Шекспира. – М.: Славян. диалог, 1998 – 234 с.
30. Штейн О.Л. Вильям Шекспир: Жизнь и творчество. – М.: Ин-т иностр.яз. – 256 с.

Формування естетичного ставлення до мистецтва хореографії засобами українського народного танцю

Відповіді на білети балетмейстерство

Хореографічне виховання дітей засобами українського народного танцю