|
ЦІНА:
70 грн.
|
|
|
|
Дану роботу можна скачати відразу після оплати!!!
|
||
| Тема роботи: | Примусові заходи медичного характеру (ID роботи: 684) |
| Напрям: | Право |
| Предмет: | Кримінальне право |
| Тип роботи: | Курсова робота |
| Кількість сторінок: | 45 |
| Рік захисту: | 2009 |
| Мова: | Українськa |
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття і значення примусових заходів медичного характеру
2. Види примусових заходів медичного характеру
3. Продовження, зміна або припинення застосування заходів медичного характеру
4. Відміність примусових заходів медичного характеру від примусового лікування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
1. Поняття і значення примусових заходів медичного характеру
2. Види примусових заходів медичного характеру
3. Продовження, зміна або припинення застосування заходів медичного характеру
4. Відміність примусових заходів медичного характеру від примусового лікування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Вступ
Актуальність теми. Чинним кримінальним законодавством встановлено, що особи, які вчинили протиправні дії в стані неосудності, обумовленої душевною хворобою, не є злочинцями і не підлягають покаранню. До них за рішенням суду можуть бути застосовані різні заходи медичного характеру (примусове і непримусове лікування).
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь (ст. 92 КК України).
Незважаючи на те, що примусове лікування і покарання призначаються судом, між ними існує суттєва відмінність. Примусові заходи медичного характеру відрізняються від покарання тим, що ставлять за мету лікування хворого, з одного боку, і захист суспільства від його суспільне небезпечних діянь,- з іншого. Це - заходи соціального впливу. Покарання є мірою відповідальності за вину, а примусові заходи медичного характеру застосовуються до суб'єктів, поведінка яких не була вільною при вчиненні суспільне небезпечного діяння чи не є вільною на момент призначення примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру мають на меті перш за все лікування особи, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь, а не ізоляцію від суспільства. Тому до осіб, які перебувають на лікуванні у примусовому порядку, не застосовують такі категорії, як «судимість», «амністія», «помилування», «умовно-дострокове звільнення».
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише відносно осіб, що вчинили передбачені кримінальним законодавством протиправні дії і водночас є хворими на психічні розлади.
Предмет курсової роботи. Примусові заходи медичного характеру, поняття, значення, відміність від примусового лікування.
Об’єкт курсової роботи. Нормативно правові акти кримінального та кримінально-процесуального права.
Мета роботи - досліджити поняття, значення примусових заходів медичного характеру, та їх відмінність від примусового лікування.
Відповідно до мети роботи було сформульовано наступні завдання:
1.Визначити поняття та значення примусових заходів медичного характеру.
2. Охарактеризувати види примусових заходів медичного характеру.
3. Проаналізувати рродовження, зміна або припинення застосування заходів медичного характеру.
4. Дослідити відміність примусових заходів медичного характеру від примусового лікування.
Джерельну базу дослідження склали праці авторів у галузі судової медицини та кримінального права.
Актуальність теми. Чинним кримінальним законодавством встановлено, що особи, які вчинили протиправні дії в стані неосудності, обумовленої душевною хворобою, не є злочинцями і не підлягають покаранню. До них за рішенням суду можуть бути застосовані різні заходи медичного характеру (примусове і непримусове лікування).
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь (ст. 92 КК України).
Незважаючи на те, що примусове лікування і покарання призначаються судом, між ними існує суттєва відмінність. Примусові заходи медичного характеру відрізняються від покарання тим, що ставлять за мету лікування хворого, з одного боку, і захист суспільства від його суспільне небезпечних діянь,- з іншого. Це - заходи соціального впливу. Покарання є мірою відповідальності за вину, а примусові заходи медичного характеру застосовуються до суб'єктів, поведінка яких не була вільною при вчиненні суспільне небезпечного діяння чи не є вільною на момент призначення примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру мають на меті перш за все лікування особи, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь, а не ізоляцію від суспільства. Тому до осіб, які перебувають на лікуванні у примусовому порядку, не застосовують такі категорії, як «судимість», «амністія», «помилування», «умовно-дострокове звільнення».
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише відносно осіб, що вчинили передбачені кримінальним законодавством протиправні дії і водночас є хворими на психічні розлади.
Предмет курсової роботи. Примусові заходи медичного характеру, поняття, значення, відміність від примусового лікування.
Об’єкт курсової роботи. Нормативно правові акти кримінального та кримінально-процесуального права.
Мета роботи - досліджити поняття, значення примусових заходів медичного характеру, та їх відмінність від примусового лікування.
Відповідно до мети роботи було сформульовано наступні завдання:
1.Визначити поняття та значення примусових заходів медичного характеру.
2. Охарактеризувати види примусових заходів медичного характеру.
3. Проаналізувати рродовження, зміна або припинення застосування заходів медичного характеру.
4. Дослідити відміність примусових заходів медичного характеру від примусового лікування.
Джерельну базу дослідження склали праці авторів у галузі судової медицини та кримінального права.
Висновок
Висновки
Дослідивши всі аспекти даної теми можна зробити висновок, що законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує тему забезпечити безпеку суспільства і передбачити вчинення такими особами повторного діяння, а також вилікувати хворого від його недугу. Ця ціль досягається шляхом застосування примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що визнані вироком суду неосудними, вчинили суспільно – небезпечне діяння в стані неосудності. Або, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.
Особи, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності не є суб‘єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру. Здійснювати заходи медичного примусу за законом повинні в психіатричних лікарнях із загальним посиленням і суворим наглядом. Примусове лікування проводиться доти, поки хворий перестане бути небезпечним для оточуючих. Ці примусові заходи скасовуються при видужанні особи чи зміні її психічного стану. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати своїх дій, або керуватися ними в стані душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Соціальна небезпека психічно хворої людини визначається як характером і змістом його соціально небезпечних дій, так і психічним станом. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерти і су повинні оцінити можливість повтору соціально небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов. На появлення соціальної небезпеки хворого впливають також несприятливі зовнішні фактрпи, такі як алкоголь та інтоксикація, наркотичні засоби, та неповне критичне осмислення своєї поведінки і відсутність можливості прогнозувати наслідки своїх антисоціальних поступків характеризують їх як хворих, здатних до вчинення соціально небезпечних дій.
Алкоголізм і наркоманія – найважливіші проблеми в нашому суспільстві. Особа, яка вчинила злочин в стані наркотичного чи алкогольного сп‘яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності, а навпаки, це обтяжуюча обставина. Систематично вживаючи особою спритних напоїв або наркотичних засобів у неї може розвинутись захворювання, що характеризується постійним потягом до таких напоїв чи засобів. На грунті алкоголізму, а також наркоманії людина може вчинити злочин при чому не обов‘язково саме в стані сп‘яніння. Це може бути внаслідок хронічного захворювання на алкоголізм. Направлення на примусове лікування може застосовуватися лише в випадку визнання особою винною у вчиненні злочину.
Примусове лікування осіб, які засуджені за вчинені на грунті алкоголізму чи наркоманії злочини, треба відрізнити від примусового лікування в лікувально-трудових профілакторіях, хронічних алкоголіків та осіб хворих на наркоманію, які злочинів не вчиняли. Суд не вправі у вироку встановлювати строк примусового лікування. Тривалість лікування залежить від його результатів. Щодо вправадження у справах призначення примусових заходів медичного характеру то тут слід відмітити, що в таких справах проведення попереднього розлідування обов‘язкове. Це робиться для того, щоб повно дослідити всі обговорення справи і передати їх в суд вже як об‘єктивно досліджені слід мати на увазі, що в реальному житті трапляються випадки, коли особа, яка вчинила тяжкий злочин, хоче уникнути відповідальності і хоче уникнути відповідальності і вдається до хитрощів маскується тим, що вона під час вчинку перебувала в такому стані. Тому органи дізнання, слідчий, прокуратура та суд повинні повно та об‘єктивно розглянути всі обставини справи для встановлення істини. Перевіряючи справу з обвинувачуваним висновком, прокурор оцінє якість попереднього слідства. При ознайомленні з матеріалами справи прокурор має можливість встановити факти і причини порушень закону і вжити заходів до усунення слідчих недоліків. Отже, щоб прийняти правильне і обґрунтоване рішення, прокурор повинен ретельно вивчити всі матеріали справи, а не обмежуватись тільки тими відомостями, які він отримав, здійснюючи наглад за виконанням законів під час розслідування справи.
Після цієї стадії кримінального процесу настає стадія судового розгляду, де суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і вирішує питання про застосування примусового заходу медичного характеру. Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить справу в розгляд в судове засідання. При цьому особи, щодо який ставиться питання про застосування примусових заходів медичного характеру, відданню до суду не підлягають. Примусові заходи медичного характеру застосовуються заходи медичного характеру застосовуються судами лише за наявності у справі обгрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах. Висновок судово-психіатричних експертів про неосудність особи повинен бути науково-обгрунтованим, конкретним, повним і обґрунтованим. Скасування або заміна судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише тоді, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, видужала, або коли в результаті змін в стані її здоров‘я відпала потреба в раніше застосованих методах медичного характеру. Примусове лікування може бути припинено або змінена його форма судом, який примзначиву примусове лікування, або судом по місцю знаходження психіатричної лікарні, яка здійснює примусове лікування, за висновком судово – медичної експертизи і підписом головного лікаря лікувального закладу. Одночасне застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. Ухвала суду про застосування, скасування, чи змісту примусових заходів медичного характеру може бути опротестована і оскаржена в загальному порядку. Суд касаційної чи наглядної інстанції в тому числі змінити вид застосування заходу медичного характеру. Важливе місце займає соціальна реабілітація психічного хворих, їх адекватне включення в суспільне середовище і працевлаштування.
Нагляд за хворими, які стоять на спеціальному обліку, здійснюється спільно з органами внутрішніх справ, які повинні інформувати дільничного психіатра про зміну стану хворого. Однією із умов діючої системи профілактики є заборона виписки хворих з психіатричних стаціонарів на поруки родичів і опікунів, якщо хворі являють суспільству небезпекку. Важливою мірою профілактики є невідкладна госпіталізація психічно хворих які являють суспільну небезпеку. Примусове лікування та інші міри медичного характеру, по своїм завданням відрізняються, так як їх застосування переслідує двояку ціль. З однієї сторони це часто медичні міроприємства, які направлені на на лікування психічного захворювання, а з іншої вони мають на меті захист суспільства від соціально небезпечних дій, які вчиняються особами, які не могли усвідомлювати і керуватись своїми діями. Законодавством зарубіжних країн по відношенню до осіб, які скоїли суспільно небезпечні дії в стані неосудності, або захворівши душевною хворобою після споєння злочину, переслідує ціль забезпечити безпеку суспільства і передбачити споєння таких злочинів повторного небезпечного діяння, а також вилікування хворого від його страждання, з тим, щоб він став корисним членом суспільства. Ця ціль досягається шляхом застосування заходів, які називають як «примусове лікування» (Болгарія, Угорщина), «міри безпеки» (Румунія), «міри забезпечення судово-медичного характеру»(Німеччина), і «міри безпеки медичного характеру»(Польща).
Дослідивши всі аспекти даної теми можна зробити висновок, що законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує тему забезпечити безпеку суспільства і передбачити вчинення такими особами повторного діяння, а також вилікувати хворого від його недугу. Ця ціль досягається шляхом застосування примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що визнані вироком суду неосудними, вчинили суспільно – небезпечне діяння в стані неосудності. Або, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.
Особи, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності не є суб‘єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру. Здійснювати заходи медичного примусу за законом повинні в психіатричних лікарнях із загальним посиленням і суворим наглядом. Примусове лікування проводиться доти, поки хворий перестане бути небезпечним для оточуючих. Ці примусові заходи скасовуються при видужанні особи чи зміні її психічного стану. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати своїх дій, або керуватися ними в стані душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Соціальна небезпека психічно хворої людини визначається як характером і змістом його соціально небезпечних дій, так і психічним станом. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерти і су повинні оцінити можливість повтору соціально небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов. На появлення соціальної небезпеки хворого впливають також несприятливі зовнішні фактрпи, такі як алкоголь та інтоксикація, наркотичні засоби, та неповне критичне осмислення своєї поведінки і відсутність можливості прогнозувати наслідки своїх антисоціальних поступків характеризують їх як хворих, здатних до вчинення соціально небезпечних дій.
Алкоголізм і наркоманія – найважливіші проблеми в нашому суспільстві. Особа, яка вчинила злочин в стані наркотичного чи алкогольного сп‘яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності, а навпаки, це обтяжуюча обставина. Систематично вживаючи особою спритних напоїв або наркотичних засобів у неї може розвинутись захворювання, що характеризується постійним потягом до таких напоїв чи засобів. На грунті алкоголізму, а також наркоманії людина може вчинити злочин при чому не обов‘язково саме в стані сп‘яніння. Це може бути внаслідок хронічного захворювання на алкоголізм. Направлення на примусове лікування може застосовуватися лише в випадку визнання особою винною у вчиненні злочину.
Примусове лікування осіб, які засуджені за вчинені на грунті алкоголізму чи наркоманії злочини, треба відрізнити від примусового лікування в лікувально-трудових профілакторіях, хронічних алкоголіків та осіб хворих на наркоманію, які злочинів не вчиняли. Суд не вправі у вироку встановлювати строк примусового лікування. Тривалість лікування залежить від його результатів. Щодо вправадження у справах призначення примусових заходів медичного характеру то тут слід відмітити, що в таких справах проведення попереднього розлідування обов‘язкове. Це робиться для того, щоб повно дослідити всі обговорення справи і передати їх в суд вже як об‘єктивно досліджені слід мати на увазі, що в реальному житті трапляються випадки, коли особа, яка вчинила тяжкий злочин, хоче уникнути відповідальності і хоче уникнути відповідальності і вдається до хитрощів маскується тим, що вона під час вчинку перебувала в такому стані. Тому органи дізнання, слідчий, прокуратура та суд повинні повно та об‘єктивно розглянути всі обставини справи для встановлення істини. Перевіряючи справу з обвинувачуваним висновком, прокурор оцінє якість попереднього слідства. При ознайомленні з матеріалами справи прокурор має можливість встановити факти і причини порушень закону і вжити заходів до усунення слідчих недоліків. Отже, щоб прийняти правильне і обґрунтоване рішення, прокурор повинен ретельно вивчити всі матеріали справи, а не обмежуватись тільки тими відомостями, які він отримав, здійснюючи наглад за виконанням законів під час розслідування справи.
Після цієї стадії кримінального процесу настає стадія судового розгляду, де суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і вирішує питання про застосування примусового заходу медичного характеру. Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить справу в розгляд в судове засідання. При цьому особи, щодо який ставиться питання про застосування примусових заходів медичного характеру, відданню до суду не підлягають. Примусові заходи медичного характеру застосовуються заходи медичного характеру застосовуються судами лише за наявності у справі обгрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах. Висновок судово-психіатричних експертів про неосудність особи повинен бути науково-обгрунтованим, конкретним, повним і обґрунтованим. Скасування або заміна судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише тоді, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, видужала, або коли в результаті змін в стані її здоров‘я відпала потреба в раніше застосованих методах медичного характеру. Примусове лікування може бути припинено або змінена його форма судом, який примзначиву примусове лікування, або судом по місцю знаходження психіатричної лікарні, яка здійснює примусове лікування, за висновком судово – медичної експертизи і підписом головного лікаря лікувального закладу. Одночасне застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. Ухвала суду про застосування, скасування, чи змісту примусових заходів медичного характеру може бути опротестована і оскаржена в загальному порядку. Суд касаційної чи наглядної інстанції в тому числі змінити вид застосування заходу медичного характеру. Важливе місце займає соціальна реабілітація психічного хворих, їх адекватне включення в суспільне середовище і працевлаштування.
Нагляд за хворими, які стоять на спеціальному обліку, здійснюється спільно з органами внутрішніх справ, які повинні інформувати дільничного психіатра про зміну стану хворого. Однією із умов діючої системи профілактики є заборона виписки хворих з психіатричних стаціонарів на поруки родичів і опікунів, якщо хворі являють суспільству небезпекку. Важливою мірою профілактики є невідкладна госпіталізація психічно хворих які являють суспільну небезпеку. Примусове лікування та інші міри медичного характеру, по своїм завданням відрізняються, так як їх застосування переслідує двояку ціль. З однієї сторони це часто медичні міроприємства, які направлені на на лікування психічного захворювання, а з іншої вони мають на меті захист суспільства від соціально небезпечних дій, які вчиняються особами, які не могли усвідомлювати і керуватись своїми діями. Законодавством зарубіжних країн по відношенню до осіб, які скоїли суспільно небезпечні дії в стані неосудності, або захворівши душевною хворобою після споєння злочину, переслідує ціль забезпечити безпеку суспільства і передбачити споєння таких злочинів повторного небезпечного діяння, а також вилікування хворого від його страждання, з тим, щоб він став корисним членом суспільства. Ця ціль досягається шляхом застосування заходів, які називають як «примусове лікування» (Болгарія, Угорщина), «міри безпеки» (Румунія), «міри забезпечення судово-медичного характеру»(Німеччина), і «міри безпеки медичного характеру»(Польща).
Література
Список використаної літератури
1. Законом України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року N 1489-III
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. // ВВР України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: “Форум”, 2003. – 938 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: За станом законодавства на 1 січня 2004 року / О.В. Терещук (упоряд.). — К., 2004. — 266 с.
5. Волков В. Н. Судебная психиатрия: Курс лекций. – М.: Юристъ, 1998.
6. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512 с.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч, для студентів юрид, вузів і фак. / Г.В. Анд-русів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: "Юрін-ком Інтер", 1997. — 508 с.
8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юридичних вузів і фак-тів. / За ред. проф.. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. – К., 1997. – 368с.
9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид.,, перероб. і допов. — К.: "Юрінком Інтер", 2004. — 480 с.
10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-е, переробл. та допов. / За ред. Мельника М.І., Клименка В.А. — К.: "Юридична думка", 2004. — 352 с.
11. Маковский И. И. Психиатрическая помощь лицам, признанным ограниченно вменяемыми: медицинские и правовые аспекты // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 2. — С. 218–221.
12. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. — К.: "А.С.К.", 2001. — 352 с.
13. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибко В.П. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 3-х кн. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. —К.: "ФОРУМ", 2005. —Кн. 1. —325 с.
15. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
16. Цымбал Е. Ограниченная вменяемость: дискуссионные вопросы теории и правоприменительной практики // Уголовное право. — 2002. — № 1. — С. 56–62.
1. Законом України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року N 1489-III
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. // ВВР України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: “Форум”, 2003. – 938 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: За станом законодавства на 1 січня 2004 року / О.В. Терещук (упоряд.). — К., 2004. — 266 с.
5. Волков В. Н. Судебная психиатрия: Курс лекций. – М.: Юристъ, 1998.
6. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512 с.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч, для студентів юрид, вузів і фак. / Г.В. Анд-русів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: "Юрін-ком Інтер", 1997. — 508 с.
8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юридичних вузів і фак-тів. / За ред. проф.. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. – К., 1997. – 368с.
9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид.,, перероб. і допов. — К.: "Юрінком Інтер", 2004. — 480 с.
10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-е, переробл. та допов. / За ред. Мельника М.І., Клименка В.А. — К.: "Юридична думка", 2004. — 352 с.
11. Маковский И. И. Психиатрическая помощь лицам, признанным ограниченно вменяемыми: медицинские и правовые аспекты // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 2. — С. 218–221.
12. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. — К.: "А.С.К.", 2001. — 352 с.
13. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибко В.П. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 3-х кн. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. —К.: "ФОРУМ", 2005. —Кн. 1. —325 с.
15. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
16. Цымбал Е. Ограниченная вменяемость: дискуссионные вопросы теории и правоприменительной практики // Уголовное право. — 2002. — № 1. — С. 56–62.
Інші роботи цього напряму
© 2024 Diplom.kiev.ua
Наукові роботи на замовлення
Потрібна наукова робота ?