Цінність як об'єкт філософського розуміння   (ID работы: 3747)

ПЛАН
Вступ
1. Природа цінностей у філософії
2. Класифікація цінностей
3. Цінності та сучасність
Висновки
Список використаної літератури

Відтворений у філософських поняттях процес інтелектуального пізнання людського світу як Буття наочно демонструє, що ніколи не було і не буде неціннісного знання. Людині не дано робити вибір між цінностями і нецінностями. Людське знання об’єктивно ними детерміноване, рухоме та конституйоване. Цінності закладаються як принцип, – і неважливо, усвідомлені вони чи ні, – на основі будь-якого знання, тим більше філософського. І ось коли в процесі поступальної еволюції життєдіяльності людей ці принципи піддаються об’єктивній і суб’єктивній критиці, ерозії і протесту, тоді і виникає рефлексія не тільки першопричин „переоцінки цінностей”, але і сама проблема цінності як предмет філософського пізнання і розуміння людського буття.
Аксіологія як філософське вчення про цінність і цінності, їхню природу, сутність і пізнавальні можливості, являє один із найнеопрацьованіших у вітчизняному, та мабуть, і у світовому філософському дискурсі напрямків філософського знання. Багато в чому це пов’язано і з часом появи аксіології – друга половина XIX сторіччя, і з історичними обставинами, що обумовили необхідність аксіології. Проте відсутність у філософських дослідженнях культури терміна цінність аж до другої половини XIX століття зовсім не означала, що в методологічних роздумах була відсутня сама ідея цінності, а отже і ціннісний підхід як такий. Іншими словами, одна справа оперувати цінностями, тобто мати справу з концептуальним і методологічним апаратом аксіології, інша справа мати ідею цінності, трактувати об’єкти як цінності.
Основним, центральним поняттям аксіології – є цінність. Мабуть немає сьогодні жодної з людинознавчих галузей знання, де б не оперували поняттям цінності або ж близькими до нього за змістом категоріями мети, оцінки, значення, значущості тощо. Поняття „цінність" стало настільки полісемантичним, що увібрало в себе можливості розуміння основних людських чеснот, феноменів інтерсуб’єктивного (ідеальної форми буття колективного людського досвіду), явищ суб'єктивного психічного світу, об'єктивних соціально-інституціональних структур тощо. Слово „цінність” дуже швидко увійшло до обігу в публіцистиці, політиці, легко стало доступним повсякденній свідомості. У чому причини такої легко доступності й популярності поняття цінності як в області теоретичного осягнення буття, так і його розуміння на рівні повсякденної свідомості?
Стосовно іншого аспекту питання, то відповідь є очевидною, якщо враховувати, що феномени, які позначаються поняттям цінності, постійно оточують людину і панують у ній і, природно, вимагають свого лінгвістичного оформлення. Слово цінність дуже зручне для позначення об’єктів спрямованості людських потреб. Далі, полісемантика поняття цінності, що наявна, дає можливість формулювати судження, не звертаючись до пошуку більш суворого поняття, а взаєморозуміння між людьми досягається через конкретизацію об’єкту, що позначається категорією цінність. Розмитість змісту, не суворість логічної форми пов’язані з порівняно недавнім теоретичним, у тому числі і, власне, філософським освоєнням поняття і дозволяють використовувати термін цінність у будь-яких контекстах і бути йому надбанням повсякденної свідомості.

Система цінностей і відношень до них визначає суспільний розвиток на основі активізації фактору людини. Виступаючи в якості інструмента соціального регулювання, вони являються тією проміжною ланкою, яка пов’язує поведінку людини з її важливими соціальними інструментами, ідеалами, інтересами і вимогами. Цінності виконують складні і різнобічні регулятивні функції по відношенню до суспільства і особистості. Ця проблема виступає найважливішою частиною програми регулювання і управління в суспільстві на етапі його оновлення.
Аналіз літератури показав, що не досить повно розкрито історію розвитку уявлень про цінності від початку їх виникнення і на сьогоднішній момент, зустрічається лише аналіз якогось певного періоду чи епохи, зокрема, майже не приділяється увага аксіологічним поглядам українських філософів.
Аксіологія (теорія цінностей) – філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності та структурі ціннісного світу, зв’язки цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами, структурою особистості. В філософії вчення про цінності зайняло самостійне місце і виділилось в окремий філософський розділ у другій половині XIX століття, а в науковий обіг зарубіжної філософії було введено на початку ХХ сторіччя французьким філософом П. Лапі та німецьким філософом Н.Гартманом, однак коріння своє аксіологічна проблематика “пускає” ще у сиву давнину, витоки теорії цінностей сягають філософських концепцій досократівського періоду. Так, ще один з представників філософської думки Стародавнього Китаю Мо-Цзи визначав найвищою цінністю справедливість, адже саме вона приносить людям користь [1, с. 204].
З нашої точки зору, цінність в найбільш загальному плані можна визначити як щось значиме взагалі, чи в позитивному, чи в негативному аспекті. Цінності носять суб’єктивно-об’єктивний характер, однак виступають як єдність об’єктивного і суб’єктивного, духовного і матеріального, індивідуально-особистісного та загальнолюдського, соціального і природнього.
Проблема цінностей є однією з найбільш фундаментальних у соціальній філософії, а особливо сьогодні, у період складних трансформаційних процесів, економічних, політичних, культурних та інших змін, однак, незважаючи на плюралізм думок щодо цього питання, на наш погляд, вона залишається відкритою і ще довго буде в центрі філософських пошуків дослідників, що представляє перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

1. Kluckhohn K. Variation in value orientations. – NY: Row, Peterson, 1961. – 450 p.
2. Авалиани С.Ш. Природа знания и ценностей. –Тбилиси: Мецниереба, 1989.
3. Бичко I.B., Бойченко I.B., Табачковсъкий В.Т. та ін. Філософія: Підручник. – К., 2001.
4. Блюмкин В.А. Мир моральных ценностей. – М.:Знание, 1989.
5. Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник. – К., 2000.
6. Буслинський В А., Скрипка П.І. та ін. Філософія: Навч. посіб. – К., 2002.
7. Гребеньков Г.В. Нечитайло В.Н. Аксиологический подход к проблеме человека. - Донецк: ДПИ, 1992. – 187 с.
8. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія: Підручник: У 2 ч. – К.: Альтпрес, 2002.
9. Кавалеров А.А. Найвища цінність – людина //Перспективи. Одеса. – 2001. – №3(15). – С.28-32.
10. Проблема ценности в философии. – Москва-Ленинград: Наука,1966. – 260 с.
11. Філософія: Навч. посіб. / Л.B. Губерський, І.Ф. Надольний, В.Б. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – 5-те вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2005. – 455 с. – (Вища освіта XXI століття).
12. Філософія: Підручник / За заг. ред. М.І. Горлача, В.Г. Кременя, В.К. Рибачка. – X.: Консум, 2001.

Філософська думка стародавньої Індії

Структура свідомості, її рівні

Філософське вчення Платона

Філософська концепція людини

Значення філософії Л. Вітгенштайна для становлення сучасної практичної філософії

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ СОКРАТА

Контрольна робота з філософії

Християнство в контексті культури українського народу

Історичні типи та структура світогляду

Раціоналізм

Вчення Канта про державу і право

Космоцентризм як світоглядний принцип античної філософії

Життя та філософська діяльність Сократа

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ В. ШИНКАРУКА

Наука і глобальні проблеми сучасності

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЛЮДВІГА ФЕЙЄРБАХА

Соціодинаміка культурного життя

Виникнення філософії. Філософський спосіб освоєння дійсності

Специфіка філософського знання

Філософські проблеми біології

Давньоіндійська філософія і сучасність

Вчення І. Канта про пізнання та мораль. І. Кант “Критика чистого розуму”

Натуралісти та філософи XVIII-XIX ст. про місце людини в природі

Історичні форми діалектики та метафізики як методів пізнання

Ведення дискусу. Майєвтика

Філософія освіти і науки

Філософія науки : теорія, як форма наукового пізнання Філософія освіти: криза класичної парадигми освіти