Органи судової влади   (ID работы: 1206)

РОЗДІЛ 1. Органи судової влади
1.1. Поняття про суд та судову владу
1.2. Структура загальних судів України
1.3 Окремі напрямки діяльності суду
1.4 Статус суддів України
1.5 Організація і діяльність органів суддівського самоврядування
РОЗДІЛ 2. Прокуратура
2.1. Основні напрямки діяльності прокуратури
2.2. Система органів прокуратури
2.3. Принципи організацій діяльності прокуратури
2.4. Апарат районної прокуратури
2.5. Протест прокурора та його різновиди
2.6. Постанова прокурора
РОЗДІЛ 3. Міністерство юстиції України
3.1 Основні завдання (функції) міністерства
РОЗДІЛ 4. Нотаріат
4.1. Державні нотаріальні контори, порядок їх утворення, склад (структура), правовий статус службовців, основні напрямки діяльності, форми та методи роботи
4.2. Приватна нотаріальна практика, її правове регулювання, особливості
4.3. Основні права та обов’язки нотаріусів по здійсненню нотаріальних дій. Права нотаріуса
РОЗДІЛ 5. Заклади реєстрації актів громадського стану
5.1. Порядок реєстрації актів громадського стану
5.2. Оскарження дій органів реєстрації актів громадського стану
РОЗДІЛ 6. Органи внутрішніх справ
6.1. Структура підрозділів та служб
6.2. Завдання та обов’язки служб та підрозділів

Висновок

Список використаних джерел

У ст. 6 Конституції України передбачається поділ державної влади України на три окремих гілки – законодавчу, виконавчу та судову, що відповідає принципам демократичної держави й забезпечує незалежність і самостійність кожної з гілок влади у здійсненні їх повноважень.
Суд – суб’єкт правоохоронної діяльності, який здійснює правосуддя по першій інстанції як колегіально, так і одноособово, а в апеляційній і касаційній інстанціях – лише колегіально.
Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя. Наділені владними повноваженнями, метою яких є поновлення порушеного права і справедливості шляхом застосування заходів державного примусу до осіб, які посягають на інтереси, що охороняються законом.
Судова система України складається з Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та арбітражних судів, кожен з яких вирішує завдання в межах своїх повноважень, які суворо регламентуються Конституцією та законами України.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність та єдність.
Єдність судової системи зумовлена метою та завданнями організаціями і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства. В основному судова система може змінюватися тільки і зв’язку зі змінами в адміністративно-територіальному устрої.
Відповідно до адміністративно-територіального устрою судова система України поділяється на ланки. Поняття «ланка судової системи» пов’язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані у межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.
Судова система України являє з собою сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Ми, з усією нашою групою нещодавно проходили практику у нашому місті – Славуті, де побували у нашому районному суді і дізналися про нові нововведення та нові думки. Однією з таких новин була – критерії спеціалізації судів у аспекті реформування судової системи України, а саме:
У Зузку із схваленням 14 лютого 2006 р. Національної комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права Концепції удосконалення судоустрою і забезпечення справедливого судочинства в Україні у вітчизняній науковій літературі загострилась дискусія стосовно шляхів реформування її судової системи. Названою Концепцією пропонується будувати систему судів за наступною спеціалізацією: кримінальні, адміністративні та цивільні суди. При цьому цивільні суди передбачається створити на базі загальних та господарських судів, ліквідувавши останні як самостійну ланку.
Ідея про об’єднання господарської (торгової, комерційної, арбітражної) судової ланки з цивільною дискутувалася здавна. Активна полеміка з цього приводу велась, починаю з часів створення перших торгових судів у Російській імперії. Мала місце в радянський період, а також протягом декількох останніх років.
Система господарських судів дісталася Україні у спадок від СРСР. Її збереження до цього часу пояснюється еволюційним порядком розвитку більшості державних інститутів під час здійснення ринкових реформ в Україні. Останні тенденції їх розвитку є наочними – поступове та все більш тісне наближення до судів загальної юрисдикції.
Разом з тим ідея про об’єднання судів, проголошена і названій Концепції, викликала хвилю занепокоєння та різку критику з боку певного кола практичних працівників і науковців в Україні. Заперечуючи проти цієї ідеї, прихильники збереження господарської ланки судової системи найчастіше посилаються на господарський зміст спірних правовідносин як на провідну ознаку господарського спору. Дана ознака, вважають вони, робить господарські правовідносини настільки специфічними стосовно інших приватних та публічних відносин, що їх доцільно розглядати окремо від усіх інших, а також дає можливість без особливих ускладнень визначити підсвідомість будь-яких спорів.
Стаття 125 Конституції передбачає, що система судів загальної юрисдикції будуються за принципами територіальності та спеціалізації. Однак при цьому Конституція не містить жодної підстави для висновку про спеціалізацію правових спорів на основі критерії змісту спірних правовідносин. Тому така спеціалізація цілком можлива – спеціалізовані суди з приватноправових спорів (цивільні суди) та спеціалізовані суди з публічно-правових спорів (адміністративні суди), спеціалізовані кримінальні суди.
Також ми побували у прокуратурі, де також дізналися чимало цікавого. А саме про прокурорський нагляд та участь прокурора у виконавчому провадженні:
Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Згідно зі ст.. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів та функції прокуратури визначають статті 4 та 5 зазначеного Закону. Оджг7нак серед завдань та функцій, покладених на органи прокуратури України, визначених ст.. 121 Конституції України та статтями 4, 5 Закону України «Про прокуратуру», відсутні здійснення контролю або нагляду за діяльністю державних виконавців та за законністю виконавчого провадження.
Стаття 121 Конституції України, ст..5 Закону України «Про прокуратуру» та ст.. 22 згаданого Кодексу регулюється порядок здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань. При цьому згідно зі ст.. 12 Кримінально-виконавчого кодексу України Державна виконавча служба виконує покарання у вигляді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та Законами України.
Чинним законодавством України передбачена й участь прокурора у виконавчому провадженні.
Згідно з абзацом третім пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст.. 36 Закону України «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Прокурор як учасник виконавчого провадження має також право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого документа, яка визначається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.
Проведена робота по практиці мені додала знань у моїй подальшій роботі. Ми також відвідали і інші органи Славутського району – нотаріат, міліцію, ЗАГС та інші. Де теж отримали чимало корисних знань.

1. Конституція України (прийнята на п’ятій сесій Верховної Ради України від 28 червня 1996р.). – К., 1996.
2. Арбітражний процесуальний кодекс України // ВВР України. – 1992. - №6. – С.56.
3. Закон України «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991р. // ВВР України. – 1991. - №36. – С.469.
4. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993р. // ВВР України. – 1994. - №11. – С.50.
5. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993р. // ВВР України. – 1994р. - №11. – С.51.
6. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України» від 2 лютого 1994р. // ВВР України. – 1994. - №22. – С.140.
7. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р. // ВВР України. – 1996. - №49. – С.272.
8. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» від 2 лютого 1994р. - // ВВР України. – 1994. - №22. – С.138.
9. Закон України «Про статус суддів» від 5 грудня 1992р. // ВВР України. – 1993. - №8. – С.56.
10. Закон України «Про судоустрій України» від 5 червня 1981р. – К., 1981.
11. Закон України «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради, 2002, №27-28, ст..180.
12. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №4. – ст.. 20.
13. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993р. - №3425-ХІІ.
14. Закон України «Про прокуратуру» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №53. – ст.. 793 (зі змінами та доповненнями станом на 17.01.2002р.).
15. Закон України «Про Вищу раду юстиції» // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №25. – ст.. 145; 2004. - №29. – ст.. 369 (із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду №9-рп/2002 від 21.05.2002.).
16. Положення про кваліфікаційну атестацію та кваліфікаційні категорії арбітрів і класні чини спеціалістів арбітражних судів України. Затверджено ПВР України від 22 листопада 1991р. // ВВР України. – 1992. - №5. – С.43.
17. Бандурка А.М. Судебные и провоохоронные органы Украины: Учебник. – Харьков: УВД МВД Украины, 1999.
18. Молдован В.В. Судоустрій України: Опорні конспекти. – К.: Юмана, 1998.

Правозастосування як стадія реалізації цивільного законодавства України.Поняття та види судових прецедентів