Главная О проекте Условия работы Скидки Вакансии Цены и гарантии Способы оплаты Заказать работу Контакты
рус.укр.
Pасширенный поиск
ЦЕНА:   600 грн.
ЦЕНА:   1380 руб.
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
Тема работы:

Правова основа сучасної системи підтримання миру та безпеки   (ID работы: 7158)

Направление: Право
Предмет: Международное право
Тип работы: Дипломная работа
Число страниц: 102
Год защиты: 2016
ВУЗ: Киевский Национальный Торгово-экономический Университет (КНТЭУ)
Язык: Украинский
Содержание
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ
1.1 Історико-правові основи становлення та розвитку системи колективної безпеки
1.2 Основні форми діяльності з підтримання або відновлення миру та безпеки
1.3 Сучасний стан управління діяльністю з підтримання або відновлення миру та безпеки
РОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ОСНОВА СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ПІДТРИМАННЯ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ
2.1. Поняття правової основи підтримання миру та безпеки
2.2. Загальна характеристика сучасної системи підтримання миру та безпеки
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ ПІДТРИМАННЯ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ
3.1. Загальна характеристика проблем становлення міжнародної системи підтримання миру та безпеки
3.2. Розвиток та перспективи становлення міжнародної системи підтримання миру та безпеки
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Введение
Актуальність теми дослідження. Масштабні зміни, що відбулися в міжнародній системі, – припинення протистояння антагоністичних соціально-політичних систем, встановлення монополярного світоустрію, зростання загрози для глобальної і регіональної безпеки з боку міжнародного тероризму, екстремізму із застосуванням насильства, організованої злочинності і негативних наслідків нелегального обороту наркотиків висунули на перший план проблеми становлення і формування нової системи міжнародної безпеки особливо на Європейському континенті. Мова передусім іде як про її теоретичні аспекти, які торкаються необхідності переусвідомити поняття самої міжнародної безпеки та проблеми джерел сучасних загроз, так і про роль тих міжнародних інститутів, статутним і пріоритетним завданням яких є інституціонально-функціональне зміцнення безпеки.
На рубежі третього тисячоліття проблематика виникнення і становлення якісно нової всеосяжної системи міжнародної безпеки, є дуже актуальною, що пояснюється не тільки її абсолютною вагою для збереження людської цивілізації, але і високим прагматичним значенням для стабільного функціонування держав – членів світового співтовариства. Особливого значення ці процеси набувають на регіональному рівні.
Проблеми збереження загального миру, усунення загрози війни, підтримання міжнародної безпеки і стабільності, врегулювання регіональних конфліктів є об’єктом уваги світового співтовариства протягом багатьох століть.
Метою дослідження роботи є аналіз проблеми та характеристики правової основи сучасної системи підтримання миру та безпеки.
Відповідно до мети завданням дослідження при написанні роботи є:
1) дослідження історико-правової основи становлення та розвитку системи колективної безпеки;
2) проаналізувати основні форми діяльності з підтримання або відновлення миру та безпеки;
3) розкрити сучасний стан управління діяльністю з підтримання або відновлення миру та безпеки;
4) висвітлити поняття правової основи підтримання миру та безпеки;
5) надати характеристику сучасної систеи підтримання миру та безпеки;
6) дослідити проблеми становлення міжнародної системи підтримання миру та безпеки;
7) розкрити розвиток та перспективи становлення міжнародної системи підтримання миру та безпеки;
Об’єктом дослідження є комплекс відносин, що виникають з підтримання миру та безпеки.
Предметом дослідження дослідження є правова основа сучасної системи підтримання миру та безпеки.
Методи дослідження. В процесі роботи використовувались такі методи наукового дослідження:
1) історичний;
2) порівняльно-правовий;
3) формально-догматичний;
4) системно-структурний;
5) конкретно-соціологічний та інші.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів та 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
Заключение
Розглянувши тему правова основа сучасної системи підтримання миру та безпеки необхідно зробити наступні висновки.
Операції з підтримання миру – присутність міжнародного військового, поліцейського і цивільного персоналу в зонах конфліктів з метою реалізації або контролю за реалізацією угод з локалізації та врегулювання цих конфліктів, є найбільш розповсюдженим видом операцій на користь миру. Вони можуть бути диференційовані на санкційні або несанкційні, консенсуальні та неконсенсуальні, примусового і не примусового характеру, колективні чи індивідуальні, озброєні або неозброєні, активні та пасивні тощо. За критерієм коерцитивності операції з підтримання миру можуть бути класифіковані на операції із спонукання до миру, приборкування до миру та приневолення до миру. Операції з підтримання миру базуються на низці принципів, зокрема: згоді сторін-антагоністів на розміщення міжнародних військових або поліцейських контингентів, дотриманні персоналом місії повного нейтралітету відносно всіх учасників конфлікту, мінімальному застосуванні сили тощо. Правовою основою операцій з підтримання миру є положення ст. 42 Статуту ООН. Сучасні операції з підтримання миру відзначаються своїм поліфункціональним характером, вирішуючи питання моніторингу угод про припинення вогню, проведення виборів, забезпечуючи правопорядок та захист прав людини тощо.
В той же час підвищенню ефективності діяльності із забезпечення миру заважає відсутність єдиних підходів до термінології у цій галузі, що вимагає її уточнювання та уніфікації на рівні офіційних документів ООН.
З метою вирішення проблеми недостатньої оперативності підрозділів цивільної поліції необхідне вживання низки організаційно-правових заходів, зокрема, стосовно прискорення процесу формування Сил швидкого розгортання. Згідно з рекомендаціями ООН вважається доцільним входження України в систему резервних угод ООН відносно персоналу правоохоронних органів; формування національної резервної групи з числа працівників МВС України; створення єдиного державного органу, відповідного за координацію діяльності силових структур країни в галузі забезпечення міжнародної безпеки; організація сумісної із закордонними партнерами (включаючи країни-члени Євросоюзу) підготовки персоналу цивільної поліції.
Ефективне виконання сучасними місіями з підтримання миру завдань з імплементації волі світової спільноти щодо розв’язання конфліктів, які загрожують міжнародному миру і безпеки, неможливо без реформування системи фінансового і ресурсного забезпечення операцій з підтримання миру.
Таким чином, можна констатувати, що в світовій та вітчизняній літературі бракує робіт, присвячених комплексному вивченню проблеми діяльності з підтримання або відновлення міжнародного миру правоохоронного характеру. Назріла об’єктивна необхідність у багатоаспектному, комплексному дослідженню проблеми вдосконалення системи управління правоохоронним компонентом міжнародних операцій на користь миру.
Сучасна міжнародна нормативна система є явищем складним та багатогранним, вивченню якого присвячено багато праць провідних фахівців з міжнародного права.
В цілому можна стверджувати, що міжнародна юридична нормативна система, яка склалася після Другої світової війни, є абсолютно новим явищем важливого значення.
Статут ООН започаткував історію міжнародної нормативної системи як системи норм, структурно організованої на базі загальних цілей та принципів. Її найбільшою особливістю стало те, що вона містила нормативну основу для створення механізму підтримання загального миру та безпеки, що було відображено і закріплене в Статуті ООН системи колективної безпеки.
Отже, основним джерелом, що регламентує міжнародно-правові способи і засоби забезпечення миру та безпеки, є Статут ООН.
У ч. 1 ст. 1 навіть зазначено, що Організація Об'єднаних Націй переслідує мету підтримання міжнародного миру та безпеки і з цією метою вживає ефективні колективні заходи для запобігання і усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру і проводить мирними засобами, відповідно до принципів міжнародного права та справедливості, залагодження і розв'язання міжнародних спорів або ситуацій, які можуть привести до порушення миру та безпеки.
Крім положень Статуту, органи ООН у своїй діяльності по запобіганню і вирішенню спорів керуються резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, зокрема, Декларацією про запобігання і усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН в цій галузі 1988 р.; Декларацією про встановлення фактів Організацією Об'єднаних Націй в галузі підтримання міжнародного миру і безпеки 1991 р. тощо.
Прийняті в рамках ООН резолюції Генеральної Асамблеї, принципово нові нормативні положення, орієнтовані на конкретизацію положень Статуту, також можуть бути віднесені до категорії джерел права міжнародної безпеки. Наприклад, «Про незастосування сили в міжнародних відносинах і забороні навіки застосування ядерної зброї» (1972 р.) або «Визначення агресії» (1974 р.).
Вагоме місце в системі джерел права міжнародної безпеки посідають багатосторонні і двосторонні договори їх прийнято розділяти на 4 групи.
 Договори, що стримують гонку ядерних озброєнь у просторовому відношенні (Договір про Антарктику (1959 р.), Договір про нерозпов сюдження ядерної зброї (1968 р.), Договір про без'ядерну зону в південній частині Тихого океану (1985 р.) та ін.).
 Договори, що обмежують нарощування озброєнь у кількісних і якісних відноиіеннях (Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою (1963 р.), Договір про всеосяжну заборону випробувань ядерної зброї (1996 р.).
 Договори, що забороняють виробництво певних видів зброї та її знищення (Конвенція про заборону розробки, виробництва і застосування хімічної зброї і її знищення (1993г.), Договір між СРСР і США про ліквідацію їх ракет середньої і меншої дальності (1987г.).
 Договори, розраховані на запобігання випадковому (несанкціонованого ) виникненню війни (Угода про лінії прямого зв'язку між СРСР і США (1963, 1971 рр.) та ін.).
Результатом нормотворчості сучасних міжнародних організацій може бути право «внутрішнє» та «зовнішнє».
Що стосується першої категорії, то до неї можна віднести ті норми «м’якого права» які покликані регулювати відносини між державами-членами всередині організації та між окремими її органами.
Друга категорія норм покликана регулювати відносини, які складаються поза межами суб’єктивного кола міжнародної організації, вони в рекомендаційному порядку встановлюють певні моделі регулювання міжнародних правовідносин для всіх суб’єктів міжнародного права.
Правова основа являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають у процесі організації й функціонування міжнародних організацій, закріплюють елементи їх організації і діяльності.
Отже, правові основи підтримання миру та безпеки – це система принципів і норм, що регулюють відносини держав та інших суб’єктів міжнародного права у сфері підтримання миру та безпеки.
Міжнародні організації та їхні органи відіграють важливу роль в підтриманні міжнародного миру і безпеки.
Потенціал ООН як глобальної міжнародної організації не вичерпний у справі розв'язання міжнародних конфліктів та зміцнення міжнародної стабільності. Однією з основних характерних рис стратегії НАТО є об'єднання широкого підходу до безпеки, що включає політичні і військові засоби, які взаємодоповнюють один одного, з наголосом на співпраці з іншими країнами, які поділяють цілі Альянсу. Стосовно ЄС, то головною тенденцією розвитку ЄС у ХХІ ст. стала тісна інтеграція не тільки в економічній, соціальній, а й у політичній та оборонній сферах. Одним із головних засобів цього зростання стає новий вектор європейської інтеграції – спільна європейська політика безпеки та оборони. Євросоюз розробив концепцію загальноєвропейської системи безпеки та власних сил швидкого реагування. У цьому напрямку одним із основних завдань стає діяльність із попередження та врегулювання криз поблизу кордонів ЄС. ОБСЄ має статус формального форуму для розвитку співпраці в сфері міжнародної безпеки, який намагається розширити відносин зі всіма організаціями та інститутами, які займаються укріпленням всеосяжної безпеки.
Актуальність проблеми дослідження полягає у необхідності вирішення системної кризи найбільш авторитетних світових структур безпеки на фоні агресії Російської Федерації щодо України та ескалації конфліктів у інших регіонах світу.
Події 2014 р. у Криму та на сході України поставили під сумнів здатність сучасних систем колективної безпеки реалізовувати безпекові гарантії, надані державам-учасницям. Росія як член Ради безпеки ООН грубо порушила основні принципи колективної безпеки та створила прецендент для перерозподілу світового порядку через застосування сили.
Можливості вирішення цієї кризи перебувають у площині структурно-функціонального аналізу системи колективної безпеки, визначення проблем і неузгодженостей у міжнародно-правових нормах щодо можливостей попередження та ліквідації воєнних конфліктів, надання пропозицій та рекомендацій щодо підвищення ефективності функціонування керівних структур ООН та регіональних систем безпеки.
Таким чином, слабкістю Ради безпеки ООН є те, що вона немає централізованого інструментарію щодо застосування сили, відсутні власні збройні сили і вона може використовувати лише контингенти країн-членів, що відповідно обмежує її самостійність.
Побудова системи колективної безпеки повинна засновуватися на регіональних підсистемах з урахуванням спільності територій, різних загроз, угруповань військ, інфраструктури та інших умов і чинників. ООН об' єднує також низку регіональних систем колективної безпеки, створення яких передбачене у гл. VIII Статуту ООН. Здебільшого це регіональні організації загальної компетенції: Організація Американських Держав, Ліга Арабських Держав, ОБСЄ, Південноамериканський Союз та інші.
Світова система колективної безпеки базується на волі великих країн, які мають великі та потужні воєнно-економічні потенціали та впливають на геополітичну ситуацію у світі. Незважаючи на різні рівні демократичного розвитку, усі вони прагнуть до світового лідерства і від того, на скільки їх влаштовує теперішній розподіл зон впливу, залежить питання виживання людства, а не лише підтримка миру на планеті.
Свідченням небезпеки таких процесів є сучасна ситуація із брутальним порушенням Росією своїх зобов'язань як члена Організації Об'єднаних Націй та Ради Безпеки, на яку покладена основна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. Вона порушила Будапештський меморандум про гарантії безпеки в Україні, відповідно до якого країни-постійні члени Ради Безпеки, ядерні держави (серед них – Російська Федерація, США, Велика Британія) зобов'язалися поважати територіальну цілісність, незалежність і суверенітет України.
Це також свідчить про певну кризову ситуацію у функціонуванні систем колективної безпеки, які виявили неспроможність захистити державу-члена ООН
Сучасні загрози пов'язані з численними серйозними ризиками: міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, некерованість країн, що зазнали краху державної влади, організована злочинність, погіршення екології та пов' язані з цим загрози безпеці, природні та техногенні катастрофи, та інші. Щоб ефективно боротися з загрозами необхідно розвивати широке партнерство і взаємодію між НАТО та Європейським Союзом. Ці дві організації мають спільно ефективно працювати у сфері безпеки та оборони, тим більш, що переважна більшість європейських держав сьогодні входять до складу обох структур.
НАТО раз на 10 років змінює концепцію і розробляє нову стратегію. Причин потреби розробки нової Стратегічної Концепції є багато. До головних із них варта віднести: необхідність вироблення нового концептуального підходу з чітким стратегічним баченням, чіткими пріоритетами і чітким відчуттям ресурсів; втрата актуальності діючої Стратегічної Концепції 1999 року, яка не враховує значні події і зміни в міжнародній безпеці; необхідність врахування нових загроз: до загроз тероризму і організованої злочинності добавились загрози енергетичній безпеці, кібер-атак і боротьба за джерела ресурсів; початок глобальності дій Альянсу з виходом за межі традиційної євроатлантичної зони відповідальності; поява і розвиток Європейської Політики Безпеки і Оборони; розширення співробітництва Альянсу з країнами з усього світу; збільшення кількості країн-членів і перспективи продовження розширення; втрата ефективності діяльності структури НАТО в сучасних умовах.
Розробка нової стратегічної концепції альянсу була запущена в квітні 2009 року на саміті НАТО в Страсбурзі та Келі. розглядається ряд принципово нових загроз, включаючи можливі кризи, пов'язані з глобальним потеплінням, поставками енергоресурсів, кібератаками, морським піратством. Генсек НАТО вважає, що розробка цього документа має стати «найбільшою транспарентною в історії НАТО». Гасло, запропоноване генсеком НАТО Андерсом Фог Расмуссеном: «Оборона НАТО починається за його порогом». Нова Стратегічна концепція буде фундаментальним документом, що спрямовуватиме діяльність Альянсу. Але водночас вона має бути доступною для розуміння і виражати цінності Альянсу і загрози, що стоять перед ним, чіткою і зрозумілою мовою. Вона також повинна містити концепції, які зроблять Альянс більш гнучкою організацією, краще пристосованою до нових викликів. Нова Стратегічна концепція має підтвердити тісний зв'язок між безпекою і розвитком і передбачити необхідні заходи для планування і розгортання збройних сил Альянсу. Існує загальне розуміння того, що стратегічні завдання, що стоять перед нами, виходять поза межі чисто військових питань. Нова Стратегічна концепція має підтвердити тісний зв' язок між безпекою і розвитком і передбачити необхідні заходи для планування і розгортання збройних сил Альянсу. Цей зв'язок вимагає найтіснішої співпраці між політичним і військовим керівництвом при плануванні і виконанні місій за кордоном. Він також вимагає зміцнення зв'язків з громадськими організаціями і їх більш активної участі.
Одною з головних рис міжнародного права є його постійний розвиток. Розглядаючи еволюцію міжнародного права, деякі фахівці вбачають першооснову цього процесу в змінах в природі та устрої світового співтовариства. За останні півстоліття природа та устрій міжнародного суспільства зазнали фундаментальних перетворень, які, будучи ще далекими від завершення, вже зараз суттєво змінили субстанцію та устрій міжнародного права.
Цілі міжнародного права покликані задовольнити потреби суспільства на певному етапі його розвитку та залежать від конкретних соціально-історичних обставин. Під впливом факторів об’єктивного розвитку суспільства ці обставини можуть мінятися, однак потреби суспільства, в даному випадку потреба в міжнародному мирі та безпеці, залишаються незмінними. Ця обставина є головним аргументом того, що задля досягнення поставлених цілей міжнародно-правові засоби їх реалізації можуть, і, більше того, повинні розвиватись та вдосконалюватись. Саме ця риса міжнародної нормативної системи обумовила виникнення нового засобу колективного вирішення міжнародних конфліктів.
Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ.
Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації.
Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріоритетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясування їх позитивних рис і недоліків.
Ефективність функціонування кожної міжнародної організації значною мірою залежить від компетентності і професіоналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналізму кандидатів і принципу справедливого представництва різних країн і континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміцнення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.
Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеціалізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають виробленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації – в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтересів усіх членів організації.
У контексті реформування ОБСЄ кардинального перегляду і перероблення потребують механізми і критерії організації в рамках її військово-політичної складової. Для підвищення ефективності діяльності ОБСЄ потрібно відійти від принципу консенсусу при ухваленні обов'язкових рішень, спрямованих на підтримку регіональної стабільності в разі її порушення. Повинні бути створені більш дієві механізми верифікації у сфері контролю над озброєннями, що дають змогу за потреби жорстко впливати на порушника, зокрема із застосуванням законних військових санкцій.
Важливо об'єднати зусилля всіх зацікавлених країн-учасниць із напрацювання європейської правової бази, що регламентує правовий статус, права та обов'язки держав, які не входять до військових союзів у контексті надання їм юридично обов'язкових гарантій безпеки з боку військових союзів і держав, які належать до них.
Повинні бути також вироблені принципи й заходи щодо врегулювання територіальних проблем країн так званої «сірої зони». Ідеться насамперед про заморожені конфлікти на Південному Кавказі та в Придністров'ї, Кримську та Донбаську проблеми, а також про механізми, що дають змогу більш ефективно їх вирішити в інтересах європейської безпеки.
У контексті нинішньої кризи потрібно суттєво переглянути роль і місце НАТО в системі забезпечення європейської безпеки. Північноатлантичному альянсу необхідно повернутися до своєї первісної функції колективної оборони, яка в період після закінчення «холодної війни» виявилася дещо розмитою. Необхідно переглянути завдання Альянсу з метою більшого врахування нових викликів і асиметричних загроз. У перспективі НАТО повинен стати базовим елементом більш глобальної архітектури міжнародної безпеки, а зона його відповідальності повинна бути розширена, і за певних обставин може вийти за рамки, окреслені кордонами держав-членів. На міжнародній науково-практичній конференції «Виклики європейській архітектурі безпеки: український контекст» констатувалося, що Україна опинилася в епіцентрі радикальних змін у міжнародному середовищі безпеки, що дало змогу в повному обсязі оцінити слабкість системи національної безпеки й оборони. Реалії, що змінилися, порушують перед нашою країною низку принципово нових, дуже непростих і драматичних завдань, вирішення яких багато в чому визначить місце нашої країни в системі міжнародних відносин, що трансформуються.
Якщо все позначити як виклики безпеці, відповідати на які має НАТО, то існує ризик розтягнути ресурси Альянсу настільки, що їх буде недостатньо для розв'язання усього кола проблем. Виклики безпеці безкінечні, а ресурси обмежені. Одна сфера, де не повинно бути суперечок, – це розвиток військових сил і засобів для місій, що стоятимуть перед нами, як перед альянсом. Зосередження зусиль НАТО на тому, що вона може робити добре – плануванні, тренуванні і проведенні військових операцій, а також виконанні гуманітарних місій і місій з реагування на надзвичайні ситуації. Можна стверджувати, що головна увага під час розробки нової Стратегічної Концепції має зосередитись на наступних основних і під час спірних питаннях: загальна безпека в протистоянні сучасним загрозам, співробітництво з міжнародними міжждержаними та неурядовими організаціями, взаємодія НАТО з Європейським Союзом, забезпечення стабільного безпекового оточення, глобальне партнерство, підвищення ефективності, розширення НАТО. З питання загальної безпеки в протистоянні сучасним загрозам НАТО потребує більш глибокого погляду на колективну оборону і солідарність в новій безпековій обстановці. Незмінним залишиться положення про колективну оборону і колективні дії у випадку агресії або загрози агресії одній із країн-членів. В той же час, нова Концепція повинна передбачити виклики, з якими стикаються країни-члени (тероризм, кібер-атаки, глобальне потепління, енергетична залежність) і додаткові можливості, які необхідно розвивати, щоб захистити населення країн-членів від нових загроз в майбутньому.
Більшість цих загроз не потребують класичної військової відповіді, але вимагатимуть від союзників взаємної підтримки. Передбачається, що країни-члени розширеного Альянсу можуть не діяти колективно з деяких питань, а можуть організовувати спільні дії окремих союзників, а не всього Альянсу, в сферах спільних загроз, як наприклад кібер-атаки, ядерні загрози або енергетичні загрози. Тому, неминучим є визначення нового змісту колективної оборони і солідарності союзників. Оскільки Україні в сучасному і майбутньому світі буде важко самостійно гарантувати національну безпеку, то їй доцільно слідувати курсом євроатлантичної інтеграції і розширювати співробітництво із Альянсом, з метою протистояння новим сучасним та майбутнім загрозам. В світлі передбачення спільних дій окремих союзників, Україна зможе співпрацювати з групами таких країн-членів Альянсу, які мають спільні з нею загрози, для протистояння їм. Щоб досягти успіху у виконанні своєї місії Альянс повинен координувати дії і співпрацювати з іншими міжнародними і неурядовими організаціями.
Альянсу не достає цивільної складової врегулювання криз. Розвиваючи її, він має ризик вдатися до дублювання або, що гірше, до дій, які пересікатимуться з діями інших світових акторів. Тому, нова Стратегічна Концепція має чітко визначити, що в сьогоднішній обстановці НАТО не залишатиметься єдиним гравцем з підтримання міжнародної безпеки та співробітничатиме з іншими організаціями. Співробітництво з міжнародними організаціями не може здійснюватись на ситуаційній основі. Цей тип координації має базуватись на чіткому механізмі, щоб уникнути неефективних зусиль. НАТО потребує структурованого співробітництва в першу чергу з ЄС і ООН на стратегічному рівні, а також із рядом неурядових організацій на тактичному рівні. Україна, як активна учасниця багатьох міжнародних організацій, зможе розвивати співробітництво з Альянсом на їх рівні та повинна забезпечити узгодження своїх дій в цих рамках з врахуванням членства в них. Реформування НАТО має передбачати більшу узгодженість і взаємодію Альянсу з Європейським Союзом.
Активний розвиток Європейської Політики Безпеки і Оборони поставив питання про можливість дублювання функцій двох організації, в яких одночасне членство мають двадцять одна держава. Тому ЄС і НАТО слід разом розвивати оборонні можливості, оскільки обидві організації опираються на одні й ті ж національні оборонні бюджети і національні збройні сили. Європейські лідери переконують, що Європейський Союз не є зменшенням ролі Альянсу, не є конкуренцією, а є політикою взаємодоповнюваності. Якщо Альянс і ЄС дублюватимуть функції, або розвиватимуться в різних напрямках, то жодна з цих організацій не досягне успіху. Тому передбачається, що Європейська Політика Безпеки і Оборони має стати європейською опорою Євроатлантичного Альянсу. В нову Стратегічну Концепцію планується включити положення про більш тісне співробітництво між НАТО і ЄС, а її розробка повинна здійснюватись з врахуванням зусиль ЄС в розвитку Європейської Політики Безпеки і Оборони. З врахуванням взаємодоповнюваності ЄПБО і НАТО постає питання, чи може Україна за такого підходу стати членом ЄС і не бути членом Альянсу. Взаємодоповнюваність ЄПБО і НАТО вказує на створення в певному розумінні спільного безпекового простору, де не може йти мова про приєднання України виключно до європейської або євроатлантичної системи безпеки. Україна співпрацює з ЄС в безпековому вимірі і повинна узгоджувати два напрямки співробітництва: з ЄС і з НАТО. В майбутньому НАТО повинно впливати на створення стабільного безпекового оточення. В цьому ракурсі зростатиме потреба у розширенні можливостей Альянсу для виконання завдань з врегулювання криз і підтримки миру та стабільності. Це вимагатиме додаткових зусиль у співробітництві з іншими країнами, проведенні миротворчих операцій та місій з підтримки миру під мандатом ООН. Країни-члени Альянсу виділятимуть все більше підрозділів і коштів для виконання завдань із забезпечення безпекового оточення. І тут виникне потреба залучення інших країн, які не є членами Альянсу, в тому числі України і Росії, як наприклад в операції у Середземному морі «Активні зусилля». Альянс прогресивно набуває можливостей управління кризами, сьогодні він діє за межами території країн-членів. Він все більше потребує дій з новими партнерами, але мова не йде про «глобальне членство», а про «глобальне партнерство», і НАТО не прагне бути глобальним поліцейським. Альянс повинен дотримуватись стратегії «глобального партнерства», щоб бути здатним діяти в усьому світі. НАТО має досягнути необхідного рівня узгодженості і взаємодії з глобальними партнерами, зразком чого може слугувати співробітництво в Афганістані. Більшістю європейських країн пропонується організувати глобальне партнерство на ситуативній основі, в ситуації з проведення конкретної операції або місії. Україна, як партнер НАТО, продовжить брати участь в миротворчих операціях Альянсу під егідою ООН, що сприятиме її участі в забезпеченні стабільного і безпечного середовища, розвитку її збройних сил та зміцненню іміджу держави. У випадку членства України в НАТО, до переліку завдань створення безпекового оточення Альянсу увійдуть і завдання із протидії загрозам нашої держави та створення смуги безпеки на її кордонах. Як воєнно-політична організація НАТО має підвищити свою ефективність.
Нова Стратегічна Концепція має бути повністю чіткою в цьому плані – Альянс має змінювати свою структуру. Діяльність НАТО буде менше зорієнтована на процес і більше на результат, що потребуватиме адаптації і можливо скорочення управлінської ланки (штабів). Змінюючи структуру, НАТО має задовольнити потреби у власних засобах. В цьому ракурсі Україна має можливості контрибуції у військово-транспортних літаках та гелікоптерах. З питання розширення НАТО нова Стратегічна Концепція повинна передбачати принцип «відкритих дверей» для нових членів та прояснити процедуру його реалізації, особливо з врахуванням того, що східноєвропейські країни (включаючи Україну) висловлюють намір стати членами НАТО.
Тому, Стратегічна Концепція повинна визначити умови, які слід виконати перед прийняттям нових членів в майбутньому. В будь-якому випадку, передбачатиметься можливість кожної європейської країни вступити до Альянсу. Очевидно, що в новій Стратегічні Концепції буде передбачено можливість, за якої Україна може стати членом Альянсу, особливо з врахуванням висновків Бухарестського саміту.
Аналізуючи перспективи європейської політики у галузі безпеки і оборони, можна говорити, що трансатлантичні зв'язки, принаймні, у коротко- і середньостроковій перспективах зберігатимуть свою ключову роль. Це пов'язано з тим, що суто європейський оборонний потенціал ще довго буде недостатнім, порівняно з можливостями Північноатлантичного альянсу, для ефективного реагування на сучасні виклики. Незважаючи на усі протиріччя між атлантичними союзниками, США не збираються відмовлятися від НАТО, яка є гарантом стабільності в Європі.
Зі свого боку, Європа усвідомлює той факт, що в епоху глобальних ризиків та асиметричних загроз забезпечення власної безпеки без участі США неможливе. Нинішня ситуація багато в чому зумовлена слабкістю позицій об'єднаної Європи, неузгодженістю дій лідерів європейських держав та їхнім небажанням йти далі декларацій, а також прагненнями окремих національних урядів зберегти за собою важелі управління у зовнішній та безпековій політиці, внаслідок чого європейська концепція спільної безпеки реалізовувалася досить повільно.
Попри юридичну обов'язковість спільних комунітарних норм ЄС в сфері безпекової та оборонної політики, перебіг еволюції СЄПБО перебуває в значній залежності від національних безпекових політик країн-членів ЄС. Традиційно, серед країн-учасниць об'єднання існує три принципово відмінних бачення місця та ролі СЄПБО в європейській безпековій системі, які обумовлюються особливостями набору безпекових характеристик кожної з держав, їх історичним досвідом, національною стратегічною культурою та світоглядом, геополітичними та військово-політичними міркуваннями. «Проєвропейський» підхід, який поділяє Франція, полягає у необхідності розбудови ЄС власних безпекових та оборонних можливостей. Він є проекцією доктринальних засад її політики побудови сильної національної держави в самодостатньому європейському об'єднані на засадах конфедералізму. Великобританія ж традиційно відштовхується від примату євроатлантичного механізму забезпечення безпеки в Європі. Тобто, міжурядовий підхід Лондона до європейської інтеграції ставить під сумнів наднаціональний, а також спільний характер СЄПБО. Не відкидаючи потребу розбудови ЄС власних безпекових та оборонних механізмів, британський уряд схильний розглядати СЄПБО лише у якості компліментарного до НАТО інструменту. Проміжною між французькою та британською позиціями у цьому питанні є «третя» позиція – ФРН, низки середніх та малих, а також нейтральних держав ЄС. Останні, здебільшого, поділяють збалансоване бачення СЄПБО: визнаючи першорядну роль євроатлантичних механізмів в забезпеченні європейської оборони, вони вважають, що безпекові проблеми ЄС можуть та мають вирішуватися ним самим. Серед третіх країн, що взаємодіють з ЄС у форматі СЄПБО, Україна посідає особливе місце: вона сприймається ЄС одночасно як потенційне джерело новітніх викликів, а також як надзвичайно важливий гравець у сучасній архітектурі європейської безпеки. У цьому зв'язку, в безпековій політиці ЄС щодо нашої держави перманентно присутні дві ключові тези: зацікавленість в локалізації та запобіганні поширенню на територію ЄС різного роду транскордонних загроз, а також необхідність тісної співпраці з Києвом в зазначеній сфері. Таке двояке ставлення Євросоюзу до України обумовлюються існуванням низки об'єктивних (які випливають з української геополітики в епоху постбіполярності) та суб'єктивних (пов'язаних з сучасними реаліями внутрішньополітичних та соціально-економічних процесів в нашій державі) чинників. Україна також зацікавлена в розвитку співробітництва з ЄС в контексті СЄПБО, оскільки це сприятиме подоланню негативів її сучасної «межевої» геополітичної ролі, консолідації суспільства навколо західних цінностей, підвищенню рівня безпеки в регіоні, а також реалізації курсу на інтеграцію до ЄС. Перспективи взаємодії сторін вбачаються у врегулюванні так званих «заморожених конфліктів»; обміні досвідом у ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф; підготовці українських фахівців до участі у спільних миротворчих заходах; ліквідації застарілих боєприпасів; створенні спільних з країнами ЄС батальйонних тактичних груп швидкого розгортання; розвитку двосторонньої нормативної бази співробітництва; обміні безпековою інформацією; взаємодії у військово-технічній та аерокосмічній сферах.
Фактично сили ЄС діють в тих же регіонах, що і сили Альянсу: в Афганістані, на Балканах, в Африці. Але вони були залучені вже на пост-конфліктному етапі, або для врегулювання криз низької інтенсивності. У Європейського Союзу немає можливостей врегульовувати кризи середнього і великого масштабів, вести глобальне протистояння проти міжнародного тероризму і самостійно контролювати важливі шляхи нелегального транспортування зброї, наркотичних засобів і нелегальних мігрантів.
Пріоритетним напрямом подальшого розвитку ЄПБО визнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що у свою чергу висуває перед державами-членами ЄС такі завдання: покращення способів та засобів здобуття інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях; підвищення ефективності взаємодії національних компонентів ЗС за рахунок розробки і прийняття на озброєння уніфікованих систем озброєння та військової техніки; досягнення чисельності ЗС поставленим завданням, а також більш активне залучення резервістів до проведення операцій; зменшення витрат на утримання особового складу шляхом скорочення чисельності військ і зайвого озброєння та впровадження автоматизованих систем озброєння; повне використання європейського оборонно-промислового потенціалу та створення умов для подальшого розвитку оборонного виробництва через збільшення інвестицій в модернізацію оборонної, технологічної і промислової бази; забезпечення гнучкості реагування на кризові ситуації; використання досягнень науки у сферах ядерної енергії, нанотехнологій та біології, а також впровадження цивільних технологій у військову сферу.
Пріоритетним напрямом подальшого розвитку ЄПБО визнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що у свою чергу висуває перед державами-членами ЄС такі завдання: покращення способів та засобів здобуття інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях; підвищення ефективності взаємодії національних компонентів ЗС за рахунок розробки і прийняття на озброєння уніфікованих систем озброєння та військової техніки; досягнення чисельності ЗС поставленим завданням, а також більш активне залучення резервістів до проведення операцій; зменшення витрат на утримання особового складу шляхом скорочення чисельності військ і зайвого озброєння та впровадження автоматизованих систем озброєння; повне використання європейського оборонно-промислового потенціалу та створення умов для подальшого розвитку оборонного виробництва через збільшення інвестицій в модернізацію оборонної, технологічної і промислової бази; забезпечення гнучкості реагування на кризові ситуації; використання досягнень науки у сферах ядерної енергії, нанотехнологій та біології, а також впровадження цивільних технологій у військову сферу.
Литература
1. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_010.
2. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповіднодо статуту ООН від 24.10.1970 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_569.
3. Заключний акт Наради з безпеки та спііівробітництва в Європі від 01.08.1975 р. // Офіційний вісник України. – 2005 р. – № 4. – с. 266.
4. Північноатлантичний договір від 04.04.1949 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/950_008.
5. Статут Співдружності Незалежних Держав від 22.01.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/997_033.
6. Конвенція про мирне розв’язання міжнародних зіткнень від 18.10.1907 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_938.
7. Антонович М. Міжнародне право: навчальний посібник / М. Антонович – К.: Юрінком Інтер, 2011 р. – 381 с.
8. Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право: підручник / М.О. Баймуратов – Х.: Одіссей, 2009 р. – 703 с.
9. Буроменський М.В. Міжнародне право: навчальний посібник / М.В. Буроменський – К.: Юрінком Інтер, 2006 р. – 336 с.
10. Галака С.П. Експортний контроль в системі міжнародної безпеки: навчальний посібник / С.П. Галака, О.М. Гришуткін, С.І. Кондратов, Г.М. Перепелиця, О.І. Сівер – К.: КВІЦ, 2013 р. – 368 с.
11. Єрмолаєв А. Український конфлікт і майбутнє світової та Європейської безпеки / А. Єрмолаєв, С. Денисенко, О. Маркєєва, Л. Поляков – К., 2015 р. – 30 с.
12. Жаровська І.М. Міжнародне гуманітарне право: навчальний посібник / І.М. Жаровська – К.: Атіка, 2010 р. – 279 с.
13. Іванов Ю.А. Міжнародне право: посібник / Ю.А. Іванов – К.: Паливода, 2011 р. – 200 с.
14. Ліпка В.А. Міжнародне право: підручник / В.А. Ліпка – К.: КНТ, 2009 р. – 752 с.
15. Манжола В.А. Європейська безпека та Україна / В.А. Манжола, О.Л. Хилько – К.: Знання, 2010 р. – 85 с.
16. Мокій А.І. Міжнародні організації: навчальний посібник / А.І. Мокій, Т.П. Яхно, І.Г. Бабець – К.: Центр учбової літератури, 2011 р. – 280 с.
17. Потєхін О.В Глобалізація системи безпеки: навчальний посібник / О.В. Потєхін, І.Я. Тодоров – Донецьк, 2011 р. – 248 с.
18. Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: навчальний посібник / Н.В. Пронюк – К.: КНТ, 2010 р. – 280 с.
19. Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: навчальний посібник / Н.В. Пронюк – К.: КНТ, 2008 р. – 343 с.
20. Репецький В.М. Міжнародне публічне право: підручник / В.М. Репецький – К.: Ззнання, 2012 р. – 438 с.
21. Скрипник О.М. Історія міжнародних організацій: навчальний посібник / О.М. Скрипник – Умань: ПП Жовтий О.О., 2011 р. – 226 с.
22. Теліпко В.Е. Міжнародне публічне право: навчальний посібник / В.Е. Теліпко, А.С. Овчаренко – К.: Центр навчальної літератури, 2010 р. – 608 с.
23. Тимченко Л.Д. Міжнародне право: підручник / Л.Д. Тимченко, В.П. Кононенко – К.: Знання, 2012 р. – 632 с.
24. Цюрюпа М.В. Міжнародне гуманітарне право: навчальний посібник / М.В. Цюрюпа – К.: Кондор, 2008 р. – 362 с.
25. Черкас М.Ю. Міжнародне право: підручник / М.Ю. Черкас – К.: КНТ, 2009 р. – 390 с.
26. Байдін Ю.В. Ліга Націй та її роль у забезпеченні суверенітету і безпеки держав-членів / Ю.В. Байдін // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2011 р. – Випуск 11. – с. 191-199.
27. Болгов О.Є. Нормативне закріплення статусу сучасних операцій ООН з підтримання миру / О.Є. Болгов // Національний вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. – 2013 р. – № 6-3. – Том 2. – с. 137-139.
28. Бологій Ю. Проблема реформування ООН і позиція Сполучених Штатів Америки / Ю. Бологій // Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка. – 2006 р. – № 87-88. – с. 4-8.
29. Бучик В.С. Європейські організації з питань безпеки: виникнення, становлення, тенденції розвитку та перспективи співпраці з Україною / В.С. Бучик // Економіка та держава. – 2011 р. – № 1. – с. 133-136.
30. Василенко В. Війна 2014 року: спроба системного аналізу / В. Василенко // Український тиждень. – 23.10.2014 р. – № 42 (324) 17. – с. 27.
31. Гогоша О. Формування поняття і принципівмиротворчоїдіяльності ООН / О.Гогоша // Вісник Льівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2012 р. – Випуск 30. – с. 121-127.
32. Годлюк А. Колективна безпека в глобальних і регіональних вимірах / А. Годлюк // Зовнішні справи. – 2015 р. – № 11. – с. 48-51.
33. Годованик Є.В. Юридичний аналіз компетенції ради безпеки ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки / Є.В. Годованик // Держава і право. – 2010 р. – Випуск 50. – с. 623-631.
34. Грачова В.В. Роль Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї ООн у забезпеченні міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом / В.В. Грачова // Часопис Київського університету права. – 2013 р. – № 4. – с. 359-364.
35. Грицаєнка Л. Становлення простору свободи, безпеки та правопорядку в Європейському союзі / Л. Грицаєнко // Вісник національної академії прокуратури України. – 2011 р. – № 2. – с. 93-96.
36. Гущин О.О. Особливості застосування норм міжнародного гуманітарного права в операціях із підтримання миру та безпеки / О.О. Гущин // Актуальні проблеми держави і права. – 2014 р. – Вип. 74. – с. 102-111.
37. Динис Г.Г. Теоретичні основи взаємозв’язків системи міжнародних відносин і підсистеми міжнародного права / Г.Г. Динис // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Право. – 2011 р. – Випуск 15. – с. 23-30.
38. Дмитрієв А.І. Історія міжнародного права: монографія / А.І. Дмитрієв, Ю.А. Дмитєва, О.В. Задорожній – К.: Видавничий дім «Промені», 2008 р. – 384 с.
39. Дронговський О.С. Правове регулювання участі Збройних сил України в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки / О.С. Дронговський // Юридична наука. – 2013 р. – № 5. – с. 89-98.
40. Жуковська Я.М. Напрями реформування ООН: Рада Безпеки / Я.М. Жуковська // Право і суспільство. – 2015 р. – № 4. – с. 8-12.
41. Жуковська Я.М. Окремі аспекти реформування Ради Безпеки ООН / Я.М. Жуковська // Порівняльно-аналітичне право. – 2015 р. – № 4. – с. 431-434.
42. Загорський А. Договір про європейську безпеку: російське запрошення до спірних роздумів / А. Загорський // International Review. – жовтень 2009 р. – № 3 (11). – с. 15-29.
43. Зіняк Л.В. Принципи міжнародного військового співробітництва / Л.В. Зіняк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. – 2014 р. – Вип. 3. – Том3. – с. 295-300.
44. Ільницька У. Україна-ОБСЄ: активізація співробітництва у формуванні Європейської системи безпеки та стабільності / У. Ільницька // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2015 р. – Випуск 27. – с. 115-121.
45. Каляєв А. Історичні реалії та перспективи систем колективної безпеки у контексті без пекових імперативів державного управління / А. Каляєв // Збірник наукових праць. – 2015 р. – Вип. 42. – с. 21-28.
46. Касинюк І.В. Колізії правового регулювання міжнародної відповідальності держав за вчинення акту агресії / І.В. Касинюк // Національний вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. – 2015 р. – Випуск 34. – Том 3. – с. 141-143.
47. Катсіоуліс Х. Європейський Союз як актор в сфері безпеки: сучасні дискусії з питань безпеки у Європі / Х. Катсіоуліс // International Review. – жовтень 2009 р. – № 3 (11). – с. 52-64.
48. Кірєєв С.Л. Правове регулювання участі збройних сил України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки / С.Л. Кірєєв // Юридична наука. – 2014 р. – № 1. – с. 92-99.
49. Колісниченко К.С. Колективна безпека зразка універсального міжнародного правопорядку за статутом Ліги Націй 1919 р. / К.С. Колісниченко // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2010 р. – № 3. – с. 137-143.
50. Кориневич А.О. Питання зміни постійного члена Ради Безпеки ООН: приклад Китаю / А.О. Кориневич // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2014 р. – Випуск 121. – Частина 1. – с. 173-177.
51. Коропатник М. Україна у двох віцнах – з гітлерівською Німеччиною та путінською Росією: історичні паралелі / М. Коропатник // Сіверянський літопис. – 2015 р. – № 1. – с. 49-60.
52. Кубієвич С.П. Етапи формування та особливості врегулювання спорів у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) / С.П. Кубієвич // Часопис Київського університету права. – 2014 р. – № 4. – с. 292-296.
53. Лега А.Ю. Правові основи врегулювання військових конфліктів / А.Ю. Лега // Історичний архів. – 2011 р. – Випуск 6. – с. 80-83.
54. Лисак В.Ф. Миротворчість в сучасних міжнародних відносинах / В.Ф. Лисак // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Політологія. – 2015 р. – № 2. – с. 24-33.
55. Литвиненко О. Європейська безпека і Україна: можливий шлях послабити виклики і загрози / О. Литвиненко // International Review. – жовтень 2009 р. – № 3 (11). – с. 30-38.
56. Лозінська С.В. Політико-правове врегулювання конфліктів у міжнародних організаціях / С.В. Лозінська, Н.І. Чудик-Білоусова // Університетські наукові записки. – 2007 р. – № 2 (22). – с. 404-409.
57. Макаров Р.В. Мандат Ліги Націй в Іраку – наслідок експансіоністської політики Великобританії / Р.В. Макаров // Сходознавство. – 2012 р. – № 59. – с. 82-103.
58. Мандрагеля В.А. Сучачні інституціональні та процесуальні проблеми національної безпеки / В.А. Мандрагеля // Державне управління. – 2011 р. – № 4. – с. 87-89.
59. Мельник О. Україна у структурі регіональної і глобальної безпеки / О. Мельник // Національна безпека і оборона. – 2008 р. – № 9. – с. 3-12.
60. Мотиль В.І. Гуманітарна інтервенція та міжнародне право: теорія і практика: монографія / В.І. Мотиль – Львів: Львівський національний ун-т ім.. І. Франка, 2011 р. – 301 с.
61. Мушак Н.Б. Міжнародно-правові питання співробітництва та взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та Організації з безпеки і співробітництва у Європі у сфері захисту прав людини / Н.Б. Мушак // Часопис Київського університету права. – 2013 р. – № 1. – с. 308-311.
62. Назаренко О.А. Сучасна концепція підтримання миру в рамках ООН / О.А. Назаренко // Правове регулювання економіки. – 2012 р. – № 11-12. – с. 433-442.
63. Новікова Л.В. Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй як інституція протидії тероризму / Л.В. Новікова // Вісник Харуківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2014 р. – № 1144. – Випуск 4. – с. 25-28.
64. Панченко Л.Є. Генезис миротворчої діяльності / Л.Є. Панченко // Часопис Київського університету права. – 2010 р. – № 2. – с. 333-338.
65. Парахонський Б.О. Роль ОБСЄ у формуванні європейського середовища безпеки / Б.О. Парахонський, Г.М. Яворська // Стратегічні пріоритети. – 2013 р. – № 3 (28). – с. 109-114.
66. Перепелиця Г. Парадигма нової системи європейської безпеки / Г. Перепелиця // International Review. – жовтень 2009 р. – № 3 (11). – с. 39-51.
67. Пядишев В. Міжнародно-правові та організаційні аспекти підвищення ефективності правоохоронної діяльності в зонах операції з підтримання миру, що проводяться ООН та регіональними міжурядовими організаціями / В. Пядишев // Юридичний журнал. – 2012 р. – № 1. – с. 36-41.
68. Рєпін І.В. Миротворчий інститут ООН: віхи створення та розвитку / І.В. Рєпін // Військово-науковий вісник. – 2012 р. – Випуск 18. – с. 77-84.
69. Ржевська В.С. Внесок об’єднань полісів Стародавньої Греції у розвиток ідеї колективної безпеки у міжнародному праві / В.С. Ржевська // Вісник Вищої ради юстиції. – 2012 р. – № 4 (12). – с. 167-179.
70. Ржевська В.С. Колективна безпека у проекті щодо встановлення миру Іржі Подебрада / В.С. Ржевська // Юриспруденція: теорія і практика. – 2010 р. – № 4. – с. 33-37.
71. Ржевська В.С. ООН – етап у розвитку концепції колективної безпеки / В.С. Ржевська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2011 р. – Випуск 96. – Частина 1. – с. 159-162.
72. Семенчук О.Л. Нова архітектура європейської безпеки: тенденції, виклики, перспективи / О.Л. Семенчук // International Review. – жовтень 2009 р. – № 3 (11). – с. 4-14.
73. Сипко В.Г. Сучасні умови та міжнародне право з питань захисту людей / В.Г. Сипко // Безпека життєдіяльності. – 2008 р. – № 1/2. – с. 36-41.
74. Соколова Д. Міжнародні організації: чи здатні вони гарантувати мир і безпеку на планеті? / Д. Соколова // Аналітичні записки. – червень 2014 р. – с. 3-13.
75. Стрельбицький М.П. Правові механізми управління в умовах інформаційної війни та надзвичайних режимів / М.П. Стрельбицький, М.Л. Погребицький // Інформація і право. – 2015 р. – № 1 (13). – с. 78-84.
76. Терещенко О.В. Вирішення спорів міжнародними судами / О.В. Терещенко // Часопис Київського університету права. – 2011 р. – № 4. – с. 389-393.
77. Ткаченко М.І. Інтеграційні процеси в Європі в 50-90-хрр., участь у них України. Становлення та розвиток Європейської системи безпеки і співробітництва / М.І. Ткаченко // Історія та правознавство. – 2010 р. – № 14. – с. 22-26.
78. Тодоров І. Роль Організації з безпеки і співробітництва в Європі і забезпеченні дотримання прав людини / І. Тодоров, О. Швець // Схід. – 2011 р. – № 4 (111). – с. 119-122.
79. Трипольська М.І. Проблемні питання реформування Ради Безпеки ООН / М.І. Трипольська // Держава та регіони. Серія: Право. – 2014 р. – № 4 (46). – с. 172-174.
80. Шебаніц Д.М. Діяльність Ліги Націй у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки: історико-правовий аналіз / Д.М. Шебаніц // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. – 2014 р. – Випуск 24. – Том 1. – с. 121-124.
81. Ямчук А.М. Експеремент із миро творчістю: невтішний досвід ООн у Самалі / А.М. Ямчук // Наукові праці. Політологія. – 2012 р. – Випуск 185. – Том 197. – с. 123-127.
82. Ямчук А.М. Миротворчий процес в Україні: роль та можливості ООН / А.М. Ямчук // Науковий вісник Інституту політичних і геополітичних досліджень. – 2015 р. – Випуск 1. – с. 146-160.
83. Янакаєва К. Історичні аспекти становлення інституту санкцій у міжнародному праві / К. Янакаєва // Право і суспільство. – 2015 р. – № 5-2. – Частина 3. – с. 8-12.
Дополнительная информация
Роботу робив по вимогам викладеним у файлі: 2168_2_Vsm_priv.doc
Другие работы этого направления
ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ОРГАНАМИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ (ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД)
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ НЕЛЕГАЛЬНІЙ МІГРАЦІЇ
Вплив діяльності Європейського суду з прав людини на формування національних правозахисних систем і дотримання державами стандартів захисту прав людини
ПРАВО ДЕРЖАВИ НА САМООБОРОНУ В СВІТЛІ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
ЄВРОПЕЙСЬКІ МЕХАНІЗМИ БОРОТЬБИ ІЗ ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ
1. Міжнародні судові рішення та їх значення для формування норм міжнародного права 2. Поняття та загальна характеристика міжнародно-правової охорони навколишнього середовища
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ КРИМІНАЛЬНИХ СУДІВ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ В СИСТЕМІ ГАТТ/СОТ(ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ)
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В СТАРОДАВНІЙ ПЕРІОД
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З АСОЦІЙОВАНИМИ КРАЇНАМИ
Міжнародні договори з прав людини
ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ: РЕГІОНАЛЬНИЙ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ /ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ/
Законодавство про дипломатичні відносини
1. Суб’єкти міжнародних договорів. Об’єкти і форма міжнародних договорів 2. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл
ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОСОЮЗУ
ТЕОРІЯ І ПРИНЦИПИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВОГО ПРАВА (LEX MERCATORIA)
ЕВРОПЕЙСКАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ: МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ
1. Структура та укладаня міжнародного договору (стадії). Порядок набрання договором чинності 2. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами
Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини
Характерні риси та особливості діяльності Міжнародного кримінального суду
Застереження до міжнародних договорів
Населення і міжнародне право
Міжнародний суд ООН
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В БОРОТЬБІ ПРОТИ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ НАРКОТИКІВ (МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)
Громадянство
Міжнародне право Варіант №8 1. Міжнародно-правова норма: поняття та види 2. Поняття та види території згідно з міжнародним правом
ПРАВО НАРОДА НА САМООПРЕДЕЛЕНИЕ И ПРАКТИКА ЕГО ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ В СОВРЕМЕННЫЙ ПЕРИОД
ВИДАЧА ОСІБ В АСПЕКТІ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА
РОЗМЕЖУВАННЯ МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ МІЖ ПРИБЕРЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ У МІЖНАРОДНОМУ МОРСЬКОМУ ПРАВІ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В БОРОТЬБІ З РАБСТВОМ І РАБОТОРГІВЛЕЮ
Правовий статус та структура дипломатичного представництва
1. Принцип территориальной целостности государств. Принцип нерушимости (неприкосновенности) государственных границ 2. Основные принципы международного воздушного права
МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВАЯ ЗАЩИТА ПРАВ ЖЕНЩИН И ДЕТЕЙ В ПЕРИОД КРИЗИСНЫХ СИТУАЦИЙ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З ТОРГІВЛЕЮ ЖІНКАМИ ТА ДІТЬМИ
Тлумачення міжнародних договорів: теорія і досвід європейських міжнародних судових органів
ОСОБЕННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ НОРМ МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА ВО ВНУТРЕННЕМ ПРАВЕ ИОРДАНИИ И ИЗРАИЛЯ(сравнительно-правовой анализ)
Органи зовнішніх зносин держави
Міжнародно-правові відносини України з країнами європи в період зародження її державності
1. Поняття та особливості правового регулювання зовнішньоекономічних угод. Колізійні питання зовнішньоекономічних угод 2. Поняття та види джерел міжнародного приватного права
ПРАВОВІ ЗАСОБИ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ У РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Международная борьба с распространением наркотиков
Загальнотеоретича концепція державної служби в країнах членах ЄС з метою їх адаптації для державної служби України
Право міжнародної безпеки
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ПРИВАТНІСТЬ ПЕРСОНІФІКОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
1. Поняття та властивості суб’єкту міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність 2. Юридична природа та склад державної території. Поняття територіального верховенства
1. Сутність та функції міжнародного права 2. Способи надбання громадянства. Припинення громадянства
Морське страхування
Міжнародні автомобільні перевезення
Дипломатія в регіоні великої Східної Азії
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ (НЕТАРИФНИЙ АСПЕКТ)