|
ЦЕНА:
150 грн.
|
||
|
ЦЕНА:
345 руб.
|
||
|
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
|
||
| Тема работы: | Принцип недоторканності особи в кримінальному процесі (ID работы: 670) |
| Направление: | Право |
| Предмет: | Криминальное право |
| Тип работы: | Дипломная работа |
| Число страниц: | 72 |
| Год защиты: | 2009 |
| Язык: | Украинский |
Содержание
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПУ НЕДОТОРКАННОСТІ
1.1. Поняття недотоканності особи в кримінальному процесі
1.2. Зміст принципу недорканності
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ НЕДОТОРКАННОСТІ НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Забезпечення недоторканності особи
під час досудового слідства
2.2. Забезпечення недоторканності особи.
під час судового розгляду
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ НЕДОТОРКАННОСТІ ОСОБИ
3.1. Особливості недорканності окремих категорій осіб
3.2. Розвиток принципу недорканності особи
на законодавчому рівні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПУ НЕДОТОРКАННОСТІ
1.1. Поняття недотоканності особи в кримінальному процесі
1.2. Зміст принципу недорканності
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ НЕДОТОРКАННОСТІ НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Забезпечення недоторканності особи
під час досудового слідства
2.2. Забезпечення недоторканності особи.
під час судового розгляду
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ НЕДОТОРКАННОСТІ ОСОБИ
3.1. Особливості недорканності окремих категорій осіб
3.2. Розвиток принципу недорканності особи
на законодавчому рівні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Введение
ВСТУП
Актуальність теми дипломної роботи. В сучасних умовах реалізації судово-правової реформи, особливої актуальності набувають питання створення дійових механізмів, які можуть забезпечити реалізацію основного принципу правової держави, згідно з яким людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод - обовязком держави.
Великого значення ці положення набувають для такої сфери правового регулювання, як кримінально-процесуальна діяльність, оскільки вона поєднана з втручанням в особисте життя громадян, обмеженням, у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосуванням заходів процесуального примусу. Реалізація в кримінальному законодавстві принципу недоторканності особи є органічною передумовою забезпечення прав і законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. В цьому аспекті Україна послідовно втілює в життя міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини.
Забезпечення особистих прав і свобод, їх захист і ефективна реалізація - одне із головних завдань демократії. В системі особистих конституційних прав і свобод людини і громадянина важливе місце належить суб’єктивним правам на недоторканість особи, житла і охорону їх особистого та сімейного життя, які являються невід’ємними елементами їх особистої свободи. Вони тісно між собою пов’язані, що дає змогу їх дослідити разом, виділивши з інших конституційних прав і свобод.
Особиста недоторканість - це суб’єктивне право людини і громадянина, яке гарантує їх свободу від протиправних посягань на життя, здоров’я, індивідуальну безпеку з боку кого б то не було, в тому числі воно не допускає незаконних і безпідставних дій посадових осіб державних органів і громадських організацій при виконанні ними своїх обов’язків, і яке надає можливість відновлення порушеного права.
Окремі питання цієї проблеми неодноразово були предметом досліджень багатьох українських вчених і практиків: М.І. Бажанова, Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, О.В. Капліної, В.О. Коновалової, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, П.М. Рабіновича, А.Л. Ривліна, І.В. Тиричева, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, Ю.П. Яновича та ін.
Незважаючи на досить велику кількість наукових праць, в яких досліджувалися проблеми, пов язані з гарантіями прав і свобод особистості у кримінально-процесуальній діяльності, в науці кримінального процесу відсутня єдність думок щодо поняття «недоторканність особи» як процесуальної гарантії особи, її сутності. Крім того, питання забезпечення недоторканності особи на стадії судового розгляду кримінальної справи ще не були предметом комплексного наукового дослідження. Слід також зазначити, що в юридичній практиці, на жаль, непоодинокі випадки неправомірного обмеження прав і свобод особи, викликані як невизначеністю в теорії сутності недоторканності особи, так і недосконалістю правових механізмів реалізації даного принципу.
Зміна орієнтирів у діяльності держави на утвердження і забезпечення прав і свобод людини тісно пов язана із змінами у законодавстві. В зв язку з цим новий Кримінально-процесуальний кодекс України має не тільки відповідати Конституції України та міжнародно-правовим стандартам, а й встановити такі правозахисні механізми, які б реально забезпечували неухильне додержання прав та законних інтересів громадян.
Наведеними обставинами й викликана актуальність теми дипломної роботи.
Мета і задачі дослідження. Основною метою цієї роботи є теоретичне осмислення місця і ролі принципу недоторканності особи в кримінальному процесі в загальній системі правових гарантій, розробці на цій основі системи кримінально-процесуальних гарантій, а також механізмів його реалізації.
Ця мета обумовила необхідність визначення таких задач:
- визначинити поняття «недоторканність особи» та його основний зміст в кримінальному процесі, його роль у реалізації прав і свобод особистості у кримінальному судочинстві;
- проаналізувати реалізацію принципу недоторканності особи під час досудового слідства та в процесі судового розгляду кримінальної справи;
- визначити особливості реалізації принципу недоторканності деяких категорій осіб в кримінальному процесі;
- запропонувати на підставі виявлених порушень прав особистості в кримінальному судочинстві науково-практичні рекомендації, спрямовані на посилення ефективності реалізації принципу недоторканності у кримінально-процесуальній діяльності.
Теоретичною основою дослідження стали праці в галузі загальної теорії права, конституційного, міжнародного, кримінального, кримінально-процесуального права. В порівняльно-правовому аспекті досліджено законодавство України, інших держав та постанови Пленуму Верховного Суду України, проекти КПК України, Модельний кримінально-процесуальний кодекс країн СНД. Проаналізовано конкретні справи Європейського Суду з прав людини, пов язані з порушенням прав громадян на особисту недоторканність у стадії судового розгляду кримінальної справи.
Нормативна база роботи охоплює: Конституцію України, положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, інших міжнародних пактів, ратифікованих Верховною Радою України, національне кримінально-процесуальне законодавство.
Структура роботи. Загальний обсяг дипломної роботи з висновками становить 67 сторінок. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків і списку використаних літературних джерел.
Актуальність теми дипломної роботи. В сучасних умовах реалізації судово-правової реформи, особливої актуальності набувають питання створення дійових механізмів, які можуть забезпечити реалізацію основного принципу правової держави, згідно з яким людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод - обовязком держави.
Великого значення ці положення набувають для такої сфери правового регулювання, як кримінально-процесуальна діяльність, оскільки вона поєднана з втручанням в особисте життя громадян, обмеженням, у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосуванням заходів процесуального примусу. Реалізація в кримінальному законодавстві принципу недоторканності особи є органічною передумовою забезпечення прав і законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. В цьому аспекті Україна послідовно втілює в життя міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини.
Забезпечення особистих прав і свобод, їх захист і ефективна реалізація - одне із головних завдань демократії. В системі особистих конституційних прав і свобод людини і громадянина важливе місце належить суб’єктивним правам на недоторканість особи, житла і охорону їх особистого та сімейного життя, які являються невід’ємними елементами їх особистої свободи. Вони тісно між собою пов’язані, що дає змогу їх дослідити разом, виділивши з інших конституційних прав і свобод.
Особиста недоторканість - це суб’єктивне право людини і громадянина, яке гарантує їх свободу від протиправних посягань на життя, здоров’я, індивідуальну безпеку з боку кого б то не було, в тому числі воно не допускає незаконних і безпідставних дій посадових осіб державних органів і громадських організацій при виконанні ними своїх обов’язків, і яке надає можливість відновлення порушеного права.
Окремі питання цієї проблеми неодноразово були предметом досліджень багатьох українських вчених і практиків: М.І. Бажанова, Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, О.В. Капліної, В.О. Коновалової, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, П.М. Рабіновича, А.Л. Ривліна, І.В. Тиричева, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, Ю.П. Яновича та ін.
Незважаючи на досить велику кількість наукових праць, в яких досліджувалися проблеми, пов язані з гарантіями прав і свобод особистості у кримінально-процесуальній діяльності, в науці кримінального процесу відсутня єдність думок щодо поняття «недоторканність особи» як процесуальної гарантії особи, її сутності. Крім того, питання забезпечення недоторканності особи на стадії судового розгляду кримінальної справи ще не були предметом комплексного наукового дослідження. Слід також зазначити, що в юридичній практиці, на жаль, непоодинокі випадки неправомірного обмеження прав і свобод особи, викликані як невизначеністю в теорії сутності недоторканності особи, так і недосконалістю правових механізмів реалізації даного принципу.
Зміна орієнтирів у діяльності держави на утвердження і забезпечення прав і свобод людини тісно пов язана із змінами у законодавстві. В зв язку з цим новий Кримінально-процесуальний кодекс України має не тільки відповідати Конституції України та міжнародно-правовим стандартам, а й встановити такі правозахисні механізми, які б реально забезпечували неухильне додержання прав та законних інтересів громадян.
Наведеними обставинами й викликана актуальність теми дипломної роботи.
Мета і задачі дослідження. Основною метою цієї роботи є теоретичне осмислення місця і ролі принципу недоторканності особи в кримінальному процесі в загальній системі правових гарантій, розробці на цій основі системи кримінально-процесуальних гарантій, а також механізмів його реалізації.
Ця мета обумовила необхідність визначення таких задач:
- визначинити поняття «недоторканність особи» та його основний зміст в кримінальному процесі, його роль у реалізації прав і свобод особистості у кримінальному судочинстві;
- проаналізувати реалізацію принципу недоторканності особи під час досудового слідства та в процесі судового розгляду кримінальної справи;
- визначити особливості реалізації принципу недоторканності деяких категорій осіб в кримінальному процесі;
- запропонувати на підставі виявлених порушень прав особистості в кримінальному судочинстві науково-практичні рекомендації, спрямовані на посилення ефективності реалізації принципу недоторканності у кримінально-процесуальній діяльності.
Теоретичною основою дослідження стали праці в галузі загальної теорії права, конституційного, міжнародного, кримінального, кримінально-процесуального права. В порівняльно-правовому аспекті досліджено законодавство України, інших держав та постанови Пленуму Верховного Суду України, проекти КПК України, Модельний кримінально-процесуальний кодекс країн СНД. Проаналізовано конкретні справи Європейського Суду з прав людини, пов язані з порушенням прав громадян на особисту недоторканність у стадії судового розгляду кримінальної справи.
Нормативна база роботи охоплює: Конституцію України, положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, інших міжнародних пактів, ратифікованих Верховною Радою України, національне кримінально-процесуальне законодавство.
Структура роботи. Загальний обсяг дипломної роботи з висновками становить 67 сторінок. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків і списку використаних літературних джерел.
Заключение
ВИСНОВКИ
Стаття 29 Конституції України закріплює положення, що кожна людина має невід'ємне право на особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований інакше як за вмотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, передбачених законом. Поки людина не вчинила злочину чи іншого правопорушення її право на особисту недоторканність не може бути ніким обмежено без законних підстав. Держава та всі її органи повинні створювати людині максимально сприятливі умови для реалізації нею свого конституційного права на свободу та особисту недоторканність.
Право на особисту недоторканність закріплювалось міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст.3), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 р. (ст.9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст.5).
Принцип недоторканості особи закріплено у статті 14 Кримінально-процесуального кодексу України: «Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком».
Взяття обвинуваченого під варту як запобіжний захід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим з санкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Законом України «Про попереднє ув’язнення».
Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента України (Конституція України), кандидатів у депутати (Закон України «Про статус народного депутата України»), суддів (Закону України «Про статус суддів»).
Зміст принципу недоторканності доповнюється також положеннями статті 14-1 Кримінально-процесуального кодексу: «Недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом».
Відповідно до ст. 106 КПК особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, може бути затримана лише в тому разі, якщо її застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; коли очевидці (включаючи потерпілих) прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин; якщо на підозрюваному або на його одягу, при ньому чи в його житлі будуть виявлені явні сліди злочину.
Однією з гарантій забезпечення права на свободу й особисту недоторканність є Закон України «Про прокуратуру», в якому закріплено положення про те, що прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру. Такі постанови і вказівки прокурора є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає конкретні строки тримання під вартою лише під час досудового слідства (ст. 156 КПК). Ці строки закінчуються в день надходження справи до суду. Далі суддя чи суд вирішують питання про скасування чи залишення запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 253 КПК).
Відсутність можливості звільнити під розумні гарантії є додатковим стримуючим фактором при вирішенні питання про звільнення, оскільки суддя, що сумнівається в можливості безумовного звільнення, буде змушений залишити обвинуваченого під вартою.
Недоторканність суддів, як юридичний інститут і одна з гарантій незалежності суддів, заслуговує спеціального обговорення, тим більше, що ці питання мають велике значення та неодноразово були предметом тлумачення Конституційним Судом України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.
На мою думку, принцип недоторканності суддів не слід ототожнювати з конституційним правом на недоторканність, проголошеним в ст.29 Конституції України. Воно є значно ширшим, натомість як принцип суддівської недоторканності зводиться лише до того, що суддя, не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Говорячи про депутатську недоторканність у кримінальному процесі, то в такому випадку мова йде депутатський імунітет, який полягає в особливій, відмінній від загальної, процедурі притягнення народних обранців до кримінальної відповідальності, а також в особливому порядку вирішення питання щодо їхнього арешту або затримання.
Гарантії недоторканності народного депутата України визначені у ст.27 Закону України «Про статус народного депутата України», відповідно до якої Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.
Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Проблемою є те, що ні в Законі України "Про статус народного депутата України", ні в Регламенті Верховної Ради України не визначено "порядку отримання згоди Верховної Ради України на арешт народного депутата.
Нині прийнятий за основу 15 грудня 2005 року проект Кримінально-процесуального кодексу України визначає одним із завдань кримінального провадження захист особи від безпідставного і незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження чи обмеження її прав і свобод. А стаття 7 даного Проекту визнає право людини на свободу і особисту недоторканність як одну із засад кримінального провадження. Порівняно із ст..14 чинного Кримінально-процесуального кодексу у ст.11 Проекту поняття «Недоторканність особи» є більш розширеним і складається з 4 частин: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути взятий під варту і триматися під вартою, поміщений до медичної установи для проведення експертизи, підданий примусовому заходу медичного чи виховного характеру інакше як за судовим рішенням в порядку і з підстав, передбачених цим Кодексом. Ніхто не може бути затриманий, визнаний підозрюваним чи притягнутий як обвинувачений інакше як в порядку і з підстав, передбачених цим Кодексом. Суд, прокурор, начальник місця попереднього ув'язнення або тримання затриманих зобов'язані негайно звільнити особу, яка незаконно позбавлена волі, незаконно поміщена до медичної чи спеціальної навчально-виховної установи, утримується під вартою понад строк, передбачений цим Кодексом».
Рекомендовано внести зміни до законодавства, які б:
1) виключали практику затримання без судового рішення у випадках, які не передбачені частиною 3 статті 29 Конституції, зокрема, передбачити більш чіткі формулювання обставин, у яких працівник правоохоронного органу отримує повноваження на затримання без рішення суду;
2) виключити із закону положення, що дозволяють тримання особи під вартою для забезпечення виконання процесуальних рішень (стаття 148 КПК) та належної поведінки (стаття 154-1 КПК), оскільки ці положення не відповідають критеріям ясності та передбачуваності;
3) передбачити положення, які б виключали практику повторного затримання особи після відмови судді у взятті її під варту, на підставі «прихованих» обвинувачень;
4) особам, що перебувають під вартою, надати право на періодичне оскарження обґрунтованості тримання під вартою;
5) встановити чіткі й детальні правила процедури для судового розгляду питання про тримання під вартою або звільнення, зокрема, передбачити обов’язкову участь особи, що позбавлена свободи, у будь-якому слуханні, де розглядається питання про його тримання під вартою або звільнення; право особи, що позбавлена свободи, та її захисника на ознайомлення з матеріалами, що обґрунтовують подання про взяття під варту або продовження тримання під вартою;
6) передбачити процедуру судового рішення питання про затримання бродяг та жебраків, або принаймні надати їм право на оскарження такого затримання і передбачити правила судової процедури.
Таким чином, залишається сподіватися що нове кримінально-процесуальне законодавство створить надійну перепону для будь-яких зловживань при вирішенні питань, які стосуються посягань на свободу та особисту недоторканність людини і громадянина в Україні. Наше ж завдання, як практиків та науковців, всіляко сприяти формуванню такого законодавства.
Стаття 29 Конституції України закріплює положення, що кожна людина має невід'ємне право на особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований інакше як за вмотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, передбачених законом. Поки людина не вчинила злочину чи іншого правопорушення її право на особисту недоторканність не може бути ніким обмежено без законних підстав. Держава та всі її органи повинні створювати людині максимально сприятливі умови для реалізації нею свого конституційного права на свободу та особисту недоторканність.
Право на особисту недоторканність закріплювалось міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст.3), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 р. (ст.9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст.5).
Принцип недоторканості особи закріплено у статті 14 Кримінально-процесуального кодексу України: «Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком».
Взяття обвинуваченого під варту як запобіжний захід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим з санкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Законом України «Про попереднє ув’язнення».
Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента України (Конституція України), кандидатів у депутати (Закон України «Про статус народного депутата України»), суддів (Закону України «Про статус суддів»).
Зміст принципу недоторканності доповнюється також положеннями статті 14-1 Кримінально-процесуального кодексу: «Недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом».
Відповідно до ст. 106 КПК особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, може бути затримана лише в тому разі, якщо її застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; коли очевидці (включаючи потерпілих) прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин; якщо на підозрюваному або на його одягу, при ньому чи в його житлі будуть виявлені явні сліди злочину.
Однією з гарантій забезпечення права на свободу й особисту недоторканність є Закон України «Про прокуратуру», в якому закріплено положення про те, що прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру. Такі постанови і вказівки прокурора є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає конкретні строки тримання під вартою лише під час досудового слідства (ст. 156 КПК). Ці строки закінчуються в день надходження справи до суду. Далі суддя чи суд вирішують питання про скасування чи залишення запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 253 КПК).
Відсутність можливості звільнити під розумні гарантії є додатковим стримуючим фактором при вирішенні питання про звільнення, оскільки суддя, що сумнівається в можливості безумовного звільнення, буде змушений залишити обвинуваченого під вартою.
Недоторканність суддів, як юридичний інститут і одна з гарантій незалежності суддів, заслуговує спеціального обговорення, тим більше, що ці питання мають велике значення та неодноразово були предметом тлумачення Конституційним Судом України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.
На мою думку, принцип недоторканності суддів не слід ототожнювати з конституційним правом на недоторканність, проголошеним в ст.29 Конституції України. Воно є значно ширшим, натомість як принцип суддівської недоторканності зводиться лише до того, що суддя, не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Говорячи про депутатську недоторканність у кримінальному процесі, то в такому випадку мова йде депутатський імунітет, який полягає в особливій, відмінній від загальної, процедурі притягнення народних обранців до кримінальної відповідальності, а також в особливому порядку вирішення питання щодо їхнього арешту або затримання.
Гарантії недоторканності народного депутата України визначені у ст.27 Закону України «Про статус народного депутата України», відповідно до якої Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.
Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Проблемою є те, що ні в Законі України "Про статус народного депутата України", ні в Регламенті Верховної Ради України не визначено "порядку отримання згоди Верховної Ради України на арешт народного депутата.
Нині прийнятий за основу 15 грудня 2005 року проект Кримінально-процесуального кодексу України визначає одним із завдань кримінального провадження захист особи від безпідставного і незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження чи обмеження її прав і свобод. А стаття 7 даного Проекту визнає право людини на свободу і особисту недоторканність як одну із засад кримінального провадження. Порівняно із ст..14 чинного Кримінально-процесуального кодексу у ст.11 Проекту поняття «Недоторканність особи» є більш розширеним і складається з 4 частин: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути взятий під варту і триматися під вартою, поміщений до медичної установи для проведення експертизи, підданий примусовому заходу медичного чи виховного характеру інакше як за судовим рішенням в порядку і з підстав, передбачених цим Кодексом. Ніхто не може бути затриманий, визнаний підозрюваним чи притягнутий як обвинувачений інакше як в порядку і з підстав, передбачених цим Кодексом. Суд, прокурор, начальник місця попереднього ув'язнення або тримання затриманих зобов'язані негайно звільнити особу, яка незаконно позбавлена волі, незаконно поміщена до медичної чи спеціальної навчально-виховної установи, утримується під вартою понад строк, передбачений цим Кодексом».
Рекомендовано внести зміни до законодавства, які б:
1) виключали практику затримання без судового рішення у випадках, які не передбачені частиною 3 статті 29 Конституції, зокрема, передбачити більш чіткі формулювання обставин, у яких працівник правоохоронного органу отримує повноваження на затримання без рішення суду;
2) виключити із закону положення, що дозволяють тримання особи під вартою для забезпечення виконання процесуальних рішень (стаття 148 КПК) та належної поведінки (стаття 154-1 КПК), оскільки ці положення не відповідають критеріям ясності та передбачуваності;
3) передбачити положення, які б виключали практику повторного затримання особи після відмови судді у взятті її під варту, на підставі «прихованих» обвинувачень;
4) особам, що перебувають під вартою, надати право на періодичне оскарження обґрунтованості тримання під вартою;
5) встановити чіткі й детальні правила процедури для судового розгляду питання про тримання під вартою або звільнення, зокрема, передбачити обов’язкову участь особи, що позбавлена свободи, у будь-якому слуханні, де розглядається питання про його тримання під вартою або звільнення; право особи, що позбавлена свободи, та її захисника на ознайомлення з матеріалами, що обґрунтовують подання про взяття під варту або продовження тримання під вартою;
6) передбачити процедуру судового рішення питання про затримання бродяг та жебраків, або принаймні надати їм право на оскарження такого затримання і передбачити правила судової процедури.
Таким чином, залишається сподіватися що нове кримінально-процесуальне законодавство створить надійну перепону для будь-яких зловживань при вирішенні питань, які стосуються посягань на свободу та особисту недоторканність людини і громадянина в Україні. Наше ж завдання, як практиків та науковців, всіляко сприяти формуванню такого законодавства.
Литература
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Конституція України від 28 червня 199 6 р. // Голос України, 1996, 07, 13.07.96 N 128.
2. "Кримінально-процесуальний кодекс України" від 28.12.1960р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1961, № 2, ст.15.
3. "Кримінальний кодекс України" від 05.04.2001р. № 2341-III // Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920.
4. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1997, N 40, ст. 263.
5. Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р. № 2862-XII // Відомості Верховної Ради України, 1993, N 8 (23.02.93), ст. 56
6. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996р. № 422/96-ВР // Урядовий кур'єр, 1996, 10, 22.10.96 N 2000.
7. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992р. № 2790-XII // Голос України, 1992, 12, 23.12.92 N 244.
8. Закон України "Про попереднє ув'язнення" від 30.06.1993р. № 3352-XII // Голос України, 1993, 08, 06.08.93 N 148
9. Закон "Про міліцію" від 20.12.1990р. № 565-XII // Голос України, 1991, 01, 04.01.91 N 3.
10. Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України, 1991, N 53 (31.12.91), ст. 793.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» // Вісник Верховного Суду України, 2003, 05-06, № 3.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 26.03.99 року «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу» // Юридичний вісник України, 1999, 06, № 24.
13. Рішення Конституційний Суд "У справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності)" від 26.06.2003р. № 12-рп/2003 // Офіційний вісник України, 2003, N 28 (25.07.2003), ст. 1381.
14. Рішення Конституційний Суд "У справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України)" від 10.12.2003р. № 19-рп/2003 // Юридичний вісник України, 2004, 01, № 1-2.
15. "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950р. // Офіційний вісник України, 2006, N 32 (23.08.2006), ст. 2371.
16. "Загальна декларація прав людини" від 10.12.1948р. // Юридичний вісник України, 2005, 12, № 48.
17. Международный пакт о гражданских и политических правах от 19 декабря 1966г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 53 - 68.
18. Европейская конвенция против пыток или бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания от 10 декабря 1984 г. Рос. газета. 1995. 5 апреля.
19. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых заключению в какой бы то ни было форме: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 43173 от 9 декабря 1988 г.(Сборник стандартов и норм ООН в области предупреждения преступности уголовного правосудия) Правовые основы деятельности МВД России: Сборник нормативных документов. Т. 2. - М.: ИНФРА-М, 1996. С.145-156.
20. Основные принципы, касающиеся деятельности судебных органов, приняты седьмым Конгрессом ООН по предупреждению преступлений и обращению с правонарушителями и одобрены Генеральной Ассамблеей ООН 4032 29 ноября 1985 г. Собрание международных документов. - Издание ОБСЕ. С. 147-150.
21. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными. Приняты Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями от 30 августа 1955 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 190 - 205.
22. Основные принципы обращения с заключенными, принятые Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1990 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 206 - 207.
23. Минимальные стандартные правила ООН в отношении мер, не связанных с тюремным заключением ("Токийские правила"), принятые Резолюцией Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 217 - 225.
24. Минимальные стандартные правила ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних ("Пекинские правила"), принятые Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН от 10 декабря 1985 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 284 - 305.
25. Правила ООН, касающиеся защиты несовершеннолетних, лишенных свободы, от 14 декабря 1990 г. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии. Приложение № 5. М. 2000. С. 252 - 271.
26. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека СЗ РФ. 1999. № 13. Ст. 1489.
27. Модельный уголовно - процессуальный кодекс для государств - участников СНГ: Рекомендательный законодательный акт. Принят на седьмом пленарном заседании Межпарламентской Ассамблеи государств - участников СНГ 17 февраля 1996 г. Приложение к "Информационному бюллетеню". 1996. № 10.
28. Асанов В.В., Данилова Р.В. Обеспечение прав человека в процессе раскрытия преступлений. Учеб. пособие для образовательных учреждений МВД России. - М.: Институт МВД России, 1999. - 107 с.
29. Бортновська З. Реалізація права на свободу та особисту недоторканність в українському кримінальному процесі // Право України – 2003 - № 10 – ст. 29 – 33.
30. Васильева Е. Г. Проблемы ограничения неприкосновенности личности в уголовном процессе.Дисс. ... канд. юрид. наук. Уфа: Башкирский государственный университет, 2002. 193 с.
31. Еникеев З.Д. Конституционные основы неприкосновенности личности Актуальные проблемы развития советской автономии в условиях формирования социалистического правового государства. - Уфа: 1990, С. 98-108.
32. Еникеев З.Д. Личность неприкосновенна и это гарантированно законом Известия Башкортостана. 1997. 25 ноября.
33. Еникеев З.Д. Проблема усиления гарантий неприкосновенности личности в уголовном судопроизводстве Российский юридический журнал. 1997. № 3. С. 68-74.
34. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996р.
35. Коментар до Закону „Про судоустрій України”/ За заг. ред. В.Т.Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
36. Клочков В. Мета і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту //Юр.Газета – 08.12.2004 - № 22 (34).
37. Марітчак Т.М. Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту місцевими та апеляційними судами // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6 (34). - С. 38.
38. Права людини і правоохоронні органи: Посіб. для практ. навч.: Центр інформації з прав людини. – Страсбург, 1998.
39. Павлищев О. Право на свободу та особисту недоторканність // Закон&Бізнес - 2-15.07.2005 – № 27-28 (703-704).
40. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6 (34). - С. 26-36.
41. Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: Нормы и действительность. - М.: Дело, 2000. - 720 с.
42. Сердюк В. Недоторканність суддів та її значення для здійснення правосуддя //Юридичний Вісник України. — 2008.05.03. — № 18.
43. Удалова Л. „Імунітет у кримінальному процесі України” // Право України 2003 р., № 7.
44. Трофименко В. М. Кримінально-процесуальні гарантії особистості в стадії судового розгляду: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. - 226 арк.
45. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні” // Право України 2003 р., № 3.
1. Конституція України від 28 червня 199 6 р. // Голос України, 1996, 07, 13.07.96 N 128.
2. "Кримінально-процесуальний кодекс України" від 28.12.1960р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1961, № 2, ст.15.
3. "Кримінальний кодекс України" від 05.04.2001р. № 2341-III // Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920.
4. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1997, N 40, ст. 263.
5. Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р. № 2862-XII // Відомості Верховної Ради України, 1993, N 8 (23.02.93), ст. 56
6. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996р. № 422/96-ВР // Урядовий кур'єр, 1996, 10, 22.10.96 N 2000.
7. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992р. № 2790-XII // Голос України, 1992, 12, 23.12.92 N 244.
8. Закон України "Про попереднє ув'язнення" від 30.06.1993р. № 3352-XII // Голос України, 1993, 08, 06.08.93 N 148
9. Закон "Про міліцію" від 20.12.1990р. № 565-XII // Голос України, 1991, 01, 04.01.91 N 3.
10. Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України, 1991, N 53 (31.12.91), ст. 793.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» // Вісник Верховного Суду України, 2003, 05-06, № 3.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 26.03.99 року «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу» // Юридичний вісник України, 1999, 06, № 24.
13. Рішення Конституційний Суд "У справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності)" від 26.06.2003р. № 12-рп/2003 // Офіційний вісник України, 2003, N 28 (25.07.2003), ст. 1381.
14. Рішення Конституційний Суд "У справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України)" від 10.12.2003р. № 19-рп/2003 // Юридичний вісник України, 2004, 01, № 1-2.
15. "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950р. // Офіційний вісник України, 2006, N 32 (23.08.2006), ст. 2371.
16. "Загальна декларація прав людини" від 10.12.1948р. // Юридичний вісник України, 2005, 12, № 48.
17. Международный пакт о гражданских и политических правах от 19 декабря 1966г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 53 - 68.
18. Европейская конвенция против пыток или бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания от 10 декабря 1984 г. Рос. газета. 1995. 5 апреля.
19. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых заключению в какой бы то ни было форме: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 43173 от 9 декабря 1988 г.(Сборник стандартов и норм ООН в области предупреждения преступности уголовного правосудия) Правовые основы деятельности МВД России: Сборник нормативных документов. Т. 2. - М.: ИНФРА-М, 1996. С.145-156.
20. Основные принципы, касающиеся деятельности судебных органов, приняты седьмым Конгрессом ООН по предупреждению преступлений и обращению с правонарушителями и одобрены Генеральной Ассамблеей ООН 4032 29 ноября 1985 г. Собрание международных документов. - Издание ОБСЕ. С. 147-150.
21. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными. Приняты Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями от 30 августа 1955 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 190 - 205.
22. Основные принципы обращения с заключенными, принятые Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1990 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 206 - 207.
23. Минимальные стандартные правила ООН в отношении мер, не связанных с тюремным заключением ("Токийские правила"), принятые Резолюцией Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 217 - 225.
24. Минимальные стандартные правила ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних ("Пекинские правила"), принятые Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН от 10 декабря 1985 г. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. С. 284 - 305.
25. Правила ООН, касающиеся защиты несовершеннолетних, лишенных свободы, от 14 декабря 1990 г. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии. Приложение № 5. М. 2000. С. 252 - 271.
26. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека СЗ РФ. 1999. № 13. Ст. 1489.
27. Модельный уголовно - процессуальный кодекс для государств - участников СНГ: Рекомендательный законодательный акт. Принят на седьмом пленарном заседании Межпарламентской Ассамблеи государств - участников СНГ 17 февраля 1996 г. Приложение к "Информационному бюллетеню". 1996. № 10.
28. Асанов В.В., Данилова Р.В. Обеспечение прав человека в процессе раскрытия преступлений. Учеб. пособие для образовательных учреждений МВД России. - М.: Институт МВД России, 1999. - 107 с.
29. Бортновська З. Реалізація права на свободу та особисту недоторканність в українському кримінальному процесі // Право України – 2003 - № 10 – ст. 29 – 33.
30. Васильева Е. Г. Проблемы ограничения неприкосновенности личности в уголовном процессе.Дисс. ... канд. юрид. наук. Уфа: Башкирский государственный университет, 2002. 193 с.
31. Еникеев З.Д. Конституционные основы неприкосновенности личности Актуальные проблемы развития советской автономии в условиях формирования социалистического правового государства. - Уфа: 1990, С. 98-108.
32. Еникеев З.Д. Личность неприкосновенна и это гарантированно законом Известия Башкортостана. 1997. 25 ноября.
33. Еникеев З.Д. Проблема усиления гарантий неприкосновенности личности в уголовном судопроизводстве Российский юридический журнал. 1997. № 3. С. 68-74.
34. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996р.
35. Коментар до Закону „Про судоустрій України”/ За заг. ред. В.Т.Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
36. Клочков В. Мета і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту //Юр.Газета – 08.12.2004 - № 22 (34).
37. Марітчак Т.М. Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту місцевими та апеляційними судами // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6 (34). - С. 38.
38. Права людини і правоохоронні органи: Посіб. для практ. навч.: Центр інформації з прав людини. – Страсбург, 1998.
39. Павлищев О. Право на свободу та особисту недоторканність // Закон&Бізнес - 2-15.07.2005 – № 27-28 (703-704).
40. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6 (34). - С. 26-36.
41. Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: Нормы и действительность. - М.: Дело, 2000. - 720 с.
42. Сердюк В. Недоторканність суддів та її значення для здійснення правосуддя //Юридичний Вісник України. — 2008.05.03. — № 18.
43. Удалова Л. „Імунітет у кримінальному процесі України” // Право України 2003 р., № 7.
44. Трофименко В. М. Кримінально-процесуальні гарантії особистості в стадії судового розгляду: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. - 226 арк.
45. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні” // Право України 2003 р., № 3.
Другие работы этого направления
© 2023 Diplom.kiev.ua
Научные работы на заказ
Нужна научная работа?