ЦЕНА:
60 грн.
|
||
ЦЕНА:
138 руб.
|
||
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
|
||
Тема работы: | Ведення дискусу. Майєвтика (ID работы: 35) |
Направление: | Гуманитарные предметы |
Предмет: | Философия |
Тип работы: | Курсовая работа |
Число страниц: | 28 |
Год защиты: | 2009 |
ВУЗ: | Национальный Педагогический Университет им. Драгоманова (НПУ им. Драгоманова) |
Язык: | Украинский |
Содержание
Зміст
Вступ
Розділ 1. Сократ – основоположник об’єктивного ідеалізму у філософії.
Розділ 2. Діалектичний метод Сократа.
2.1. Діалог як спосіб відкриття істини.
2.2. Майєвтика як складова Сократівського діалектичного методу.
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Розділ 1. Сократ – основоположник об’єктивного ідеалізму у філософії.
Розділ 2. Діалектичний метод Сократа.
2.1. Діалог як спосіб відкриття істини.
2.2. Майєвтика як складова Сократівського діалектичного методу.
Висновок
Список використаних джерел
Введение
Вступ
Актуальність теми зумовлена тим, що Сократ є одним з найбільш відомих мислителів в історії філософії. ВУ свідомості людей Сократ став втіленням мудрості, ідеалом мудреця, що ставив істину вище за життя. Образ Сократа - мислителя покладено в основу багатьох творів літератури та образотворчого мистецтва.
Про особистість Сократа та його філософські погляди існує дуже багато літератури, але тим не менш цей мислитель залишається досить загадкової постаттю в античній філософії.
Не менш цікавим для філософії є філософський метод Сократа – діалектика. Метод Сократа, як і його філософія, покликані виявити і обґрунтувати моральні основи буття людини, її практичних дій і поведінки. На цій основі і формувалася у філософа основна проблема — проблема добра і доброчинності, як вищого поняття, що характеризували сутність людини і визначали сенс її буття.
Об’єктом роботи є філософські погляди Сократа.
Предметом дослідження в роботі є ведення дискусії за Сократом та майєвтика як метод «народження» істини.
Метою роботи є розкрити суть Сократівського діалогу та майєвтики як методу його ведення.
Відповідно до мети завданням роботи є:
1) розглянути основні положення філософії Сократа;
2) виокремити філософський метод Сократа;
3) визначити особливості діалектики Сократа;
4) розкрити суть та мету діалогу за Сократом;
5) охарактеризувати майєвтику як «повивальне мистецтво»;
6) розглянути метод ведення дискусії за Сократом у діалогах Платона.
Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, другий розділ диференційований на два підрозділи, висновку та списку використаних джерел.
Актуальність теми зумовлена тим, що Сократ є одним з найбільш відомих мислителів в історії філософії. ВУ свідомості людей Сократ став втіленням мудрості, ідеалом мудреця, що ставив істину вище за життя. Образ Сократа - мислителя покладено в основу багатьох творів літератури та образотворчого мистецтва.
Про особистість Сократа та його філософські погляди існує дуже багато літератури, але тим не менш цей мислитель залишається досить загадкової постаттю в античній філософії.
Не менш цікавим для філософії є філософський метод Сократа – діалектика. Метод Сократа, як і його філософія, покликані виявити і обґрунтувати моральні основи буття людини, її практичних дій і поведінки. На цій основі і формувалася у філософа основна проблема — проблема добра і доброчинності, як вищого поняття, що характеризували сутність людини і визначали сенс її буття.
Об’єктом роботи є філософські погляди Сократа.
Предметом дослідження в роботі є ведення дискусії за Сократом та майєвтика як метод «народження» істини.
Метою роботи є розкрити суть Сократівського діалогу та майєвтики як методу його ведення.
Відповідно до мети завданням роботи є:
1) розглянути основні положення філософії Сократа;
2) виокремити філософський метод Сократа;
3) визначити особливості діалектики Сократа;
4) розкрити суть та мету діалогу за Сократом;
5) охарактеризувати майєвтику як «повивальне мистецтво»;
6) розглянути метод ведення дискусії за Сократом у діалогах Платона.
Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, другий розділ диференційований на два підрозділи, висновку та списку використаних джерел.
Заключение
Висновок
Сократ є одним з найбільш відомих давньогрецьких філософів, причому цікавим є він не тільки завдяки своїм вченням, а й завдяки тому , що його життя стало втіленням його вчення. За свої погляди, що суперечили тодішнім усталеним суспільним нормам, мислитель за вироком суду Сократ в травні 399 р. до н.е. випив кубок отрути.
У центрі філософії Сократа — людина, яка розглядається насамперед як моральна істота.
Суть філософії Сократа склали три його знаменитих принципи – «Пізнай самого себе», «Я знаю, що я нічого не знаю» та «Чеснота - це знання».
Сократ відкидає всю натурфілософію, як «для людини зайву». Своїм найважливішим покликання вважав «виховання людей», сенс якого він бачив в дискусіях і бесідах, а не в систематичному викладі знань.
Оскільки сам Сократ не створив жодного рукописного твору, до нас дійшли лише літературні спроби відтворення його бесід, що належать письменникам — учням Сократа, — Ксенофонту і Платону. Обидва неначе прагнуть відтворити повчання Сократа так, як вони вимовлялися, - у формі діалогу. Це — питання, які Сократ ставив перед своїм слухачем або співрозмовником, відповіді співрозмовника і подальші відповіді Сократа, заперечення і критику запропонованого співрозмовником визначення, а також подальше уточнення або деталізацію спочатку поставленого питання.
Філософським методом, що використовував Сократ була діалектика. Діалектичним методом Сократа є рух думки до розуміння ідеї. Виокремлюють три сторони методу Сократа: іронію, майєвтику, індукцію.
Майєвтика – з грец. – повивальне мистецтво, з яким Сократ порівнював свій метод філософування. Сократ вважав, що допомагаючи народженню істини в інших людях, він продовжував у моральній сфері справу свої матері, повитухи Фенарети. На відміну від інших філософів, які викладали свої вчення у догматичній формі, Сократ не мав якогось усталеного вчення, але виявляв великий інтерес до пошуків істини, особливо у сфері моралі, в бесідах з будь-ким, хто мав до цього нахил, у вигляді запитань-відповідей. Основними були питання, що таке добро, справедливість та інше, при цьому перебиралося багато відповідей, які обмірковувалися та спростовувалися., доки не доходили до правильної відповіді. Результатом було певне знання про істину з того чи іншого питання, яке подавалося у вигляді визначення, у зв’язку з чим Аристотель зауважував, що Сократ був першим, хто намагався дослідити маєв тику як логічну операцію. Визначеність предмета мала і полемічний зміст – Сократ боровся проти софістів, які схильні були доводити і перебільшувати відносність людського знання. У нього суперечності думки торували шлях не до релятивізму, а до істини, тому діалектика Сократа має діалогічну форму бесіди та антропологічний зміст (адже Сократ негативно ставився до натурфілософії, вважав вартими уваги лише проблеми людини). В сучасній культурі діалогічна діалектика має особливе значення у зв’язку з діалогом культур та розвитком демократичних засад суспільства.
Методика використання Сократом діалектичного методу найкраще описана в ранніх творах Платона, таких як «Лахет», «Хармід», «Лізис». Вершиною ж у цьому аспекті є аргументація Сократа, викладена Платоном в діалозі «Гіппій Більший».
Сократ є одним з найбільш відомих давньогрецьких філософів, причому цікавим є він не тільки завдяки своїм вченням, а й завдяки тому , що його життя стало втіленням його вчення. За свої погляди, що суперечили тодішнім усталеним суспільним нормам, мислитель за вироком суду Сократ в травні 399 р. до н.е. випив кубок отрути.
У центрі філософії Сократа — людина, яка розглядається насамперед як моральна істота.
Суть філософії Сократа склали три його знаменитих принципи – «Пізнай самого себе», «Я знаю, що я нічого не знаю» та «Чеснота - це знання».
Сократ відкидає всю натурфілософію, як «для людини зайву». Своїм найважливішим покликання вважав «виховання людей», сенс якого він бачив в дискусіях і бесідах, а не в систематичному викладі знань.
Оскільки сам Сократ не створив жодного рукописного твору, до нас дійшли лише літературні спроби відтворення його бесід, що належать письменникам — учням Сократа, — Ксенофонту і Платону. Обидва неначе прагнуть відтворити повчання Сократа так, як вони вимовлялися, - у формі діалогу. Це — питання, які Сократ ставив перед своїм слухачем або співрозмовником, відповіді співрозмовника і подальші відповіді Сократа, заперечення і критику запропонованого співрозмовником визначення, а також подальше уточнення або деталізацію спочатку поставленого питання.
Філософським методом, що використовував Сократ була діалектика. Діалектичним методом Сократа є рух думки до розуміння ідеї. Виокремлюють три сторони методу Сократа: іронію, майєвтику, індукцію.
Майєвтика – з грец. – повивальне мистецтво, з яким Сократ порівнював свій метод філософування. Сократ вважав, що допомагаючи народженню істини в інших людях, він продовжував у моральній сфері справу свої матері, повитухи Фенарети. На відміну від інших філософів, які викладали свої вчення у догматичній формі, Сократ не мав якогось усталеного вчення, але виявляв великий інтерес до пошуків істини, особливо у сфері моралі, в бесідах з будь-ким, хто мав до цього нахил, у вигляді запитань-відповідей. Основними були питання, що таке добро, справедливість та інше, при цьому перебиралося багато відповідей, які обмірковувалися та спростовувалися., доки не доходили до правильної відповіді. Результатом було певне знання про істину з того чи іншого питання, яке подавалося у вигляді визначення, у зв’язку з чим Аристотель зауважував, що Сократ був першим, хто намагався дослідити маєв тику як логічну операцію. Визначеність предмета мала і полемічний зміст – Сократ боровся проти софістів, які схильні були доводити і перебільшувати відносність людського знання. У нього суперечності думки торували шлях не до релятивізму, а до істини, тому діалектика Сократа має діалогічну форму бесіди та антропологічний зміст (адже Сократ негативно ставився до натурфілософії, вважав вартими уваги лише проблеми людини). В сучасній культурі діалогічна діалектика має особливе значення у зв’язку з діалогом культур та розвитком демократичних засад суспільства.
Методика використання Сократом діалектичного методу найкраще описана в ранніх творах Платона, таких як «Лахет», «Хармід», «Лізис». Вершиною ж у цьому аспекті є аргументація Сократа, викладена Платоном в діалозі «Гіппій Більший».
Литература
Список викорстаних джерел
1. Асмус В.Ф. Античная философия: Учеб.пособие. Изд. 2-е, дополн. – М.: Высшая школа, 1976. – 543 с.
2. Бичко, А.К. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. - Київ: Либідь, 2001. - 408с.
3. Братченко С. Л. Майевтика, диалог, личностный рост / Майєвтика у системі психологічних знань. Матеріали міжнародної наукової конференції. К., 1993. – С. 19-21.
4. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
5. Історія філософії: Підручник для вищої школи / В.Г. Кремень, В.С. Афанасенко, В.І. Волович, М.І. Горлач, Г.Е. Головченко, Л.В. та Губерський. - 2-ге вид. перероб. и доп. - Харків: Прапор, 2003. - 768с.
6. Історія філософії: Підручник / В.І. Ярошовець, І.В.Бичко, В.А. Бугров та ін.; за ред. В.І. Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
7. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. – М., 1969.- 714с.
8. Платон. Диалоги. Пер. с древнегреч. / Сост., ред .и автор вступит. части А. Ф. Лосев, авт. примеч. А. А. Тохо-Годи. –Т. 96.- М.: Мысль, 1986 г. – 608 с.
9. Платон. Собрание сочинений в 4 т. Т. 1. / Общ. ред. А. Ф. Лосева. Сост., ред .и автор вступит. части А. Ф. Лосев, авт. примеч. А. А. Тохо-Годи. Перевод с древнегреч. – М.: Мысль, 1990. – 860 с.
10. Петрушенко В.Л. Філософія. Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Львів: Магнолія Плюс. – 2004. – 502 с.
11. Татаркевич В. Історія філософії. Т. 1. Антична та середньовічна філософія. Пер. з польс. А. Шкраб'юка. – Львів: Свічадо, 1997. – 436 с.
12. Філософський енциклопедичний словник / За ред. В. І. Шинкарук. – К.: Абрис. – 2002. – 742 с.
13. Філософія. Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар. – 1997. – 435 с.
14. Філософія. Навч. посіб. / За ред. Є.М. Причепій. – К.: Видавничий центр «Академія». – 2001. – 564 с.
15. Философская энциклопедия. / Гл. ед... Ф. В Констонтинов. – М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1979. – Т. 5. – 740 с.
1. Асмус В.Ф. Античная философия: Учеб.пособие. Изд. 2-е, дополн. – М.: Высшая школа, 1976. – 543 с.
2. Бичко, А.К. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. - Київ: Либідь, 2001. - 408с.
3. Братченко С. Л. Майевтика, диалог, личностный рост / Майєвтика у системі психологічних знань. Матеріали міжнародної наукової конференції. К., 1993. – С. 19-21.
4. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
5. Історія філософії: Підручник для вищої школи / В.Г. Кремень, В.С. Афанасенко, В.І. Волович, М.І. Горлач, Г.Е. Головченко, Л.В. та Губерський. - 2-ге вид. перероб. и доп. - Харків: Прапор, 2003. - 768с.
6. Історія філософії: Підручник / В.І. Ярошовець, І.В.Бичко, В.А. Бугров та ін.; за ред. В.І. Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
7. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. – М., 1969.- 714с.
8. Платон. Диалоги. Пер. с древнегреч. / Сост., ред .и автор вступит. части А. Ф. Лосев, авт. примеч. А. А. Тохо-Годи. –Т. 96.- М.: Мысль, 1986 г. – 608 с.
9. Платон. Собрание сочинений в 4 т. Т. 1. / Общ. ред. А. Ф. Лосева. Сост., ред .и автор вступит. части А. Ф. Лосев, авт. примеч. А. А. Тохо-Годи. Перевод с древнегреч. – М.: Мысль, 1990. – 860 с.
10. Петрушенко В.Л. Філософія. Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Львів: Магнолія Плюс. – 2004. – 502 с.
11. Татаркевич В. Історія філософії. Т. 1. Антична та середньовічна філософія. Пер. з польс. А. Шкраб'юка. – Львів: Свічадо, 1997. – 436 с.
12. Філософський енциклопедичний словник / За ред. В. І. Шинкарук. – К.: Абрис. – 2002. – 742 с.
13. Філософія. Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар. – 1997. – 435 с.
14. Філософія. Навч. посіб. / За ред. Є.М. Причепій. – К.: Видавничий центр «Академія». – 2001. – 564 с.
15. Философская энциклопедия. / Гл. ед... Ф. В Констонтинов. – М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1979. – Т. 5. – 740 с.
Другие работы этого направления