|
ЦЕНА:
50 грн.
|
||
|
ЦЕНА:
114 руб.
|
||
|
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
|
||
| Тема работы: | Адаптація Українського бізнесу до вимог СОТ (ID работы: 295) |
| Направление: | Экономика |
| Предмет: | Международные экономические отношения |
| Тип работы: | Дипломная работа |
| Число страниц: | 117 |
| Год защиты: | 2009 |
| ВУЗ: | Киевский Национальный Экономический Университет им. Вадима Гетьмана (КНЭУ) |
| Язык: | Украинский |
Содержание
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ
1.1 Коротка передісторія членства України в СОТ
1.2 Вплив вступу України до СОТ на деякі галузі української економіки
1.3 Основні принципи функціонування підприємства в умовах СОТ
Висновки до 1-го розділу
РОЗДІЛ ІІ. ІНСТИТУЦІЇ ТЕХНІЧНИХ НОРМ І СТАНДАРТІВ – ВАЖЛИВІШИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ В СИСТЕМІ ВАЖЕЛІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ТА СПРИЯННЯ МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ
2.1 Стандарти і технічні бар’єри в міжнародній торгівлі, їх суть, призначення та еволюція формування
2.2 . Угода про технічні бар’єри в торгівлі (УТБТ): сфера застосування країнами-членами СОТ
2.3 Організаційно-інституціональні заходи активізації процесів узгодження вітчизняних нормативно-регламентних положень з вимогами УТБТ
2.4 Державна політика в сфері стандартизації, її цілі і особливості формування в контексті прийняття та дотримання вимог, передбачених СОТ
Висновки до 2-го розділу
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОГНОЗНО-ОЦІНОЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ СОТ
3.1 Аналіз конкурентоспроможності деяких галузей бізнесу в умовах СОТ
3.2 Удосокналення та адаптація українського бізнесу до умов СОТ
Висновки до 3-го розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ
1.1 Коротка передісторія членства України в СОТ
1.2 Вплив вступу України до СОТ на деякі галузі української економіки
1.3 Основні принципи функціонування підприємства в умовах СОТ
Висновки до 1-го розділу
РОЗДІЛ ІІ. ІНСТИТУЦІЇ ТЕХНІЧНИХ НОРМ І СТАНДАРТІВ – ВАЖЛИВІШИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ В СИСТЕМІ ВАЖЕЛІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ТА СПРИЯННЯ МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ
2.1 Стандарти і технічні бар’єри в міжнародній торгівлі, їх суть, призначення та еволюція формування
2.2 . Угода про технічні бар’єри в торгівлі (УТБТ): сфера застосування країнами-членами СОТ
2.3 Організаційно-інституціональні заходи активізації процесів узгодження вітчизняних нормативно-регламентних положень з вимогами УТБТ
2.4 Державна політика в сфері стандартизації, її цілі і особливості формування в контексті прийняття та дотримання вимог, передбачених СОТ
Висновки до 2-го розділу
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОГНОЗНО-ОЦІНОЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ СОТ
3.1 Аналіз конкурентоспроможності деяких галузей бізнесу в умовах СОТ
3.2 Удосокналення та адаптація українського бізнесу до умов СОТ
Висновки до 3-го розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Введение
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. По мірі інтеграції економіки України у світове господарство, проблеми співпраці України з міжнародними організаціями стають дедалі актуальнішими. Серед багатьох векторів співпраці країни з цими організаціями, проблеми членства Світової організації торгівлі виходять сьогодні для нашої країни на перший план.
Процес вступу України до СОТ був досить тривалим і непростим. При цьому одним із найважливіших питань стала недостатня відповідність сучасного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні правилам цієї організації. Тобто у зв’язку із приєднанням до СОТ вимагають трансформації та удосконалення існуючі підходи щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності у напрямку їх гармонізації з принципами і вимогами СОТ.
Дослідження об'єктивних процесів світового господарства завжди викликало до себе увагу економістів, тому що воно є важливим для розуміння тенденцій та напрямків розвитку національних економік та розбудови власної стратегії і політики. Аналіз нових явищ і процесів, що відбуваються в світовій економіці, має, таким чином, велике практичне значення для визначення напрямків і створення певних умов інтеграції України в систему світового господарства Актуальність теми дослідження визначається переходом України до ринкових відносин, необхідністю аналізу ходу економічних реформ, визначення чинників, що впливають на цей процес, потребою дослідження механізмів інтернаціоналізації господарчого життя та необхідністю вивчення міжнародних економічних відносин.
Одним із важливих напрямків зовнішньоторговельної політики є вживання протекціоністських заходів, яке має суперечний характер. З одного боку, вживання таких заходів, обмежуючи внутрішній ринок окремих видів товарів та послуг від загрожуючої конкуренції та передбачаючи допомогу вітчизняним підприємствам, в тому числі і фінансову, надає останнім істотну допомогу і тим самим прискорює розвиток економіки. З іншого боку, протекціоністські заходи можуть і загальмувати розвиток економіки, коли вони спрямовані на підтримку підприємств, які є завчасно безперспективними та неконкурентноспроможними.
Таким чином, проблема протекціонізму традиційно займає одне з центральних місць у формуванні економічної політики країн світу. Багато з них досягли значних успіхів завдяки вмілому використанню засобів протекціоністської політики. Тому вивчення та узагальнення їх досвіду представляє великий теоретичний і практичний інтерес.
Сучасний протекціоністський механізм охоплює комплекс взаємно доповнюючих засобів, які постійно змінюються під впливом, перш за все, об'єктивних процесів розвитку продуктивних сил та інтересів окремих груп вітчизняних власників засобів виробництва. Серед протекціоністських засобів є традиційні та порівняно нові, неприховані та завуальовані, ефективні та неефективні з точки зору функціонування національних та світового господарств і, головне, визнані світовим співтовариством як припустимі та неприпустимі. В умовах посилення тенденції лібералізації міжнародної торгівлі в післявоєнний період усі країни в більшій чи в меншій мірі застосовують обмеження імпорту та субсидування вітчизняних підприємств, які мають протекціоністський характер. Не зважаючи на посилення наднаціонального регулювання використання протекціоністських засобів на багатосторонніх засадах, вони залишаються і, напевно, залишатимуться в майбутньому в числі основних засобів зовнішньоторговельної політики, хоча і набуватимуть нових форм.
Особливого значення проблематика протекціонізму набуває для країн з перехідними економіками, перш за все, тих, що здобули незалежність в процесі новітніх геоекономічних трансформацій. Для України сприяння розвитку зовнішньоторговельних зв'язків, в тому числі шляхом удосконалення їх регулювання, є пріоритетним напрямком формування зовнішньоекономічної політики. У зв'язку з цим актуальним є аналіз світового досвіду регулювання торгівлі, порівняння зарубіжної та української практики застосування протекціоністських заходів та коригування останньої з метою підвищення її ефективності.
Одним із важливих засобів протекціонізму в сучасних умовах є технічні бар’єри.
Питанням дослідження особливостей протекціонізму присвясено праці відомих дослідників теорії міжнародної торгівлі У. Стаффорда, Т. Манна, Дж. Стюарта, Д. Норса, Д. Юма, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля, Ф. Ліста, Д. И. Менделєєва, Э. Хекшера, Б. Оліна, В. Леонтьєва, П. Самуельсона, П. Кругмана, Ст. Ліндера, Дж. Бгаґваті та інших.
Безумовний вплив на формування сучасних наукових знань про природу і особливості розвитку зовнішньоекономічного сектора в країнах із системною трансформацією економіки в умовах вступу до СОТ виявили роботи сучасних українських і зарубіжних дослідників: Л. Бесчасного, О. Білоруса, І. Бураковського, А. Гальчинського, А. Голікова, М. Домбровського, І. Дюмулена, С. Калітюка, А. Кірєєва, М. Лівенцева, І. Лукінова, А. Мовсесяна, В. Мунтіяна, В. Оболенського, Г. Овчиннікова, С.Г. Осикі, М. Павловського, Ю. Пахомова, М. Пебро, В. Преснякова, О. Рогач, В. Рибалкіна, П. Сергєєва, Б. Смітієнка, С. Соколенка, П. Таранова, А. Тойнбі, А. Чухно, І. Фамінського, А. Філіпенка, Б. Фоміна, В. Фомічова, Т. Циганкової, А. Холопова, Ю. Шишкова, О. Шниркова та інших.
Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів адаптації українскього бізнесу до СОТ.
Для досягнення зазначеної мети в дипломній роботі необхідно вирішити наступні завдання:
- визначити основні етапи вступу України до СОТ та принципи функціонування СОТ
- розглянути сутність стандартів і технічних бар’єрів в міжнародній торгівлі, їх суть, призначення та еволюцію формування;
- розглянути основні положення Угоди про технічні бар’єри в торгівлі (УТБТ): її сферу застосування країнами-членами СОТ;
- дослідити особливості державної політики в сфері стандартизації, її цілі і особливості формування в контексті прийняття та дотримання вимог, передбачених УТБТ;
- дослідити характерні особливості розробки, прийняття та застосування технічних регламентів центральними, місцевими, урядовими органами та неурядовими структурами;
- провести аналіз діяльності деяких галузей економіки України в умовах СОТ;
- дослідити організаційно-інституціональні заходи активізації процесів узгодження вітчизняних нормативно-регламентних положень з вимогами УТБТ;
- розглянути прогнозно-оціночні перспективи розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України в умовах СОТ
Об'єктом дослідження в дипломній роботі є норми та правила функціонування СОТ.
Предметом дослідження дипломної роботи є особливості функціонування українскього бізнесу в умовах СОТ.
Методи дослідження. У процесі дослідження використовувались методи дедукції та індукції, групувань, порівнянь і узагальнень, порівняльного аналізу, метод експертних оцінок.
Інформаційну основу при підготовці роботи склали праці вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі зовнішньоекономічної діяльності та міжнародної економіки, офіційні звіти основних міжнародних економічних організацій, українські та зарубіжні статистичні збірки. В процесі роботи вивчені та узагальнені теоретичні положення, що стосуються проблеми, яка досліджується в монографіях і наукових публікаціях зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів. Вивчені і використані закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України стосовно проблем регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, а також міжнародні економічні угоди, нормативні документи ГАТТ/СОТ з відповідної тематики.
Актуальність теми дослідження. По мірі інтеграції економіки України у світове господарство, проблеми співпраці України з міжнародними організаціями стають дедалі актуальнішими. Серед багатьох векторів співпраці країни з цими організаціями, проблеми членства Світової організації торгівлі виходять сьогодні для нашої країни на перший план.
Процес вступу України до СОТ був досить тривалим і непростим. При цьому одним із найважливіших питань стала недостатня відповідність сучасного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні правилам цієї організації. Тобто у зв’язку із приєднанням до СОТ вимагають трансформації та удосконалення існуючі підходи щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності у напрямку їх гармонізації з принципами і вимогами СОТ.
Дослідження об'єктивних процесів світового господарства завжди викликало до себе увагу економістів, тому що воно є важливим для розуміння тенденцій та напрямків розвитку національних економік та розбудови власної стратегії і політики. Аналіз нових явищ і процесів, що відбуваються в світовій економіці, має, таким чином, велике практичне значення для визначення напрямків і створення певних умов інтеграції України в систему світового господарства Актуальність теми дослідження визначається переходом України до ринкових відносин, необхідністю аналізу ходу економічних реформ, визначення чинників, що впливають на цей процес, потребою дослідження механізмів інтернаціоналізації господарчого життя та необхідністю вивчення міжнародних економічних відносин.
Одним із важливих напрямків зовнішньоторговельної політики є вживання протекціоністських заходів, яке має суперечний характер. З одного боку, вживання таких заходів, обмежуючи внутрішній ринок окремих видів товарів та послуг від загрожуючої конкуренції та передбачаючи допомогу вітчизняним підприємствам, в тому числі і фінансову, надає останнім істотну допомогу і тим самим прискорює розвиток економіки. З іншого боку, протекціоністські заходи можуть і загальмувати розвиток економіки, коли вони спрямовані на підтримку підприємств, які є завчасно безперспективними та неконкурентноспроможними.
Таким чином, проблема протекціонізму традиційно займає одне з центральних місць у формуванні економічної політики країн світу. Багато з них досягли значних успіхів завдяки вмілому використанню засобів протекціоністської політики. Тому вивчення та узагальнення їх досвіду представляє великий теоретичний і практичний інтерес.
Сучасний протекціоністський механізм охоплює комплекс взаємно доповнюючих засобів, які постійно змінюються під впливом, перш за все, об'єктивних процесів розвитку продуктивних сил та інтересів окремих груп вітчизняних власників засобів виробництва. Серед протекціоністських засобів є традиційні та порівняно нові, неприховані та завуальовані, ефективні та неефективні з точки зору функціонування національних та світового господарств і, головне, визнані світовим співтовариством як припустимі та неприпустимі. В умовах посилення тенденції лібералізації міжнародної торгівлі в післявоєнний період усі країни в більшій чи в меншій мірі застосовують обмеження імпорту та субсидування вітчизняних підприємств, які мають протекціоністський характер. Не зважаючи на посилення наднаціонального регулювання використання протекціоністських засобів на багатосторонніх засадах, вони залишаються і, напевно, залишатимуться в майбутньому в числі основних засобів зовнішньоторговельної політики, хоча і набуватимуть нових форм.
Особливого значення проблематика протекціонізму набуває для країн з перехідними економіками, перш за все, тих, що здобули незалежність в процесі новітніх геоекономічних трансформацій. Для України сприяння розвитку зовнішньоторговельних зв'язків, в тому числі шляхом удосконалення їх регулювання, є пріоритетним напрямком формування зовнішньоекономічної політики. У зв'язку з цим актуальним є аналіз світового досвіду регулювання торгівлі, порівняння зарубіжної та української практики застосування протекціоністських заходів та коригування останньої з метою підвищення її ефективності.
Одним із важливих засобів протекціонізму в сучасних умовах є технічні бар’єри.
Питанням дослідження особливостей протекціонізму присвясено праці відомих дослідників теорії міжнародної торгівлі У. Стаффорда, Т. Манна, Дж. Стюарта, Д. Норса, Д. Юма, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля, Ф. Ліста, Д. И. Менделєєва, Э. Хекшера, Б. Оліна, В. Леонтьєва, П. Самуельсона, П. Кругмана, Ст. Ліндера, Дж. Бгаґваті та інших.
Безумовний вплив на формування сучасних наукових знань про природу і особливості розвитку зовнішньоекономічного сектора в країнах із системною трансформацією економіки в умовах вступу до СОТ виявили роботи сучасних українських і зарубіжних дослідників: Л. Бесчасного, О. Білоруса, І. Бураковського, А. Гальчинського, А. Голікова, М. Домбровського, І. Дюмулена, С. Калітюка, А. Кірєєва, М. Лівенцева, І. Лукінова, А. Мовсесяна, В. Мунтіяна, В. Оболенського, Г. Овчиннікова, С.Г. Осикі, М. Павловського, Ю. Пахомова, М. Пебро, В. Преснякова, О. Рогач, В. Рибалкіна, П. Сергєєва, Б. Смітієнка, С. Соколенка, П. Таранова, А. Тойнбі, А. Чухно, І. Фамінського, А. Філіпенка, Б. Фоміна, В. Фомічова, Т. Циганкової, А. Холопова, Ю. Шишкова, О. Шниркова та інших.
Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів адаптації українскього бізнесу до СОТ.
Для досягнення зазначеної мети в дипломній роботі необхідно вирішити наступні завдання:
- визначити основні етапи вступу України до СОТ та принципи функціонування СОТ
- розглянути сутність стандартів і технічних бар’єрів в міжнародній торгівлі, їх суть, призначення та еволюцію формування;
- розглянути основні положення Угоди про технічні бар’єри в торгівлі (УТБТ): її сферу застосування країнами-членами СОТ;
- дослідити особливості державної політики в сфері стандартизації, її цілі і особливості формування в контексті прийняття та дотримання вимог, передбачених УТБТ;
- дослідити характерні особливості розробки, прийняття та застосування технічних регламентів центральними, місцевими, урядовими органами та неурядовими структурами;
- провести аналіз діяльності деяких галузей економіки України в умовах СОТ;
- дослідити організаційно-інституціональні заходи активізації процесів узгодження вітчизняних нормативно-регламентних положень з вимогами УТБТ;
- розглянути прогнозно-оціночні перспективи розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України в умовах СОТ
Об'єктом дослідження в дипломній роботі є норми та правила функціонування СОТ.
Предметом дослідження дипломної роботи є особливості функціонування українскього бізнесу в умовах СОТ.
Методи дослідження. У процесі дослідження використовувались методи дедукції та індукції, групувань, порівнянь і узагальнень, порівняльного аналізу, метод експертних оцінок.
Інформаційну основу при підготовці роботи склали праці вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі зовнішньоекономічної діяльності та міжнародної економіки, офіційні звіти основних міжнародних економічних організацій, українські та зарубіжні статистичні збірки. В процесі роботи вивчені та узагальнені теоретичні положення, що стосуються проблеми, яка досліджується в монографіях і наукових публікаціях зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів. Вивчені і використані закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України стосовно проблем регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, а також міжнародні економічні угоди, нормативні документи ГАТТ/СОТ з відповідної тематики.
Заключение
ВИСНОВКИ
За результатами проведеного в дипломній роботі дослідження можна зробити наступні висновки.
Стандартизація має за мету досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері шляхом встановлення в нормативних документах положень і показників продукції, процесів та послуг, що відповідають новітнім досягненням науки та техніки, сприяють усуненню технічних бар`єрів в торгівлі та впровадженню результатів інноваційних проектів.
На сучасному етапі розвитку міжнародної торгівлі страндартизація стала одним із розповсюджених методів протекціонізму.
Одним із нетарифних методів протекціонізму є технічні бар’єри в міжнародній торгівлі. Технічні та інші спеціальні вимоги до товарів набувають все більшої вагомості серед сучасних адміністративних засобів протекціонізму по мірі зростання обсягів торгівлі новими видами продукції. Формально ці вимоги стосуються як вітчизняних, так і імпортованих товарів, однак на практиці доволі широко використовуються, перш за все, промислово розвинутими країнами, для обмеження імпорту в інтересах вітчизняних виробників. До технічних вимог належать національні стандарти, системи сертифікації і інспекції якості товару, вимоги техніки безпеки і екології, вимоги, встановлені санітарно-ветеринарними і органами охорони здоров'я, а також особливі вимоги до упаковки і маркування.
Під технічними бар'єрами в торгівлі розуміються всі державні міри контролю й обмежень, зв'язані з технічними вимогами до продукції в тому випадку, якщо вони використовуються як засіб обмеження доступу продукції іноземного виробництва на внутрішній ринок країни.
Технічні бар'єри різноманітні як за своєю природою, так і за формами. Вони можуть існувати у виді стандартів, технічних норм, правил, вимог до безпеки товарів, вимог до упакування, маркірування й інших технічних характеристик продукції.
З погляду своєї юридичної форми технічні бар'єри існують у наступних формах:
- у виді відповідних законодавчих актів даної країни, що мають універсальних характер і застосовуються до даного товару в цілому, коли він вироблений усередині країни чи був імпортований;
- у виді нормативних актів у рамках діючого митного законодавства, прийнятих на виконання відповідних нормативних актів загального характеру;
- останнім часом збільшується число випадків, коли поява тих чи інших технічних бар'єрів і обмежень випливає з участі країни в міжнародних угодах. Це зв'язано з розширенням міжнародного співробітництва в області стандартизації і захисту навколишнього середовища.
Найбільш часто технічні бар'єри виражаються в заборонах на ввіз продукції, що не відповідає тим чи іншим технічним вимогам країни-імпортера.
На практиці можуть зустрічатися й інші, більш складні механізми, що забезпечують безпеку ввезеної продукції (звичайно застосовуються в торгівлі сільгосппродукцією):
1. обов'язкова інспекція товарів – проводиться у випадку відсутності документа, що підтверджує відповідність продукції необхідним стандартам;
2. спеціальні дозволи – ввіз деяких товарів може бути дозволений тільки компетентними органами країни-імпортера;
3. інспекція підприємств – дозвіл на ввіз одержує тільки продукція, вироблена на підприємствах, що успішно пройшли процедуру спеціальної інспекції фахівцями країни-імпортера;
4. спеціальні вимоги до маркірування й упакування;
5. фактично сформовані технічні параметри – специфічний випадок технічних бар'єрів, виникнення яких обумовлено не мірами державного регулювання, а технічною політикою фірм, спрямованою на закріплення своєї присутності на ринку і створення конкурентам перешкод для проникнення на ринок.
В дипломній роботі проведемо характеристику основних положень Угоди СОТ про технічні бар’єри в торгівлі.
У статті 2 Угоди про технічні бар’єри у торгівлі СОТ «Розробка, прийняття та застосування технічних регламентів центральними урядовими органами» зазначено, що у відношенні до своїх центральних урядових органів члени СОТ повинні забезпечити, щоб у відношенні технічних регламентів, товарам, що імпортуються з території будь-якого Члена СОТ, надавався режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять з інших країн.
Члени СОТ повинні забезпечити, щоб технічні регламенти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Для цього технічні регламенти не повинні мати більш обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необхідним для виконання законних завдань, з урахуванням ризиків, які б виникли в результаті їх невиконання. Такими законними завданнями є, inter alia: вимоги національної безпеки; запобігання шахрайським діям; захист життя або здоров'я людини, тварин або рослин, а також захист навколишнього середовища. При оцінці таких ризиків, до уваги беруться, inter alia, такі елементи: наявна наукова та технічна інформація, відповідна технологія обробки або очікуване кінцеве використання товарів.
Технічні регламенти не повинні зберігатися, якщо обставин або цілей, що спричинили їх прийняття, більше не існує, або якщо обставини чи цілі, що змінилися, дозволяють вживати заходів, що справляють менш обмежувальний вплив на торгівлю.
У випадках, коли виникає потреба в технічних регламентах, а відповідні міжнародні стандарти вже існують або їх розробка завершується, Члени СОТ повинні використовувати їх або відповідні їх частини як основу для своїх технічних регламентів за винятком випадків, коли такі міжнародні стандарти або відповідні їх частини були б неефективним або неналежним заходом виконання поставлених законних завдань, наприклад в силу суттєвих кліматичних або географічних факторів чи суттєвих технологічних проблем.
Член СОТ, який розробляє, приймає або застосовує технічний регламент, який може справити значний вплив на торгівлю інших Членів, повинен на вимогу іншого Члена СОТ пояснити підстави для використання цього технічного регламенту. У випадках, коли технічний регламент розробляється, приймається або застосовується для виконання одного із законних завдань, яке прямо зазначено у Угоді про технічні бар’єри у торгівлі, і відповідає міжнародним стандартам у цій галузі, безумовно вважається, що він не створює невиправданих перепон для міжнародної торгівлі.
З метою гармонізації технічних регламентів на якомога ширшій основі Члени СОТ братимуть найповнішу участь у межах своїх можливостей у розробці міжнародними органами стандартизації міжнародних стандартів на товари, на які вони вже прийняли або мають намір прийняти технічні регламенти.
В останні десятиліття міжнародні стандарти починають відігравати ключову роль у присутності національних підприємств на світовому ринку. Міжнародна стандартизація стає аспектом державної політики і стратегії фірм. У зв'язку з цим виникає необхідність гармонізація національних систем сертифікації і стандартизації у відповідності з міжнародною системою. Крім того, національні стандарти створюють перешкоди для міжнародного обміну товарами і послугами, і зміст незалежних систем стандартизації приводить до росту собівартості продукції.
Національні і міжнародні стандарти мають в основному необов'язковий характер. Однак держава, беручи під особливий контроль такі сфери національної безпеки, як стан навколишнього середовища, експлуатаційна безпека продукції, охорона здоров'я, видає відповідні закони, згідно яких стандарти, на які вони поширюються, здобувають статус обов'язковості.
В дипломній роботі розглянуто сучасний стан системи технічного регулювання в Україні
Система технічного регулювання України, так само, як і системи інших країн СНД, побудована на попередній радянській системі, і суттєво відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розвиненою економікою, таких, як країни - члени ОЕСР. Українській системі технічного регулювання бракує ризик-орієнтованого підходу. Вона створює для бізнесу тягар, непорівнянний із його можливими вигодами для суспільства. Головним недоліком існуючої системи стандартизації та сертифікації є те, що їй властиві риси пострадянської спадщини, притаманні, окрім України, і декільком іншим країнам регіону.
Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можливості вітчизняного товаровиробника.
На сьогодні система технічного регулювання в Україні залишається одним з основних бар’єрів і на шляху інноваційного розвитку, оскільки робить процедуру розробки і виведення на ринок нового продукту або впровадження нової технології надто складною і дорогою (як із боку фінансових витрат, так і витрат часу). Саме це перешкоджає впровадженню новітніх технологій, використанню сучасних матеріалів та методів і виробництву інноваційних товарів, що обмежує асортимент продукції для споживачів. Так, починаючи з 2000 р., частка підприємств, що розробляють або впроваджують інновації в Україні, неухильно зменшується.
Існуюча система технічного регулювання перешкоджає повноцінній інтеграції України у міжнародну торгівлю.
Як показує досвід колишніх соціалістичних держав, таких як Чехія, Угорщина, Болгарія та ін., членство в ЄС і СОТ сприяє розвитку економіки, насамперед за рахунок ліквідації торговельних бар’єрів та обмежень, і забезпечує доступ до капіталу, новітніх технологій та ринків збуту продукції. Однак законодавча база України все ще містить низку норм, що суперечать політиці ЄС та СОТ. Оскільки наразі Україна вступила до СОТ, це може призвести до серйозних суперечностей, оскільки певні норми України не відповідають угодам, укладеним із СОТ, і зобов’язанням, взятим на себе Україною.
Система технічного регулювання України негативно впливає на міжнародну торгівлю та конкурентоспроможність країни на світових ринках.
Хоча система технічного регулювання є не єдиним чинником, що стоїть на заваді міжнародній торгівлі України, аналіз показує, що міжнародна торгівля гальмується через наявну систему стандартизації та сертифікації, принаймні, з двох причин.
1) Через послаблення експортного потенціалу в торгівлі з розвинутими країнами (країнами ОЕСР, але не тільки), які могли би бути привабливими ринками для української промисловості. Замість цього головними експортними партнерами для українських підприємств по засобах виробництва залишаються пострадянські країни, що мають подібну систему, побудовану на основі ГОСТів, і які так само пасуть задніх за показниками впровадження інноваційних технологій.
2) Через створення додаткових перешкод для інновацій і передачі технологій, що робить імпорт засобів виробництва з країн ОЕСР більш складним і дорогим. За відсутності належно функціонуючої системи оцінки відповідності, що відповідає найкращим світовим практикам (в тому числі ACAA та MRA), сертифікація є обов’язковою для номенклатури імпорту, включеної у список обов’язкової сертифікації Держспоживстандарту.
В цілому, регулювання зовнішньої торгівлі в Україні є величезною проблемою. Воно негативно впливає на підприємства у три способи.
1. Процедури, які безпосередньо стосуються експортних та імпортних операцій, забирають надто багато часу, не лише через митні норми, а й через правила у сфері стандартизації, сертифікації, фіто-санітарного та ветеринарного контролю.
2. Для того щоб отримати право займатись зовнішньою торгівлею, необхідно зібрати надзвичайно великий пакет документів, а також різноманітні дозволи та папери, що можуть вимагати на власний розсуд державні органи.
3. Загальна вартість процедур перетину кордонів є надто високою.
В якості прикладу практики застосування та впливу технічних бар’єрів в торгівлі на розвиток зовнішньоторговельних зв’язків Україні можна привести приклад запровадження європейського екологічного законодавства REACH, прийняття якого значно ускладнило експорт українських підприємств до ЄС.
Нове європейське законодавство являє серйозну загрозу для українського експорту до Євросоюзу. Щоб уникнути дискримінації в торгівлі, виробникам і органам влади необхідно терміново адаптуватися до жорстких вимог по вмісту хімічних речовин у продукції.
Перші тривожні сигнали почали доходити до вітчизняних виробників лише в 2008 році. Великі промислові підприємства, що працюють за довгостроковими контрактами, зштовхнулися з проблемою укладання нових договорів на постачання продукції в країни ЄС у 2009 році. Тамтешні імпортери і споживачі стали цікавитися тим, чим раніш ніколи не цікавилися, а саме: як просувається підготовка українських заводів до роботі в умовах нових екологічних стандартів. Це питання задається не випадково, адже від готовності вітчизняних підприємств відповідати жорстким правилам REACH прямо залежить, чи зможуть вони виконувати свої зобов'язання за експортом. Це робить проблему адаптації до REACH актуального вже зараз.
Кінцева мета закону — вивести з обороту найбільш небезпечні для здоров'я хімічні речовини шляхом їхньої заміни на нешкідливі аналоги. Таким чином, європейці намагаються уникнути ситуацій, подібних тим, що сталися у 2007 році, коли з продажу були вилучені мільйони китайських іграшок, оскільки в них містився свинець вище припустимих норм. Принциповим нововведенням закону є те, що відтепер фундаментальні хімічні дослідження почнуть проводити не за рахунок державних інститутів, а за рахунок постачальників продукції на ринок ЄС.
Для України принциповим є питання про те, чи є законодавство REACH дискримінаційним стосовно вітчизняних товарів. Цілком очевидно, що це додатковий технічний бар'єр, спрямований на захист своїх підприємств. Виробникам з ЄС не потрібно докладати значних зусиль для виконання нових нормативів, оскільки багато в чому це обумовлено раніше діючими екологічними законами, які заміняє REACH.
Практичне застосування REACH неминуче спричинить за собою перерозподіл ринків. Хтось не встигне зареєструватися, чиясь продукція не одержить дозволи на ввіз у ЄС і т.п. У цій гонці ніхто не захоче відставати чи допомагати конкурентам порадами. У такому випадку виконання екологічних стандартів стає способом конкурентної боротьби між виробниками в країнах, що не входять у Євросоюз.
Ті компанії, що проведуть необхідні дослідження першими, одержать значну перевагу в порівнянні з конкурентами. Справа в тім, що Європейське хімічне агентство на підставі підготовлених виробниками досьє сформує базу даних з описом шкідливих властивостей конкретних речовин. Закон не рекомендує проводити повторні дослідження речовин, що їм уже піддавалися, радячи купувати вже готові досьє. Тобто компанія, що витратила гроші на експертизу, зможе розраховувати на «справедливу компенсацію» своїх витрат, — так значиться в законі. Що виробник порахує для себе справедливою компенсацією, угадати складно. Цілком імовірно, що спізнілим прийдеться купувати готові дослідження втридорога, принаймні, доти, поки ринок цих послуг не складеться остаточно.
У середньо - і довгостроковій перспективі введення REACH вплине не тільки на експортерів, але і на виробників, орієнтованих на внутрішній ринок України.
Відповідно до взятих на себе зобов’язань в рамках СОТ, Україна є стороною Угоди про технічні бар’єри в торгівлі з дати вступу до СОТ.
Україна надаватиме пріоритет використанню міжнародних (над регіональними та національними стандартами інших країн) стандартів, вказівок та рекомендацій, як основи для власних стандартів, технічних регламентів та відповідних процедур оцінки відповідності.
Усі національні та регіональні стандарти будуть добровільними, за винятком тих, на які є посилання або про які йдеться у технічних регламентах, розроблених, inter alia, для захисту інтересів національної безпеки, запобігання шахрайським діям, захисту здоров’я та життя людей, тварин або рослин та захисту навколишнього середовища. До 30 грудня 2011 року всі технічні регламенти України використовуватимуть як основу відповідні міжнародні стандарти згідно зі Статтею 2.4 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі.
Перспективи розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України в контексті умов, передбачених УТБТ, пов’язані насамперед з вдосконаленням та підвищенням ефективності функціонування системи технічного регулювання України.
Прагнення України інтегруватися у світову економіку шляхом членства у СОТ та інтеграції до ЄС, вимагає створення сучасної системи технічного регулювання, сумісної з аналогічною системою розвинутих країн. Об’єктивною необхідністю на нинішньому етапі є застосування стандартів, технічних регламентів, процедур оцінки відповідності і ринкового нагляду, які б сприяли міжнародному обміну товарами і послугами, підвищенню якості і конкурентоспроможності на всіх рівнях виробництва та торгівлі заради кінцевої мети – задоволення споживачів та надійного захисту життя, здоров'я, створення безпечних умов праці і збереженню навколишнього природного середовища в інтересах населення всіх країн світу.
З огляду на це можна виділити наступні основні передумови розвитку та вдосконалення сфер стандартизації та суміжних видів діяльності:
- визнання необхідності певного державного регулювання економіки, яка інтенсивно роздержавлюється і набуває високого рівня самостійності щодо безпеки діяльності чи її результатів для людини та суспільства в цілому;
- перехід від загальної ідеї інтеграції економіки України з міжнародною та європейською економікою до реалізації конкретних заходів щодо вступу України до Світової організації торгівлі та Плану дій Україна – ЄС;
- визнання необхідності інноваційного розвитку вітчизняної економіки та технологій на основі впровадження сучасних наукових технічних досягнень впровадження передових міжнародних та європейських стандартів, міжнародно визнаних процедур оцінки відповідності та принципів ринкового нагляду за безпечністю продукції;
- інтереси зацікавлених сторін повинні стати суттєвим елементом ефективної економічної політики шляхом забезпечення їх участі у формуванні та реалізації політики у сфері стандартизації на міжнародному, регіональному і національному рівнях.
Існуюча в Україні система технічного регулювання може і повинна бути швидко та ефективно поліпшеною відповідно до міжнародного досвіду, що базується на ризик-орієнтованому підході. Цей підхід дозволяє збалансувати витрати та вигоди управління та є базовим принципом для технічного регулювання у розвинутих країнах. Сутність цього підходу полягає в зосередженні на продукції, яка являє собою потенційну небезпеку для суспільства і/або довкілля. За моделлю управління ризиками, держава зосереджує ресурси контролю на високоризикових секторах, а для низькоризикових — спирається на «фактичний» нагляд.
Здійснення цієї реформи цілком реальне і є справою лише кількох років. Успішний досвід сусідніх країн, які нещодавно приєднались до ЄС: Польщі, Словаччини, країн Балтії та інших, може слугувати «планом дій» для України, оскільки ці країни досягли вражаючих результатів за короткий період часу. Зважаючи на цей досвід та зрозумілість вимог ЄС, Україна має перед собою чіткий шлях для реформування системи технічного регулювання.
Впровадження запропонованих реформ може дати результат у вигляді негайного, істотного скорочення витрат для українських підприємств, що поліпшить конкурентоспроможність економіки України.
За результатами проведеного в дипломній роботі дослідження можна зробити наступні висновки.
Стандартизація має за мету досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері шляхом встановлення в нормативних документах положень і показників продукції, процесів та послуг, що відповідають новітнім досягненням науки та техніки, сприяють усуненню технічних бар`єрів в торгівлі та впровадженню результатів інноваційних проектів.
На сучасному етапі розвитку міжнародної торгівлі страндартизація стала одним із розповсюджених методів протекціонізму.
Одним із нетарифних методів протекціонізму є технічні бар’єри в міжнародній торгівлі. Технічні та інші спеціальні вимоги до товарів набувають все більшої вагомості серед сучасних адміністративних засобів протекціонізму по мірі зростання обсягів торгівлі новими видами продукції. Формально ці вимоги стосуються як вітчизняних, так і імпортованих товарів, однак на практиці доволі широко використовуються, перш за все, промислово розвинутими країнами, для обмеження імпорту в інтересах вітчизняних виробників. До технічних вимог належать національні стандарти, системи сертифікації і інспекції якості товару, вимоги техніки безпеки і екології, вимоги, встановлені санітарно-ветеринарними і органами охорони здоров'я, а також особливі вимоги до упаковки і маркування.
Під технічними бар'єрами в торгівлі розуміються всі державні міри контролю й обмежень, зв'язані з технічними вимогами до продукції в тому випадку, якщо вони використовуються як засіб обмеження доступу продукції іноземного виробництва на внутрішній ринок країни.
Технічні бар'єри різноманітні як за своєю природою, так і за формами. Вони можуть існувати у виді стандартів, технічних норм, правил, вимог до безпеки товарів, вимог до упакування, маркірування й інших технічних характеристик продукції.
З погляду своєї юридичної форми технічні бар'єри існують у наступних формах:
- у виді відповідних законодавчих актів даної країни, що мають універсальних характер і застосовуються до даного товару в цілому, коли він вироблений усередині країни чи був імпортований;
- у виді нормативних актів у рамках діючого митного законодавства, прийнятих на виконання відповідних нормативних актів загального характеру;
- останнім часом збільшується число випадків, коли поява тих чи інших технічних бар'єрів і обмежень випливає з участі країни в міжнародних угодах. Це зв'язано з розширенням міжнародного співробітництва в області стандартизації і захисту навколишнього середовища.
Найбільш часто технічні бар'єри виражаються в заборонах на ввіз продукції, що не відповідає тим чи іншим технічним вимогам країни-імпортера.
На практиці можуть зустрічатися й інші, більш складні механізми, що забезпечують безпеку ввезеної продукції (звичайно застосовуються в торгівлі сільгосппродукцією):
1. обов'язкова інспекція товарів – проводиться у випадку відсутності документа, що підтверджує відповідність продукції необхідним стандартам;
2. спеціальні дозволи – ввіз деяких товарів може бути дозволений тільки компетентними органами країни-імпортера;
3. інспекція підприємств – дозвіл на ввіз одержує тільки продукція, вироблена на підприємствах, що успішно пройшли процедуру спеціальної інспекції фахівцями країни-імпортера;
4. спеціальні вимоги до маркірування й упакування;
5. фактично сформовані технічні параметри – специфічний випадок технічних бар'єрів, виникнення яких обумовлено не мірами державного регулювання, а технічною політикою фірм, спрямованою на закріплення своєї присутності на ринку і створення конкурентам перешкод для проникнення на ринок.
В дипломній роботі проведемо характеристику основних положень Угоди СОТ про технічні бар’єри в торгівлі.
У статті 2 Угоди про технічні бар’єри у торгівлі СОТ «Розробка, прийняття та застосування технічних регламентів центральними урядовими органами» зазначено, що у відношенні до своїх центральних урядових органів члени СОТ повинні забезпечити, щоб у відношенні технічних регламентів, товарам, що імпортуються з території будь-якого Члена СОТ, надавався режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять з інших країн.
Члени СОТ повинні забезпечити, щоб технічні регламенти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Для цього технічні регламенти не повинні мати більш обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необхідним для виконання законних завдань, з урахуванням ризиків, які б виникли в результаті їх невиконання. Такими законними завданнями є, inter alia: вимоги національної безпеки; запобігання шахрайським діям; захист життя або здоров'я людини, тварин або рослин, а також захист навколишнього середовища. При оцінці таких ризиків, до уваги беруться, inter alia, такі елементи: наявна наукова та технічна інформація, відповідна технологія обробки або очікуване кінцеве використання товарів.
Технічні регламенти не повинні зберігатися, якщо обставин або цілей, що спричинили їх прийняття, більше не існує, або якщо обставини чи цілі, що змінилися, дозволяють вживати заходів, що справляють менш обмежувальний вплив на торгівлю.
У випадках, коли виникає потреба в технічних регламентах, а відповідні міжнародні стандарти вже існують або їх розробка завершується, Члени СОТ повинні використовувати їх або відповідні їх частини як основу для своїх технічних регламентів за винятком випадків, коли такі міжнародні стандарти або відповідні їх частини були б неефективним або неналежним заходом виконання поставлених законних завдань, наприклад в силу суттєвих кліматичних або географічних факторів чи суттєвих технологічних проблем.
Член СОТ, який розробляє, приймає або застосовує технічний регламент, який може справити значний вплив на торгівлю інших Членів, повинен на вимогу іншого Члена СОТ пояснити підстави для використання цього технічного регламенту. У випадках, коли технічний регламент розробляється, приймається або застосовується для виконання одного із законних завдань, яке прямо зазначено у Угоді про технічні бар’єри у торгівлі, і відповідає міжнародним стандартам у цій галузі, безумовно вважається, що він не створює невиправданих перепон для міжнародної торгівлі.
З метою гармонізації технічних регламентів на якомога ширшій основі Члени СОТ братимуть найповнішу участь у межах своїх можливостей у розробці міжнародними органами стандартизації міжнародних стандартів на товари, на які вони вже прийняли або мають намір прийняти технічні регламенти.
В останні десятиліття міжнародні стандарти починають відігравати ключову роль у присутності національних підприємств на світовому ринку. Міжнародна стандартизація стає аспектом державної політики і стратегії фірм. У зв'язку з цим виникає необхідність гармонізація національних систем сертифікації і стандартизації у відповідності з міжнародною системою. Крім того, національні стандарти створюють перешкоди для міжнародного обміну товарами і послугами, і зміст незалежних систем стандартизації приводить до росту собівартості продукції.
Національні і міжнародні стандарти мають в основному необов'язковий характер. Однак держава, беручи під особливий контроль такі сфери національної безпеки, як стан навколишнього середовища, експлуатаційна безпека продукції, охорона здоров'я, видає відповідні закони, згідно яких стандарти, на які вони поширюються, здобувають статус обов'язковості.
В дипломній роботі розглянуто сучасний стан системи технічного регулювання в Україні
Система технічного регулювання України, так само, як і системи інших країн СНД, побудована на попередній радянській системі, і суттєво відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розвиненою економікою, таких, як країни - члени ОЕСР. Українській системі технічного регулювання бракує ризик-орієнтованого підходу. Вона створює для бізнесу тягар, непорівнянний із його можливими вигодами для суспільства. Головним недоліком існуючої системи стандартизації та сертифікації є те, що їй властиві риси пострадянської спадщини, притаманні, окрім України, і декільком іншим країнам регіону.
Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можливості вітчизняного товаровиробника.
На сьогодні система технічного регулювання в Україні залишається одним з основних бар’єрів і на шляху інноваційного розвитку, оскільки робить процедуру розробки і виведення на ринок нового продукту або впровадження нової технології надто складною і дорогою (як із боку фінансових витрат, так і витрат часу). Саме це перешкоджає впровадженню новітніх технологій, використанню сучасних матеріалів та методів і виробництву інноваційних товарів, що обмежує асортимент продукції для споживачів. Так, починаючи з 2000 р., частка підприємств, що розробляють або впроваджують інновації в Україні, неухильно зменшується.
Існуюча система технічного регулювання перешкоджає повноцінній інтеграції України у міжнародну торгівлю.
Як показує досвід колишніх соціалістичних держав, таких як Чехія, Угорщина, Болгарія та ін., членство в ЄС і СОТ сприяє розвитку економіки, насамперед за рахунок ліквідації торговельних бар’єрів та обмежень, і забезпечує доступ до капіталу, новітніх технологій та ринків збуту продукції. Однак законодавча база України все ще містить низку норм, що суперечать політиці ЄС та СОТ. Оскільки наразі Україна вступила до СОТ, це може призвести до серйозних суперечностей, оскільки певні норми України не відповідають угодам, укладеним із СОТ, і зобов’язанням, взятим на себе Україною.
Система технічного регулювання України негативно впливає на міжнародну торгівлю та конкурентоспроможність країни на світових ринках.
Хоча система технічного регулювання є не єдиним чинником, що стоїть на заваді міжнародній торгівлі України, аналіз показує, що міжнародна торгівля гальмується через наявну систему стандартизації та сертифікації, принаймні, з двох причин.
1) Через послаблення експортного потенціалу в торгівлі з розвинутими країнами (країнами ОЕСР, але не тільки), які могли би бути привабливими ринками для української промисловості. Замість цього головними експортними партнерами для українських підприємств по засобах виробництва залишаються пострадянські країни, що мають подібну систему, побудовану на основі ГОСТів, і які так само пасуть задніх за показниками впровадження інноваційних технологій.
2) Через створення додаткових перешкод для інновацій і передачі технологій, що робить імпорт засобів виробництва з країн ОЕСР більш складним і дорогим. За відсутності належно функціонуючої системи оцінки відповідності, що відповідає найкращим світовим практикам (в тому числі ACAA та MRA), сертифікація є обов’язковою для номенклатури імпорту, включеної у список обов’язкової сертифікації Держспоживстандарту.
В цілому, регулювання зовнішньої торгівлі в Україні є величезною проблемою. Воно негативно впливає на підприємства у три способи.
1. Процедури, які безпосередньо стосуються експортних та імпортних операцій, забирають надто багато часу, не лише через митні норми, а й через правила у сфері стандартизації, сертифікації, фіто-санітарного та ветеринарного контролю.
2. Для того щоб отримати право займатись зовнішньою торгівлею, необхідно зібрати надзвичайно великий пакет документів, а також різноманітні дозволи та папери, що можуть вимагати на власний розсуд державні органи.
3. Загальна вартість процедур перетину кордонів є надто високою.
В якості прикладу практики застосування та впливу технічних бар’єрів в торгівлі на розвиток зовнішньоторговельних зв’язків Україні можна привести приклад запровадження європейського екологічного законодавства REACH, прийняття якого значно ускладнило експорт українських підприємств до ЄС.
Нове європейське законодавство являє серйозну загрозу для українського експорту до Євросоюзу. Щоб уникнути дискримінації в торгівлі, виробникам і органам влади необхідно терміново адаптуватися до жорстких вимог по вмісту хімічних речовин у продукції.
Перші тривожні сигнали почали доходити до вітчизняних виробників лише в 2008 році. Великі промислові підприємства, що працюють за довгостроковими контрактами, зштовхнулися з проблемою укладання нових договорів на постачання продукції в країни ЄС у 2009 році. Тамтешні імпортери і споживачі стали цікавитися тим, чим раніш ніколи не цікавилися, а саме: як просувається підготовка українських заводів до роботі в умовах нових екологічних стандартів. Це питання задається не випадково, адже від готовності вітчизняних підприємств відповідати жорстким правилам REACH прямо залежить, чи зможуть вони виконувати свої зобов'язання за експортом. Це робить проблему адаптації до REACH актуального вже зараз.
Кінцева мета закону — вивести з обороту найбільш небезпечні для здоров'я хімічні речовини шляхом їхньої заміни на нешкідливі аналоги. Таким чином, європейці намагаються уникнути ситуацій, подібних тим, що сталися у 2007 році, коли з продажу були вилучені мільйони китайських іграшок, оскільки в них містився свинець вище припустимих норм. Принциповим нововведенням закону є те, що відтепер фундаментальні хімічні дослідження почнуть проводити не за рахунок державних інститутів, а за рахунок постачальників продукції на ринок ЄС.
Для України принциповим є питання про те, чи є законодавство REACH дискримінаційним стосовно вітчизняних товарів. Цілком очевидно, що це додатковий технічний бар'єр, спрямований на захист своїх підприємств. Виробникам з ЄС не потрібно докладати значних зусиль для виконання нових нормативів, оскільки багато в чому це обумовлено раніше діючими екологічними законами, які заміняє REACH.
Практичне застосування REACH неминуче спричинить за собою перерозподіл ринків. Хтось не встигне зареєструватися, чиясь продукція не одержить дозволи на ввіз у ЄС і т.п. У цій гонці ніхто не захоче відставати чи допомагати конкурентам порадами. У такому випадку виконання екологічних стандартів стає способом конкурентної боротьби між виробниками в країнах, що не входять у Євросоюз.
Ті компанії, що проведуть необхідні дослідження першими, одержать значну перевагу в порівнянні з конкурентами. Справа в тім, що Європейське хімічне агентство на підставі підготовлених виробниками досьє сформує базу даних з описом шкідливих властивостей конкретних речовин. Закон не рекомендує проводити повторні дослідження речовин, що їм уже піддавалися, радячи купувати вже готові досьє. Тобто компанія, що витратила гроші на експертизу, зможе розраховувати на «справедливу компенсацію» своїх витрат, — так значиться в законі. Що виробник порахує для себе справедливою компенсацією, угадати складно. Цілком імовірно, що спізнілим прийдеться купувати готові дослідження втридорога, принаймні, доти, поки ринок цих послуг не складеться остаточно.
У середньо - і довгостроковій перспективі введення REACH вплине не тільки на експортерів, але і на виробників, орієнтованих на внутрішній ринок України.
Відповідно до взятих на себе зобов’язань в рамках СОТ, Україна є стороною Угоди про технічні бар’єри в торгівлі з дати вступу до СОТ.
Україна надаватиме пріоритет використанню міжнародних (над регіональними та національними стандартами інших країн) стандартів, вказівок та рекомендацій, як основи для власних стандартів, технічних регламентів та відповідних процедур оцінки відповідності.
Усі національні та регіональні стандарти будуть добровільними, за винятком тих, на які є посилання або про які йдеться у технічних регламентах, розроблених, inter alia, для захисту інтересів національної безпеки, запобігання шахрайським діям, захисту здоров’я та життя людей, тварин або рослин та захисту навколишнього середовища. До 30 грудня 2011 року всі технічні регламенти України використовуватимуть як основу відповідні міжнародні стандарти згідно зі Статтею 2.4 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі.
Перспективи розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України в контексті умов, передбачених УТБТ, пов’язані насамперед з вдосконаленням та підвищенням ефективності функціонування системи технічного регулювання України.
Прагнення України інтегруватися у світову економіку шляхом членства у СОТ та інтеграції до ЄС, вимагає створення сучасної системи технічного регулювання, сумісної з аналогічною системою розвинутих країн. Об’єктивною необхідністю на нинішньому етапі є застосування стандартів, технічних регламентів, процедур оцінки відповідності і ринкового нагляду, які б сприяли міжнародному обміну товарами і послугами, підвищенню якості і конкурентоспроможності на всіх рівнях виробництва та торгівлі заради кінцевої мети – задоволення споживачів та надійного захисту життя, здоров'я, створення безпечних умов праці і збереженню навколишнього природного середовища в інтересах населення всіх країн світу.
З огляду на це можна виділити наступні основні передумови розвитку та вдосконалення сфер стандартизації та суміжних видів діяльності:
- визнання необхідності певного державного регулювання економіки, яка інтенсивно роздержавлюється і набуває високого рівня самостійності щодо безпеки діяльності чи її результатів для людини та суспільства в цілому;
- перехід від загальної ідеї інтеграції економіки України з міжнародною та європейською економікою до реалізації конкретних заходів щодо вступу України до Світової організації торгівлі та Плану дій Україна – ЄС;
- визнання необхідності інноваційного розвитку вітчизняної економіки та технологій на основі впровадження сучасних наукових технічних досягнень впровадження передових міжнародних та європейських стандартів, міжнародно визнаних процедур оцінки відповідності та принципів ринкового нагляду за безпечністю продукції;
- інтереси зацікавлених сторін повинні стати суттєвим елементом ефективної економічної політики шляхом забезпечення їх участі у формуванні та реалізації політики у сфері стандартизації на міжнародному, регіональному і національному рівнях.
Існуюча в Україні система технічного регулювання може і повинна бути швидко та ефективно поліпшеною відповідно до міжнародного досвіду, що базується на ризик-орієнтованому підході. Цей підхід дозволяє збалансувати витрати та вигоди управління та є базовим принципом для технічного регулювання у розвинутих країнах. Сутність цього підходу полягає в зосередженні на продукції, яка являє собою потенційну небезпеку для суспільства і/або довкілля. За моделлю управління ризиками, держава зосереджує ресурси контролю на високоризикових секторах, а для низькоризикових — спирається на «фактичний» нагляд.
Здійснення цієї реформи цілком реальне і є справою лише кількох років. Успішний досвід сусідніх країн, які нещодавно приєднались до ЄС: Польщі, Словаччини, країн Балтії та інших, може слугувати «планом дій» для України, оскільки ці країни досягли вражаючих результатів за короткий період часу. Зважаючи на цей досвід та зрозумілість вимог ЄС, Україна має перед собою чіткий шлях для реформування системи технічного регулювання.
Впровадження запропонованих реформ може дати результат у вигляді негайного, істотного скорочення витрат для українських підприємств, що поліпшить конкурентоспроможність економіки України.
Литература
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України вiд 17.05.2001 № 2408-III «Про стандартизацію» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 31, ст. 145
2. Закон України вiд 01.12.2005 № 3164-IV «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 12, ст.101
3. Закон України вiд 17.05.2001 № 2407-III «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 32, ст. 170
4. Закон України вiд 17.05.2001 № 2406-III «Про підтвердження відповідності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 32, ст. 169
5. Декрет Кабінету Міністрів України вiд 10.05.1993 № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 27, ст.289
6. «Угода про технічні бар’єри у торгівлі» www.me.gov.ua
7. Аладышкина Н. О стандартах ИСО 9000 из самого достоверного источника – из "уст" ИСО // Стандарты и качество. – 2007. – №5-6. – С. 66-67.
8. Аланока С. Шлях до СОТ: коли далеке так близько. – Київ: UEPLAC, 2007. – С.4-6.
9. Алексеев В. Сертификация системы качества в США: польза, затраты перспективы // Стандарты и качество. – 2007. – №4. – С. 68-69.
10. Андрійчук В. Вступ до СОТ – об‘єктивно необхідний крок у напрямі інтеграції України до світового співтовариства (цілі, вигоди, проблеми)// Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Зб. наук. праць. Вип. 13 – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 180-183.
11. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография. – К.: Орияне, 2000. – 424 с.
12. Бибик Ю.В. Преимущества сертификации продукции и системы управления качеством по международным стандартам // Вісник, ХДЕУ. – 2006. – №3 (15). – С. 53-55.
13. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. – 241 с.
14. Вадстварт Х. Роль международных стандартов ИСО 9000 в различных странах // Надежность и контроль качества. – 2006. – №8. – С. 16-26.
15. Варналій З. Проблеми та перспективи вступу України до Світової організації торгівлі //Стратегічна панорама. – К., 2007. – №1. – С.171-177.
16. Вопросы сельського хозяйства в переговорах о присоединении к СОТ (методическое пособие). – Женева: ЮНКТАД, 2001. – 53 c.
17. Вопросы торговли услугами в переговорах о присоединении к СОТ (методическое пособие). – Женева: ЮНКТАД, 2001. – 58 c.
18. Вступ України до Світової організації торгівлі: значення і наслідки для економіки та її окремих галузей. Інформаційні матеріали. – Офіційний сайт Міністерства економіки – www.me.gov.ua.
19. Вступ України до СОТ: новий виклик економічній реформі/за ред. І.Бураковського та ін. – К.: Альфа-Принт, 2003. – 285с.
20. Вступление в СОТ как новый этап экономических реформ //Інвестиції: практика та досвід. – К., 2007. – №8. – С.7-17.
21. Гiл Чарлз В.Л. Мiжнародний бiзнес: Конкуренцiя на глобальному ринку / Пер. з англ. А.Олiйник, Р.Ткачук. - К.: Основи, 2001. - 856 с.
22. ГАТС. Генеральное соглашение по торговле услугами. Руководство для бизнеса. – К.: ТАSIS, 2007. – 88 с.
23. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ/ Кер.авт.кол. Т.М. Циганкова – К.: КНЕУ, 2003. – 660 с.
24. Гончаренко О. М., Лисицин Е. М. Методологічні засади розробки нової редакції Концепції національної безпеки України – офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень – www.niss.gov.ua/book/Goncz/index.htm
25. Губський Б.В. Євроатлантична інтеграція України. – К.: Логос, 2003. – 328 с.
26. Данильцев А. Международная торговля: инструменты регулирования. Учебно-практическое пособие. – М.: “Деловая литература”, 2007. – 302 с.
27. Дудко І.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 208 с.
28. Єременко В.Г. Історія економічної науки (короткий огляд нової ери): Науково-навчальне видання. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату, 2007. – 553 с.
29. Жалило Я. Это сладкое слово “СОТ” //Компаньон. – К., 2007. – 19-25 апреля. – С.14-17.
30. Задорожній О. Україна і Світова організація торгівлі: шляхи наближення //Вісник податкової служби України. – 2007. – № 2. – С.6-10.
31. Зинченко А. Защищаться от конкуренции или побеждать в ней?: Интервью о целесообразности вступления Украины в (СОТ) //Наша газета. – 2002. – 5 июля. – С. 2 - 7.
32. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.1. Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М.: Международный отношения, 1997. – 416 с.
33. Кругман Пол Р., Обстфельд Морис. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для студ. вузов, обуч. по эконом. спец. / В.П. Колесов (ред.пер.с англ.), М.В. Кулаков (ред.пер.с англ.). — М.: Экономический факультет МГУ, ЮНИТИ, 2007. – 799 с.
34. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей/ Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1992. – 520 с.
35. Мазуренко В.І. Україна ГАТТ/СОТ //Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.: Либідь, 2002. – Розд.6. Гл.1. – С.408–424.
36. Мюллер К. Экспорт и сертификация. // Сертификация. – 1997. – №4. – С. 20-24.
37. Нижній І. Світова організація торгівлі: плюси і мінуси: основні принципи та умови вступу до СОТ //Діловий вісник. – К., 2002. – №3. – С.12-13.
38. Новицький В. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
39. Огляд Уругвайського раунду торговельних переговорів. – Вашингтон: “Стюарт і Стюарт”, 1994. – 50 с.
40. Олефір А.О. Практика застосування тарифних та нетарифних заходів країнами–членами СОТ// Економіст. №12 / Гол. ред. Ю. Коваленко. – К.: Колегіум, 2004. – С. 47–49.
41. Осика С.Г., Оніщук О.В., Осика А.С., Пятницькій В.Т., Штефанюк О.В. – Інституціональні та процедурні механізми системи ГАТТ/СОТ у регулюванні світової торгівлі. – К.: УАЗТ, 2000. – 340 с.
42. Основные направления сертификации продукции. Госстандарт Российской Федерации. – М.: ВНИИКИ 2003. – 88 с.
43. Осташ І. Приєднання України до СОТ: проблеми та перспективи //Голос України. – 2002. – 26 лип. – С.6.
44. Осташ І. Проблеми та перспективи приєднання України до Світової Організації Торгівлі //Україна – СОТ. – К., 2002. – №1. – С. 1–2.
45. Панфілова Т.О. Охорона прав інтелектуальної власності та норми і правила СОТ // Економіка і прогнозування. – 2007. – №3. – С.39–57.
46. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 237 с.
47. Портер М. Международная конкуренция: конкурентные преимущества стран. - М.: Международные отношения, 1993. – 896 с.
48. Портер Майкл Е. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. Пер. з англ. - К., Основи, 1997. – 390 с.
49. Про етапи вступу до СОТ //Голос України. – 2007. – 3 жовт. – С.2.
50. Програма заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі. – К., МК з пит. фінансової безпеки при РНБО України, 2007. – 15 с.
51. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.
52. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. - М., Госполитиздат, 1941. - Т. 1. – 288 с.
53. Руженцев Н.В. Основные вехи становления и развития международной нормативной базы сертификации систем качества и экологического менеджмента // Стандарты и качество. – 2006. – №4. – С. 14-18.
54. Савлук П. Основні мотиви вступу України до Світової організації торгівлі //АПК: экономика, управление. – М., 2007. – № 10. – С.8–11.
55. Сергеев А.Г., Латышев М.В. Сертификация: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Издательская корпорация "Логос", 2007. – 248с.
56. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. Т.2. – К.: Держстандарт України, 1998. – 416 с.
57. Симонов Ю. Стандарты и технологический менеджмент // Стандарты и качество. – 2007. – №5. – С. 60-63.
58. Сіденко В., Барановський О. Україна і Світова організація торгівлі: як збільшити плюси та зменшити мінуси? //Дзеркало тижня. – 2006. – 13–19 лип. – С.8.
59. Стандартизация и управление качеством продукции: Учебник для вузов. [Швандар В.А., Панов В.А., Купряков Е.М. и др.]; / Под ред. проф.
В.А. Щвандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 488 с.
60. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія/ За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г.Лук‘яненка. – К.: КНЕУ, 2001. – 538 с.
61. Тарифные переговоры в рамках присоединения к СОТ (методическое пособие) – Женева: ЮНКТАД, 2001. – 16 c.
62. Торговельні зв‘язки України із зарубіжними країнами // Вісник податкової служби України. – 2007. № 42. – С.29–31.
63. Угаров Б., Косенюк А. Сертифікація – не тільки захист споживача
// Економіст. – 2007. – №10. – С. 44-47.
64. Україна і Світова організація торгівлі (Аналітична доповідь Центру Разумкова) – Національна безпека і оборона. – №6 (30) 2002. – 72 с.
65. Україна і Світова організація торгівлі: механізми та соціально-економічні наслідки вступу: Мат. "круглого столу"/ НІСД. – К.: Альтерпрес, 2003. – 48 с.
66. Україна у Світовій організації торгівлі: очікування та реальні перспективи: Зб. наук. ст. /За ред. Я.А.Жаліла. – К.: НІСД, 2002. – 132 с. – (Сер. “Безпека економічних трансформацій”; Вип.18).
67. Уругвайський раунд. Заключний акт, Маракеш, 15 квітня 1994 року. –К.: Тасіс, 1994. – 438 с.
68. Філіпенко А. Головні виміри співробітництва та майбутнього членства України в СОТ// Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Зб. наук. праць. Вип. 13 – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. – С. 177-179.
69. Френклін Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. с англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.
70. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.
71. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації (підручник). – К.: 2007. – 150 с.
72. Bacchetta M., Bora B. Industrial Tariff Liberalization and the Doha Development Agenda. – Geneva: WTO, 2007. – 44p.
73. Business Guide to the General Agreement on Trade in Services. Revised edition. – Geneva: ITC, 2007. – 263 p.
74. Business Guide to the World Trading System. – Geneva: ITC, 2006. – 329 p.
75. Development, Trade and the WTO: a Handbook / Bernard Hoekman, Aaditya Mattoo, and Philip English, editors. – Washington, D.C.: World Bank, 2002. – 641p.
76. Gustavo del Castillo, Gustavo Vega Canovas. The Politics of Free Trade in North America. – Ottawa: Centre for Trade Policy and Law, 2005. – 292 p.
77. Hart Michael. Governing the Global Economy: From the GATT to the WTO. – Ottawa: Centre for Trade Policy and Law, 2007. – 135 p.
78. Mundo P. National Politics in a Global Economy. The Domestic Sources of U.S. Trade Policy. – Washington, D.C.: Georgetown University Press, 2007. – 308 p.
79. Ohlin B. Interregional and International Trade. – Cambridge, MA: Harward University Press, 1933. – P.7–45.
80. Porter M. E. The Competitive Advantage of Nations. – New York: Free Press, 1990. – P.17–80.
81. Prebish R. Toward a New Trade Policy for Developmet, N.Y., UN, 1964. p.8-50
82. www.wto.org
83. www.unctad.org
84. www.wto.ru
85. www.wto.gov.ua
86. www.me.gov.ua
87. www.dssu.gov.ua
88. www.mfa.gov.ua
1. Закон України вiд 17.05.2001 № 2408-III «Про стандартизацію» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 31, ст. 145
2. Закон України вiд 01.12.2005 № 3164-IV «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 12, ст.101
3. Закон України вiд 17.05.2001 № 2407-III «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 32, ст. 170
4. Закон України вiд 17.05.2001 № 2406-III «Про підтвердження відповідності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 32, ст. 169
5. Декрет Кабінету Міністрів України вiд 10.05.1993 № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 27, ст.289
6. «Угода про технічні бар’єри у торгівлі» www.me.gov.ua
7. Аладышкина Н. О стандартах ИСО 9000 из самого достоверного источника – из "уст" ИСО // Стандарты и качество. – 2007. – №5-6. – С. 66-67.
8. Аланока С. Шлях до СОТ: коли далеке так близько. – Київ: UEPLAC, 2007. – С.4-6.
9. Алексеев В. Сертификация системы качества в США: польза, затраты перспективы // Стандарты и качество. – 2007. – №4. – С. 68-69.
10. Андрійчук В. Вступ до СОТ – об‘єктивно необхідний крок у напрямі інтеграції України до світового співтовариства (цілі, вигоди, проблеми)// Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Зб. наук. праць. Вип. 13 – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 180-183.
11. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография. – К.: Орияне, 2000. – 424 с.
12. Бибик Ю.В. Преимущества сертификации продукции и системы управления качеством по международным стандартам // Вісник, ХДЕУ. – 2006. – №3 (15). – С. 53-55.
13. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. – 241 с.
14. Вадстварт Х. Роль международных стандартов ИСО 9000 в различных странах // Надежность и контроль качества. – 2006. – №8. – С. 16-26.
15. Варналій З. Проблеми та перспективи вступу України до Світової організації торгівлі //Стратегічна панорама. – К., 2007. – №1. – С.171-177.
16. Вопросы сельського хозяйства в переговорах о присоединении к СОТ (методическое пособие). – Женева: ЮНКТАД, 2001. – 53 c.
17. Вопросы торговли услугами в переговорах о присоединении к СОТ (методическое пособие). – Женева: ЮНКТАД, 2001. – 58 c.
18. Вступ України до Світової організації торгівлі: значення і наслідки для економіки та її окремих галузей. Інформаційні матеріали. – Офіційний сайт Міністерства економіки – www.me.gov.ua.
19. Вступ України до СОТ: новий виклик економічній реформі/за ред. І.Бураковського та ін. – К.: Альфа-Принт, 2003. – 285с.
20. Вступление в СОТ как новый этап экономических реформ //Інвестиції: практика та досвід. – К., 2007. – №8. – С.7-17.
21. Гiл Чарлз В.Л. Мiжнародний бiзнес: Конкуренцiя на глобальному ринку / Пер. з англ. А.Олiйник, Р.Ткачук. - К.: Основи, 2001. - 856 с.
22. ГАТС. Генеральное соглашение по торговле услугами. Руководство для бизнеса. – К.: ТАSIS, 2007. – 88 с.
23. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ/ Кер.авт.кол. Т.М. Циганкова – К.: КНЕУ, 2003. – 660 с.
24. Гончаренко О. М., Лисицин Е. М. Методологічні засади розробки нової редакції Концепції національної безпеки України – офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень – www.niss.gov.ua/book/Goncz/index.htm
25. Губський Б.В. Євроатлантична інтеграція України. – К.: Логос, 2003. – 328 с.
26. Данильцев А. Международная торговля: инструменты регулирования. Учебно-практическое пособие. – М.: “Деловая литература”, 2007. – 302 с.
27. Дудко І.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 208 с.
28. Єременко В.Г. Історія економічної науки (короткий огляд нової ери): Науково-навчальне видання. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату, 2007. – 553 с.
29. Жалило Я. Это сладкое слово “СОТ” //Компаньон. – К., 2007. – 19-25 апреля. – С.14-17.
30. Задорожній О. Україна і Світова організація торгівлі: шляхи наближення //Вісник податкової служби України. – 2007. – № 2. – С.6-10.
31. Зинченко А. Защищаться от конкуренции или побеждать в ней?: Интервью о целесообразности вступления Украины в (СОТ) //Наша газета. – 2002. – 5 июля. – С. 2 - 7.
32. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.1. Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М.: Международный отношения, 1997. – 416 с.
33. Кругман Пол Р., Обстфельд Морис. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для студ. вузов, обуч. по эконом. спец. / В.П. Колесов (ред.пер.с англ.), М.В. Кулаков (ред.пер.с англ.). — М.: Экономический факультет МГУ, ЮНИТИ, 2007. – 799 с.
34. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей/ Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1992. – 520 с.
35. Мазуренко В.І. Україна ГАТТ/СОТ //Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.: Либідь, 2002. – Розд.6. Гл.1. – С.408–424.
36. Мюллер К. Экспорт и сертификация. // Сертификация. – 1997. – №4. – С. 20-24.
37. Нижній І. Світова організація торгівлі: плюси і мінуси: основні принципи та умови вступу до СОТ //Діловий вісник. – К., 2002. – №3. – С.12-13.
38. Новицький В. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
39. Огляд Уругвайського раунду торговельних переговорів. – Вашингтон: “Стюарт і Стюарт”, 1994. – 50 с.
40. Олефір А.О. Практика застосування тарифних та нетарифних заходів країнами–членами СОТ// Економіст. №12 / Гол. ред. Ю. Коваленко. – К.: Колегіум, 2004. – С. 47–49.
41. Осика С.Г., Оніщук О.В., Осика А.С., Пятницькій В.Т., Штефанюк О.В. – Інституціональні та процедурні механізми системи ГАТТ/СОТ у регулюванні світової торгівлі. – К.: УАЗТ, 2000. – 340 с.
42. Основные направления сертификации продукции. Госстандарт Российской Федерации. – М.: ВНИИКИ 2003. – 88 с.
43. Осташ І. Приєднання України до СОТ: проблеми та перспективи //Голос України. – 2002. – 26 лип. – С.6.
44. Осташ І. Проблеми та перспективи приєднання України до Світової Організації Торгівлі //Україна – СОТ. – К., 2002. – №1. – С. 1–2.
45. Панфілова Т.О. Охорона прав інтелектуальної власності та норми і правила СОТ // Економіка і прогнозування. – 2007. – №3. – С.39–57.
46. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 237 с.
47. Портер М. Международная конкуренция: конкурентные преимущества стран. - М.: Международные отношения, 1993. – 896 с.
48. Портер Майкл Е. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. Пер. з англ. - К., Основи, 1997. – 390 с.
49. Про етапи вступу до СОТ //Голос України. – 2007. – 3 жовт. – С.2.
50. Програма заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі. – К., МК з пит. фінансової безпеки при РНБО України, 2007. – 15 с.
51. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.
52. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. - М., Госполитиздат, 1941. - Т. 1. – 288 с.
53. Руженцев Н.В. Основные вехи становления и развития международной нормативной базы сертификации систем качества и экологического менеджмента // Стандарты и качество. – 2006. – №4. – С. 14-18.
54. Савлук П. Основні мотиви вступу України до Світової організації торгівлі //АПК: экономика, управление. – М., 2007. – № 10. – С.8–11.
55. Сергеев А.Г., Латышев М.В. Сертификация: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Издательская корпорация "Логос", 2007. – 248с.
56. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. Т.2. – К.: Держстандарт України, 1998. – 416 с.
57. Симонов Ю. Стандарты и технологический менеджмент // Стандарты и качество. – 2007. – №5. – С. 60-63.
58. Сіденко В., Барановський О. Україна і Світова організація торгівлі: як збільшити плюси та зменшити мінуси? //Дзеркало тижня. – 2006. – 13–19 лип. – С.8.
59. Стандартизация и управление качеством продукции: Учебник для вузов. [Швандар В.А., Панов В.А., Купряков Е.М. и др.]; / Под ред. проф.
В.А. Щвандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 488 с.
60. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія/ За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г.Лук‘яненка. – К.: КНЕУ, 2001. – 538 с.
61. Тарифные переговоры в рамках присоединения к СОТ (методическое пособие) – Женева: ЮНКТАД, 2001. – 16 c.
62. Торговельні зв‘язки України із зарубіжними країнами // Вісник податкової служби України. – 2007. № 42. – С.29–31.
63. Угаров Б., Косенюк А. Сертифікація – не тільки захист споживача
// Економіст. – 2007. – №10. – С. 44-47.
64. Україна і Світова організація торгівлі (Аналітична доповідь Центру Разумкова) – Національна безпека і оборона. – №6 (30) 2002. – 72 с.
65. Україна і Світова організація торгівлі: механізми та соціально-економічні наслідки вступу: Мат. "круглого столу"/ НІСД. – К.: Альтерпрес, 2003. – 48 с.
66. Україна у Світовій організації торгівлі: очікування та реальні перспективи: Зб. наук. ст. /За ред. Я.А.Жаліла. – К.: НІСД, 2002. – 132 с. – (Сер. “Безпека економічних трансформацій”; Вип.18).
67. Уругвайський раунд. Заключний акт, Маракеш, 15 квітня 1994 року. –К.: Тасіс, 1994. – 438 с.
68. Філіпенко А. Головні виміри співробітництва та майбутнього членства України в СОТ// Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Зб. наук. праць. Вип. 13 – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. – С. 177-179.
69. Френклін Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. с англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.
70. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.
71. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації (підручник). – К.: 2007. – 150 с.
72. Bacchetta M., Bora B. Industrial Tariff Liberalization and the Doha Development Agenda. – Geneva: WTO, 2007. – 44p.
73. Business Guide to the General Agreement on Trade in Services. Revised edition. – Geneva: ITC, 2007. – 263 p.
74. Business Guide to the World Trading System. – Geneva: ITC, 2006. – 329 p.
75. Development, Trade and the WTO: a Handbook / Bernard Hoekman, Aaditya Mattoo, and Philip English, editors. – Washington, D.C.: World Bank, 2002. – 641p.
76. Gustavo del Castillo, Gustavo Vega Canovas. The Politics of Free Trade in North America. – Ottawa: Centre for Trade Policy and Law, 2005. – 292 p.
77. Hart Michael. Governing the Global Economy: From the GATT to the WTO. – Ottawa: Centre for Trade Policy and Law, 2007. – 135 p.
78. Mundo P. National Politics in a Global Economy. The Domestic Sources of U.S. Trade Policy. – Washington, D.C.: Georgetown University Press, 2007. – 308 p.
79. Ohlin B. Interregional and International Trade. – Cambridge, MA: Harward University Press, 1933. – P.7–45.
80. Porter M. E. The Competitive Advantage of Nations. – New York: Free Press, 1990. – P.17–80.
81. Prebish R. Toward a New Trade Policy for Developmet, N.Y., UN, 1964. p.8-50
82. www.wto.org
83. www.unctad.org
84. www.wto.ru
85. www.wto.gov.ua
86. www.me.gov.ua
87. www.dssu.gov.ua
88. www.mfa.gov.ua
Дополнительная информация
ДОДАТКИ
Додаток А
Кодекс доброчинної практики по розробці, прийняттю та застосуванню стандартів
Загальні положення
A. Для цілей цього Кодексу застосовуються визначення, наведені у Додатку 1 Угоди про технічні бар’єри у торгівлі.
B. Цей Кодекс є відкритим для прийняття його будь-яким органом стандартизації на території Члена СОТ, незалежно від того, чи це центральний урядовий орган, місцевий урядовий орган чи неурядовий орган; будь-яким урядовим регіональним органом стандартизації, один або більше членів якого є Членами СОТ; а також будь-яким неурядовим регіональним органом стандартизації, один або більше членів якого розташовані на території Члена СОТ (які у цьому Кодексі іменуються разом як "органи стандартизації" і окремо – як "орган стандартизації").
C. Органи стандартизації, який приймають цей Кодекс або виходять з нього, повинні повідомляти про це Інформаційний центр ІСО/МЕК у Женеві. Це повідомлення повинно включати назву та адресу відповідного органу, а також зазначення обсягу його поточної та очікуваної діяльності із стандартизації. Повідомлення може направлятися безпосередньо до Інформаційного центру ІСО/МЕК, через національний орган, що є членом ІСО/МЕК або, що бажано, через відповідний національний орган, що є членом ІСОНЕТ, або міжнародний філіал ІСОНЕТ, в залежності від того, що є придатним.
Основні положення
D. У відношенні стандартів органи стандартизації повинні надавати товарам, що походять з території будь-якого іншого Члена СОТ, режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять з будь-якої іншої країни.
E. Орган стандартизації повинен забезпечити, щоб стандарти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі.
F. У випадках, коли міжнародні стандарти вже існують або їх розробка завершується, орган стандартизації повинен використовувати їх або відповідні їх частини як основу стандартів, які він розробляє, за винятком випадків, коли використання таких міжнародних стандартів або відповідних їх частин було б неефективним або неналежним, наприклад в силу недостатнього рівня захисту, суттєвих кліматичних або географічних факторів чи суттєвих технологічних проблем.
G. З метою гармонізації стандартів на якомога більш широкій основі орган стандартизації повинен належним чином брати найповнішу участь у межах своїх можливостей у розробці відповідними міжнародними органами стандартизації міжнародних стандартів у тій галузі, у якій він вже прийняв або має намір прийняти стандарти. У випадку органів стандартизації, що знаходяться на території Члена СОТ, участь у певних діях з міжнародної стандартизації повинна у міру можливості відбуватися через створення однієї делегації, яка представляє всі органи стандартизації на цій території, які прийняли або мають намір прийняти стандарти у тій галузі, якої стосуються ці дії з міжнародної стандартизації.
H. Органи стандартизації на території Члена СОТ повинні докладати максимуму зусиль для того, щоб уникнути дублювання або перетинання своєї роботи з роботою інших органів стандартизації на території своєї країни або з роботою відповідних міжнародних або регіональних органів стандартизації. Вони повинні також докладати максимуму зусиль для досягнення консенсусу в своїй країні щодо стандартів, які розробляють. Аналогічно регіональні органи стандартизації повинні докладати максимуму зусиль для того, щоб уникнути дублювання або перетинання своєї роботи з роботою відповідних міжнародних органів стандартизації.
I. У випадках, коли це є придатним, органи стандартизації повинні визначати стандарти, грунтуючись насамперед на експлуатаційних якостях товару, а не на його конструктивних чи описових характеристиках.
J. Принаймні кожні шість місяців орган стандартизації повинен публікувати робочу програму, у якій містяться його назва та адреса, стандарти, які він у даний момент розробляє, а також стандарти, якій він прийняв за попередній період. Стандарт вважається як такий, що знаходиться у стадії розробки, з того моменту, коли було прийнято рішення про розробку стандарту, і до того часу, коли буде прийнято цей стандарт. Назви конкретних проектів стандартів надаються на вимогу англійською, німецькою або іспанською мовою. Повідомлення про наявність робочої програми публікується у національному або, в залежності від обставин, регіональному виданні із стандартизації.
В робочій програмі по кожному із стандартів повинна зазначатися у відповідності до правил ІСОНЕТ класифікація по предмету стандартизації, стадії, на якій знаходиться процес розробки стандарту, а також посиланням на будь-які міжнародні стандарти, які взято за основу. Не пізніше, ніж на момент публікації своєї робочої програми, орган стандартизації повинен повідомити про її наявність Інформаційний центр ІСО/МЕК у Женеві.
У повідомленні повинні міститися назва та адреса органу стандартизації, назва та номер видання, у якому опубліковано робочу програму, період, на який поширюється робоча програма, ціна видання (якщо така існує), а також інформація про те, де та коли його можна отримати. Повідомлення може направлятися безпосередньо до Інформаційного центру ІСО/МЕК або, що бажано, через відповідний національний орган, що є членом ІСОНЕТ, або міжнародний філіал ІСОНЕТ, в залежності від того, що є придатним.
K. Національний орган, що є членом ІСО/МЕК, повинен докладати максимуму зусиль для того, щоб стати членом ІСОНЕТ або призначити інший орган, що буде членом ІСОНЕТ, а також для того, щоб отримати найбільш прогресивний тип членства, який передбачено для членів ІСОНЕТ.
L. Перед прийняттям стандарту орган стандартизації повинен надати термін принаймні в 60 днів для подання зауважень до проекту стандарту заінтересованими сторонами на території Члена СОТ. Проте, цей термін може бути скорочено у випадках, коли виникають або загрожують виникненням проблеми безпеки, охорони здоров'я чи захисту навколишнього середовища. Не пізніше, ніж на початку терміну для подання зауважень, орган стандартизації повинен опублікувати повідомлення про такий термін у виданні, про яке зазначено у параграфі J. У такому повідомленні повинно зазначатися, наскільки це практично можливо, чи проект стандарту відхиляється від відповідного міжнародного стандарту.
M. На вимогу будь-якої заінтересованої сторони на території Члена СОТ орган стандартизації повинен оперативно надати або розпорядитися надати копію проекту стандарту, який він представив для зауважень. Будь-яка платня, що стягується за таку послугу (за винятком фактичних видатків на доставку) повинна бути однаковою для іноземних і вітчизняних сторін.
N. Орган стандартизації повинен враховувати при подальшій розробці стандарту ті зауваження, які було отримано протягом терміну для подання зауважень. За наявності відповідної вимоги, на зауваження, що їх було отримано через органи стандартизації, які прийняли цей Кодекс доброчинної практики, відповідь повинна надаватися якомога швидше. Відповідь повинна містити пояснення того, чому є необхідним відхилення від відповідного міжнародного стандарту.
O. Відразу після прийняття стандарту він повинен бути оперативно опублікований.
P. На вимогу будь-якої заінтересованої сторони на території Члена СОТ орган стандартизації повинен оперативно надати або розпорядитися надати копію його останньої робочої програми або стандарту, який було нею введено. Будь-яка платня, що стягується за таку послугу (за винятком фактичних видатків на доставку) повинна бути однаковою для іноземних і вітчизняних сторін.
Q. Орган стандартизації повинен доброзичливо ставитися до консультацій стосовно заяв щодо функціонування цього Кодексу, які подаються органами стандартизації, що прийняли цей Кодекс доброчинної практики, і надавати для цього відповідні можливості. Він повинен докладати належних зусиль для задоволення будь-яких скарг.
Додаток Б
Групи технічних експертів
До груп технічних експертів, що створюються у відповідності до положень Статті 14 Угоди про технічні бар’єри у торгівлі, застосовуються наступні процедури:
1. Групи технічних експертів підпорядковуються спеціальній групі експертів. Сфера їх повноважень та докладна розробка робочих процедур визначається спеціальною групою експертів; групи технічних експертів звітують перед спеціальною групою експертів.
2. Участь у роботі груп технічних експертів обмежується особами, що мають професійну репутацію та досвід у відповідній галузі.
3. Громадяни сторін суперечки не можуть брати участь у роботі групи технічних експертів без взаємною згоди сторін суперечки, за винятком надзвичайних обставин, коли спеціальна група експертів вирішить, що задовольнити потребу у спеціалізованій науковій кваліфікації іншим чином неможливо.
4. Групи технічних експертів можуть отримувати консультації з будь-якого джерела, яке вважатимуть за придатне, а також надавати запити на інформацію та технічні поради до таких джерел. Перед наданням запиту на інформацію чи технічні поради до джерела, що знаходиться в межах юрисдикції певного Члена СОТ, група технічних експертів повинна повідомити уряд такого Члена СОТ. Будь-який Член СОТ повинен оперативно і у повній мірі відреагувати на будь-який запит групи технічних експертів на таку інформацію, яку група технічних експертів вважає за необхідну.
5. Сторони суперечки повинні мати доступ до всієї відповідної інформації, яка надається групі технічних експертів, якщо тільки це не інформація конфіденційного характеру. Конфіденційна інформація, яка надається групі технічних експертів, не повинна розголошуватися без офіційного дозволу уряду, організації або особи, що надала таку інформацію. У випадках, коли від групи технічних експертів вимагається надання такої інформації, а дозволу на її розголошення групою технічних експертів не отримано, уряд, організація або особа, яка надала цю інформацію, повинна представити неконфіденційне резюме такої інформації.
6. Група технічних експертів подає проект звіту заінтересованим Членам СОТ з метою отримання їхніх зауважень та належного їх врахування в остаточному звіті, який також розповсюджується серед заінтересованих Членів СОТ, коли він подається до спеціальної групи експертів.
Додаток А
Кодекс доброчинної практики по розробці, прийняттю та застосуванню стандартів
Загальні положення
A. Для цілей цього Кодексу застосовуються визначення, наведені у Додатку 1 Угоди про технічні бар’єри у торгівлі.
B. Цей Кодекс є відкритим для прийняття його будь-яким органом стандартизації на території Члена СОТ, незалежно від того, чи це центральний урядовий орган, місцевий урядовий орган чи неурядовий орган; будь-яким урядовим регіональним органом стандартизації, один або більше членів якого є Членами СОТ; а також будь-яким неурядовим регіональним органом стандартизації, один або більше членів якого розташовані на території Члена СОТ (які у цьому Кодексі іменуються разом як "органи стандартизації" і окремо – як "орган стандартизації").
C. Органи стандартизації, який приймають цей Кодекс або виходять з нього, повинні повідомляти про це Інформаційний центр ІСО/МЕК у Женеві. Це повідомлення повинно включати назву та адресу відповідного органу, а також зазначення обсягу його поточної та очікуваної діяльності із стандартизації. Повідомлення може направлятися безпосередньо до Інформаційного центру ІСО/МЕК, через національний орган, що є членом ІСО/МЕК або, що бажано, через відповідний національний орган, що є членом ІСОНЕТ, або міжнародний філіал ІСОНЕТ, в залежності від того, що є придатним.
Основні положення
D. У відношенні стандартів органи стандартизації повинні надавати товарам, що походять з території будь-якого іншого Члена СОТ, режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять з будь-якої іншої країни.
E. Орган стандартизації повинен забезпечити, щоб стандарти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі.
F. У випадках, коли міжнародні стандарти вже існують або їх розробка завершується, орган стандартизації повинен використовувати їх або відповідні їх частини як основу стандартів, які він розробляє, за винятком випадків, коли використання таких міжнародних стандартів або відповідних їх частин було б неефективним або неналежним, наприклад в силу недостатнього рівня захисту, суттєвих кліматичних або географічних факторів чи суттєвих технологічних проблем.
G. З метою гармонізації стандартів на якомога більш широкій основі орган стандартизації повинен належним чином брати найповнішу участь у межах своїх можливостей у розробці відповідними міжнародними органами стандартизації міжнародних стандартів у тій галузі, у якій він вже прийняв або має намір прийняти стандарти. У випадку органів стандартизації, що знаходяться на території Члена СОТ, участь у певних діях з міжнародної стандартизації повинна у міру можливості відбуватися через створення однієї делегації, яка представляє всі органи стандартизації на цій території, які прийняли або мають намір прийняти стандарти у тій галузі, якої стосуються ці дії з міжнародної стандартизації.
H. Органи стандартизації на території Члена СОТ повинні докладати максимуму зусиль для того, щоб уникнути дублювання або перетинання своєї роботи з роботою інших органів стандартизації на території своєї країни або з роботою відповідних міжнародних або регіональних органів стандартизації. Вони повинні також докладати максимуму зусиль для досягнення консенсусу в своїй країні щодо стандартів, які розробляють. Аналогічно регіональні органи стандартизації повинні докладати максимуму зусиль для того, щоб уникнути дублювання або перетинання своєї роботи з роботою відповідних міжнародних органів стандартизації.
I. У випадках, коли це є придатним, органи стандартизації повинні визначати стандарти, грунтуючись насамперед на експлуатаційних якостях товару, а не на його конструктивних чи описових характеристиках.
J. Принаймні кожні шість місяців орган стандартизації повинен публікувати робочу програму, у якій містяться його назва та адреса, стандарти, які він у даний момент розробляє, а також стандарти, якій він прийняв за попередній період. Стандарт вважається як такий, що знаходиться у стадії розробки, з того моменту, коли було прийнято рішення про розробку стандарту, і до того часу, коли буде прийнято цей стандарт. Назви конкретних проектів стандартів надаються на вимогу англійською, німецькою або іспанською мовою. Повідомлення про наявність робочої програми публікується у національному або, в залежності від обставин, регіональному виданні із стандартизації.
В робочій програмі по кожному із стандартів повинна зазначатися у відповідності до правил ІСОНЕТ класифікація по предмету стандартизації, стадії, на якій знаходиться процес розробки стандарту, а також посиланням на будь-які міжнародні стандарти, які взято за основу. Не пізніше, ніж на момент публікації своєї робочої програми, орган стандартизації повинен повідомити про її наявність Інформаційний центр ІСО/МЕК у Женеві.
У повідомленні повинні міститися назва та адреса органу стандартизації, назва та номер видання, у якому опубліковано робочу програму, період, на який поширюється робоча програма, ціна видання (якщо така існує), а також інформація про те, де та коли його можна отримати. Повідомлення може направлятися безпосередньо до Інформаційного центру ІСО/МЕК або, що бажано, через відповідний національний орган, що є членом ІСОНЕТ, або міжнародний філіал ІСОНЕТ, в залежності від того, що є придатним.
K. Національний орган, що є членом ІСО/МЕК, повинен докладати максимуму зусиль для того, щоб стати членом ІСОНЕТ або призначити інший орган, що буде членом ІСОНЕТ, а також для того, щоб отримати найбільш прогресивний тип членства, який передбачено для членів ІСОНЕТ.
L. Перед прийняттям стандарту орган стандартизації повинен надати термін принаймні в 60 днів для подання зауважень до проекту стандарту заінтересованими сторонами на території Члена СОТ. Проте, цей термін може бути скорочено у випадках, коли виникають або загрожують виникненням проблеми безпеки, охорони здоров'я чи захисту навколишнього середовища. Не пізніше, ніж на початку терміну для подання зауважень, орган стандартизації повинен опублікувати повідомлення про такий термін у виданні, про яке зазначено у параграфі J. У такому повідомленні повинно зазначатися, наскільки це практично можливо, чи проект стандарту відхиляється від відповідного міжнародного стандарту.
M. На вимогу будь-якої заінтересованої сторони на території Члена СОТ орган стандартизації повинен оперативно надати або розпорядитися надати копію проекту стандарту, який він представив для зауважень. Будь-яка платня, що стягується за таку послугу (за винятком фактичних видатків на доставку) повинна бути однаковою для іноземних і вітчизняних сторін.
N. Орган стандартизації повинен враховувати при подальшій розробці стандарту ті зауваження, які було отримано протягом терміну для подання зауважень. За наявності відповідної вимоги, на зауваження, що їх було отримано через органи стандартизації, які прийняли цей Кодекс доброчинної практики, відповідь повинна надаватися якомога швидше. Відповідь повинна містити пояснення того, чому є необхідним відхилення від відповідного міжнародного стандарту.
O. Відразу після прийняття стандарту він повинен бути оперативно опублікований.
P. На вимогу будь-якої заінтересованої сторони на території Члена СОТ орган стандартизації повинен оперативно надати або розпорядитися надати копію його останньої робочої програми або стандарту, який було нею введено. Будь-яка платня, що стягується за таку послугу (за винятком фактичних видатків на доставку) повинна бути однаковою для іноземних і вітчизняних сторін.
Q. Орган стандартизації повинен доброзичливо ставитися до консультацій стосовно заяв щодо функціонування цього Кодексу, які подаються органами стандартизації, що прийняли цей Кодекс доброчинної практики, і надавати для цього відповідні можливості. Він повинен докладати належних зусиль для задоволення будь-яких скарг.
Додаток Б
Групи технічних експертів
До груп технічних експертів, що створюються у відповідності до положень Статті 14 Угоди про технічні бар’єри у торгівлі, застосовуються наступні процедури:
1. Групи технічних експертів підпорядковуються спеціальній групі експертів. Сфера їх повноважень та докладна розробка робочих процедур визначається спеціальною групою експертів; групи технічних експертів звітують перед спеціальною групою експертів.
2. Участь у роботі груп технічних експертів обмежується особами, що мають професійну репутацію та досвід у відповідній галузі.
3. Громадяни сторін суперечки не можуть брати участь у роботі групи технічних експертів без взаємною згоди сторін суперечки, за винятком надзвичайних обставин, коли спеціальна група експертів вирішить, що задовольнити потребу у спеціалізованій науковій кваліфікації іншим чином неможливо.
4. Групи технічних експертів можуть отримувати консультації з будь-якого джерела, яке вважатимуть за придатне, а також надавати запити на інформацію та технічні поради до таких джерел. Перед наданням запиту на інформацію чи технічні поради до джерела, що знаходиться в межах юрисдикції певного Члена СОТ, група технічних експертів повинна повідомити уряд такого Члена СОТ. Будь-який Член СОТ повинен оперативно і у повній мірі відреагувати на будь-який запит групи технічних експертів на таку інформацію, яку група технічних експертів вважає за необхідну.
5. Сторони суперечки повинні мати доступ до всієї відповідної інформації, яка надається групі технічних експертів, якщо тільки це не інформація конфіденційного характеру. Конфіденційна інформація, яка надається групі технічних експертів, не повинна розголошуватися без офіційного дозволу уряду, організації або особи, що надала таку інформацію. У випадках, коли від групи технічних експертів вимагається надання такої інформації, а дозволу на її розголошення групою технічних експертів не отримано, уряд, організація або особа, яка надала цю інформацію, повинна представити неконфіденційне резюме такої інформації.
6. Група технічних експертів подає проект звіту заінтересованим Членам СОТ з метою отримання їхніх зауважень та належного їх врахування в остаточному звіті, який також розповсюджується серед заінтересованих Членів СОТ, коли він подається до спеціальної групи експертів.
Другие работы этого направления
© 2023 Diplom.kiev.ua
Научные работы на заказ
Нужна научная работа?