|
ЦЕНА:
100 грн.
|
||
|
ЦЕНА:
229 руб.
|
||
|
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
|
||
| Тема работы: | Лінгвістичний символ та способи його вираження (на матеріалі французької символістської прози) (ID работы: 2781) |
| Направление: | Язык/Литература |
| Предмет: | Зарубежная литература |
| Тип работы: | Дипломная работа |
| Число страниц: | 64 |
| Год защиты: | 2010 |
| ВУЗ: | Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки (ВНУ им. Леси Украинки) |
| Курс: | 3 |
| Язык: | Украинский |
Содержание
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛ» ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
1.1 Символ і символічне в філософії
1.2 Знак і символ
1.3 Особливості визначення межі «символа» та «символічного»
1.4 Взаємозв’язок символічного та метафоричного в художній літературі
РОЗДІЛ ІІ. СИМВОЛІЗМ – ЯК ХУДОЖНЯ ТЕЧІЯ
2.1 Основи естетики французького символізму
2.2 Засоби вираження символізму у художніх творах
РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНОГО СИМВОЛУ НА БАЗІ ПРАЦІ«НАВПАКИ» Ж-К. ГЮІСМАНСА
3.1 Жанрова своєрідність твору
3.2 Засоби вираження символізму у романі «Навпаки» Ж-К. Гюісманса
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛ» ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
1.1 Символ і символічне в філософії
1.2 Знак і символ
1.3 Особливості визначення межі «символа» та «символічного»
1.4 Взаємозв’язок символічного та метафоричного в художній літературі
РОЗДІЛ ІІ. СИМВОЛІЗМ – ЯК ХУДОЖНЯ ТЕЧІЯ
2.1 Основи естетики французького символізму
2.2 Засоби вираження символізму у художніх творах
РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНОГО СИМВОЛУ НА БАЗІ ПРАЦІ«НАВПАКИ» Ж-К. ГЮІСМАНСА
3.1 Жанрова своєрідність твору
3.2 Засоби вираження символізму у романі «Навпаки» Ж-К. Гюісманса
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Введение
Символізм ( від. грецьк. symbolon – знак, символ, ознака) – одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” і пошуком “вічної істини”.
Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи. Перший – 70-ті –друга половина 80-х років ХІХ ст. – період становлення напряму. У цей час С.Малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. У 1886 році була опублікована стаття Ж.Мореаса “Літературний маніфест. Символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо та інших ліриків Франції.
Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлінка.
Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.
Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.
Сутність течії символізму полягає в цілеспрімованій спробі символізувати зовнішні і матеріальні прояви світу з метою у такий спосіб пізнати його трансцедентний зміст. Може, найвичерпніше розкрив специфіку світосприймання символістів добре знаний на початку нашого століття історик і теоретик української літератури А.Товкачевський: “Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немов би замороженими і цілий світ – нерухомим, неживим. Але бувають моменти, коли в нас мов би розвидняється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе – і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємничі голоси, бачимо незримий таємний зв’язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незначного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного.”
Творчість видатного французького письменника, Ж.К.Гюісманса завжди привертала до себе пильну увагу дослідників. Формування індивідуального стилю письменника, зорієнтованого передусім на відродження національної симолістичної традиції, винесення особистості на перший план у творах, де сконцентровано проблеми, психологічного, а іноді й соціального характеру, великою мірою зумовлюються проміжним становищем творчості Ж.-К. Гюісманса.
Твори Ж. К. Гюісманса мають особливе значення для історії літератури як феномен, де втілюється концепт "плинності". У формуванні декаденського дискурсу центральною є проблема особистості, навколо якої обертаються головні філософські питання. Вивчення питання про місце особистості героя в текстуальній дійсності (ким фактично є персонаж, і яким він може стати у розвитку подій твору, де межі його вільного вибору і моральної відповідальності) є надзвичайно актуальним, оскільки це сприятиме кращому розумінню і творчості Ж.-К. Гюісманса, і особливостей розвитку літературного процесу того часу.
Втілення змін, які відбувалися в літературі на межі століть не без впливу ідей Ф. Ніцше, сприяло розвитку естетичних поглядів письменника не в наслідуванні традицій, а в створенні героя, який абсолютно звільнений від усього, що його поневолює.
Акутальність теми зумовлена назрілою необхідністю вирішення проблем концепції особистості, саморозвитку і самореалізації індивіда, що втілені в літературній спадщині Ж.-К. Гюісманса.
Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотат, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістське твір у «безумство множинності»,в якому змішувалися і зазнавали постійну метаморфозу речі, явища,враження та бачення.Єдине, що додавало цілісність у кожен момент розщеплюються тексту, так це унікальне, неповторне бачення поета.
Відсторонення письменника від культурної традиції, позбавлення мови її комунікативної функції, всепоглинаюча суб'єктивність неминуче вели до герметизм символістської літератури і вимагали особливого читача. Символісти змоделювали для себе його образ,і це стало одним з їх самих оригінальних досягнень.Він був створений Ж.-К.Гюісмансом в романі Навпаки: віртуальний читач перебуває в тій же ситуації, що і поет, він ховається від світу і природи і живе в естетичному самоті як просторовому (в далекому помістя), так і тимчасове (зречеться художнього досвіду минулого);через магічне творіння він вступає з його автором у духовне співробітництво, в інтелектуальний союз, так що процес символістського творчості не обмежується працею письменника-мага, а продовжується в розшифровці його тексту ідеальним читачем.Таких цінителів, Конгеніальність поетові, вкрай мало, їх не більше десяти у всьому всесвіті. Але настільки обмежене число не бентежить символістів, бо воно число самих обраних, і серед немає жодного, хто мав би собі подібного.
Предмет роботи – розвиток символізму у французьків прозі.
Об’єкт роботи – роман Ж.-К. Гюісманса «Навпаки».
Мета роботи - дослідити прояви символізму у романі Ж.-К. Гюісманса «Навпаки».
Відповідно до мети роботи було поставлено наступні завдання:
 Визначити поняття символу та символізму у філосоівї
 Вивчити взаємозв’язок символу і знаку в хужожньому творі
 Дослідити розвиток та основні риси естетики французького символізму
 Проаналізувати прояви символізму у романі Ж.-К. Гюісманса «Навпаки».
Теоретико-методологічну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених із проблем літературної герменевтики та психоаналітичного літературознавства. До уваги взято здобутки методик герменевтичного, психологічного, цілісного та порівняльно-типологічного аналізу художніх творів.
Методика дослідження базується на засадах цілісного комплексного лінгвопоетичного підходу до аналізу художнього тексту та його компонентів, що вимагає складної методики дослідження, яка включає: багаторівневий аналіз тексту, а саме аналіз композиційно-архітектонічного, граматико-морфологічного, лексико-семантичного, риторико-стилістичного рівнів; описово-аналітичний метод, що використовується для визначення провідних жанрових рис символістичного роману, а також для узагальнення і систематизації отриманих результатів.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.
Перший розділ присвячений теоретико-методологічним аспекта символу та знаку. Проаналізовано співвідношення терміні, символ, знак, та символічне.
У другому розіді, ми розглянули формування символізму, як літернатурної течії, та основні характеристики вираження символічного у прозі.
Третій розділ присвячений дослідженн. Символістичного у роман Гюістманса «Навпаки. Зокрема основа увага була приділена засобам вираження символів, у даному творі, та їх осмисленню.
Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи. Перший – 70-ті –друга половина 80-х років ХІХ ст. – період становлення напряму. У цей час С.Малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. У 1886 році була опублікована стаття Ж.Мореаса “Літературний маніфест. Символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо та інших ліриків Франції.
Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлінка.
Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.
Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.
Сутність течії символізму полягає в цілеспрімованій спробі символізувати зовнішні і матеріальні прояви світу з метою у такий спосіб пізнати його трансцедентний зміст. Може, найвичерпніше розкрив специфіку світосприймання символістів добре знаний на початку нашого століття історик і теоретик української літератури А.Товкачевський: “Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немов би замороженими і цілий світ – нерухомим, неживим. Але бувають моменти, коли в нас мов би розвидняється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе – і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємничі голоси, бачимо незримий таємний зв’язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незначного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного.”
Творчість видатного французького письменника, Ж.К.Гюісманса завжди привертала до себе пильну увагу дослідників. Формування індивідуального стилю письменника, зорієнтованого передусім на відродження національної симолістичної традиції, винесення особистості на перший план у творах, де сконцентровано проблеми, психологічного, а іноді й соціального характеру, великою мірою зумовлюються проміжним становищем творчості Ж.-К. Гюісманса.
Твори Ж. К. Гюісманса мають особливе значення для історії літератури як феномен, де втілюється концепт "плинності". У формуванні декаденського дискурсу центральною є проблема особистості, навколо якої обертаються головні філософські питання. Вивчення питання про місце особистості героя в текстуальній дійсності (ким фактично є персонаж, і яким він може стати у розвитку подій твору, де межі його вільного вибору і моральної відповідальності) є надзвичайно актуальним, оскільки це сприятиме кращому розумінню і творчості Ж.-К. Гюісманса, і особливостей розвитку літературного процесу того часу.
Втілення змін, які відбувалися в літературі на межі століть не без впливу ідей Ф. Ніцше, сприяло розвитку естетичних поглядів письменника не в наслідуванні традицій, а в створенні героя, який абсолютно звільнений від усього, що його поневолює.
Акутальність теми зумовлена назрілою необхідністю вирішення проблем концепції особистості, саморозвитку і самореалізації індивіда, що втілені в літературній спадщині Ж.-К. Гюісманса.
Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотат, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістське твір у «безумство множинності»,в якому змішувалися і зазнавали постійну метаморфозу речі, явища,враження та бачення.Єдине, що додавало цілісність у кожен момент розщеплюються тексту, так це унікальне, неповторне бачення поета.
Відсторонення письменника від культурної традиції, позбавлення мови її комунікативної функції, всепоглинаюча суб'єктивність неминуче вели до герметизм символістської літератури і вимагали особливого читача. Символісти змоделювали для себе його образ,і це стало одним з їх самих оригінальних досягнень.Він був створений Ж.-К.Гюісмансом в романі Навпаки: віртуальний читач перебуває в тій же ситуації, що і поет, він ховається від світу і природи і живе в естетичному самоті як просторовому (в далекому помістя), так і тимчасове (зречеться художнього досвіду минулого);через магічне творіння він вступає з його автором у духовне співробітництво, в інтелектуальний союз, так що процес символістського творчості не обмежується працею письменника-мага, а продовжується в розшифровці його тексту ідеальним читачем.Таких цінителів, Конгеніальність поетові, вкрай мало, їх не більше десяти у всьому всесвіті. Але настільки обмежене число не бентежить символістів, бо воно число самих обраних, і серед немає жодного, хто мав би собі подібного.
Предмет роботи – розвиток символізму у французьків прозі.
Об’єкт роботи – роман Ж.-К. Гюісманса «Навпаки».
Мета роботи - дослідити прояви символізму у романі Ж.-К. Гюісманса «Навпаки».
Відповідно до мети роботи було поставлено наступні завдання:
 Визначити поняття символу та символізму у філосоівї
 Вивчити взаємозв’язок символу і знаку в хужожньому творі
 Дослідити розвиток та основні риси естетики французького символізму
 Проаналізувати прояви символізму у романі Ж.-К. Гюісманса «Навпаки».
Теоретико-методологічну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених із проблем літературної герменевтики та психоаналітичного літературознавства. До уваги взято здобутки методик герменевтичного, психологічного, цілісного та порівняльно-типологічного аналізу художніх творів.
Методика дослідження базується на засадах цілісного комплексного лінгвопоетичного підходу до аналізу художнього тексту та його компонентів, що вимагає складної методики дослідження, яка включає: багаторівневий аналіз тексту, а саме аналіз композиційно-архітектонічного, граматико-морфологічного, лексико-семантичного, риторико-стилістичного рівнів; описово-аналітичний метод, що використовується для визначення провідних жанрових рис символістичного роману, а також для узагальнення і систематизації отриманих результатів.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.
Перший розділ присвячений теоретико-методологічним аспекта символу та знаку. Проаналізовано співвідношення терміні, символ, знак, та символічне.
У другому розіді, ми розглянули формування символізму, як літернатурної течії, та основні характеристики вираження символічного у прозі.
Третій розділ присвячений дослідженн. Символістичного у роман Гюістманса «Навпаки. Зокрема основа увага була приділена засобам вираження символів, у даному творі, та їх осмисленню.
Заключение
Символізм (з грец. – знак, прикмета, ознака) – літературний напрям кінця ХІХ – початку ХХ століття, основною рисою якого є те, що конкретний художній образ перетворюється на символ. Символізм зародився у Франції і поширився в інших європейських країнах (Англія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Норвегія, Росія).
Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові, напрямам, які він рішуче заперечував. Натуралізм з його фактографією та соціальним і біологічним детермінізмом, має, на думку Ж.Мореаса, лише «цінність заперечення». За цим напрямом, вважали символісти, немає майбутнього: С.Малларме зазначав, що натуралізм загине, коли припиниться діяльність Е.Золя (і пророцтво це загалом збулося). Заперечували символісти й реалізм, який, за висловом В.Брюсова, «перетворив мистецтво на просте відображення життя». Інший російський символіст К.Бальмонт писав про реалізм і символізм як про дві художні манери світосприймання: «Реалісти охоплені… конкретним життям, за яким вони нічого не бачать, – символісти, відчужені від реальної дійсності, бачать у ній лише свою мрію…». Реалізм, за Бальмонтом, перебуває в рабстві в матерії, а символізм пішов у сферу ідеальності. Він покликаний зробити мистецтво вільним. Як вважав Брюсов, символізм являє собою останню стадію, після романтизму й реалізму, у боротьбі митців за свободу.
Отже, символ народжується там, де неможливо зобразити предмет. Він покликаний виразити алегоричне й невимовлене шляхом відповідностей між двома світами – світом зовнішнім і світом мрій та ідеалів. Цей дуалізм реального та ідеального – основа символічного світосприйняття. Таємниця, або Ідея, криється в глибині матеріальних речей. І символічна поезія, як говорить Ж. Мореас у своєму маніфесті, прагне втілити цю ідею, надати їй почуттєво збагненної форми. Причому ця форма не є самоціллю, вона має служити вираженню Ідеї. Подібні думки висловлював інший французький символіст Жорж Ванор. Мистецтво, за його словами, полягає в тому, щоб «перетворити ідею у зрозумілий для людини символ і розвинути її за допомогою нескінченних гармонійних варіацій»
Роман «Навпаки» Ж.-К. Гюісманса стає втіленням декадентського світогляду і художнього мислення у французькій літературі.У ньому Гюїсманс одним з перших формулює систему ознак, що відрізняють декадентські світовідчуття: розчарування в можливостях позитивної зміни картини світу, невіра в соціальний прогрес і творчі сили природи, песимізм, страх перед життям,відчуття трагічного розладу між особистістю і світом, від фатальних суперечностей буття.
Ідея неприйняття світу в художній системі роману «Навпаки» знаходить втілення в мотиві втечі. Герої Гюїсманса, що біжать від зла і безвиході дійсного світу, знаходять притулок в штучному світі, реалізованому через творчість. Саме в цьому романі цілком виразно втілюється теза про пріоритетність категорії мистецтва по відношенню до об'єктивної дійсності. Своєрідним символом у романі став Будинок.
Проаналізувавши роман з точки зору ілюзорності штучно створеного світу, ми прийшли до наступного визначення «симулякра» стосовно до творчості Гюїсманса: це створення чуттєво-інтуїтивним внутрішнім світом (уявою) підкреслено штучної реальності другого порядку на противагу об'єктивній дійсності. Значення «імітація» в даному випадку поз'єднується із значенням «протиставлення», і, таким чином, «симулякр» виявляється не стільки наслідуванням життя, скільки її спростуванням.
Разом з тим Будинок-«симулякр» виявляється лише тимчасовим притулком: штучні образи, навіть ідеально гармонують з станом витонченої душі, не підтверджують свою самодостатність, виявляються нетотожні ідеалістичним уявленням свідомості.Живучи лише собою, індивідуальну свідомість в остаточному підсумку піддається саморуйнування. Просторово-тимчасове відлюдництво, підтримуване зусиллями загостреної чутливості, провокує тілесне виснаження і нервовий розлад.Мистецтво виявляється неспроможним, нездатним зробити людину щасливою, стати сенсом життя.
Умовне простір, створений зусиллям творчої уяви, являє собою своєрідну декадентську утопію, з якої усувається образ зовнішнього світу, що дозволяє реалізуватися самобутності особистості.Усвідомлення утопічність проекту змушує дез Ессента залишити свій штучний будинок, щоб спробувати знайти інший будинок - Будинок притулок, в якому він буде позбавлений страху перед життям, знайде істинний сенс буття і довгоочікуване умиротворення.Позачасове простір Будинку-творіння, відгородженого від зовнішнього світу і покликаного бути обителлю щастя і насолоди і притулком від життєвих страждань, не стає тихою гаванню і не приносить порятунку від тяжкого впливу реальності.Волаючи до Бога в пориві смутної надії, дез Ессент позначає шлях подальших духовних шукань Гюїсманса.
Отже, з вищезазначеного можна виділити наступні символи у романі «Навпаки» Гюїсманса, зокрема як було зазначено вище це «Будинок», а також всі функціональні приміщення будинку, спальні, вітальні, кабінет та бібліотека. Кожна з цих зон мала своє символічне значення.
Столову дез Ессента Гюїсманс описує як каюту корабля, вставивши її, подібно табакерці, у велику кімнату.
Корабель, який залишив берег і пустився в плавання за нескінченними морськими просторами, також стає символом віддаленості від світу і спрямованості в незвідані області уяви.
Бібліотека дез Ессента представляє собою особливий культурний простір, що дозволяє персонажеві то опинитися в античності, то перенестися в ідеальний світ абстрактних міркувань,т о зануритися в вишукування уяви сучасних авторів, що відкидають натуралістичний принцип наслідування природі і об'єктивного відтворення дійсності.
У підсумку культурний простір дез Ессента виявляється розташованим поза сучасного соціального простору.
Незмінний набір літературних творів, їх невловимі переклички на змістовному і стилістичному рівнях перетворюють колекцію книг в одну єдину «книжку», простір якої в сучасній постмодерній традиції може бути охарактеризований як інтертекст.
Спальня, за задумом Гюїсманса, перетворюється у чернечу келію, відокремлений притулок для дум і спокою, черговий символ ізольованості від життя.
Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові, напрямам, які він рішуче заперечував. Натуралізм з його фактографією та соціальним і біологічним детермінізмом, має, на думку Ж.Мореаса, лише «цінність заперечення». За цим напрямом, вважали символісти, немає майбутнього: С.Малларме зазначав, що натуралізм загине, коли припиниться діяльність Е.Золя (і пророцтво це загалом збулося). Заперечували символісти й реалізм, який, за висловом В.Брюсова, «перетворив мистецтво на просте відображення життя». Інший російський символіст К.Бальмонт писав про реалізм і символізм як про дві художні манери світосприймання: «Реалісти охоплені… конкретним життям, за яким вони нічого не бачать, – символісти, відчужені від реальної дійсності, бачать у ній лише свою мрію…». Реалізм, за Бальмонтом, перебуває в рабстві в матерії, а символізм пішов у сферу ідеальності. Він покликаний зробити мистецтво вільним. Як вважав Брюсов, символізм являє собою останню стадію, після романтизму й реалізму, у боротьбі митців за свободу.
Отже, символ народжується там, де неможливо зобразити предмет. Він покликаний виразити алегоричне й невимовлене шляхом відповідностей між двома світами – світом зовнішнім і світом мрій та ідеалів. Цей дуалізм реального та ідеального – основа символічного світосприйняття. Таємниця, або Ідея, криється в глибині матеріальних речей. І символічна поезія, як говорить Ж. Мореас у своєму маніфесті, прагне втілити цю ідею, надати їй почуттєво збагненної форми. Причому ця форма не є самоціллю, вона має служити вираженню Ідеї. Подібні думки висловлював інший французький символіст Жорж Ванор. Мистецтво, за його словами, полягає в тому, щоб «перетворити ідею у зрозумілий для людини символ і розвинути її за допомогою нескінченних гармонійних варіацій»
Роман «Навпаки» Ж.-К. Гюісманса стає втіленням декадентського світогляду і художнього мислення у французькій літературі.У ньому Гюїсманс одним з перших формулює систему ознак, що відрізняють декадентські світовідчуття: розчарування в можливостях позитивної зміни картини світу, невіра в соціальний прогрес і творчі сили природи, песимізм, страх перед життям,відчуття трагічного розладу між особистістю і світом, від фатальних суперечностей буття.
Ідея неприйняття світу в художній системі роману «Навпаки» знаходить втілення в мотиві втечі. Герої Гюїсманса, що біжать від зла і безвиході дійсного світу, знаходять притулок в штучному світі, реалізованому через творчість. Саме в цьому романі цілком виразно втілюється теза про пріоритетність категорії мистецтва по відношенню до об'єктивної дійсності. Своєрідним символом у романі став Будинок.
Проаналізувавши роман з точки зору ілюзорності штучно створеного світу, ми прийшли до наступного визначення «симулякра» стосовно до творчості Гюїсманса: це створення чуттєво-інтуїтивним внутрішнім світом (уявою) підкреслено штучної реальності другого порядку на противагу об'єктивній дійсності. Значення «імітація» в даному випадку поз'єднується із значенням «протиставлення», і, таким чином, «симулякр» виявляється не стільки наслідуванням життя, скільки її спростуванням.
Разом з тим Будинок-«симулякр» виявляється лише тимчасовим притулком: штучні образи, навіть ідеально гармонують з станом витонченої душі, не підтверджують свою самодостатність, виявляються нетотожні ідеалістичним уявленням свідомості.Живучи лише собою, індивідуальну свідомість в остаточному підсумку піддається саморуйнування. Просторово-тимчасове відлюдництво, підтримуване зусиллями загостреної чутливості, провокує тілесне виснаження і нервовий розлад.Мистецтво виявляється неспроможним, нездатним зробити людину щасливою, стати сенсом життя.
Умовне простір, створений зусиллям творчої уяви, являє собою своєрідну декадентську утопію, з якої усувається образ зовнішнього світу, що дозволяє реалізуватися самобутності особистості.Усвідомлення утопічність проекту змушує дез Ессента залишити свій штучний будинок, щоб спробувати знайти інший будинок - Будинок притулок, в якому він буде позбавлений страху перед життям, знайде істинний сенс буття і довгоочікуване умиротворення.Позачасове простір Будинку-творіння, відгородженого від зовнішнього світу і покликаного бути обителлю щастя і насолоди і притулком від життєвих страждань, не стає тихою гаванню і не приносить порятунку від тяжкого впливу реальності.Волаючи до Бога в пориві смутної надії, дез Ессент позначає шлях подальших духовних шукань Гюїсманса.
Отже, з вищезазначеного можна виділити наступні символи у романі «Навпаки» Гюїсманса, зокрема як було зазначено вище це «Будинок», а також всі функціональні приміщення будинку, спальні, вітальні, кабінет та бібліотека. Кожна з цих зон мала своє символічне значення.
Столову дез Ессента Гюїсманс описує як каюту корабля, вставивши її, подібно табакерці, у велику кімнату.
Корабель, який залишив берег і пустився в плавання за нескінченними морськими просторами, також стає символом віддаленості від світу і спрямованості в незвідані області уяви.
Бібліотека дез Ессента представляє собою особливий культурний простір, що дозволяє персонажеві то опинитися в античності, то перенестися в ідеальний світ абстрактних міркувань,т о зануритися в вишукування уяви сучасних авторів, що відкидають натуралістичний принцип наслідування природі і об'єктивного відтворення дійсності.
У підсумку культурний простір дез Ессента виявляється розташованим поза сучасного соціального простору.
Незмінний набір літературних творів, їх невловимі переклички на змістовному і стилістичному рівнях перетворюють колекцію книг в одну єдину «книжку», простір якої в сучасній постмодерній традиції може бути охарактеризований як інтертекст.
Спальня, за задумом Гюїсманса, перетворюється у чернечу келію, відокремлений притулок для дум і спокою, черговий символ ізольованості від життя.
Литература
1. Белый А. Символизм как миропонимание. – М., 1994. – (Мыслители ХХ в.).
2. Бешенштайн Б. Гофмансталь, Георге и французские символисты // Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX–XX веков: Проблемы литературных связей. Иваново, 1999
3. Валери Поль. Избранные стихотворения. М., 1992 – 360 c.
4. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 х тт. – М., 1969. – Т. 4. – Ч. 2.
5. Долгенко А.Н. Д. Мережковский и Ф.Сологуб: у истоков декадентского романа // Междисциплинарные связи при изучении литературы: Сб. науч. тр. / Под ред. проф. А.А.Демченко.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2003.- С.231-235.
6. Долгенко А.Н. Флуктуации русской литературы.- Волгоград: Перемена, 2004.- 135 с.
7. Жарри Альфред. «Убю король» и другие произведения: Пьесы, романы, эссе. М., 2002
8. Жорис-Карл (Шарль Мари Жорж) Гюисманс. Наоборот.Перевод с фр. Е. Л. Кассировой под редакцией В. М. Толмачева. Гюисманс Ж.-К., Рильке Р. М., Джойс Д. Наоборот. Три символистскихромана. М., Республика, 1995. – 600 c.
9. Знаковые системы в социальных и когнитивных процессах. – Новосибирск, 1990. – 250 c.
10. Кант И. Сочинения: В 6 ти тт. – М., 1969 – 1200 c..
11. Кассирер Э. Философия символических форм // Культурология. ХХ век: Антология. – М., 1995. – (Лики культуры) – 190 c..
12. Комарова Е.А. Роман «Наоборот» в контексте художественного творчества Ж.-К.Гюисманса: Автореф. М., 2003 – 21 c.
13. Комарова Е.А. Роман «Наоборот» в контексте художественного творчества Ж.-К. Гюисманса: Автореф. дис. … канд. филол. наук; МПГУ.- М., 2003.- 21 с.
14. Лаку-Лабарт Ф. Musica Ficta. Фигуры Вагнера. СПб, 1999 – 160 c.
15. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. – М., 1982 – 220 c.
16. Мазурчук А.Ф. Про символ і його сприйняття в художніх системах // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Вип. 6. – Зб. тез конф. – Х., 2002 – 17-20 c.
17. Малларме Стефан. Сочинения в стихах и прозе. М., 1995 – 350 c.
18. Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символе и языке. – М., 1997.
19. Петрова О.Ф. Символизм в русском изобразительном искусстве. – СПб., 2000.
20. Пирс Ч.П. Избранные философские произведения. – М., 2000.
21. Платон. Федон, Пир, Федр, Парменид. – М., 1999. – (Классическая философская мысль).
22. Поэзия французского символизма; Лотреамон. Песни Мальдорора. М., 1993 – 290 c.
23. Ренар Жюль. Дневник. Калининград, 1998
24. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М., 1995.
25. Самен Альбер. Версаль: Стихотворения. М., 2001
26. Свасьян К.А. Проблема символа в современной философии: Критика и анализ. – Ереван, 1980.
27. Тишунина Н.В. Формирование символистской драмы в Западной Европе в 60-ые – 90-ые годы XIX века: Автореф. СПб, 1996
28. Французский символизм. Драматургия и театр: Пьесы. Статьи. Воспоминания. Письма. СПб, 2000
29. Швейбельман Н.Ф. «Поэтика блужданий» во французской литературе XIX века. М., 2003
30. Шеллинг Ф.В. Философия искусства. – М., 1999. – (Классическая философская мысль).
31. Яковенко И.Г. Большая и малая традиции европейской культуры: к постановке проблемы // ОНС, 2005. – С.4-6.
32. À Rebours (1884), par Joris-Karl Huysmans (1848-1907)
33. Jean Moréas. Le Symbolisme; Manifeste de l'École romane française // Écrits sur l'art et manifestes des écrivains français: Anthologie. Moscou, 1981
34. Guiraud P. Essais de stylistique, p. 15.
35. Malblanc А. Stylistique comparée du français et de l’allemand. P. Didier, 1961, p.16.
36. Marouzeau J. Précis de stylistique française, c. 17.
37. Boulay D. L`Obscurité esthétique de Mallarmé et la prose pour des Esseintes. Paris: A. G. Nizet, 1973. P. 27.
38. Jérôme Solal, Huysmans avant Dieu. Tableaux de l'exposition, morale de l'élimination, Paris, Classiques Garnier, coll. Études romantiques et dix-neuviémistes, 2010.
2. Бешенштайн Б. Гофмансталь, Георге и французские символисты // Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX–XX веков: Проблемы литературных связей. Иваново, 1999
3. Валери Поль. Избранные стихотворения. М., 1992 – 360 c.
4. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 х тт. – М., 1969. – Т. 4. – Ч. 2.
5. Долгенко А.Н. Д. Мережковский и Ф.Сологуб: у истоков декадентского романа // Междисциплинарные связи при изучении литературы: Сб. науч. тр. / Под ред. проф. А.А.Демченко.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2003.- С.231-235.
6. Долгенко А.Н. Флуктуации русской литературы.- Волгоград: Перемена, 2004.- 135 с.
7. Жарри Альфред. «Убю король» и другие произведения: Пьесы, романы, эссе. М., 2002
8. Жорис-Карл (Шарль Мари Жорж) Гюисманс. Наоборот.Перевод с фр. Е. Л. Кассировой под редакцией В. М. Толмачева. Гюисманс Ж.-К., Рильке Р. М., Джойс Д. Наоборот. Три символистскихромана. М., Республика, 1995. – 600 c.
9. Знаковые системы в социальных и когнитивных процессах. – Новосибирск, 1990. – 250 c.
10. Кант И. Сочинения: В 6 ти тт. – М., 1969 – 1200 c..
11. Кассирер Э. Философия символических форм // Культурология. ХХ век: Антология. – М., 1995. – (Лики культуры) – 190 c..
12. Комарова Е.А. Роман «Наоборот» в контексте художественного творчества Ж.-К.Гюисманса: Автореф. М., 2003 – 21 c.
13. Комарова Е.А. Роман «Наоборот» в контексте художественного творчества Ж.-К. Гюисманса: Автореф. дис. … канд. филол. наук; МПГУ.- М., 2003.- 21 с.
14. Лаку-Лабарт Ф. Musica Ficta. Фигуры Вагнера. СПб, 1999 – 160 c.
15. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. – М., 1982 – 220 c.
16. Мазурчук А.Ф. Про символ і його сприйняття в художніх системах // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Вип. 6. – Зб. тез конф. – Х., 2002 – 17-20 c.
17. Малларме Стефан. Сочинения в стихах и прозе. М., 1995 – 350 c.
18. Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символе и языке. – М., 1997.
19. Петрова О.Ф. Символизм в русском изобразительном искусстве. – СПб., 2000.
20. Пирс Ч.П. Избранные философские произведения. – М., 2000.
21. Платон. Федон, Пир, Федр, Парменид. – М., 1999. – (Классическая философская мысль).
22. Поэзия французского символизма; Лотреамон. Песни Мальдорора. М., 1993 – 290 c.
23. Ренар Жюль. Дневник. Калининград, 1998
24. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М., 1995.
25. Самен Альбер. Версаль: Стихотворения. М., 2001
26. Свасьян К.А. Проблема символа в современной философии: Критика и анализ. – Ереван, 1980.
27. Тишунина Н.В. Формирование символистской драмы в Западной Европе в 60-ые – 90-ые годы XIX века: Автореф. СПб, 1996
28. Французский символизм. Драматургия и театр: Пьесы. Статьи. Воспоминания. Письма. СПб, 2000
29. Швейбельман Н.Ф. «Поэтика блужданий» во французской литературе XIX века. М., 2003
30. Шеллинг Ф.В. Философия искусства. – М., 1999. – (Классическая философская мысль).
31. Яковенко И.Г. Большая и малая традиции европейской культуры: к постановке проблемы // ОНС, 2005. – С.4-6.
32. À Rebours (1884), par Joris-Karl Huysmans (1848-1907)
33. Jean Moréas. Le Symbolisme; Manifeste de l'École romane française // Écrits sur l'art et manifestes des écrivains français: Anthologie. Moscou, 1981
34. Guiraud P. Essais de stylistique, p. 15.
35. Malblanc А. Stylistique comparée du français et de l’allemand. P. Didier, 1961, p.16.
36. Marouzeau J. Précis de stylistique française, c. 17.
37. Boulay D. L`Obscurité esthétique de Mallarmé et la prose pour des Esseintes. Paris: A. G. Nizet, 1973. P. 27.
38. Jérôme Solal, Huysmans avant Dieu. Tableaux de l'exposition, morale de l'élimination, Paris, Classiques Garnier, coll. Études romantiques et dix-neuviémistes, 2010.
Другие работы этого направления
© 2023 Diplom.kiev.ua
Научные работы на заказ
Нужна научная работа?