Главная О проекте Условия работы Скидки Вакансии Цены и гарантии Способы оплаты Заказать работу Контакты
рус.укр.
Pасширенный поиск
ЦЕНА:   300 грн.
ЦЕНА:   690 руб.
Данную работу можно скачать сразу после оплаты!!!
Тема работы:

Верховна Рада України як орган законодавчої влади представницьких органів   (ID работы: 1068)

Направление: Право
Предмет: Конституционное право
Тип работы: Магистерская работа
Число страниц: 140
Год защиты: 2010
ВУЗ: Национальная Академия Государственного Управления (НАГУ)
Язык: Украинский
Содержание
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ
1.1 Історія українського парламентаризму
1.2 Сучасний етап українського парламентаризму
1.3. Світовий досвід парламентаризму
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
2.1 Склад та структура Верховної Ради України
2.2 Компетенція Верховної Ради України
2.3 Форми діяльності Верховної Ради України за допомогою яких здійснюється законодавча влада
РОЗДІЛ 3. Законодавчий процес
3.1 Законодавчий процес
3.2 Проблеми та шляхи підвищення діяльності Верховної Ради України
3.3 Проблеми удосконалення парламентського контролю в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Введение
ВСТУП
Актуальність теми роботи. Парламентаризм як суспільне явище і як форма парламентського правління є вагомим надбанням цивілізації. Непересічне значення парламентаризму полягає в тому, що він безпосередньо пов’язаний із запровадженням представницької влади та з ідеєю верховенства парламенту в системі влади, яка зумовлюється принципами представницької демократії, народного суверенітету, паритету прав людини і держави. Від рівня наукового осмислення ґенези парламентаризму, його природи, сучасного стану, впровадження у практику діяльності держави залежить ступінь демократизації суспільства. Це визначає високу актуальність дослідження зазначеної теми.
Ідея парламентаризму сягає своїми витоками давніх часів, найпростіших форм представницького правління. Предтечами представницького правління у Київській державі були віче, боярська рада, феодальні з’їзди, які багато в чому були подібними до відповідних аналогів до парламентських інституцій країн Європи.
З точки зору осмислення цього основоположного принципу устрою державної влади одним із ключових питань, об’єктом прискіпливого вивчення конституційної науки та політики є інститут парламентаризму.
Нагальна потреба в дослідженні наукової проблеми конституційно-правового статусу Верховної Ради України та головних напрямків парламентської реформи в Україні не викликає сумніву хоча б з тих міркувань, що в сучасних умовах у нашій державі на основі Конституції 1996 року та внесених Законом України від 8 грудня 2004 року «Про внесення змін до Конституції України» змін, відбувається інтенсивне становлення владних структур, нової політичної системи суспільства. Їх становлення повинно відбуватися і відбувається звичайно ж із урахуванням прогресивного досвіду зарубіжних країн. З іншого боку, головна причина підвищеного інтересу в наукових і політичних колах до історії та розвитку сучасного парламентаризму вбачається в існуванні низки проблем теоретичного і практичного характеру, пов`язаних із організаційним становленням національного парламенту, із визначенням його конституційного статусу та фактичної ролі в механізмі державної влади, із розвитком вітчизняного конституціоналізму в цілому.
Посилення відповідальності владних структур, підвищення ефективності діяльності державних органів та взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади є одним з ключових завдань, що постає перед Україною у процесі реалізації стратегії економічного та соціального розвитку держави на 2002-2011 роки. Відповідно, на нинішньому етапі державотворення в Україні постала нагальна необхідність реформування політичної системи суспільства. Реформа має бути спрямована на зміцнення конституційного ладу, поглиблення демократичних засад державного управління, становлення інститутів громадянського суспільства, зміцнення національної безпеки та підвищення міжнародного авторитету держави.
Реалізація цих завдань передбачає оптимізацію системи державної влади, вдосконалення механізму представницької демократії та потребує ефективного виконання законодавчим органом своїх функцій  законодавчої, установчої, представницької та контрольної. Повноцінна реалізація парламентом зазначених функцій у значної мірі визначається як його конституційними повноваженнями, так і статусом, правовими засадами формування, організації та діяльності його структурних складових  депутатських об’єднань (парламентських фракцій, груп та парламентських коаліцій).
З таких позицій не потребує доказів і важливість ретельного аналізу здобутків, досягнутих конституційною наукою і державно-правовою практикою зарубіжних країн, у справі правового регулювання форм організації та діяльності державного механізму як одного із засобів стабілізації суспільства, особливо в трансформаційний період.
Зважаючи на важливість дискусії, що розгорнулася в українському суспільстві довкола питань впровадження державно-політичної реформи, на активізацію діяльності широких політичних та громадських кіл щодо визначення напрямків та розробки основних засад реформування політичної системи держави, на суперечливість внесення Верховною Радою України змін до Конституції України з метою переходу до парламентсько-президентської форми правління, тема дослідження є досить актуальною.
Наявність окремих спірних проблем та зумовлені цим труднощі, пов’язані із застосуванням принципів парламентаризму в державно-правовій практиці, у вирішальній мірі вплинули на вибір теми дослідження роботи.
Із становленням незалежної Української держави у 1990 p. розпочинається формування парламенту – Верховної Ради України – на демократичних засадах. Відновлення правової природи парламентаризму, встановлення відповідності діяльності парламенту його функціям та повноваженням як інституту народовладдя зумовили необхідність активного дослідження зазначених питань. Відсутність стійких традицій парламентської діяльності вимагає ретельного вивчення досягнень зарубіжного парламентаризму і введення новацій, що відповідають національним традиціям. Набуває особливого значення уважне критичне теоретико-правове осмислення функціональної діяльності Верховної Ради, підтримання позитивного досвіду, врахування недоліків, виправлення помилок у роботі всіх її структурних елементів.
У загальнотеоретичній юридичній літературі до цього часу не набули необхідного синтезу об’єктивні та суб’єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування українського парламентаризму в його структурній розмаїтості. Ряд ґрунтовних праць українських вчених, присвячених парламенту як політико-правовому феномену взагалі та українському парламенту зокрема О. Бандурка, Ч. Вайз, А. Георгіца, Ю. Древаль, П. Кислий, В. Шаповал та ін., висвітлюють чимало важливих аспектів його діяльності, проте не ставлять за мету дослідити проблему парламентського управління в системі державної влади України в усій її багатоплановості в історії і сучасності. За роки існування незалежної Української держави Верховна Рада набула певного досвіду діяльності, який потребує наукового осмислення задля того, щоб окреслити шляхи подальшого вдосконалення, не втрачаючи сталості утверджених демократичних принципів функціонування і своєрідності національної форми парламентаризму.
Отже, виникла нагальна потреба у багатоплановому і комплексному дослідженні теоретичних і організаційно-правових проблем парламентського управління в Україні. Це зумовлює необхідність вивчення ґенези парламентаризму як явища і як інституту влади, етапів еволюції парламентаризму в Україні, прогресивних світових і європейських моделей організації державної влади залежно від місця і ролі парламенту в системі органів державної влади. Важливим є теоретико-правовий аналіз функціонування українського парламенту на новітньому етапі розвитку нашого суспільства і, зокрема, в умовах політичної реформи, уточнення місця і ролі парламенту в системі державної влади в Україні.
Мета і завдання дослідження роботи. Мета даного дослідження полягає у визначенні сутності та особливостей парламентського управління в Україні шляхом дослідження діяльності Верховної Ради України в системі державної влади.
Досягнення зазначеної мети реалізується через вирішення таких завдань:
1. Дослідити сутність парламенту і його місце в системі державного управління.
2. Проаналізувати основні функції Верховної Ради України.
3. Вивчити світовий досвід парламентаризму.
4. Дослідити структуру та порядок роботи Верховної Ради України.
5. Здійснити аналіз особливостей законотворчої діяльності Верховної Ради України.
6. Простежити особливості процесу здійснення парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади.
7. Проаналізувати вплив політичної реформи на діяльність Верховної Ради України.
8. Розкрити напрями взаємодії парламенту та виконавчої влади в умовах реформування держави в Україні.
Методологічною основою дослідження роботи обрано діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, зв’язку між собою і з суспільством, виявити сталі закономірності та тенденції системи парламентаризму і його складових. Основою дослідження стали також спеціальні наукові методи системного, історичного, структурно-функціонального та нормативно-порівняльного аналізу. Історичний метод використовувався насамперед для дослідження ґенези парламентаризму; системно-функціональний – для виявлення ознак парламентаризму, місця та ролі парламенту в системі органів державної влади; нормативно-порівняльний аналіз – для вивчення нормативно-правової основи діяльності парламенту України.
Теоретична основа дослідження роботи. При проведенні дослідження особлива увага приділялася науковим працям вчених, які досліджували питання теорії парламентаризму, як вітчизняного, так і зарубіжного. Це такі вчені, як: С. Авак’ян, А. Автономов, М. Амеллер, О. Бандурка, Г. Барабашев, Ч. Вайз, С. Гавриш, А. Георгіца, В. Горобець, В. Денисов, Ю. Древаль, В. Журавський, А. Златопольський, А. Керимов, П. Кислий, О. Копиленко, І. Котелевська, Л. Кривенко, С. Масленнікова, В. Максимов, А. Махненко, В. Медведчук, О. Мироненко, О. Мурашин, Г. Нечепуренко, В. Опришко, М. Орзіх, В. Погорілко, М. Прело, М. Ставнійчук, В. Тацій, М. Теплюк, Ю. Тодика, О. Фрицький, К. Хессе, В. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна та ін.
Об’єктом дослідження роботи є парламентаризм як інститут народовладдя взагалі та український парламентаризм з його особливостями, своєрідністю формування і функціонування в історичному минулому, на сучасному етапі розвитку.
Предметом дослідження роботи є Верховна рада України, як єдиний законодавчий орган.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури.
Заключение
ВИСНОВКИ
Проведене в роботі дослідження дозволяє дійти таких висновків.
Парламентаризм - це система державного управління, при якій парламент грає переважну роль не тільки в галузі законодавства, але і як орган контролю за закономірністю і напрямком політики виконавчої влади. У випадку вираження парламентом недовіри кабінету міністрів останній виходить у відставку; новий кабінет призначається монархом або президентом.
Фундаментальним принципом організації і функціонування державної влади в Україні, який закріплений у ст. 6 Конституції України, є принцип її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конкретний зміст вказаного принципу розкривається через системне тлумачення низки статей Конституції України, що дає підстави для висновку найперше про те, що на рівні Конституції законодавча, виконавча і судова влади характеризуються наявністю власної компетенції та власного статусу, в межах яких діють незалежно, самостійно та рівноправно. Такий висновок випливає, насамперед, з частини другої ст. 6 Основного Закону України, яка визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Статус та повноваження кожного органу державної влади достатньо чітко встановлені самою Конституцією України.
Верховна Рада України відповідно до ст. 75 Конституції України є за своїм статусом єдиним органом законодавчої влади. Статус парламенту - це його місце в системі органів державної влади, що визначається Конституцією та іншими законодавчими актами. Існує кілька ключових елементів статусу парламенту, які в цілому говорять про його природу, призначення, функції, внутрішню організацію діяльності. Сутнісний елемент статусу парламенту - це норми Конституції України та законодавчих актів, які визначають соціальну природу, соціальне призначення парламенту, місце його в системі влади у державі. Законодавчій владі, яка репрезентована парламентом - Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади, належить особлива роль в системі державної влади. Ця роль визначається багатьма чинниками, не останню чергу тим, що парламент з-поміж вищих органів державної влади - єдиний виборний орган, що обирається всенародно.
Парламент має законодавчу владу, яка є частиною делегованого народом суверенітету, інакше - частиною суверенної народної влади, делегованої йому. Це надає парламенту представницького характеру, оскільки він діє безпосередньо від імені суверенного народу, за його дорученням і під його контролем. Народ безпосередньо формує парламент, стає джерелом його влади.
Інший важливий елемент статусу парламенту - його компетенція, яка складається із напрямків діяльності, функцій та конкретних повноважень (останнє - як сукупність прав і обов’язків). Частиною першою ст. 85 Конституції України встановлено перелік повноважень Верховної Ради України, в тому числі законодавчих, бюджетних, установчих, контрольних. Частина друга цієї ж статті визначає, що парламент здійснює й інші повноваження, передбачені Конституцією України. Зокрема, серед повноважень, які не охоплені ст. 85 Конституції України, але конкретизовані відповідно до неї, є ряд пов’язаних з відповідальністю Кабінету Міністрів України (ст. 87), запитами народних депутатів (ст. 86), притягненням народних депутатів України до кримінальної відповідальності (ст. 80), припиненням повноважень народних депутатів України (ст. 81), обрання керівництва Верховної Ради України (ст. 88), створення тимчасових спеціальних слідчих комісій (ст. 89), у тому числі для проведення розслідувань при усуненні Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111), та цілий ряд інших повноважень з питань організації діяльності Верховної Ради України та процедурних питань.
Третім елементом статусу парламенту є його внутрішня організація. Нормативну базу цього елементу парламентського статусу становлять відповідні положення Конституції України щодо внутрішнього устрою, статусу та діяльності органів, що забезпечують діяльність органу законодавчої влади, процедурно-процесуальні (регламентні) норми. Інший важливий чинник, що безпосередньо пов’язаний з представницьким характером влади та пояснює необхідність вивищення парламенту в системі органів державної влади, - це принцип поділу влади, за яким будується інституційно-функціональна організація здійснення влади і який означає, що парламент має домінантне право на формування корпусу законодавчих правил, систему законодавства держави. Звичайно, формування правових норм у широкому сенсі не належить виключно парламенту. Таке формування правових норм здійснюється в надрах громадянського суспільства, опосередковується політичною діяльністю, зокрема діяльністю політичних партій, інших суб’єктів політичного процесу. В цілому, парламент стає тим органом, який акумулює всі соціальні, політичні, економічні, ідеологічні та інші впливи і завершує процес формулювання формально визначених норм, що освячуються вищим державним авторитетом. Аргументом на користь особливого місця парламенту в системі органів державної влади є також його роль стосовно формування виконавчої і судової влади.
Парламент виконує установчу функцію, здійснює бюджетний та парламентський контроль за багатьма урядовими призначеннями та за виконанням законів, значною мірою формує суддівський корпус. Він розробляє засади зовнішньої і внутрішньої політики, контролює діяльність уряду. Отже, критерієм, який дозволяє визначити справжнє місце парламенту серед інших гілок влади, є його соціальне призначення, природа як загальнонаціонального представницького органу. Сказане щодо місця і ролі парламенту стосується переважно теоретико-методологічних уявлень, нормативних, в тому числі конституційних, положень. У реальному житті, в реальній українській конституційній практиці відбувається зворотна тенденція - не вивищення парламенту, зайняття ним належного місця, а зниження його ролі у соціально-економічних перетвореннях, вилучення чи фактичної неможливості виконання цілого ряду іманентно властивих парламенту повноважень по контролю за виконавчою владою, установчих повноважень, бюджетних, кадрових та інших контрольних функцій. Така тенденція, до речі, властива й іншим країнам світу.
Парламентська модель державного управління є сприятливою з точки зору розвитку демократії та інституційного становлення системи влади в Україні. Ця модель дозволяє встановити необхідний баланс у впливі корпорацій еліти, створює передумови для утвердження прозорих і цивілізованих правил конкуренції між ними, а також відкриває можливості для розвитку громадянського суспільства та посилення його контролю за діяльністю органів влади.
Першочерговим кроком, який дозволить закріпити і розвинути елементи демократичного парламентаризму, стало прийняття Закону України „Про Регламент Верховної Ради України”, визначення в ньому механізмів формування і функціонування парламентської більшості і парламентської опозиції (або прийняття спеціального закону про опозицію, дія якого буде поширена на також на органи місцевого самоврядування).
Роль Президента в новій моделі набуває нової якості і є визначальною в забезпеченні конституційного ладу, національної консолідації, спадкоємності і передбачуваності ключових векторів внутрішньої і зовнішньої політики держави. Президент та його апарат мають бути позбавлені залишків повноважень у сфері поточної управлінської діяльності. Натомість повноваження Президента у сфері контролю за дотриманням положень Конституції, його пріоритет у визначенні напрямів і орієнтирів державної політики мають бути відображені в Законі України „Про Президента” та в інших законах, що регламентують діяльність органів державної влади. Зокрема, в Законі України „Про Президента” мають бути закріплені дієві важелі впливу на діяльність парламенту й уряду, в тому разі, якщо їхня діяльність є недостатньо ефективною або паралізованою, та прописані механізми їх реалізації. Зокрема, за Президентом закріплюється право внесення на розгляд Верховної Ради законопроектів зі статусом першочергових, право накладання вето, право розпуску парламенту в разі блокування його роботи, в разі нестворення правлячої коаліції (непідписання коаліційної угоди), в разі незатвердження складу Конституційного Суду.
Суттєво зменшити ризик протистояння по лінії Президент - Верховна Рада дозволить синхронізація виборчих циклів.
Формування ефективної незалежної виконавчої влади, пристосованої до умов парламентської демократії і суттєвого розширення повноважень органів місцевого самоврядування, є ключовим завданням адміністративної реформи. Її першим кроком є прийняття Закону України „Про Кабінет Міністрів”, а також законодавчих актів, що визначають функції, механізм формування і сферу компетенції місцевих державних адміністрацій. Принципове значення для результативності політичної реформи в цілому матимуть наступні положення:
1. розмежування політичних і адміністративних посад в уряді;
2. запровадження механізму конструктивного вотуму недовіри з боку парламенту;
3. розширення повноважень Прем’єр-міністра щодо ініціювання відставки окремих міністрів;
4. надання Кабінету Міністрів права призначення голів місцевих адміністрацій;
5. відмова від практики зняття/призначення голів місцевих адміністрацій в залежності від результатів голосування в регіоні.
Кроки на шляху реалізації політичної реформи:
1. Завершення політичної реформи в країні слід визначити одним з головних пріоритетів діяльності Президента і Верховної Ради на поточний рік.
2. З метою фахового та широкого громадського обговорення має бути створена (за ініціативою Президента) Конституційна комісія, учасниками якої повинні стати експерти, представники законодавчої влади, представники депутатських об’єднань рад місцевого рівня.
3. Результати роботи Комісії мають лягти в основу законопроектів, внесених Президентом на розгляд Верховної Ради України.
4. Затвердження персонального складу Конституційного Суду повинно бути однією з умов виконання Президентом свого конституційного обов’язку щодо внесення кандидатури Прем’єр-міністра на голосування в парламенті.
Литература
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойченко М.І. Парламентаризм як принцип інтеграції суспільства. - Парламентаризм в Україні: теорія і практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. - 2001. - С. 144-147.
2. Булаков О.Н. Парламентское право: Учеб. Пособие /Под ред. Ю.А. Дмитриева. - М.: Юриспруденция, 2002.- 128 с.
3. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - Ст. 502.
4. Конституція України від 28 червня 1996 року (Станом на 25.05.2006 р.в редакції Закону від 8 грудня 2004 року № 2222-IV) // Офіційне видання. – 2006. – ст. 103.
5. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429.
6. Верховна Рада України: Інформаційний довідник / Авт.-упор.: М. Ярош (кер. кол.), А. Пивовар, А. Погорєлова. - Вип. 2. - К.: Парламентське вид. - 2007.- 160 с.
7. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Логос, 2000. - 200 с.
8. Вюртенбергер Томас. Тенденції розвитку організації парламентаризму в Європі // Матеріали міжнародно-практичної конференції. Парламентаризм в Україні: теорія і практика. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2005. - С. 45-56.
9. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / Хмельниц. ін-т регіон. упр. та права та ін.; За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. - Львів: Нац. ун-т „Львів. політехніка”, 2002. - 351 с.
10. Коментаp до Конституції Укpаїни/ [Авеp’янов В.Б., Бойко В.Ф., Боpденюк В.І. та ін.]; Ін-т законодавства Веpхов.Ради Укpаїни; [Редкол.: В.Ф.Опpишко (голова) та ін.].- К., 1996.- 376 с.
11. Кривенко Л. Т. Парламент: місце і роль в системі державної влади // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. - К., 2000. - С.62–70.
12. Дослідження Програми Сприяння Парламенту України: Створення коаліційних урядів; Права опозиції; Форми парламентського контролю. – 2006. - // http://pdp.org.ua.
13. Барабаш Ю. Механізм парламентського контролю в Україні: інституціональний аспект // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. ст. Вип. 10 / Прикарп. ун-т ім. В.Стефаника / Ред.: В.В. Луць. - Івано-Франківськ: Плай, 2002.- С. 25-32.
14. Закон України „Про комітети Верховної Ради України” від 04 квітня 1995 р. № 116/95-ВР (В редакції Закону від 18 листопада 2009 року № 1697-17) // Офіційне видання. – 2009. – ст. 40.
15. Шаповал В.М., Борденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 216 с.
16. Закон України „Про статус депупата Верховної Ради України” від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII (В редакції Закону від 11 червня 2009 року № 1254-17) // Офіційне видання. – 2009. – ст. 40.
17. Горовіц Д. Л. Порівняння демократичних систем // У кн.: Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2007. – С. 827–833.
18. Євграфов П. Б. Конституція України: коментар змін (2004–2007). Теоретичні та практичні аспекти: Науково-практич. посіб. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2007. – С. 26.
19. Лінц Х. Х. Президентська система і парламентаризм // У кн.: Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2007. – С. 802–826.
20. Мейнверінґ С. Президентська система, багатопартійні системи і демократія: складне рівняння // У кн.: Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 834–860.
21. Шемшученко Ю. Теоретико-методологічні аспекти сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні.//Право України/. – 2009. - №11. – с. 19-26.
22. Георгіца А.. Законодавча влада: поняття, правова природа, місце і роль у системі органів публічної влади .//Право України/. – 2009. - №11. – с. 100-118.
23. Скрипнюк О. Двопалатний парламент як конституційна модель структурної організації вищого законодавчого органу влади. //Право України/. – 2009. - №11. – с. 92-100
24. Нікулін П. В. Парламент у механізмі формування та здійснення державної влади // Українська державність: становлення, досвід, проблеми. - Х., 2001. - С.77–78.
25. Новиков Б.В., Сініок Г.Ф., Круш П.В. Основи адміністративного менеджменту: Навч. Посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 560 с.
26. Омелько І. Парламентський апарат.-К.: Програма сприяння парламенту України, 2002. - 17 с.
27. Онопчук І. Ю. Парламентаризм як система управління законотворчою діяльністю // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. - К., 2001. - С.570–574.
28. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія,-К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002.- 592 с.
29. Погорілко В.Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. - 2002. - №2. - С. 17-20.
30. Погорілко В.Ф. Ставнійчук М.І., Федоренко Г.О. Український парламентаризм // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученко - К., 2001.-С.86-113.
31. Скрипник В. Державна влада в Україні: проблеми взаємодії політики і управління // Право України. - 2003. - № 3.- С. 14-21.
32. Слухання у комітетах Верховної Ради України: Практ. посіб./ відп.ред Л.А. Андрієвська, Е.Р. Рахімкулов - 2.вид., доп. - К. : К.І.С., 2002. – 186 с.
33. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
34. Взаємодія ВР України, Президента України та Кабінету Міністрів України в умовах конституційних змін / Програма сприяння парламенту України університету Індіани - К., 2006. — 28с.
35. Ганжа Н.В. Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2004. — 17с.
36. Залюбовська І.К. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади як засіб забезпечення законності у сфері державного управління: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. — О., 2002. — 20с.
37. Ківалов С.В., Залюбовська І.К. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади в Україні: історія, теорія, перспективи. – Одеса: Юридична література, 2004. – 150 с.
38. Опозиція в Україні. Аналітична доповідь Центру Разумкова // Національна безпека і оборона. – 2002. – № 7 (31). – 68 с.
39. Організація роботи Верховної Ради України: досвід і проблеми: Матеріали круглого столу у Верховній Раді України / Верховна Рада України, Комітет з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України. – К., 2004. – 84 с.
40. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні на тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
41. . Развадовська М.В. Внутрішньоуправлінська діяльність Верховної Ради України (організаційно-правові засади): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2005. – 20 с.
42. . Сас С.В. Законодавство про регламент Верховної Ради України: проблеми теорії і практики: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2005. – 20с.
43. . Хмелько І. Парламентський апарат: порівняльне дослідження / ГО "Лабораторія законодавчих ініціатив" – К., 2006. – 26с.
44. Законотворення - основна функція парламенту: Посібник / [Упоряд. О.Барабаш; Ред. Е.Валентайн; Пер. В.Поліщук та ін.]. - К.: Заповіт, 1997. - 167 с.
45. Колодій А.М. Парламент України: місце в системі розподілу влад та перспективи його удосконалення // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради, 2001. - С. 213-218.
46. Коментаp до Конституції Укpаїни/ [Авеp’янов В.Б., Бойко В.Ф., Боpденюк В.І. та ін.]; Ін-т законодавства Веpхов.Ради Укpаїни; [Редкол.: В.Ф.Опpишко (голова) та ін.].- К., 1996.- 376 с.
47. Конституційне право України / За заг. Ред. Погорілка В.Ф. - К.: Наукова думка, 2002. - 734 с.
48. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Академіка Ю.М.Тодики, В.С.Журавського. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. - 543 с.
49. Конституційно-правові засади становлення української державності / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данільян та ін.; За ред. акад. НАН України В.Я. Тація, акад. АПрН Ю.М. Тодики. - Х.: Право, 2003. - 328 с.
50. Кривенко Л. Необхідно модернізувати конституційне визначення Верховної Ради України // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 4 (35). - С. 37-51.
51. Кривенко Л.Т. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього // Віче. - 2002. - № 10. - С. 17-23.
Другие работы этого направления
КОНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ ЗАХИСТУ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУБ'ЄКТІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Структура та принципи конституції України
Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню конституційних прав та свобод людини і громадянина
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КОРІННИХ НАРОДІВ УКРАЇНИ
Право на свободу та особисту недоторканість
Суб'єкти конституційного права України
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ
Конституція як центр сучасної правової системи
Контрольна Конституційне право
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ:ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ
КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ
Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики
Магдебурське право
ПРАВОВА ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ В УКРАЇНІ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)
КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Задача конституційне право
Референдум і його соціальна функція
КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (проблеми теорії і практики)
РОЛЬ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ДЕРЖАВИ І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ГАРАНТУВАННІ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
КОНСТИТУЦИОННО-ПРАВОВОЕ РАЗВИТИЕ ИОРДАНИИ
Конституційне право громадянина в Україні на вуличні походи, мітинги та демонстрації
Контрольна работа Конституційне право
Право людини на життя і повау до її гідності
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ МІСЦЕВИХ РАД В УКРАЇНІ
Відмінність державної зради від шпигунства
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС МІСТА В УКРАЇНІ
Конституційні засади медіації
Правовий статус служби безпеки України
Конституційне право України як галузь соціального права
Правовий статус Конституційного Суду України
ПРАВОВІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ
Конституційний суд України у судовій системі України. Його роль та практичне значення для розбудови демократичного суспільства
Конституційно-правові основи всеукраїнського референдуму: проблеми теорії та практики
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АСОЦІАЦІЙ МІСЦЕВИХ РАД УКРАЇНИ
Місце та роль Конституційного права в системі національного права України
Конституционный суд Украины
Об'єкти конституційних відносин
Поняття та зміст констититуційних правовідносин
ПРЕЗИДЕНТСЬКЕ ВЕТО – УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
Джерела конституційного права
Конституціоналізм
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ НОРМИ В УКРАЇНІ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ
Джерела конституційного права
Інститут президентства в Україні і США (порівняльно – правовий аспект)
КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ